Підстави набуття права власності.
Підстави набуття права власності — це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.
Підстави набуття права власності в науці цивільного права традиційно поділяють на первісні і похідні.
Первісними підставами є такі, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.
До первісних способів набуття права власності належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво); переробка речі (специфікація); привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; скарб; бездоглядні домашні тварини; набуття права власності на річ за набувальною давністю, тобто по закінченні певного часу, особою, яка відкрито, добросовісно і безперервно володіла чужою річчю.
Похідними підставами набуття права власності вважаються такі, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника (купівля-продаж, поставка, контрактація, дарування, міна та інші договори із передачі майна у власність, а також спадкування за заповітом).
Особливим способом набуття права власності є приватизація державного майна.
Підстави припинення права власності
Стаття 346
1. Право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. 2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
|
|
|
Поняття і види права спільної власності
Стаття 355
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). 2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. 3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. 4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності
Стаття 362
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. 2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. 3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. 4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. 5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
|
|
|
Сервітут: поняття, підстави встановлення та припинення.
|
|
|
Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і в установлених межах. Призначення сервітуту - дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут.
Встановлення сервітуту можливе за: 1) договором; 2) законом; 3) заповітом; 4) рішенням суду.
Найбільш поширеною підставою встановлення сервітуту є договір, який укладається між особою, яка потребує встановлення сервітуту, і власником (володільцем) обслуговуючої речі. Оскільки у главі 32 ЦК немає загальної вимоги до форми договору на встановлення сервітуту, вона визначається за правилами ст.ст. 205-208 ЦК. Проте щодо договору про встановлення земельного сервітуту висувається вимога щодо його обов'язкової державної реєстрації (ч. 2 ст. 402 ЦК). Отже, він у кожному разі не може вчинятися усно, а має бути письмовим і вважається вчиненим з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК).
Підставами припинення сервітуту є:
1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
|
|
|
2) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
3) закінчення строку, на який було встановлено сервітут;
4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5) невикористання сервітуту протягом 3 років підряд. Частиною 1 2 ст. 405 ЦК встановлений скорочений строк невикористання
особистого сервітуту: член сім'ї власника житла, який не використовує своє право користування житлом понад І рік, втрачає сервітут;
6) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути також припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Зокрема, власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 276; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!