Методи стимулювання і корекції поведінки

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 32Следующая ⇒

Головні методи цієї групи - заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності їжачників учнів.

Заохочення - це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах.

Заохочення буде позитивним за певних умов:

1. його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки.

2. своєчасність заохочення;

3. дотримання міри в заохоченні

Покарання - вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання - виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

Такі видатні педагоги як І.Песталоцці, Л.М.Толстой, В.О. Сухомлинський вважали, що справжнє виховання може бути без покарання. Проте А.С, Макаренко писав: "Дивна річ, педагоги бояться навіть самого слова "покарання".

Розумна система покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її.

В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці роботи школи. В основному це покарання, пов'язані:

a. з накладанням додаткових обов'язків;

b. втратою або обмеженням певних прав;

c. вираженням морального осудження в різних формах.

Вимоги до використання покарання:

1. слід враховувати:

o ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали;

o стан того, хто завинив, його ставлення до сім'ї, колективу, вчителя, школи, свого вчинку;

o особистість вихователя, його стосунки з дітьми;

2. поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням;

3. дотримуватися педагогічного такту;

4. виявляти справедливість у використанні покарань;

5. уникати колективних покарань;

6. не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити).

Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків.
Психотерапевт В, Леві сформував "правила" покарання:

1. Воно не повинно зашкоджувати здоров'ю - ні фізичному, ні психічному.

2. Якщо є сумнів: карати чи не карати - не карати.

3. За одну провину - одне покарання. Якщо провин багато, покарання може бути суворим, але лише одне. І щоб не відбулося, не слід позбавляти дитину похвали, нагороди, яких вона заслуговує.

4. Недопустиме покарання із запізненням.

5. Дитина не повинна страхатися покарання. Вона повинна більш боятися засмучення батьків, близьких.

6. Не принижувати дитину.

7. Якщо дитину покарали, отже її простили.

Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Цьому може сприяти великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила, або припинити це ("Якщо ти вважаєш, що це так, то хай так і буде, проте мені жаль..."). Цей прийом має силу в роботі із старшими підлітками, юнаками.

До цієї ж групи належить прийом витискування, який застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення учня.

Прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб'єктом своїх дій..

Прийом вдаваної байдужості педагога: він мов би не помічає порушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови, щоб у майбутньому не допускати порушень.

Компроміс як спосіб розв'язання протиріч у стосунках суб'єктів: педагога і дитини, педагога і групи дітей, коли кожний з них Йде іншому на поступлення.

Корекція поведінки може відбуватися на основі самовиховання, коли вихователь за навіть дурними вчинками бачить добрі мотиви, реалізація яких з поважних причин не відбулася (прийом підстановки мотиву).

Мета використання прийому - підвищення самооцінки учня і розвиток симпатії у нього по відношенню до людей.

Стимулюючу функцію має змагання - метод виховного вплив шляхом організації діяльності змагального характеру, в основі якого співпраця дітей, зіставлення, порівняння результатів, що спонукає дітей до пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань, розвитку активності, цікавості, пізнавальних інтересів, творчих можливостей (олімпіади, турніри, огляди талантів).

Закономірності виховання

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв 'язкиуньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання.Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників.Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини,її духовність.Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування.Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі.Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємови-ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням,тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 578; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!