Як проявляється дія зміненого атмосферного тиску?

Які особливості дії хімічних чинників?

Які особливості дії біологічних чинників?

Реактивність організму

1.Поняття про реактивність і резистентність організму. Класифікація реактивності.

2.Вплив чинників зовнішнього середовища на реактивність.

3.Залежність реактивності від стану ендокринної і нервової системи.

4.Імунітет і його види.

5.Бар’єрні системи організму.

6.Алергічна реактивність, її види.

7.Значення алергічних реакцій у ветеринарній практиці.

 

Поняття про реактивність і резистентність організму. Класифікація

Реактивності.

Реактивність– це здатність організму відповідати зміною життєдіяльності на дію навколишнього середовища.

Резистентність – це стійкість до хвороботворних чинників.

Реактивність зумовлена взаємозв’язком між цілісним організмом і ушкоджувальними чинниками, стійкістю його проти цих впливів. Реактивність є природжена або набута, специфічна або неспецифічна. Є три форми реактивності: фізіологічна (нормергічна), гіперергічна, гіпоергічна.

Класифікація реактивності:

· Видова (групова) – характерна для певного виду, групи тварин.

· Породна – характерна для певної породи тварин.

· Групова (расова) – характерна для певної групи тварин (вівці алжирської породи не

· сприйнятливі до захворювання на сибірку).

· Індивідуальна – характерна для певного індивідуума і залежить від індивідуальних особливостей організму (спадковості, віку і статі).

Вона може бути як фізіологічною так і патологічною. Фізіологічна – життєдіяльність здорового організму під впливом адекватних подразників. Патологічна – це змінена реактивність організму внаслідок його хвороби. Може виникнути викривлення реактивності внаслідок порушення її механізмів (ідіосинкразія, алергія, анафілаксія).

Фізіологічна і патологічна реактивності виявляється у вигляді неспецифічних і специфічних реакцій, тому їх називають неспецифічними або специфічними.

Неспецифічна реактивністьпроявляється в комплексі реакцій, що забезпечують природну реактивність організму. Характеризується активацією нервової та ендокринної системи, посиленням функцій органів та систем організму, що спрямоване на відновлення функцій гомеостазу та характеризується однотипною відповіддю на вплив найрізноманітніших чинників навколишнього середовища.

До механізмів неспецифічної реактивності належать:

• бар'єрні пристосування;

• фагоцитоз;

• обмін речовин.

Специфічна (імунологічна) реактивність лежить в основі вироблення специфічних антитіл у відповідь на антигенні подразнення організму.

Імунологічна реактивність– це здатність організму підтримувати свій антигенний гомеостаз з допомогою специфічних (імунологічних) реакцій проти генетично чужорідних речовин – антигенів.

Проявляється алергією, імунодефіцитним та імунодепресивним станом, при яких різко знижується резистентність організму та створення активного набутого імунітету, аварійне регулювання порушених життєвих процесів, що спрямоване на подолання порушень, усунення наслідків цих порушень та створення активного набутого імунітету. Імунологічна реактивність це найважливіший вид реактивності організму щодо різних чинників антигенного ушкодження. Вона здійснює нагляд за сталістю антигенного складу організму у фізіологічних умовах і під час хвороби.

Імунодефіцитний стан– це уроджений чи придбаний дефіцит імунної системи, що виражається нездатності організму здійснювати реакції клітинного і гуморального імунітету.

Імунодепресивний стан– це тимчасове або постійне пригнічення імунної системи, що розвивається під впливом зовнішніх чинників на організм.

Антитіла являють собою гама-глобулінову фракцію білків сироватки крові, відповідним чином переформовані в процесі синтезу. Саме вони беруть участь в імунологічних реакціях, їх назвали імуноглобулінами. Вони містяться в рідинах організму (крові, лімфі, секретах залоз). Це так звані гуморальні антитіла. Існує також група клітинних антитіл, фіксованих на поверхні клітин – носіїв цих антитіл.

Встановлено п’ять класів імуноглобулінів. Імуноглобулін G (IgG) – класичний, міститься в крові, плаценті, зв’язує розчинні антигени, екзотоксини і віруси. Імуноглобулін М (IgМ) – першим синтезується і з’являється після імунізації, руйнує мікроби, сприяє фагоцитозу (циркулює лише в крові). Імуноглобулін А (IgА) – синтезується лімфоїдною тканиною слизових оболонок, виділяється клітинами залозистого епітелію, молочних, слізних, слинних залоз. Імуноглобуліни Д (IgД) і Е (IgЕ) – приймають участь в алергічних реакціях.

Захисну роль грають макрофаги, до них належать: імуноцити крові, гістіоцити сполучної тканини, ендотеліальні клітини, макрофаги печінки, селезінки та інші. Приймають участь у фагоцитозі і сигналізують Б- і Т-лімфоцити про властивість антигена.

Антиген– це речовина екзогенного або ендогенного походження, що несе на собі ознаки чужорідної інформації і викликає в організмі розвиток імунологічних реакцій у вигляді синтезу антитіл, активації Т- та В-лімфоцитів, утворення цитокінів, посилення фагоцитозу та активації системи комплементу.

Імуногенність антигена залежить від молекулярної ваги, просторової структури, генетичної чужорідності, дози антигену та шляхів попадання в організм. За хімічним складом антигени є високомолекулярними полімерами природного походження або синтезованими штучно, це білки, поліпептиди, поліцукриди, а також, можливо, високомолекулярні нуклеїнові кислоти та комплексні сполуки цих речовин. Їх називають повними антигенами.

Неповні антигени або гаптени не здатні спричиняти утворення антитіл але здатні реагувати з уже утвореними антитілами. До них належать представники вуглеводів, пептидів, основ, що входять до складу нуклеїнових кислот, ліпідів, стероїдів, вітамінів, антибіотиків та інших сполук.

Антигени поділяють на: v видові; v органні; v тканинні; v клітинні; v трансплантаційні; v ксеногенні (іншого виду); v алогенні (іншої тварини того самого виду); v групові антигени (груп крові); v аутоантигени (зміненні антигени власного організму).

          

За походженням вони є екзогенними та ендогенними, за локалізацією – клітинними (фіксовані на клітині) та гуморальними (вільними). Більшість антигенів тканин одного організму наділені видовою і тканинною специфічністю стосовно іншого. Виняток становлять однояйцеві близнята, імунна система яких толерантна (не чутлива) до антигенів організму один одного. Антигени деяких органів позбавлені видової специфічності (кришталик ока, гіпофіз, нирки, печінка), що має велике значення в трансплантології.

Імунокомпетентна системавідіграє важливу роль у забезпеченні імунологічної реактивності, що являють собою сукупність органів, тканин і клітин організму, що забезпечують його біохімічну, структурну і функціональну однорідність та індивідуальність, шляхом виявлення інактивації та виведення з організму носіїв чужорідної інформації (антигенів).

Антитіла– це білки, які утворюються клітинами лімфоїдних органів у відповідь

48

на потрапляння в організм антигенів і вступають з ними в специфічний зв’язок. Антитіла реагують тільки з антигеном, який визвав їх утворення. На антиген відповідають Т- і В-лімфоцити. Т-лімфоцити реагують з антигеном безпосередньо і створюють клітинні імунні реакції. В-лімфоцити під дією антигену перетворюються в плазматичні клітини, які виробляють імуноглобуліни, що нейтралізують і знищують антигени.

 

Імунокомпетентна система (ІКС)
Система	Основні місця локалізації складових та продуктів ІКС	Клітини та їх продукти, що приймають участь в імунних реакціях Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 298; Мы поможем в написании вашей работы! Поделиться с друзьями: ⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒ Мы поможем в написании ваших работ! . . © 2014-2024 — Студопедия.Нет — Информационный студенческий ресурс. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав (0.045)