Тема 4. Невербальні засоби ділового спілкування
Тема 4.1. Імідж ділової людини та організації
1. Особистісний імідж.
2. Прикраси та аксесуари ділової людини.
3. Імідж організації.
Завдання:
1. Сформувати проект створення особистісного іміджу.
Теоретична довідка
Реалії сьогодення такі, що реклами потребують не тільки товари і послуги, а й сам фахівець. Від того, наскільки він володіє мистецтвом само презентації, значною мірою залежить його життєвий і професійний успіх. Так, за твердженням відомого дослідника цієї проблеми Г. Почепцова: «Імідж у концентрованій формі задає сутність людини або організації. Відштовхуючись від іміджу, можемо будувати взаємини з людиною… Звідси виходить проста істина: чим точніше вибеоремо і побудуємо імідж, тим ефективнішим буде спілкування».
Особистісний імідж – це символічний образ людини, представлений іншим через складну систему репрезентаційних сигналів, що будується на основі прогнозування результатів презентації в залежності від поставлених завдань, зіставлення особистісних потреб і вимог масової свідомості. З іншого боку, імідж є сукупністю соціально сприйнятливих реакцій людини у конкретних умовах соціального оточення, сутність яких полягає у поєднанні внутрішньої культури і зовнішньої поведінки, об’єднанні символічного та реального. Водночас імідж є процесом інтенсивного введення інформації з прогнозованої реакцією інших на неї.
|
|
|
Особистісний імідж є складним утворенням, до якого входять:
- внутрішній рефлексивний імідж (самоімідж) або самосприйняття і самооцінка на основі минулого досвіду;
- зовнішній рефлексивний імідж або уявлення про те, як особистісний імідж сприймається іншими;
- реціпієнтальний імідж або той імідж, який реально сприймається оточуючими;
- ідеальний (необхідний) імідж або той набір якостей і характеристик, яких вимагає конкретна ситуація.
Його побудова має реалізуватися шляхом:
- самопізнання, створення Я-образу, наближеного до його реального змісту;
- пізнання інших людей, їхніх особливостей, оволодіння механізмами сприйняття у спілкуванні;
- ознайомлення з каналами комунікації, урізноманітнення і розвитку можливостей для передачі інформації;
- оволодіння інтерактивними уміннями, підвищення ефективності взаємодії з людьми;
- побудови своєї поведінки у відповідності з нормами моралі, приписами етикету та специфікою професійної діяльності;
- створення сприятливого зовнішнього образу, адекватного внутрішній сутності та умовам зовнішньої ситуації.
Проте складність феномена іміджу, його зумовленість внутрішнім світом особистості вимагає виокремлення психологічної сторони завдання, сутністю якого є визначення і посилення внутрішніх спонукальних чинників до самовдосконалення і самопрезентації з тим, щоб створення і вдосконалення власного іміджу стало потребою особистісного зростання. За А. Адлером психологічне зростання особистості визначається децентралізацією від себе до конструктивного співробітництва і кооперації з оточуючими; людина є настільки настільки успішною, наскільки вона здатна співпрацювати з іншими людьми.
|
|
|
Згідно твердження І. Манохи, будь-який саморозвиток людини забезпечується передусім її самопізнавальною діяльністю, в основі якої знаходяться механізми рефлексії, тобто «здатністю активного перетворюючого та пізнавального впливу відносно самого себе, на себе» у процесі розмірковування над тим, що відбувається у власній свідомості та усвідомлення того, як її у дійсності сприймають інші.
«Рефлексія – не просто відображення, – зазначає О. Музика – а відображення, яке становить єдність когнітивного та емоційного процесів, знання та оцінки. Як результат переживання людиною тієї чи іншої життєвої ситуації, виникає особистісний смисл, який відображає значимість для людини цієї ситуації». Це дає підстави для висновку, що завдяки рефлексії людина отримує можливість і розвиває здатність глибше зрозуміти себе та ставлення до себе інших, а це вагомий крок до створення адекватного Я-образу й відповідного реальності іміджу.
|
|
|
Однак використання рефлексивних пізнавальних механізмів саме по собі ще не може бути джерелом активізації – це швидше засіб для усвідомлення потреби, що породжує неспрямовану активність. Істинними джерелом для спонукання до діяльності є мотив в його динамічному, змістовному і смисловому значенні. Сутність мотивації – в усвідомленні та ідентифікації змісту внутрішніх спонукань (потреб), смислу очікувань кінцевих результатів. З позиції мотивування завдання формування іміджу можна розглядати як осягнення смислу іміджу через формулювання його змісту, цілей і переваг та переведення його таким чином в систему просоціальних самовартісних смислових утворень особистості.
Належність феномену іміджу до культури спілкування привертає увагу ще й до морально-етичного аспекту розв'язання проблеми. Його необхідність загострюється розвитком подекуди відверто маніпулятивного інструментарію іміджетворення, запропоновано як в популярній літературі, так і в серйозних наукових роботах. Очевидно, що використання грубих маніпуляцій в рамках професійної діяльності суперечить моральним принципам професійної діяльності. Рішення ділеми спирається на слідування нормами моралі та поглиблення на цій основі референції власної поведінки, наближення її до загальноприйнятих, схвалених мораллю форм реалізації моральних цінностей в напрямі до діалогу. Як зазначає В. Малахов, у процесі моральної референції «…захоплюючись цілісністю і довершеністю образу … ми проте чітко усвідомлюємо і його індивідуальну неповторність, і його віддаленість від нашого власного Я. Внаслідок цього, сприймаючи ідеал, ми прагнемо відшукати власний, теж індивідуалізований шлях утвердження втілених у ньому ідей і цінностей».
|
|
|
Як бачимо, готовність до формування іміджу полягає у визначенні змісту формування необхідних знань, умінь і навичок, у спонуканні до саморозвитку в напрямку іміджетворення, у референції поведінки до зразкових, персоніфікованих форм реалізації моральних цінностей. Шляхами формування іміджу можуть бути: самопізнання, пізнання інших людей, оволодіння уміннями і навичками комунікації, інтеракції і перцепції, побудови оптимальної поведінки та цілісного зовнішього образу з урахуванням особливостей всого Я.
Одним із засобів створення особистісного сприятливого іміджу є використання відповідних аксесуарів та ароматів.
Аксесуари ділового чоловіка (мобільний телефон, візитна картка, годинник, парасоля, запальничка, портмоне, кейс, папка, ручка, записна книжка тощо) мають бути хорошої якості.
Прикраси радять підбирати за такими правилами: вони мають бути малопомітними, представлені у мінімальному наборі (наприклад, шпилька для краватки, запонки) та відповідати особливостям господаря.
Перелік можливих прикрас для ділових чоловіків: обручка, запонки, ґудзики, портсигари, годинники, шпильки для краваток, брелоки, ручки, браслети.
Діловим чоловікам віком до 30 років рекомендовано прикраси у стилі авангард з срібла або золота в наборі: запонки, шпильки для краваток, браслети. Вважають, що прикраси в цьому віці допомагають особистості розкритися, привернути увагу оточуючих.
Для представників вікової категорії від 30 до 40 років пропонують прикраси авангардної або класичної форми із золота в комбінації з платиною: запонки, шпильки для краваток, невеликі персні, або персні з печаткою (монограмою, каменем). Етикетні приписи дозволяють використовувати ці предмети, прикрашені камінням (топазами, аметистами, цирконієм, смарагдами, діамантами до 0,5 карата). Вони підкреслюють достоїнства особистості, доповнюють образ ділової людини.
Після 40 років діловим чоловікам рекомендують класичні дорогоцінності оригінального дизайну, виконані з платини та золота, які можуть бути прикрашені діамантами, сапфірами, смарагдами у тому ж наборі, як і для попередньої вікової категорії. Прикраси в цьому віці підкреслюють життєві та професійні успіхи , сімейні традиції.
Носіння дорогоцінностей підпорядковується декільком загальним правилам:
- знати символіку прикрас (наприклад, масивні ланцюжки та браслети є ознакою гангстерського стилю);
- знати традиції носіння прикрас (наприклад, обручку в нашій країні прийнято носити на безіменному пальці правої руки);
- бути впевненим у собі та у своєму виборі.
Одяг та аксесуари ділових жінок підбирають за такими ж принципами. Найкраще підходить діловий костюм або плаття-костюм сірого, синього, бордового, чорного, коричневого іржавого кольорів та темне взуття (у зимню пору) та світле взуття пастельних тонів відповідних одягу відтінків (у теплу пору року). Костюм ділової жінки можна доповнити блузою класичного чи романтичного стилю, жилетом (з шовку чи оксамиту), шарфом, косинкою, краваткою.
Прикраси мають бути якісними: вдень – біжутерія, срібні прикраси невеликих розмірів; увечері (після 18 години) – прикраси з платини, золота дещо більших розмірів. Не можна поєднувати біжутерію з дорогоцінностями, дорогоцінні камені різного кольору, золото зі сріблом.
В наборі необхідних речей ділової жінки мають бути: мобільний телефон, візитна картка, годинник, сумка, кейс, портмоне, парасоля, папка, ручка, записна книжка.
Невід’ємним елементом образу ділової людини є запах. Фахівці стверджують, що запах відображає наше alter ego (друге «Я»).
Відповідно вироблено певні правила користування ароматом:
- зранку краще використовувати парфумами з легким, ненав’язливим запахом – перенасиченість запаху є ознакою поганого смаку;
- запах загалом має складатися з парфумів та дезодоранту (для чоловіків – ще засобів для гоління);
- запах має відповідати характеру, темпераменту та образу життя ділової людини;
- штучно створений запах має поєднуватися з запахом чистого тіла.
Чоловічі та жіночі парфуми відрізняються за кількістю пахучої речовини: надпис «Parfum» вказує на вміс 15-30% чистого екстракту; Eau de – 8-21%; Parfum Eau de Cologne – 4-8%; After Shave – свідчить про наявність в речовині, що має концентрацію одеколону інших активних речовин (в тому числі анестезуючих).
Важливим завданням ділового спілкування є також формування сприятливого іміджу організації, від якого значною мірою залежить її конкурентоспроможність.
Імідж (образ)організації– це те емоційно забарвлене враження, яке вона та її працівники справляють на людей. Такий образ закріплюється в їх уявленнях і стає стереотипним.
Основними складовими іміджу є зовнішній вигляд та внутрішній зміст. Імідж організації може бути позитивним, коли в основі уявлення людей про нього переважає довіра, позитивні очікування щодо результатів діяльності. Негативний імідж базується на недовірі до колективу та до його репутації.
Позитивний імідж організації залежить від таких чинників, як:
- якість діяльності організації;
- рівень досягнень організації та її працівників;
- зміст діяльності організації;
- рівень культури працівників організації;
- рівень організаційної культури.
Відчутно впливають на імідж організації символи, атрибути, назва, девіз тощо.
Важливими чинниками формування іміджу організації є імідж керівника та його підлеглих, які мають такі основні складові:
- професіоналізм і компетентність;
- динамізм, швидка реакція на кожну ситуацію;
- моральна надійність;
- естетичність зовнішнього вигляду, мовлення та поведінки;
- уміння впливати на людей;
- освіченість та ерудиція;
- високий рівень культури.
Формування іміджу відбувається за принципами повторення, безперервного посилення впливу, «подвійного виклику» (одночасного впливу на розумову та емоційну сфери тих, хто його сприймає).
У ході створення іміджу колективу мають місце два взаємопов’язані процеси (за Г. Почепцовим):
- процес естетичної нейтралізації, з допомогою якого знімаються «гострі кути», тобто ті характеристики, які можуть зашкодити репутації колективу;
- процес естетичної концентрації, який передбачає загострення уваги суспільства на характеристиках, котрі сприятимуть побудові потрібного іміджу.
Основними інструментами створення іміджу художнього колективу є:
- позиціонування – обґрунтування практичної привабливості колективу для конкретних соціальних спільнот у формі подання привабливих характеристик, акцентування уваги на цих характеристиках (наприклад, «В організації працюють справжні професіонали»);
- міфологізація – підлаштування під існуючі у суспільстві міфи: історичні – щодо ролі народу, регіону в історії; сімейні – щодо відносин чоловіка і жінки, батьків та дітей; культурологічні – щодо значущості культурних здобутків у житті людини; героїчні – щодо подолання труднощів та ін. (наприклад, «В основі діяльності організації – вікові культурні традиції»);
- вербалізація – вибір слів та виразів, які характеризують організацію (наприклад, «Працюємо швидко і якісно»);
- емоціоналізація – внесення в інформацію про організацію емоційного контексту (наприклад, «У нас затишно і комфортно»);
- деталізація – вибір деталей, які вдало доповнюють загальний образ колективу (наприклад, інформація про здобутки колективу та окремих акторів, відомості про ті важливі події в їхньому житті, які можна висвітлювати з точки зору етики);
- метафоризація у формі слоганів, віршів, казок, анекдотів (наприклад, «Організація майбутнього»);
- візуалізація – створення візуального образу організації та її працівників через оформлення приміщення, зовнішній виглядпрацівників, з допомогою афіш, реклами, характерних символів.
Контрольні питання:
1. Що таке невербальна комунікація?
2. Які засоби спілкування належать до числа невербальних?
3. Про що свідчить мова тіла людини?
4. Які правила етикету щодо застосування невербальних засобів Ви знаєте?
5. Що таке імідж?
6. Які основні складові іміджу ділової людини?
7. Яке значення має рівень особистісної культури спілкування у формуванні ділового іміджу?
8. Які основні вимоги до одягу ділового чоловіка?
9. Назвіть основні вимоги до одягу ділової жінки?
10. Які ділові аксесуари необхідно мати діловій людині?
11. Які правила використання прикрас у діловому спілкуванні?
12. Як поєднуються етикетні вимоги до зовнішності ділової людини з психологічними особливостями сприймання людини людиною?
Теми рефератів:
1. Невербальна комунікація як засіб формування культури спілкування особистості.
2. Роль зовнішності у формуванні сприятливого іміджу ділової людини.
Література:
1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи / А. Адлер. – М., 2000.
2. Браун Л. Имидж – путь к успіху / Л. Браун. – СПб., 2000.
3. Джи Б. Имидж фирмы / Б. Джи. – СПб., 2000.
4. Дэвис Ф. Личная власть / Ф. Дєвис. – Мн., 1998.
5. Дэвис Ф. Создай себе имидж / Ф. Дєвис. – М., 1998.
6. Криксунова И. Создай свой имидж / И. Криксунова. – СПб., 1997.
7. Лабунская В.А. Невербальное поведение / В.А. Лабунская. – Ростов н/Д, 1986.
8. Морозов В.П. Искусство и наука общения: невербальная коммуникация / В.П. Морозов. – М., 1998.
9. Обозов Н.Н. Психологическая культура взаимных отношений. – М., 1986.
10. Почепцов Г.Г. Имиджелогия / Г.Г. Почепцов. – М., 2001.
11. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии ХХ века / Г.Г. Почепцов. – М., 2001.
12. Соколов И. Технология популярности или паблик рилейшнз / И. Соколов. – Мн., 1999.
13. Сорины, сестры. Одежда как объект исследования // Язык одежды: Психологический практикум. – Луганськ, 1999.
14. Честара Дж. Деловой этикет. Паблик рилейшнз / Дж. Честара. – М., 1997.
15. Шепель В.М. Имиджелогия / В.М. Шепель. – М., 1996.
16. Шепель В.М. Управленческая антропология: Человековедческая компетентность менеджера / В.М. Шепель. – М., 2000.
17. Штангль А. Язык тела. Распознавание людей в профессиональной и обыденной жизни / А. Штангль. – М., 1988.
18. Этикет от А. до Я / Авт-сост И.Е. Гусев. – Мн., 1999.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 453; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!