Технічні правила оформлення рукописних текстів та машинописних текстів
2.1. Оформлення адреси, списку літератури.
2.2. Правила скорочування слів.
2.3. Правила цитування.
2.4. Орфографічні і технічні правила переносу.
2.5. Рубрикація текстів.
Оформлення адреси, списку літератури
Адресат(службова кореспонденція).
Адреса проставляється на багатьох документах: листах, доповідних записках, довідках, повідомленнях та ін.
Одним з правил адресування документа за новими державними стандартами є написання поштової адреси після назви установи, організації, підприємства, яким надсилається документ. Проте якщо документ надсилається окремим громадянам, то спочатку вказується поштова адреса, а потім прізвище та ініціали адресата.
Немає потреби зазначати адресу на документах, що надсилаються у вищі урядові органи, постійним кореспондентам, а також установам підвідомчої системи.
Кожна складова частина реквізиту “адресат” повинна друкуватися з нового рядка і з одного положення табулятора. Ось ці компоненти:
- назва організації;
- назва структурного підрозділу;
- назва посади з прізвищем та ініціалами особи, якій адресовано документ, поштова адреса організації.
Кожний елемент цього реквізиту подають із нового рядка, бажано без перенесення. Якщо документ адресовано службовій особі (керівникові), то назва установи є складовою назви посади адресата.
У Н.в. Міністерство освіти України
|
|
|
У Д.в. Заступнику міністра освіти України
п. Артемову В.І.
115049, Київ, вул. Зелена, 14
У документах (циркулярних листах), адресованих декільком однорідним організаціям чи службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення.
У Д.в. мн. Інспектору у справах неповнолітніх
У Р.в. Тернопільської області
Якщо до складу реквізиту “адресат” входить і поштова адреса, то вона зазначається в документі після назви організації, структурного підрозділу й прізвища слубової особи (для офіційної зовнішньої кореспонденції).
У Д.в. Директорові
У Р.в. Чернівецької СШ № 11
У Д.в. п. Сальнікову Віктору Івановичу
У Н.в. вул. Південно-Кільцева, 7
811013, Чернівці-13.
Але поштову адресу не зазначають у документі, якщо він (лист) адресований до урядових установ, органів державної влади.
У Н.в. Вищий арбітражний суд
Відділ листів
У Д.в. п. Мисенку М.Л.
|
|
|
Адресу відправника (адресанта) зазначають у лівому верхньому куті конверта.
1) Тимошенко Вадим Олегович у Н.в.
вул. Грінченка, 23 у Р.в.
Донецької області
м. Макіївка – 19 у Н.в.
86019
Адресу одержувача (адресата) – у правому нижньому куті конверта:
2) у Д.в. Ляшенкові Івану Петровичу
у Н.в. с. Нараїв
Бережанський район
Тернопільської області
Україна
Обидва варіанти 1) і 2) – рівнозначно нормативні.
Оформлення бібліографії
Бібліографія –це список літератури з певного питання. Списки ці мають неоднакове призначення: одні виконують реєструючу функцію. Інші рекомендують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.
У науково-популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною проблемою.
Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги вона зветься описовою. Анотованоюзветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.
|
|
|
Після цитати в тексті ставляться в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщується список літератури, на яку було зроблено посилання. Перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга – сторінку, з якої взято цитату.
Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковий: алфавітний, тематичний, хронологічний. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу.
Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку: автор (прізвище, ініціали); назва (заголовок, підзаголовок); вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок або конкретно використані сторінки).
Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті ставиться дві наскісні дужки, потім вказується назва журналу, збірника; рік видання, номер, сторінка.
Зразки:
Шевчук С. Українське ділове мовлення. – К., 2000. – 323 с.
Непийвода Н., Чукіна В. Мовна підготовка у школі та вузі // УМЛШ. – 2000. - № 5. – С. 23-28.
Моргунюк В. Про пасивні дієприкметники // Проблеми української термінології: Матеріали V міжнародної наукової конференції. – Вісник. - № 336. – Чернівці, 1998. – С. 15-24.
|
|
|
Правила скорочування слів
З метою економії часу й текстової площі у тексті слова можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочення проводяться або за прийнятими традицією правилами, або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.
Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582-97), що чинний від 1998 року.
Види скорочень
Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локальні. До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літератури, належать скорочення:
а) після переліків;
б) перед іменами та прізвищами;
в) перед географічними назвами;
г) при цифрах;
д) при посиланнях.
До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а подані російською, англійською та ін. європейськими мовами – стандарти ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78.
Основні правила скорочення
1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від ролу, числа, відмінка й часу.
2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.
3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.
4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:
к. (карта), м. (місто), с. (сторінка)та ін.
5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:
д-р (доктор), м-во (міністерство),
6. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова:- афічний-, огічний,- омічний, -авчий:
географічний – геогр., соціологічний – соціол.і под.
7. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини –ський:
шевченківський – шевченк., франківський – франків.
8. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:
грузинський – грузин., Бориспільський – Бориспіл.
Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:
Харківська область – Харк. обл.,
Харківський район – Харк. р-н
9. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:
калійний – калійн., олійний – олійн., червоний – черв.
10. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують:
вищий – вищ.,але вища–не скорочується.
11. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:
торф’яний – торф’ян. і под.
12. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:
грецький – грец., сільський – сіл. і под.
13.У словосполученні скорочують кожне слово:
видавничий відділ – вид. від.,
умовний друкований аркуш – ум. друк. арк.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 504; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!