Особисті немайнові та майнові права автора.
Стаття 438. Особисті немайнові права автора
Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.
Майнові права автора
1) право на опублікування твору (випуск у світ);
2) право на відтворення творів;
3) право на публічне виконання;
4) право на публічне сповіщення творів;
5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;
6) право на переклад творів;
7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;
9) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;
10) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;
11) право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
12) право на імпорт примірників творів;
13) право на отримання винагороди за використання твору.
Поняття та склад спадщини
Спадщина - об'єкт спадкового правонаступництва. До складу спадщини входить не майно, а право на майно. Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до оформлення спадкоємцями прав на спадщину. Останнє пов'язане з отриманням свідоцтва про право на спадщину.
|
|
|
Стаття 1218. Склад спадщини
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Час і місце відкриття спадщини
Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.
З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як:
- визначення кола спадкоємців;
- строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;
- склад спадкового майна;
- строк для звернення кредиторів з претензіями;
- закон, яким потрібно керуватися;
- строк для видачі свідоцтва на спадщину.
Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.
Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.
Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером "Титаніком" загинуло понад 1,5 тис. пасажирів в тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно і окремо після кожної із них.
Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місце знаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.
Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
|
|
|
Усунення від права на спадщину.
1224
1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
|
|
|
2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
|
|
|
5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті (ст. 1233 ЦК).
Заповіт повинен відповідати загальним правилам щодо дійсності правочину, а саме:
1) заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;
2) зміст заповіту не повинен суперечити закону;
3) зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;
4) заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі;
5) умови заповіту повинні бути здійсненними.
Як цивільно-правовий правочин заповіт характеризується і цілою низкою специфічних ознак.
По-перше, заповіт - це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту
по-друге, особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особистістю заповідача, що виключає Його складання за допомогою представника чи довірителя.
По-третє, заповіт - розпорядження на випадок смерті заповідача, тобто безпосередньо правові наслідки, які пов'язані з реалізацією його волі, настануть лише за умови смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.
Форма заповіту
. Відповідно до Закону України "Про нотаріат", у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи виконкому, за кордоном - відповідні консульські установи та дипломатичні представництва. Окрім державного нотаріуса, заповіт може посвідчити і приватний нотаріус (ст. 36 Закону України "Про нотаріат").
В інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки щодо посвідчення заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріального (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"). До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти:
- громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків для осіб похилого віку та інвалідів;
- громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
- громадян, які перебувають у пошукових, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
- військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
- військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і службовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;
- осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі або начальниками слідчих ізоляторів.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 301; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!