Культурне життя в Україні у другій половині 40-х-на початку 50-х років.
1. Вплив перемоги у Другій світовій війні на культурне життя в Україні.
2. Відновлення системи освіти.
3. Розвиток української літератури та мистецтва.
4. Новий виток репресій проти української інтелігенції.
Друга світова війна з її трагічними для людської цивілізації наслідками, розгром фашизму, розкол світу на демократичну та тоталітарну системи, комуністична «залізна завіса» від Балтики до Адріатики, ядерна небезпека корінним чином впливали на суспільні настрої і відбивалися в художній літературі, музиці, малярстві тощо.
Перемога у Другій світовій війні, до якої український народ доклав величезних зусиль, сприяла зростанню його морального духу, національної самосвідомості, гордості. Суттєвий вплив на світосприймання багатьох українців справило перебування їх за кордоном у складі Радянської Армії, участь у русі Опору в Україні, зарубіжних країнах Європи — Чехословаччині, Італії, Франції тощо, знайомство зі способом життя народів цих країн. У суспільстві існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ заслуговує на поліпшення матеріальних умов життя і справедливий демократичний лад.
Подібні настрої поширювалися в Росії та інших республіках СРСР. Тоталітарний режим відреагував на них посиленням тиску на всі верстви населення, особливо на інтелігенцію, новою кампанією боротьби з будь-якими спробами вирватися з ідеологічних тенет сталінізму.
|
|
|
Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. За умов, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування військового потенціалу, на інші сфери життя, у тому числі культуру, не вистачало коштів. Ось чому видатки на культуру концентрувалися на найважливіших об'єктах— школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Без налагодження їх роботи відбудова економіки була неможлива. У 1950 р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімум, необхідний для навчання, створювався фонд всеобучу. У 1948/1949 навчальному році з цього фонду одержували допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування і т. ін. 140 тис. дітей.
У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково спорудити шкільні приміщення на 400 тис. учнівських місць. У середині 50-х років у республіці налічувалося понад 300 тис. учителів. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи. Серед них — директор Павлиської середньої школи на Кіровоградщині Василь Сухомлинський.
|
|
|
Протягом четвертої п'ятирічки була відновлена робота вищих навчальних закладів України, яких у 1950 р. налічувалося 160. На стаціонарних відділеннях цих закладів навчалося 200 тис. студентів. Усього за 1946-1950 рр. в Україні було підготовлено 126 тис. спеціалістів із вищою освітою. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.
Перемога у війні з нацизмом викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі літератури і мистецтва намагалися відобразити у своїх творах. У другій половині 40-х років вії йшли друком трилогія О. Гончара «Прапороносці»; перша частина роману М. Стельмаха «Велика рідня» під назвою «На нашій землі»; «Київські оповідання» Ю. Яновського; прозові твори В. Козаченка, Н. Рибака, В. Собка, гумористичні оповідання Остапа Вишні. Вдосконалювали свою творчу майстерність М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко. Творчість саме цих письменників і поетів визначила характер літературного процесу в Україні, обличчя художніх літературних здобутків повоєнних років.
Помітним явищем у літературному житті повоєнного часу стало видання колишнім фронтовиком, російськомовним письменником із Києва Віктором Некрасовим однієї з кращих книг про Другу світову війну «В окопах Сталінграда».
|
|
|
На традиційно високому рівні стояло українське театральне мистецтво, особливо опера, а також драма. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, В. Огневого, М. Литвиненко-Вольгемут, Н. Ужвій, Г. Юри та багатьох інших. Розвивалися музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.
Однак невдовзі після переможного закінчення війни сталінський режим знову вдався до політичних репресій.
Ініціаторами післявоєнної ідеологічної «проробки» художньої інтелігенції у серпні 1946 р. виступив Сталін та головний ідеолог, або, як його тоді називали, «ідеологічний заспівувач» ВКП(б) А. Жданов. Цього року на інтелігенцію раптом посипалися грізні постанови ЦК ВКП(б), у яких безапеляційно і брутально звинувачувалися видатні діячі різних галузей культури. Жоден загін художньої інтелігенції не залишився поза увагою: письменники, композитори, художники, актори, драматурги тощо.
Першим під вогонь нищівної критики потрапив відомий український письменник-гуморист Остап Вишня, який тільки-но повернувся зі сталінських таборів. В опублікованій 26 серпня 1946 р. у газеті «Правда» статті його звинувачували в політичних помилках, відході від радянської ідеології, класових позицій. Письменник знову опинився на грані арешту; на нього накинули «ковпак міченого». На багатьох зборах, що пройшли в республіці, Остапа Вишню звинувачували в тому, що він пише твори, «шкідливі за своїм ідейним змістом», ще різкіше було засуджено «ідеологічні помилки» його «Мисливських усмішок». Лише в жовтні 1955 р., за десять місяців до смерті, усі звинувачення з письменника було знято. Слідом за цим Л. Каганович, який у той час був Першим секретарем ЦК КП(б)У, звинуватив М. Рильського в «націоналізмі», «петлюрівщині». При цьому він заявив, що навіть вираз поета «Я син Країни Рад» може служити прославленню Центральної Ради.
|
|
|
Результатом ідеологічного тиску на театри стало прийняття в жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У постанови щодо втілення в життя аналогічного документа ЦК ВКП(б) «Про репертуар драматичних театрів і заходи щодо його поліпшення». Обов'язковим для репертуару стало переважання вистав на сучасні теми, які б «оспівували пафос соціалістичного творення, будівничу енергію радянських людей». Аналогічні процеси відбувалися в галузі кіномистецтва. Основу продукції тодішнього кінематографа складати революційно-патріотичні твори.
У 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими «космополітами», яка поширилася і в Україні. Цього разу до уваги партійних ідеологів потрапили літературні і театральні критики, євреї за національністю.
На початку 50-х років тривали критичні нападки на «серйозні ідеологічні помилки» М. Рильського, була рішуче засуджена опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Як і раніше, в немилість влади міг потрапити кожний митець, будь-хто з майстрів пензля чи слова.
На 1951 р. припав пік кампанії ідеологічного шельмування українських митців. 2 липня у редакційній статті газети «Правда», що називалася «Проти ідеологічних перекручень у літературі», було вказано, що написаний ще у 1946 р. і читаний з багатьох трибун вірш В. Сосюри «Любіть Україну» «викликає почуття розчарування, протесту... Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та ін.».
Смерть Сталіна і початок політичної «відлиги» відкрили перед українською національною культурою перспективи активного відродження, нерозривно пов'язаного з ліквідацією тоталітарного режиму, здобуттям Україною реального суверенітету. Але ці процеси відбувалися надто повільно, наражаючись на важкі перешкоди.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 461; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!