Позааудиторна пошуково-аналітична робота

Завдання 1. Підберіть декілька етикетних формул початку промови, вимовте їх перед вашими товаришами, вкладаючи в ці формули різні почуття. Нехай слухачі визначать, які почуття ви виразили в цьому звертанні.

 

Завдання 2. Підготуйте і виголосіть перед аудиторією шестихвилинну (не написану і не вивчену напам'ять) промову з метою переконати слухачів в актуальності теми (справи, дії, ідеї тощо). Продумайте аргументи, докази.

 

Завдання 3. Продумайте і напишіть план двох-трьох виховних заходів, спрямованих на засвоєння мовленнєвого етикету учнями, наприклад, виховної години "Ввічливість - запорука успіху" тощо.

 

Тема: Специфіка мовлення фахівця

Відповідно до напрямку підготовки)

План

1. Мова і професія.

2. Майстерність публічного виступу. Жанри публічних виступів.

3. Підготовка тексту до виступу.

4. Аудиторна робота.

Мова і професія

Мова нації – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. „За ставленням кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність” (К. Паустовський). На по­ряд­ку денному сьогодні – розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не ли­ше спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов’язана з вироб­ниц­твом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери. Мовні знання – один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова ви­ра­жає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного професійного спілкування лю­ди­на вчиться все своє життя.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії „інтелігентні” та „неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рі­вень володіння професійною термінологією. Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, тер­мінами. Разом із піднесенням рівня фахових знань представників різних професій під­ви­щу­ються і вимоги до мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та в ус­та­но­вах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-тех­ніч­ною, сус­пільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею послу­го­ву­ва­тися. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Спілкування – одна з форм людської взаємодії.

Важливою складовою комерційного успіху діяльності фірми є вміння спілкуватися. Чим вищий рівень культури усного ділового мовлення, тим вищий авторитет людини, яка займається підприємницькою діяльністю, тим кращі й плідніші результати. У щоденній роботі виникає потреба обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки, вислухати людину, зрозуміти її.

Зважаючи на те, яку проблему потрібно вирішити, слід ви- значитися, у якій формі це буде проходити.

Існує ряд видів усного ділового спілкування.

Співбесіда – це різновид ділової бесіди, де домінує увага до співрозмовника, тактовність і вміння говорити. Вона призначена для обговорення, вирішення певних питань, налагодження комерційних стосунків тощо. Основна умова: уміння вислухати людину, зрозуміти її.

Обидві сторони ділового спілкування повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти, щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність та емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та розуміння проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмовника, щоб відповідно скоригувати подальший хід ділового спілкування у разі втрати інтересу до теми. Для досягнення повнішого взаєморозуміння потрібно оволодіти не лише вмінням переконливо говорити, а й уваж- но слухати співрозмовника.

Ефект ділового спілкування залежить від того, як учасники готуються до нього, чи знають, якими принципами слід керуватися на окремих стадіях, чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливості психології партнера.

Семінар – одна з найбільш універсальних і ефективних форм ділового спілкування, форма практичних і теоретичних вирішень питань (під керівництвом головуючого). На семінарі учасники логічно мислять, висловлюють і відстоюють власну точку зору публічно.

Семінари, співбесіди повинні починатися зі створення сприятливого для спілкування психологічного клімату, бо саме це запам’ятовується на емоційному рівні як враження від ділового спілкування.

Мистецтво спілкування – це здатність захоплювати, пе- реконувати співбесідника, вироблення відповідної манери комунікації.

Одним із основних видів усного спілкування за професійним спрямуванням є ділова нарада.

Ділова нарада – це робота колективного розуму, спрямо- вана вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.

Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв’язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу. Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників.

Оптимальна кількість учасників наради – 10–12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша – не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов’язково вимагають завчасного попередження про тематику, дату, місце, час початку й закінчення та склад учасників. Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня – відразу після обідньої перерви чи на кінець робочого дня. Мета наради буде досяг- нута за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовністю виступаючих та дотриманням програми наради й основної проблеми. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов’язково повинен підводити підсумок із кожного пункту програми і насамкінець наради узагальнити зроблені висновки. Комунікабельний, толерантний, ввічливий керівник – це гарант плідної та ефективної наради. Хід наради протоколюється секретарем, а виконання прийнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

Види нарад

Інформаційна(директивна або інструктивна) нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська(селекторна, телефонна, комп’ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішення без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв’язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні (комп’ютерна мережа). Тривалість виступів, послідовність викладу повинні бути чітко обумовлені.

Дискусійна(полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей най- демократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конструктивні вирішення важливих проблем.

Жанри публічних виступів

Публічний виступ залежно від призначення, змісту, форми виголошення та обставин поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь діловамістить виклад певних питань із виснов- ками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітнамістить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, працівника організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади до кожного положення. Варто заздалегідь складений загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова– це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, з допомогою логічно структурованого тексту, емоційної насиченості та вольових імпульсів мовця.

Давньоримська  ораторська  схема  „що  →  для  чого  → у який спосіб” може й нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітинговапромова зазвичай стосується суспільно значущої проблеми. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора:

– виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукаючи при- сутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії. Успішність мітингової промови, безперечно, залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати  весь  арсенал  вербальних  і  невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, – дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційнійпромові притаманні практично всі складові промови мітингової. Порушуючи актуальні суспільно-політичні проблеми, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Діловапромова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної, ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційне сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він адекватно сприймається лише в контексті проблеми, яка обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейнапромова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності – до ювілейної промови можна включати найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра (у хронологічному порядку), побажання подальшого плідного росту та всіляких гараздів. Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акценту- вання уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Однак форма та зміст ювілейної промови повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм передачі, роз’яснення наукових, науково-навчальних, науково-популярних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча(вступна) лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядовілекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, активізувати їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Лекція, передусім, вимагає офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру – вступ, основна частина, висновки. У вступі необхідно лаконічно сформулювати основну проблему лекції, згуртувавши й зацікавивши слухачів. В основній частині послідовно й логічно розкривається основне питання лекції. Відзначається, зокрема, що не варто перенасичувати лекцію фактами, „засипати” слухачів цифрами, датами, невпоряд- кованим ілюстративним матеріалом (цитатами). Висновки повинні логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5 % часу й обсягу всього виступу.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступі промовець може порушити одне-два питання чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає: виклад суті певного питання; акцентування на основному; висловлення свого ставлення й оцінки; підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки); підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела). Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Ділова бесіда

Незважаючи на те, що ділова бесіда може мати різні форми, її учасники, спираючись на загальний підхід до ділового спілкування, керуються спільними для таких стосунків правилами. Загальновідомо, що в ділових взаєминах вирішальну роль відіграють увага до співрозмовника, тактовність та вміння не лише говорити, але й терпляче, уважно слухати.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.

Ураховуючи проблематику, що буде порушуватися під час розмови, мету зустрічі, вік, стать, а також поведінку та характер взаємин учасників, можна вичленувати такі основні фази ділової бесіди:

– установлення часу й місця зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території);

– спосіб вступу в контакт, початок розмови (на своїй території ініціатива належить господареві, він же й диктує „правила гри”; на нейтральній – ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові жести і фрази для мобілізації уваги);

– формулювання конкретної мети зустрічі (у формі проблеми чи завдання);

– обмін предметними пропозиціями й відпрацювання рішень (оцінка пропозицій та ухвалення чи не ухвалення рішення за кожним пунктом порушеного питання);

– фіксування остаточної домовленості й вихід із контакту, закінчення розмови (підведення кінцевих підсумків ділової бесіди, фіксування (у писемній чи іншій формі) взаємних зобов’язань і розподіл функцій щодо реалізації рішень).

Кожна з цих фаз має основний принцип, відповідно до якого треба діяти співрозмовникові, щоб домогтися позитивного результату. Ефект ділової бесіди залежить від того, як учасники готуються до неї, якими принципами керуються на окремих її стадіях, як контролюють свою поведінку під час розмови, а також від вміння перетворити розмову на плідний діалог та врахування психологічних особливостей партнера.

1. Підготовка тексту до виступу

Передусім це тривалий процес нагромадження (збирання) інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень на найближчий період та перспективних. Інформаційний бум останнього десятиріччя та сучасні засоби електронного зв’язку надають можливість відносно легко й оперативно отримати потрібну інформацію, а комп’ютерні технології полегшують її обробку, класифікацію та зберігання. Під час опрацювання матеріалу слід навчитися зафіксовувати інформацію для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід міркування, аргументація, приклади, порівняння, ілюстративний матеріал, цифрові дані, висновки).

Роблячи виписки із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями, схемами, таблицями, доцільніше користуватися картками однакового формату. На них зазначають розділ науки чи тему, стосовно якої можна використати зафіксований матеріал. Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографічних ознак книги, короткого викладу змісту, вказівок, кому адресовано це видання. Можна скористатися й готовою анотацією, якщо вона є в книзі.

Стисло викласти інформацію можна в тезах. Це коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунтування. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторської думки, цитуючи ключові фрагменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільніший, бо активізує індивідуальне сприймання читача. Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають найістотніше в змісті джерела чи його фрагмента. Але цей вид роботи потребує попереднього укла- дання плану й тез опрацьовуваного твору. Як і тези, конспект можна укладати двома способами, але пам’ятати, що в тезах лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розвиток.

 Уміння раціонально зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці.

 

Питання для самоперевірки

1.Від чого залежить майстерність ділового спілкування?

2.  Які є види наради?

3.  Які є види промови?

4.  Як підготуватись до публічного виступу?

5.  З яких частин складається текст публічного виступу?

6.  Що таке доповідь?

7.  Які є види доповіді?

 

Література

1. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002.

2. Зубков М. Сучасна українська ділова мова: Підруч- ник. – Х., 2004.

3. Коваль А. П. Ділове спілкування. – К., 1992.

4. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К., 2006.

5. Плотницька І. М. Ділова українська мова. – К., 2004.

6. Сагач Г. М. Похвальне красномовство. – К., 1996.

7. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів та ділової етики / Уклад. С. П. Бибик та ін. – К., 2003.

8. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібн. – К., 2006.

9. Этика делового общения. – К., 1998.

 

Аудиторна робота

Завдання 1.Поясніть, як Ви розумієте твердження Сократа: „Заговори, щоб я тебе побачив”? Відповідь обґрунтуйте.

 

Завдання 2.Прочитайте словосполучення, які можна ви- користати у нараді, промові, виправте помилки. Запишіть правильно.

Довести для відома, виділити кошти для підручників, дякуючи підтримці, проректор по науковій роботі, прожиточний мінімум, відстаючі студенти, займатися своєю справою, курси по вивченню української мови.

Завдання 3.Прочитайте подані слова. Чи може бути нормативним їх уживання в тексті лекції? Відповідь обґрунтуйте.

Пошлина, довіреність, учбовий, діючий, міроприємство, невстигаючий, прожиточний, відчислення, оточуючий, слідуючий, положення (матеріальне), міри, співставляти, любий, отримувати (освіту).

 

Завдання 4.Запишіть словосполучення, які можна використати у публічному виступі, добираючи з дужок найбільш точне слово. Мотивуйте свій вибір.

(Прихильник, шанувальник, послідовник) таланту; (доступний, зрозумілий, досяжний) виклад; (обіймати, осягати, охоплювати) посаду; (свідоцтво, посвідчення, посвідка) про народження; (сперечання, спір, дискусія) у пресі; (говорити, казати, висловлювати) думки; виборча (компанія, кампанія); (оплачувати, сплачувати, платити) борги; (діставати, здобувати, набувати) освіту; (характеризувати, описувати, відтворювати) особу.

Завдання 5.Відредагуйте текст. Чи погоджуєтеся Ви з твердженнями, висловленими в ньому?

 

Успіх особистого виступу

 

Єсть деякі критерії, визначаючі успіх власного успіху. Це практично не залежить від політичної кон’юнктури, внутрішнього і міжнародного положення представляємої вам партії. Вони залежати тільки від виступаючого. Головний з цих критеріїв слідуючий: виступ повинен бути вираженням особи виступаючого. З таким виступом можна погоджуватись чи не погоджуватись, з ним можна сперечатись, але його не можна не поважати. Всі другі рекомендації являються лише доповненням (важним, суттєвим, необхідним, потрібним, але далеко не достатнім).

Секрет хорошого виступу передусім полягає в почутті впевненості виступаючого. Для цього потрібно твердо знати, що ви бажаєте сказати. Крім цього, потрібно правильно підготувати виступ. Часто в основі невпевненості – побоювання виступаючого, що у якийсь момент його домашня заготовка закінчиться і йому нічого буде говорити. Для цього потрібно мати резервне, запасне знання. Воно заключається в підготовленому наперед розширенні якогось питання, додаткових фактах чи власних висновках по даній темі.

Хороші манери – теж в основі секрету успіху виступаючого. Це, передусім, доброзичливість по відношенню до опонента, навіть до політичного противника, повага його думки, бажання рахуватися з ним, зважати на нього. Виступ повинен супроводжуватись посмішкою. Вона, як говориться, нічого не коштує, але багато дає. Єсть китайська приказка: „Людина без посмішки на обличчі не повинна відкривати магазин”. До хороших манер слід віднести ще здатність не повчати аудиторію, а радитися з ними. І це не тактичний прийом. Аудиторія завжди компетентніше, освіченіше любого оратора. Тому повчати аудиторію – справа невдячна. Хорошою манерою являється почуття самокритики. Потрібно вміти швидко визнавати свої помилки.

Природність виступу складається з природних манер (вимови, жестів, почуття міри в усьому: одяг, міміка і т. п.). Самий хороший виступ – це, коли виступаючий дуже добре знає матеріал і спеціально до доповіді чи до виступу не готується.

Завдання 6.Переписуючи, поставте наголос у словах. Правильність його перевірте за словником наголосів.

Валовий, бовтати, беремо, везти, вести, випадок, виразний, гостей, навчання, ідемо, кидати, закінчити, колія, контрактовий, котрий, легкий, ненавидіти, ненависть, нести, новий, підтвердити, підтримка, найважливіший.

Завдання 7.Запишіть текст, знімаючи риску та вставляючи пропущені розділові знаки і букви.

Давно помічено що в ділових взаєминах вирішальну роль відіграють увага до спів/розмовника тактовніс.т... та вмін...я не лише говорити а й терпляче й уважно слухати. За підрахунками науковців саме процес слухан...я істотний складник трудової діял...нос...ті загально/статистичного працівника не/ виробничої сфери становить 45 % робочого часу тоді як говоріння – 30 % а 16 % і 9 % відповідно читан...я й писан...я.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйнят...я спів/розмовниками точки зору й доказів свого партнера висловлених по суті із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.

Ефект ділової бесіди залежить від того як учас.ники готуют...ся до неї чи знают... якими принципами слід керуватися на окремих її стадіях чи вміют... контролювати свою поведінку під час розмови чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливос...ті пс...хології партнера (3 підручника).

Завдання 8.Відредагуйте поданий текст. Чи погоджуєтеся Ви з висловленими поглядами щодо поведінки керівника? Які вимоги, на Вашу думку, висуваються до керівника установи, організації тощо?

Вимоги до керівника

Керівник постійно повинен пам’ятати, що його особовий приклад являється самим найважливішим засобом впливу на підлеглих. Перш за все керівник не повинен допускати розходження слів і справ. Якщо ж не вдалось здержати дану обіцянку, то слід, вибачаючись, свою недоробку визнати, а не перекладати відповідальність за невиконання зобов’язання на других.

Перед тим як закликати і змушувати других працівників добре і якісно працювати, керівник повинен сам добросовісно виконувати свої службові обов’язки і вимоги морального кодексу фірми.

Працівник має бути об’єктивним у спілкуванні з людьми і справедливим. Керівник не має права бути злопам’ятним. Керівник має бути терпимим до звичок і слабкостей підлеглих, не заважаючих роботі. Перед тим як наказувати працівників, слід розібратися у причинах їхнього поганого відношення до своїх службових обов’язків.

Працівникам приходиться часто звертатися до керівництва з різними проханнями. Менеджеру не можна індиферентне відноситись до них. Якщо відсутня можливість допомогти, доцільно пояснити причини відмови.

Працівнику корисно володіти знаннями по психології. Використовуючи їх, будуються взаємовідношення з оточуючими людьми. Аби не доводити себе до стресових станів, менеджер повинен правильно влаштовувати його робочий день, раціонально й ефективно використовувати вільний час, не переключатися на другі види діяльності.

---

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 501; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!