Правові наслідки недодержання форми правочину.
1. За загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину спричиняє не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді (ст. 218 ЦК).
Тобто порушення письмової форми, наприклад, договору позики (згідно зі от. 1047 ЦК, договір позики між фізичними особами на суму понад десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повинен укладатися у письмовій формі), не спричиняє його недійсність, оскільки порядні люди, незалежно від того, укладено такий договір у належній письмовій формі чи гроші "під чесне слово" позичили сусіди, товариші по роботі, знайома дівчина, свої зобов'язання виконують. Проте, якщо між кредитором і боржником виникне спір (наприклад, позичальник "забув, що брав гроші", вважає що "вже повернув" або помер, а його спадкоємці про борг нічого не знають, то у судовому засіданні кредитор може обґрунтовувати свої вимоги лише письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису, іншими доказами, але не свідченнями свідків.
2. Порушення встановленої законом простої письмової форми правочину спричиняє його недійсність лише у тому випадку, якщо це прямо передбачено законом.
Наприклад, ст. 547 ЦК України передбачає, що правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання (йдеться про такі виді забезпечення зобов'язання, як порука, застава, гарантія, завдаток, неустойка) вчиняються у письмовій формі. А в частині другій цієї статті прямо передбачено, що такі правочини, вчинені з недодержанням письмової форми, є нікчемними. Тобто, якщо при укладенні договору позики третя особа усно поручилася за боржника, такий договір поруки є нікчемним, оскільки порушена його обов'язкова письмова форма.
|
|
|
Недодержання вимоги закону про нотаріальну форму правочину (договору) спричиняє його нікчемність. Але із цього загального правила існує виняток. Правочин з порушенням обов'язкової нотаріальної форми може бути визнаний судом дійсним за умов: по-перше, якщо він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; по-друге, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ч. 2 ст. 219 ЦК України).
Договір з порушенням нотаріально посвідченої форми може бути визнаний судом дійсним у випадку, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове його виконання хоча б однією стороною, а сторона, на яку був покладений обов'язок нотаріально посвідчити договір, ухилилася від цього обов'язку. У такому разі наступне нотаріальне оформлення правочину не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).
|
|
|
Поняття та види недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочинів
Недійснимиправочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту.
Поділяються недійсні правочини на нікчемні та оспорювані.
Нікчемний правочин— це правочин, недійсність якого встановлена у законі, не вимагається визнання його недійсності судом (ст. ст. 218-221, 224, 226 та 228 ЦК).
Оспорюваний правочин — це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але він може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ст. ст. 222-223, 225, 227, 229-233).
Підставами нікчемності правочинів є:
1) правочини, які порушують публічний порядок;
2) правочини, вчинені з порушенням вимог щодо їх форми;
3) правочини, вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК);
4) правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування (ст. 71).
Підставами оспорюваності правочинів є:
— вчинення правочинів неповнолітніми фізичними особами поза межами їх цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК);
— вчинення правочину дієздатної фізичної особи у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК);
|
|
|
— вчинення правочину юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК);
— вчинення правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК);
— вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК);
— вчинення правочину під впливом насильства (ст. 231 ЦК);
— вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною (ст. 232 ЦК);
— вчинення правочину під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);
— вчинення фіктивного правочину (ст. 234 ЦК).
Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК). Це правило є загальним і стосується як нікчемних, так і оспорюваних правочинів. Якщо за недійсним пра- вочином права й обов’язки передбачалися лише на майбутнє (наприклад у строкових правочинах із відкладальним строком), можливість настання їх у майбутньому припиняється. Наслідки правочинів, які пов’язані з їх недійсністю: якщо недійсний правочин не виконувався сторонами, то наслідком останнього є неможливість його подальшого виконання; якщо недійсний правочин повністю або частково виконаний, мають наставати майнові наслідки такого правочину.
|
|
|
Наслідки недійсності правочину:
1. повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні у натурі всього, що вона одержала на його виконання. Загальноприйнятим терміном цього наслідку є реституція,тобто поновлення сторін у первісному стані, в якому вони перебували до вчиненняправосину.
2. за неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
3. відшкодування збитків, завданих стороні правочину, або третій особі, вчиненням недійсного провину.
4. відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі
5. інші правові наслідки, передбачені ЦК або іншими законами.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 489; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!