Заходи медичного супроводу дітей-інвалідів
Заходи медичного супроводу в умовах Центру здійснюються згідно з індивідуальною програмою реабілітації (далі –ІПР). На підставі Реабілітаційна комісія (далі-РК) Центру вносять до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини-інваліда відповідну інформацію про його медичний супровід.
Заходи з медичного супроводу дітей-інвалідів поділяються на три етапи:
Перший етап – вступний (підготовчий).
Другий етап – безпосередньо фізична реабілітація та медичний супровід (основний).
Третій етап – визначення результатів медичного супроводу (заключний).
Перший етап: ПІДГОТОВЧИЙ
Термін медичних тестувань та обстежень, індивідуальних заходів адаптації до нових умов тощо складає в умовах Центру 5 (п’ять) робочих днів, протягом яких проводяться долікарський огляд, об’єктивні обстеження та тестування дітей - інвалідів лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) для оцінки їх загального стану та функціональних можливостей. За даними результатів обстеження лікарями різного фаху визначається фізична, сомато-фізіологічна, сенсорна та психічна спроможність дитини - інваліда, складаються висновки та надаються рекомендації відносно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації в Центрі. Одночасно в індивідуальному порядку проводиться адаптація дитини - інваліда до проживання, харчування в нових умовах тощо. Створюються стереотипи поведінки, які відповідають фізичним, соматичним та розумовим можливостям дитини - інваліда та сприяють утворенню адекватного позитивного ставлення до навколишнього середовища.
|
|
|
При цьому враховуються індивідуальні можливості і особливості дитини-інваліда щодо ефективного використання технічних засобів реабілітації (тростини, милиці, візки, протези, ортези, малі архітектурні форми в житлових кімнатах, приміщеннях загального користування), що призводить до мінімізації сторонньої залежності та відновлення або збільшення мобільності.
Заходи першого етапу виступають складовою частиною роботи ПК, яка приймає рішення про зарахування (або незарахування) інваліда на соціальну реабілітацію і надає рекомендації РК Центру.
Другий етап: ОСНОВНИЙ
Починається після зарахування дитини - інваліда до Центру та передбачає проведення реабілітаційних заходів, оцінку ефективності корекції фізичного та соматичного стану, що проводиться за рекомендаціями і під контролем РК (додаток 4).
На основі результатів обстеження лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) розробляються індивідуальні форми та методи фізичної реабілітації дитини - інваліда. Формування груп здійснюється з урахуванням ступеня функціональних порушень та фізичних можливостей дітей. Форми та методи реабілітаційних заходів визначаються залежно від вираженості функціональних обмежень при інвалідизуючому захворюванні та при необхідності змінюються в процесі реабілітації.
|
|
|
Відділення медичного супроводу визначає черговість і послідовність заходів лікувально- профілактичного характеру. Режим та етапність реабілітаційного процесу узгоджується з графіком інших реабілітаційних заходів.
Провідним методом медичного супроводу є відповідна терапія, що спрямована на усунення або зменшення проявів патологічних процесів, на відтворення різних видів побутової та соціальної діяльності.
З урахуванням особливостей інвалідизуючого захворювання дитині - інваліду призначається фізіотерапевтичне лікування, лікувальна фізкультура (ЛФК), масаж, гідрокінезотерапія, бальнеотерапія, аромотерапія тощо.
Авторські комплексні інтегральні моделі реабілітації
Метод В.І.Козявкіна–система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації заснована на біомеханічній корекції хребта і великих суглобів з використанням рефлексотерапії, мобілізуючої гімнастики, спеціальної системи масажу, ритмічної гімнастики, апітерапії, механотерапії та інших лікувальних блоків. Система структурно і функціонально поділяється на дві підсистеми: інтенсивної корекції та стабілізації і потенціювання.
|
|
|
Метод К.О.Семенової – система динамічної пропріоцептивної корекції, яка заснована на формуванні (відновленні) або нав’язуванні нового моторного стереотипу шляхом впливу на функціональну систему антигравітації з використанням лікувального костюма космонавтів.
Метод К. і Б. Бобат – нейророзвиваюча терапія, яка спрямована на пригнічення активності патологічних тонічних рефлексів, постуральних реакцій та рухових стереотипів із подальшим відновленням статики і моторних навичок (повзання, стояння, хода) незалежно від віку хворого.
Метод В. Войта – система лікування за методикою рефлекс – локомоцій (вроджені реакції рефлекторного повзання і рефлекторного перевертання), що передбачає можливість у дітей раннього віку, переважно з групи ризику, «перетворити» патологічні реакції у фізіологічний руховий стереотип і, тим самим, запобігти формуванню органічного ураження ЦНС.
|
|
|
Методи функціонального біоуправління, які засновані на принципі біологічного зворотного зв’язку.
У Центрі можуть впроваджуватися інші методики за погодженням їх застосування в реабілітаційних установах
Фізіотерапія
Основними принципами проведення фізіотерапіїє:
- послідовність (методи фізіотерапії слід призначати з урахуванням результатів курсів проведеної медичної реабілітації за місцем проживання);
- можливість патогенетичного та симптоматичного впливу (призначення методів фізіотерапії повинно бути обґрунтованим з точку зору сучасних поглядів на етіологію та патогенез основного інвалідизуючого захворювання, супутніх захворювань, стану адаптаційних та саногенетичних механізмів);
- адекватність впливу (вибір фізичного фактора та методики процедури повинні відповідати рівню адаптаційних можливостей інваліда);
- оптимальне дозування (необхідно проводити вплив оптимальними параметрами фізичних факторів);
- специфічність впливу (вибір та диференційоване застосування фізичних факторів проводиться з урахуванням особливостей механізму їх дії);
- динамічність застосування (протягом професійної реабілітації необхідно змінювати параметри фізіотерапевтичного рецепту процедур в залежності від реакції інваліда);
- комбіноване оптимальне застосування лікувальних фізичних чинників;
- вибір оптимальних ділянок впливу з урахуванням системно – антисистемних взаємовідносин більшості функцій;
- індивідуальний підхід.
2.2.1. В Центрі за використання відповідної апаратури застосовуються методи фізіотерапевтичного впливу, а саме: електролікування, світлолікування, ультразвукове лікування, інгаляції та ароматерапія тощо.
- Електролікування— метод фізіотерапії, який застосовується з лікувальною і профілактичною метою з використанням електричної енергії, електричного полю.
Основними методами електролікування є гальванізаціяталікувальний електрофорез. Під впливом гальванізаціїпосилюється крово- та лімфообіг, стимулюються трофічні процеси, підвищуються секреторні функції залоз зовнішньої та внутрішньої секреції. Лікувальний електрофореззастосовується значно частіше і являє собою поєднання впливу постійного струму із надходженням до організму дитини - інваліда лікувальних речовин.
Крім того, у Центрі застосовуються методи електролікування, засновані на використанні імпульсних струмів, а саме:
- електросон— метод фізіотерапії, в основі якого є вплив імпульсним струмом малої інтенсивності з метою нормалізації функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС). У результаті слабкого ритмічного монотонного впливу на рецепторний апарат голови дитини - інваліда, тісно пов'язаний з головним мозком і його кровообігом, покращується порушений функціональний стан ЦНС та її регулюючий вплив на інші системи організму;
- короткоімпульсна електроаналгезія– метод фізіотерапії, який полягає в збудженні окремих ділянок тіла короткими (0,15 - 0,5 мс) імпульсами прямокутної форми частотою 150 - 2000 Гц і силою 2-3 мА, коли збуджуються тільки чутливі нерви, рухові нерви і не відбувається впливу на м'язові волокна. Ритмічна імпульсація створює функціональну блокаду чутливих нервових шляхів, що призводить до припинення або зменшення больового синдрому. Цей метод фізіотерапії застосовується переважно при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- діадинамотерапія— метод фізіотерапії, при якому застосовується лікування постійним струмом із напівсинусоїдальною формою імпульсів, які проходять із частотою 50 в 1 (однотактний) або 100 в 1 (двотактний). Ці струми викликають порушення функції екстерорецепторів, що супроводжується відчуттям печіння і поколювання під електродами, а також появою гіперемії внаслідок розширення поверхневих судин і прискорення кровообігу по них. Збільшення сили струму викликає ритмічне порушення функції нервів і м'язових волокон, що призводить до активації периферичного кровообігу, обміну речовин. При збільшенні сили струму може відбутися тетанічне скорочення м'язів. Цей метод фізіотерапії застосовується при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- інтерференцтерапія— метод фізіотерапії, який полягає в лікувальному застосуванні інтерференційних струмів, які утворюються усередині тканин організму в результаті інтерференції (додавання) двох вихідних струмів середньої частоти. Інтерференційні струми використовують при підгострому перебігу захворювань периферичної нервової системи;
- ампліпульстерапія— метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікування синусоїдальними струмами середньої частоти, модульованими за амплітудою низькою частотою в межах 10 – 150 Гц. Струми середніх частот забезпечують добре проходження через шкірні покрови, не викликаючи роздратування і неприємних відчуттів під електродами. Амплітудні пульсації низької частоти дають змогу позитивно впливати на нервово-м'язові структури. Синусоїдно-модульовані струми активують кровообіг і обмінні процеси не тільки в поверхневих, але й у глибоко розташованих органах і тканинах. Метод успішно використовується для реабілітації\абілітації дітей - інвалідів з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату, нервової системи і захворюваннями внутрішніх органів;
- електростимуляція— метод фізіотерапії, при якому застосовуються електричні струми для посилення діяльності органів і систем (електростимуляція серця, електростимуляція рухових нервів і м'язів). Електростимуляція використовується для підтримки життєдіяльності м'язів, попередження їх атрофії на період відновлення ушкодженого нерва, для попередження атрофії м'язів в період тривалої гіпокінезії, для збільшення сили м'язів і для штучної корекції рухів, переважно в кінцівках;
- д'Арсонвалізація — метод фізіотерапії, при якому проводиться лікування електричними й електромагнітними коливаннями високої частоти, високої напруги і малої сили. В основі фізіологічної діяльності струмів д'Арсонваля лежать рефлекторні явища. Впливаючи на рецептори шкіри, струми викликають відповідні сегментарні і загальні рефлекторні реакції, роблять одночасно і місцевий вплив на тканини;
- магнітотерапія— метод фізіотерапії, в основі якого лежить вплив на тканини постійним або перемінним низькочастотним магнітним полем. Дія постійного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює седативний, болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті магнітотерапії знижується емоційна напруженість, нормалізується сон, поліпшується кровообіг, трофіка тканин, зменшується транссудація і набряк тканин, виникає гіпотензивний ефект;
- індуктотермія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікувальне застосування високочастотних електромагнітних коливань 13,6 МГц (довжина хвилі 22,13 м). Дія високочастотного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті індуктотерапії знижується інтенсивність больового синдрому при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- ультразвукова терапія — метод фізіотерапії, при якому застосовуються з лікувальною метою механічні коливання високої частоти. Під їх впливом у м'яких тканинах відбувається розширення судин, підсилюється кровообіг, позитивно збуджуються нервові структури та виявляється болезаспокійлива дія;
- світлолікування –методи фізіотерапії із застосуванням різних варіантів світла, тобто електромагнітних хвиль різної довжини. Механізм дії характеризується впливом на капілярний, артеріальний та венозний кровообіг, трофіку тканин та супроводжується протизапальною дією. Застосовується при лікуванні гострих респіраторних захворювань, міалгіях, нейроміозитах та інших вертеброгенних захворюваннях, а також при лікуванні псоріазу, екземи, нейродерміту в структурі дерматологічних захворювань;
- інгаляції –метод фізіотерапії, при якому використовується пероральне та ендоназальне введення медикаментів з метою периферично-сегментарного впливу на рецепторний апарат порожнини носа для корекції носового дихання, а також при лікуванні гострих та хронічних респіраторних захворювань;
- теплолікування - процедури впливу теплом різної природи (грязелікування, сухі та напіввологі припарки), які показані при хронічних запалювальних захворюваннях і обмінних трофічних порушеннях органів опору й руху та інші.
Лікувальна фізкультура
ЛФК як елемент фізичної реабілітації являє собою систему заходів щодо відновлення або компенсації втрачених фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, поліпшення фізичних якостей, психоемоційної стійкості й адаптаційних резервів організму дитини-інваліда різними методами впливу.
В ЛФК використовуються такі основні засоби: фізичні загально-розвиваючі вправи (загально-зміцнюючи та спеціальні); спортивно-прикладні (ходьба, біг, стрибки, лазіння та повзання, плавання, метання, трудотерапія, механотерапія); рухові ігри (на місці, малорухливі, рухливі, спортивні - футбол, баскетбол, волейбол, теніс та інш.)
Розрізняються декілька форм проведення занять з ЛФК: ранкова гімнастика, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба та теренкур(сходження), масові форми оздоровчої фізичної культури(туризм, спортивні свята, елементи спорту тощо). Заняття з ЛФК проводяться індивідуальним та груповим методом. Індивідуальні форми роботи проводить спеціаліст з фізичної реабілітації або медична сестра з ЛФК, а групові форми роботи - вчителі-реабілітологи, які працюють у Центрі.
Фізичні вправи дають позитивний ефект у тому випадку, якщо вони, по-перше, адекватні можливостям дитини - інваліда, по-друге, здійснюють вплив, що тренує, і підвищують його адаптаційні можливості.
Суть ЛФК складається в багаторазовому, систематично повторюваному навантаженні, яке поступово зростає, що викликає в організмі дитини - інваліда позитивні, в першу чергу, функціональні, а іноді і структурні зміни. З одного боку, формуються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, з іншого боку – розвиваються й вдосконалюються різні фізичні якості (сила, витривалість, швидкість, гнучкість, спритність), що визначає фізичну працездатність організму дитини - інваліда під час її соціальної реабілітації в Центрі.
Постійний динамічний контроль за правильністю та ефективністю виконання курсу ЛФК у Центрі проводить фахівець з фізичної реабілітації за призначенням лікаря - куратора.
2.2.2.1. У процесі ЛФК варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих принципів:
- Індивідуальний підхід. При розробці реабілітаційної програми необхідно враховувати стать, вік дитини-інваліда, її руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу, функціональні можливості тощо.
- Свідомість.Тільки свідома й активна участь самої дитини - інваліда в реабілітації створює необхідний психоемоційний фон та психологічний настрій реабілітанта.
- Принцип поступовостіособливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма його показниками: обсяг, інтенсивність, кількість вправ, число їх повторень тощо.
- Систематичність –основа ЛФК протягом процесу фізичної реабілітації. Тільки систематичне використання різних засобів фізичної реабілітації має оптимальний вплив на підвищення функціонального стану організму.
- Циклічністьпередбачає чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу. Якщо наступне чергове заняття припадає на фазу суперкомпенсації, то ефект від тренування сумується і функціональні можливості підвищуються на новому, більш високому рівні.
- Системністьвпливу - послідовне чергування вправ та вихідних положень для різних м'язових груп.
- Новизна і різноманітністьу підборі і застосуванні фізичних вправ (тобто 10 – 15 % вправ повинні відновлюватися після курсу ЛФК).
- Помірність впливузасобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дозованими, що дозволить досягти адекватності навантажень стану дитини - інваліда.
Необхідно особливо відзначити, що курс ЛФК призначається індивідуально кожній дитині. Курс реабілітації залежить від інвалідизуючого діагнозу в середньому складає до 20 процедур. Виконує процедури медична сестра з ЛФК, або спеціаліст з фізичної реабілітації.
Масаж
2.2.3.1. Лікувальний масаж є ефективним реабілітаційним методом, який застосовується з метою нормалізації функцій організму дитини - інваліда при різних захворюваннях і ушкодженнях.
2.2.3.2. Методи лікувального масажу. Найбільш розповсюдженим методом є класичний масаж — основний метод у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим.
Лікувальний масаж класифікується в залежності від нозологічних одиниць, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, масаж при захворюваннях і травмах нервової системи, масаж при захворюваннях внутрішніх органів тощо. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожному захворюванні методика масажу залежить від етіології, патогенезу, клінічної форми, перебігу і диференціюється в залежності від цих факторів.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 266; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!