Тема 1.2. Психологічні основи ділового спілкування
1. Спілкування як неодмінна потреба людини.
2. Функції спілкування.
3. Види і рівні спілкування.
Завдання:
1. Проаналізувати психологічні особливості ділового спілкування.
Теоретична довідка
Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямування на значимі зміни стану, поведінки партнера.
У найзагальнішому визначенні спілкування виступає як форма життєдіяльності людини.
Спілкування є неодмінною соціальною потребою людини. Воно необхідне для організації взаємодії з іншими, для впорядкування взаємин з ними, для самоствердження в суспільстві. Спілкування розглядають як спосіб виявлення сутності людини. Це не тільки необхідний, але й найбільш суттєвий соціально-психологічний аспект всякої діяльності. Спілкування є фактором становлення людини, оскільки є передумовою виникнення і розвитку специфічно людських форм психічної діяльності – свідомості і мови. І свідомість, і мова – продукти спілкування.
З тих пір, як спілкування стало умовою становлення і існування людства і людини, воно перетворилось на специфічну потребу людини. Потреба у спілкуванні належить до числа самих ранніх і специфічно людських. Її соціальна природа коріниться в необхідності спільної діяльності, виникає у перші місяці життя дитини, а в подальшому виразно виявляється у бажанні спілкуватись з іншими.
|
|
|
Спілкування – найважливіша передумова і умова існування не тільки окремого індивіда, але й соціальних спільнот: від малих соціальних груп до великих спільнот (народів, націй). Високим критерієм міцності, монолітності спільноти є ступінь комунікабельності чи некомунікабельності її членів ї різних складових. Оптимальна комунікабельність передбачає рівень інтенсивності спілкування індивідів і груп, ступінь їх взаєморозуміння, без яких не може бути ефективних і просто узгоджених дій.
Спілкування – це джерело інформації. Кожній людині притаманний оптимальний рівень інформаційної активності, який тонізує його діяльність і передбачає отримання певної кількості інформації, а також виникнення потреби в передачі частини інформації іншим. Від забезпечення інформацією залежить життєдіяльність не лише окремої людини, але й цілих людських спільнот, зокрема організацій.
До структури спілкування входять: обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування), організація взаємодії учасників спілкування (інтерактивна сторона спілкування), взаємне сприймання і розуміння партнерів зі спілкування (перцептивна сторона спілкування).
|
|
|
В окремих дослідження структура спілкування представлена рівнями макроспілкування, мезоспілкування, мікроспілкування. На першому з них відбувається спілкування індивіда з іншими в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективні форми спілкування тощо. На мікрорівні аналізуються взаємопов’язані дії суб’єктів спілкування: запитання-відповідь, повідомлення інформації, ставлення до неї, спонукання до дії тощо.
Функції спілкування різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Наприклад, виокремлюють:
- інформативно-комунікативну функцію, яка охоплює всі завдання щодо передачі та сприймання інформації (її змісту і значення);
- регулятивно-комунікативниу функцію, що забезпечує регуляцію комунікативної поведінки учасників спілкування, зокрема їх взаємодії (регулятивно-комунікативною функцією пов’язані способи впливу людей один на одного: зараження, навіювання, наслідування, переконування)
- афективно-комунікативну функцію, котра забезпечує формування оцінного ставлення до конкретних ситуацій спілкування у вигляді емоцій і почуттів.
|
|
|
Згідно іншого підходу виокремлюються функції організації спільної діяльності, пізнання людьми один одного, формування та розвитку міжособистісних взаємин, знання і врахування яких відіграють важливу роль в організації ділового спілкування та розвитку його культури.
Поширеним у психології є виокремлення таких видів спілкування:
- міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування (залежно від специфіки суб’єктів спілкування);
- самоспілкування, міжособистісне спілкування, масові комунікації (за кількісними характеристиками суб’єктів);
- безпосереднє, опосередковане, монологічне, діалогічне (за характером спілкування);
- анонімне, рольове, формальне, неформальне (за рольовою спрямованістю).
Рівні спілкування:
- маніпулювання – від грубого поводження з людиною до сприятливої поведінки, в основі яких є використання людей і досягнення власних цілей;
- конкуренція, суперництво – від спілкування під девізом «людина людині вовк» до сприяння рухові вперед;
- співтовариство (співробітництво) – виявлення гуманістичних установок, високий рівень культури спілкування.
|
|
|
Контрольні питання:
1. Як розуміють феномен спілкування у психології?
2. Охарактеризуйте структуру спілкування.
3. У чому виявляється соціальна природа спілкування?
4. Коли виникає потреба людини у спілкуванні (в аспекті онтогенезу)?
5. Які основні функції виконує спілкування?
6. Чому спілкування є передумовою становлення людини і людства?
7. Назвіть основні види спілкування.
8. Назвіть основні рівні спілкування.
9. Які види і рівні спілкування характерні для ділової діяльності людей?
10. На основі аналізу структури, функцій, видів і рівнів спілкування виділіть особливості, характерні для ділового спілкування.
11. Які проблеми виникають найчастіше у діловому спілкуванні молодих спеціалістів?
Теми рефератів:
1. Спілкування як основа професійно-трудової діяльності людей.
2. Спілкування як основа формування культури ділових стосунків.
3. Психологічні основи тактовності.
Література:
1. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. – М.,2000.
2. Зубенко Л.Г. Культура ділового спілкування: Навч. посіб. / Л.Г. Зубенко, В.Д. Нємцов. – К., 2000.
3. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К .Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинська: Курс лекцій. – К., 1999.
4. Психология и этика делового общения: Учебник для студентов вузов / Под ред. Б.Н.Лавриненко. – М., 1997.
5. Резников Е.Н. Межличностное восприятие и понимание // Современная психология: Справочное руководство / Под ред. В.Н.Дружинина. – М., 1999.
6. Резников Е.Н. Межличностные отношения // Современная психология: Справочное руководство / Под ред В.Н.Дружинина. – М., 1999.
7. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань, 1991.
Тема 2. Діловий етикет
Тема 2.1. Етикет керівника
1. Поняття управління.
2. Етикетні приписи щодо поведінки керівника.
3. Стилі керівництва.
Завдання:
1. Проаналізувати особливості феномена управління.
2. Визначити етикетні приписи щодо поведінки керівника.
Теоретична довідка
Управління – елемент, функція організованих систем різноманітної природи, яка забезпечує збереження певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програм і цілей.
Нерідко управління визначають як спосіб або манеру поводження з людьми, мистецтво управляти, адміністративні навички, орган керівництва або адміністративну одиницю.
Поняття «управління» ще ототожнюють з поняттям «менеджмент», що визначається як галузь наукового дослідження, яка вивчає процес впливу суб’єкта на об’єкт управління за певною технологією і з допомогою сукупності принципів, методів, форм і технічних засобів для досягнення поставленої мети.
Етика управління визначає сукупність норм, що базуються на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно діяти в межах приписів ділового етикету, на основі суспільної моралі.
Основними складовими частинами ефективного керівництва є: колегіальність, уміння втілювати в життя намічені програми, єдність слова і діла, компетентність, активність, комерційне чуття, творчий підхід до справи, постійне самовдосконалення.
До числа особистісних якостей, необхідних для успішного управління відносять:
- лідерство – здатність керувати та вести за собою людей для досягнення поставлених цілей;
- ініціативність – спрямування на нові форми діяльності, підприємливість у справі;
- контактність – здатність встановлювати формальні і неформальні контакти, формувати довірливі стосунки на основі взаємоприйняття;
- комунікабельність – здатність людини до глибокого, інтенсивного спілкування, що виявляється в уміннях зрозуміти іншу людину, організувати взаємодію з нею, контролювати свій емоційний стан тощо;
- комунікативність – здатність володіти засобами спілкування;
- адаптивність – готовність до перегляду звичних рішень, уміння виявляти гнучкість у мінливих обставинах спілкування.
До числа соціально-психологічних якостей керівника належать: позиція соціальної активності (відповідальності за доручену справу, вміння поєднати власні інтереси з інтересами колективу, енергійність, працездатність), властивість саморефлексії (потреба і уміння самопізнання).
До числа моральних якостей керівника відносять: високі життєві ідеали, чесність, правдивість, справедливість, об’єктивність, мужність, почуття обов’язку і відповідальності, толерантність.
Комплекс усіх якостей керівника (ділових, моральних, психологічних, соціальних та ін.) зумовлює певний стиль управління. Він виявляється в поведінці керівника щодо підлеглих, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт.
Стиль керівника – це сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного використання управлінських функцій.
Найпоширенішими стилями управління є:
- стартовий (стиль спроб і помилок) – характерний для керівників-початківців, які не мають необхідного досвіду; визначається жорстким регламентуванням роботи, мірами популістського характеру, нестабільністю;
- автократичний – спирається на критерій отримання максимально можливого прибутку та водночас низьке соціальне забезпечення працівників; як правило керівник має досвід, є професіоналом з розвиненою волею, визначається цілеспрямованістю та наявністю чіткої програми дій;
- популістський – визначається прагненням до забезпечення працівників максимумом соціальних благ, що іноді може не відповідати інтересам справи;
- демократичний – визначається орієнтацією керівника на думку підлеглих, вироблення колективного рішення з урахуванням реальних потреб, створення умов ділового співробітництва в колективі, характеризується критичним ставленням до себе і до підлеглих; це професіонал, який уміє працювати разом з підлеглими;
- ліберальний (компромісний) – керівник виступає в ролі спостерігача і збирача інформації, сприяє появі неформальних лідерів і намагається перекласти на них якнайбільшу частину функцій управління і пов’язаної з ними відповідальності, що в кінцевому результаті призводить до занепаду справи;
- апаратний – переважно характерний для сфери економіки; принциповою особливістю цього стилю є намагання забезпечити собі переваги (пільги, високу заробітну плату) та уникнути відповідальності за прийняте рішення під маскою демократичності, ввічливості, толерантності.
Контрольні питання:
1. Розкрийте сутність поняття «управління».
2. Які основні норми етики управління?
3. Що є визначальним фактором для організації ефективної роботи в організації?
4. Які якості керівника необхідні для ефективного управління?
5. Яке значення рефлексії в управлінській діяльності?
6. Як ви розумієте поняття «стиль»?
7. Які є стилі управління?
8. Який стиль управління вважають найефективнішим?
9. Назвіть основні ознаки демократичного стилю керівництва.
10. У чому полягає відмінність між демократичним і апаратним стилями управління?
11. Яким має бути сучасний керівник?
12. Сформуйте модель власного стилю керівництва.
Теми рефератів:
1.Етична оцінка ділових і професійних якостей сучасного керівника.
2.Психічні стани керівника та їх регуляція.
3.Етичні вимоги до управління людськими спільнотами.
Література:
1. Дзвінчук Д. Психологічні основи ефективного управління / Д. Дзвінчук – К., 2000.
2. Дороніна М.С.. Культура спілкування ділових людей: Посіб. для студ. гуманіт. факультетів вищ. навч. закладів / М.С. Дороніна. – К., 1997.
3. Жариков Е.С. Психология управления. Книга менеджера по персоналу / Е.С. Жариков. – М., 2002.
4. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинська. – К., 1998.
5. Менеджмент ХХІ века / Под ред.. С. Чоудхари. – М., 2002.
6. Некрасов Н.А. Деловая репутація // Управление персоналом. – 2000. – № 3.
7. Обозов Н.Н. Психология работы с людьми / Н.Н. Обозов, Г.В. Щекин. – 4-е изд. – К., 1998.
8. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навч.-метод. посібник. – К., 2000.
9. Палеха Ю.І. Культура управління та підприємництва / Ю.І. Палеха, В.О. Кудін. – К., 1998.
10. Психология менеджмента / Под ред. Г.С. Никифорова. – Х., 2002.
11. Психология и этика делового общения: Учебник для студентов вузов / Под ред. Б.Н.Лавриненко. – М, 1997.
12. Пул М. Управление человеческими ресурсами / М. Пул, М. Корнер // Бизнес-класс. – СПб., 2002.
13. Семенов А.К. Психология и этика менеджмента / А.К. Семенов, Е.Л. Маслова. – М., 2002.
14. Чайка Г.Л. Культура ділового спілкування менеджера / Г.Л. Чайка. – К., 2005.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 479; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!