Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
Ці особисті немайнові права, на відміну від викладених вище, мають на меті забезпечити фізичній особі не природне існування, а соціальне буття, тобто гарантувати повноцінну участь у соціальному житті. До особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують їй соціальне буття, належать:
1) право на ім'я;
2) право на гідність, честь і ділову репутацію;
3) право на індивідуальність;
4) право на особисте життя;
5) право на інформацію;
6) право на свободу творчості та вибір роду занять;
7) право на місце проживання та недоторканність життя;
8) право на свободу пересування;
9) право на свободу об'єднань та мирні зібрання.
Право на особисте життя означає:
1) можливість мати особисте життя, тобто здатність фізичної особи бути носієм цього особистого немайнового блага;
2) можливість визначати своє особисте життя. Закон не вказує переліку можливих чи необхідних діянь, якими б особа могла здійснити своє право на визначення свого особистого життя. Натомість, законодавець надає фізичній особі можливість самостійно на власний розсуд вирішувати, яким чином визначати, організовувати та проводити своє особисте життя, залежно від власних інтересів та мети;
3) можливість ознайомлення інших осіб з обставинами особистого життя — особа самостійно визначає коло осіб, що можуть володіти інформацією про її особисте життя. Однак у випадках, що прямо передбачено в законі, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини це особисте немайнове право може бути обмежено;
|
|
|
4) можливість зберігати у таємниці обставини свого особистого життя, означає, що фізична особа може не розголошувати про обставини свого особистого життя самостійно, а також вимагати такого нерозголошення від інших осіб, які володіють такою інформацією;
5) можливість вимагати захисту права на особисте життя.
Поняття та зміст права власності. Суб’єкти права власності.
Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Зміст права власності в цілому включає такі елементи: І) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його);
|
|
|
3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).
Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. 319, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.
1. Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.
У зв'язку з тим, що володіння буває законним - таким, що грунтується на законі, і незаконним - протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте необхідно мати на увазі, що оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись тільки до фактичного володіння.
2. Право користування - це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі.
Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника - jus fruendi. Проте з огляду на українську ш тіл і стичну традицію, можна (з деякою мірою умовності) вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.
|
|
|
3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.
Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.
До суб'єктів права власності в Україні належать:
1) український народ, що являє собою єдине джерело державної влади в республіці та здійснює права власника через референдум, а також через Верховну Раду України та місцеві "ради народних депутатів. Кожен громадянин як частина народу має право, за чинним законодавством України, користуватися природними об'єктами для задоволення особистих потреб;
|
|
|
2) фізичні особи, тобто громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають рівні майнові права, якщо іншого не передбачено законодавчими актами України;
3) юридичні особи — трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації;
4) Україна як суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава;
5) Автономна Республіка Крим;
6) територіальні громади;
7) іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!