Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія.
Стаття 1266. Спадкування за правом представлення
( не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, про те вони не усуваються повністю від спадкування)
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Спадкова трансмісія — перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала право на спадщину і не прийняла її у зв'язку зі смертю.
Сспадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
|
|
|
Отже, спадкова трансмісія можлива за наявності двох умов:
1. якщо спадщину відкрито (спадкодавець помер)
2. слідом за спадкодавцем помирає спадкоємець, не встигнувши у встановлений законом строк прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Прийняття та відмова від спадщини.
1268 Прийняття спадщини
1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Стаття 1274. Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи
1. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. 2. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. 3. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. 4. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. 5. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.
|
|
|
Поняття та види цивільно-правових зобов’язань.
Поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
|
|
|
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або водночас кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має водночас і права, й обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і водночас кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ст. 510 Цивільного кодексу України).
Види
1. Залежно від особливостей змісту зобов'язань, тобто наявності у сторін суб'єктивних прав та обов'язків, їх поділяють на односторонні та взаємні (двохсторонні).
2. Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання вони поділяються на однооб'єктні, альтернативні і факультативні.
3. Залежно від характеру змісту зобов'язань, їх поділяють на зобов'язання з позитивним змістом та зобов'язання з негативним змістом.
4. Цивільне законодавство розрізняє також головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання.
5. Зазвичай особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Головне, щоб їх учасники (фізичні та юридичні особи) відповідали вимогам закону (були праводієздатними). Після смерті особи, яка є стороною в зобов'язанні, її права та обов'язки переходять до спадкоємця. Але деякі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими зобов'язаннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці автора не набувають права на написання визначеного твору.
|
|
|
6. За підставами виникнення зобов'язання поділяють на договірні, недоговірні та односторонньо-вольові. Договірними називають ті зобов'язання, які виникають на підставі укладеного між сторонами договору. За ЦК України такими можуть бути договори: купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання, найму, найму житла, позички, підряду, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісії, довірчого управління майном, позики, кредиту, банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу, розрахунку та ін.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 251; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!