Основні функції української мови
Тема: Вступ. Державотворча роль мови.
Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
План
1. Українська мова – державна мова в Україні.
2. Основні функції української мови.
3. Стилі сучасної української літературної мови.
Українська мова – державна мова в Україні
Мова –найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.
Державна мова – це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики».
Літературна мова –це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
На земній кулі налічується понад 3000 мов (за іншими даними понад 6000). Проте більшість з них не мають своєї писемності й державного статусу. Українська мова належить до мов з давньою писемною традицією (понад тисячу років) і, відповідно до статті 10 чинної Конституції України, є державною мовою в Україні з 1989 р.
|
|
|
У Європі кількість офіційних і державних мов зростає. Якщо в 1815 р. (під час Віденського конгресу) – їх було лише 13, в 1919 p. (під час підписання Версальської мирної угоди) уже 27, а в 1945 p. (під час Постдамської конференції) – 35. Отже, поява дедалі нових мов – закономірність загальносвітова. І на цьому тлі піднесення статусу української мови до рівня державної мови України виглядає не як якийсь виняток, а як цілком природне явище.
Українською мовою розмовляє приблизно 49 мільйонів чоловік: 37 млн. – в Україні; 7 млн. – у сх. діаспорі; 5 млн. – у зх. діаспорі. За кількістю тих, хто користується нею, вона стоїть на 21 місці в світі.
Українська мова мала близький до державного статус у ті історичні періоди, коли функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
У дописемний період розвитку східнослов’янських племен у перших державних утвореннях вироблялося наддіалектне мовлення у законодавчій сфері та державному керівництві.
З об’єднанням цих племен в одну державу на основі києво-полянського діалекту та суміжних говорів починає формуватися єдина літературна мова. Після прийняття християнства в Київській Русі в церковно-релігійній сфері поширюється старослов’янська мова, проте вона не витіснила давньоруську писемну мову з законодавства, діловодства, офіційного та приватного листування, літописання, красного письменства. Ця мова фактично була державною.
|
|
|
Після татаро-монгольської навали на території Галицько-Волинського князівства в державному вжитку далі залишається давньоруськокиївська писемна мова. Ця мова з початку XIV ст. функціонувала в законодавстві, судочинстві, великокнязівській канцелярії, державному листуванні.
Близький до державного статус у XIV – І пол. XVI ст. українська мова посідала в Галичині та 3ахідній Волині, що входили до складу Польщі. Вона вживалася в справочинстві, судах, мабуть, на основі якогось привілею, що не дійшов до нас.
Хронологія тотального духовного й фізичного нищення української мови починається з кінця XVI століття. Після Люблінської унії українська шляхта продовжувала обстоювати рідну мову, домагалася, щоб “руською мовою та письмом” велася юридична документація, але в юридично-ділову галузь усе активніше входили польська та латинська мови. Сейм Польщі 1669 року прийняв ухвалу, згідно з якою все діловодство мало вестися тільки польською й латинською мовами. Сейм 1696 року ще гостріше поставився до цього. Наслідки полонізації дали про себе знати: в адміністративних установах упродовж тривалого часу українська мова не вживалася. Не мала вона статусу державної і на тих українських землях, які були у складі Австро-Угорщини.
|
|
|
Протягом XIV – XVII ст. українська писемно-літературна мова була мовою державного діловодства в Молдавському князівстві. У XVIII ст. українська мова тут майже цілковито зникла з офіційного вжитку.
На Лівобережній Україні в державних установах українська мова збереглася до початку 80-х років XVIII ст., коли російський царат ліквідував залишки автономії України (1863 – Валуєвський циркуляр: заборона друкувати українською мовою наукові, релігійні та педагогічні праці; 1876 – Емський указ: заборона друкування українською мовою в Російській імперії; 1888 – заборона вживання української мови в офіційних установах тощо).
Найсумніші часи в XIX – поч. XX ст., бо не тільки в офіційному, а й шкільному вжитку українська мова була силоміць повністю витіснена російською. Аж після революційних подій 1907 року було знято в Росії обмеження українського друкованого слова, але в державному шкільництві української мови не відновлено.
|
|
|
Українське законодавство про мову бере початок з березня 1918 р., коли було прийнято Закон Центральної Ради про державну мову. У кінці 1919 p. законом Директорії УHP українська мова проголошена державною із забезпеченням прав національних меншин. У 1919 p. такий закон ухвалила Західноукраїнська Народна Республіка. Державність української мови була закріплена в Карпатській Україні в Конституції 1939 року.
Ліквідація української державності у 20-х роках і 1939 (у Закарпатті) знову призвела до обмеження її офіційної функції.
У радянські часи, попри проголошений курс на розвиток національних мов, вживалися заходи по зросійщенню, в тому числі й українців: 1933 – припинення українізації та русифікація українського правопису; 1970 – указ про захист дисертацій російською мовою; 1975 – поновлення цензурування “Кобзаря”; 1983 – постанова про “покращення викладання російської мови в СРСР”.
У період т. зв. перебудови радянського суспільства ycе наполегливіше ставиться питання про державний статус української мови (28 жовтня 1989 p. прийнято Закон УРСР “Про мови в Українській РСР”). У Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року, у ст. 10 записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 року дав таке тлумачення цього та інших пунктів Конституції: “Таким чином положення Конституції зобов’язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів АРК, органів місцевого самоврядування, а токож у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України”.
Державна мова (як зазначається в “Українська мова. Енциклопедія”) – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове ворганах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики. Термін з’явився у часи виникнення національних держав.
Основні функції української мови
У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.
1. Інформаційна функція - полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.
2. Комунікативна функція - реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.
3. Емотивна функція - охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.
4. Когнітивна функція - це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.
У працях окремих авторів виділяються також:
· функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В. В. Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна.
· Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.
В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 1144; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!