Нормативність вживання форм числа іменників
Тема1
Особливості використання іменників у науковому
Та офіційно-діловому стилях
Морфологічні норми іменника.
Нормативність уживання форм роду іменників.
Нормативність уживання форм числа іменників.
Відмінкові форми іменників. Правопис закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини.
Ключові слова:іменник, морфологічні норми, власні та загальні назви, абстрактні та конкретні поняття, граматичні форми, рід, число, відмінок, паралельні закінчення, відмінювані, невідмінювані іменники, речовинні назви.
Морфологічні норми іменника
Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що? У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже,предмети – це не тільки назви людей (робітник, будівельник), тварин (кінь, ворона), конкретних речей (книжка, вікно), а й назви опредмечених дій (засідання, облік), ознак (компетентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) і т. п.
Морфологічні норми регулюють вибір правильної граматичної форми. У морфології часто виникають труднощі у вживанні нормативних форм деяких частин мови, зокрема іменників, прикметників, числівників, дієслів тощо. Пояснюється це тим, що в морфологічній будові літературної мови є так звані „сильні” і „слабкі” норми. „Сильні” норми – це норми, які не викликають сумнівів щодо уживання тих чи інших форм. Наприклад, не викликає проблем форма орудного відмінка однини іменників І відміни твердої групи: хатою, дорогою, рукою тощо. Однак ті самі форми для іменників мішаної групи викликають труднощі: як правильно – площею чи площою, межею чи межою? Адже в усному мовленні таке сплутування трапляється, і, на жаль, часто. Форми, які піддають розхитуванню, називаються „слабкими”. Труднощі викликають форма родового відмінка однини іменників ІІ відміни чоловічого роду (терміна– терміну, папера - паперу); форма давального відмінка іменників ІІ відміни (Андрію чи Андрієві, директору чи директорові); форма орудного відмінка іменників ІІ відміни на -р(лікарем, командиром, ювіляром, піснярем, бібліотекарем); форми називного і родового відмінків множини (вуса – вуси, хліба – хліби, сосон, сосен, хитрощів, повістей). Такі основні ознаки офіційно-ділового та наукового стилів, як: стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми іменників.
|
|
|
Розглянемо найважливіші норми вибору граматичних форм іменника – форм роду, числа, відмінка.
Нормативність вживання форм роду іменників
1. Деякі іменники в українській мові мають дублетні форми роду: зал – зала, тезис – теза, клавіш – клавіша, сусід – сусіда, продаж – продажа, філіал - філія тощо. Більшість дублетних утворень має в мові неоднакове застосування. Так, нормативними і частовживаними вважаються форми продаж. ґенеза, теза, клавіша. Форми продажа, генезис, тезис є застарілі і тому рідковживані. Нерідко рід іменників сприяє розрізненню значень слів, порівняймо: друкар – друкарка, пілот – пілотка, секретар – секретарка, адрес – адреса.
|
|
|
2. Існує в мові значна група іменників спільного роду, які в одній і тій же формі вживаються зі значенням двох родів: чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і середнього. Це переважно емоційно забарвлені суфіксальні лексеми, що, називаючи істоту, вказують на певну її ознаку. Вони належать до сфери розмовного мовлення. Іменниками „спільного” роду їх можна назвати тоді, коли вони вживаються поза контекстом, у словнику. В українській мові значення подвійного роду мають іменники на -а-назви осіб, які виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі, яку вони називають. Це такі слова, як: роботяга, білоручка, соня, нікчема, тихоня та ін. У контексті їх рід конкретизується: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості (Ф. Прокопенко). Узяв та й посватав таку ж сироту , як і сам (М. Левицький). До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на -о-: ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.). Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.
|
|
|
3. Багато іменників, що означають назви посад професій та звань, мають тільки форму чоловічого роду: інженер, декан, ректор, президент, кандидат, доцент, професор, академік тощо.
Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення посади жінки та ім’я її при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Наш декан захворів. Доцент виступив на методологічному семінарі.
Сполучення на зразок доцент Ковальова, декан Зубицька вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду: Декан Зубицька відповіла на запитання студентів першого курсу.
Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Старший викладач Семенова доповіла про результати зимової сесії. Мій науковий керівник Тетяна Петрівна привітала мене з захистом дипломного проекту.
|
|
|
Вирази моя бухгалтер, наша професор мають розмовний характер. Так само фамільярно-розмовний характер мають форми: інженериха, професорша (професорка), аптекарка, директорка; а слова директорша, генеральша у цьому ж стилі позначають дружину директора, генерала.
Значна кількість назв осіб за фахом утворюють паралельні форми: працівник — працівниця, студент — студентка, журналіст – журналістка, лікар – лікарка, перекладач – перекладачка. Однак в офіційно-діловій сфері перевага надається лексемам чоловічого роду.
4. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники, працівники пошти. Варіанти сельчани, заводчани, поштарі є розмовними.
У деяких назвах осіб за професією або місцем проживання наявні паралельні форми: зварник – зварювач, розкрійник – розкроювач, арфіст – арф’яр, полтавець – полтавчанин, харківець – харків’янин.
5.Слід запам’ятати рід деяких іменників в українській мові: ступінь, біль, степінь, кір, насип, Сибір, дріб, шампунь – чоловічого роду, а путь, картеч – жіночого.
6. При визначенні роду в невідмінюваних словах іншомовного походження керуються такими правилами.
До чоловічого роду належать:
а) іменники, що позначають осіб чоловічої статі: месьє, маестро, аташе, денді;
б) іменники, що позначають назви тварин чи птахів: поні, кенгуру, шимпанзе, колібрі, какаду (винятки: муха цеце, риба івасі – жіночого роду);
в) іменники, що позначають назви вітрів: сироко, торнадо.
До жіночого роду належать:
а) іменники, що позначають назви осіб жіночої статі: мадам, міс, місіс, леді, фрау;
б) іменники, що позначають назви мов: хінді, бенгалі, есперанто, урду;
в) іменники: авеню, стріт (вулиця), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста).
До середнього роду належать назви неістот (депо, кліше, рагу, амплуа, інтерв’ю, портмоне, таксі, жалюзі тощо).
До спільного роду належать деякі іменники іншомовного походження, що називають осіб: протеже, візаві, інкогніто. Іменник галіфе вживається лише у формі множини.
Рід невідмінюваних географічних назв співвідноситься з родом відповідного іменника – загальної назви: Торонто, Тбілісі, Батумі – середнього роду, бо місто. Онтаріо – середнього роду (озеро), Конго, Міссісіпі, Колорадо (ріки) – жіночого роду. Капрі(острів) – чоловічого роду тощо.
7. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЕС – жін. рід (бо атомна електростанція), НРУ – чол. рід (бо Народний Рух України).
Нормативність вживання форм числа іменників
Більшість іменників української мови мають однину і множину: автомат - автомати, технолог – технологи, статут – статути тощо.
Однак деякі іменники уживаються лише в однині або множині.
Тільки в однині вживаються іменники, що позначають:
1. Абстрактні поняття: мудрість, доброта, терпіння, боротьба, хоробрість тощо;
2. Збірні поняття: студентство, апаратура, зброя, жіноцтво, селянство;
3. Назви речовин і матеріалів: кисень, цукор, пісок, цемент, вугілля;
4. Власні географічні назви: Україна, Запоріжжя, Дніпро.
Тільки у множині вживаються іменники, що позначають:
1. Власні географічні назви: Карпати, Суми, Брюховичі;
2. Назви обрядових понять: заручини, заручини, іменини;
3. Назви економічних понять: фінанси, кошти, гроші;
4. Речовинні назви: вершки, дріжджі, парфуми, макарони;
5. Абстрактні поняття: хитрощі, заздрощі, любощі;
6. Парні предмети: двері, окуляри, граблі, штани.
Найтиповішим порушенням морфологічної норми в офіційно-ділових текстах є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині. Порівняйте: Партію дитячих костюмів було надіслано до магазину — Вибракувано дитячого костюма в кількості 15 штук.
Слід пам’ятати також, що абстрактні іменники не мають форм множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіком).
Речовинні іменники (нафта, вода, сік) вживаються у множині, коли вони набувають термінологічного значення, наприклад: мінеральні солі, машинні масла, фруктові соки, кольорові метали, леговані сталі та ін.
Форма множини від іменників власних назв указує або на сукупність осіб, пов’язаних родинними стосунками (Кульчицькі, Коваленки, Самійленки). або на певний тип людей (Чацькі, Прометеї, Донкіхоти). Останні назви можуть уживатися не лише у позитивному плані, а й для вираження іронії, насмішки, презирства (донжуани, обломови, дантеси).
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 604; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!