Поєднання вербальних та невербальних засобів у процесі комунікації
Однією з передумов досягнення педагогом комунікативної мети є досконале володіння засобами спілкування. Основним засобом комунікації, властивим тільки людині, є мова. Разом з тим, люди передають одна одній інформацію, використовуючи не тільки слова, але і безліч інших засобів, серед яких – жести, міміка, пози, одяг, зачіска, навіть предмети, що оточують їх (дизайн кімнати, квартира, машина). Те, чим людина захоплюється, як вона говорить, як поводиться – усе це є також певним видом повідомлень, що мають назву «невербальні повідомлення», чи невербальна комунікація.
Таким чином, розрізняють вербальну комунікацію (що використовує мову як знакову систему) і невербальну комунікацію (де використовуються різні немовні знакові системи). Остання , в свою чергу, підрозділяється на чотири форми: кінесика, паралінгвістика, проксеміка і візуальне спілкування.
Вербальна і невербальна комунікація, супроводжуючи одна одну, знаходяться у складній взаємодії.
Розходження між вербальною і невербальною комунікацією можна представити таким чином:
| Невербальна комунікація | Вербальна комунікація |
| 1.Обмін повідомленнями про те, що відбувається « тут і зараз», у рамках конкретної ситуації, з людьми, що вступають у безпосередню взаємодію. | 1.Обмін повідомленнями, що можуть існувати окремо від людини, яка передає їх; дозволяють інформувати про відсутні предмети чи явища. |
| 2.Невербальне повідомлення важко розкласти на окремі одиниці; їхнє ядро складають різні рухи тіла, обличчя, голосу, просторових переміщень і ін. | 2.Складові елементи вербального повідомлення (букви, слова, речення, фрази) чітко відділені один від одного, їхнє співвідношенняпідпорядковане певним правилам. |
| 3. Невербальна поведінка спонтанна, довільнірухи переважають над контрольованими,неусвідомлені над усвідомленими. | 3. Вербальні висловлення в значній мірі усвідомлені, їх легше піддати аналізу, оцінити,зрозуміти, проконтролювати. |
| 4. Невербальну мову люди, як правило,засвоюють самі спостереженням, копіюванням,наслідуванням. | 4. Говорити дітей вчать спеціально, родина і суспільство приділяють цьому досить багато силі часу. |
Універсальним знаряддям міжособистісної взаємодії є вербальна комунікація. Вербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією за допомогою мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених норм.
|
|
|
Мова – це система словесних знаків, яка включає в себе слова з їх значеннями і синтаксис – набір правил, за якими будується речення Мова реалізується у мовленні і тільки таким чином виконує своє комунікативне призначення. Мовлення – це зовнішній прояв мови, це послідовність одиниць мовлення, організована й структурована за його законами і відповідно до потреб інформації, що висловлюється. Фізіологічною основою мовлення є діяльність другої сигнальної системи, подразником якої є не предмети та їх властивості, а слова.
|
|
|
У своїй комунікативній практиці людина здійснює внутрішнє і зовнішнє мовлення, які становлять певну єдність, що не виключає специфічності кожної з форм мовленнєвої діяльності.
Внутрішнє мовлення – внутрішній, не звуковий тип звертання особи до себе чи до уявного співрозмовника; механізм мовного мислення; процес народження думки у слові.
Невербальна комунікація являє собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їхню інтерпретацію. Виділяють кілька функцій, які невербальні повідомлення виконують під час взаємодії з вербальними:
1.Доповнення вербальних повідомлень: а) невербальні повідомлення роблять мовлення більш виразним, уточнюють і прояснюють його зміст; б) можуть використовуватися для посилення найбільш важливих моментів мовлення.
|
|
|
2.Спростування вербальних повідомлень: іноді невербальне повідомлення суперечить вербальному. Це пов’язано з тим, що невербальна поведінка в значній мірі є спонтанною і менше контролюється свідомістю.
3.Заміщення вербальних повідомлень: використання невербального повідомлення замість вербального (наприклад, викладач може без слів, за допомогою погляду, запропоновувати якомусь учню відповісти на поставлене запитання).
4.Регулювання розмови: використання невербальних знаків для координації взаємодії між людьми (поворот голови убік, дотик до руки співрозмовника, як символ його підтримки, схвальні чи несхвальні вигуки).
Вербальна комунікація має багато відмінностей від невербальної. Особливістю невербальних повідомлень є їх ситуативність, синтетичність, мимовільність, спонтанність. Найважливішою особливістю невербальної комунікації є те, що вона здійснюється за допомогою різних сенсорних систем: зору, слуху, шкірно-тактильного почуття, смаку, нюху. На основі полісенсорної природи невербальної комунікації виділяють різні її види.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 663; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!