Культура і духовне життя України в 1917-1920 рр.
Роки революції й боротьби за збереження державної незалежності України відкрили нову сторінку в її культурному житті. Відразу після Лютневої революції дістають поширення національні культурно-освітні організації— «Просвіти», які організовували бібліотеки, різноманітні гуртки, видавали українські книги, журнали тощо. У діяльності «Просвіт» брали участь відомі українські поети, письменники, композитори, актори. Восени 1917 р. в Україні діяло 952 «Просвіти», у червні 1921 р.— 4227. Оскільки діяльність цих організацій набула політичного відтінку, а багато активних членів стали учасниками національно-визвольних змагань, більшовики вирішили поставити «Просвіти» під свій контроль. Проте це їм не вдалося, тому в 1921 р. більшовицький режим «Просвіти» ліквідував.
В Україні проходила боротьба за утворення суверенної держави, і це спричинило духовне піднесення в суспільстві. Але громадянська війна зруйнувала матеріальну основу культури, призвела до масової політичної еміграції.
Найбільш помітні зрушення відбувалися в системі освіти. Створювались гуртки, школи, клуби для ліквідації неписьменності. Шкільну мережу розширювали як радянська влада, так і Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія. Кожен із них мав свої політичні цілі. Загальноосвітню школу більшовики намагались перетворити на «школу-комуну». Учителі,об'єднані у Всеукраїнську вчительську спілку (утворилась у 1917 р., перебувала під впливом боротьбистів), негативно ставилися до радянської влади, тому більшовики в 1920 р. зробили спробу реформувати освіту. Єдине, що вдалось досягти більшовикам, це ліквідувати неписьменність. Якщо до революції письменними були лише 27,9% жителів України, то наприкінці 51, 9%.
|
|
|
Складні і суперечливі процеси відбувались у вищій школі. Центральна Рада розробила план заснування вузів з українською мовою викладання. Великі досягнення в галузі вищої освіти належать режиму гетьмана Скоропадського, за якого в жовтні 1918 р. відкрито два Державні Українські університети, (у Києві і Кам'янці-Подільському), готувалось відкриття ще одного університету (у Полтаві). Більшовики по-своєму поставились до вищої освіти: від автономії вузів нічого не залишили, університети перетворили на галузеві навчальні заклади (Інститути народної освіти). Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 38 вузів, у яких навчалося 57 тис. студентів. У вузах діяли підготовчі відділення для здібної молоді з числа робітників і селян — рабфаки («рабочие факультеты»). За гетьманату було утворено Українську Академію Наук (першим президентом УАН став Володимир Вернадський). Деякі видатні вчені-академіки не прийняли радянську владу і тому змушені були емігрувати.
|
|
|
В українській літературі з'являється ціле покоління письменників і поетів, які започаткували новий етап її розвитку. Група молодих літераторів: М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський — створили відоме літературне угруповання неокласиків. Розквітнув талант П. Тичини. Виникають театральні і музичні колективи. Особливої популярності набула капела під керівництвом Кошиця, трупа театру «Березіль» Леся Курбаса. У 1918 р. в місті Ромни споруджено перший в Україні пам'ятник Т. Шевченку, автором якого був Іван Кавалерідзе. У 1919 р. більшовики знесли багато пам'ятників царям, натомість встановивши пам'ятники Марксу, Енгельсу, Леніну. Чимало молодих письменників та митців брали активну участь у політичній боротьбі. Відомий 18-річний поет Василь Чумак, який належав до партії боротьбистів, у 1919 р.. був розстріляний денікінцями. У 1921 р. більшовики вбили поета Григорія Чупринку.
У 1917 р. була створена Українська Академія мистецтв. Організував її М. Бойчук, який потім започаткував всесвітньо відому школу живописців-«бойчукістів». Період з 1917 р. до 1920 р. ввійшов в історію як початок українського національно-культурного відродження.
|
|
|
22. Особливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні. 1. Плани і завдання індустріалізації.
2. Досягнення та невдачі перших п'ятирічок.
3. Наслідки індустріалізації в Україні.
| грудень 1927 | XV з'їзд ВКП(б) ухвалив прискорення індустріалізації |
| народного господарства | |
| 1928/29- 1932/33 | перша п'ятирічка |
| 1933-1937 | друга п'ятирічка |
Наприкінці 1920-х років керівництво ВКП(б) поставило завдання перетворити СРСР на могутню мілітаризовану державу. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства.
Керівництво СРСР взяло курс на першочерговий розвиток галузей групи «А» (паливної, енергетичної, хімічної, металургійної, машинобудівної) з метою перетворення країни на могутню індустріальну державу з великим військовим потенціалом.
На XV з'їзді ВКП(б) затверджено директиви першого п'ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 - 1932/33 рр. План опрацювали у двох варіантах — відправному й оптимальному (напруженому). За відправним варіантом середньорічний темп приросту продукції визначався у 18%, а за оптимальним — у 20-22%. Проте незабаром з ініціативи Сталіна було переглянуто ці більш-менш реальні плани в бік їх інтенсифікації. Інвестиції у промисловість здійснювалися за рахунок села.
|
|
|
Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, їх віра у «світле майбутнє». Матеріальні стимули були замінені моральними. З ініціативи шахт «Центральна» та «Північна» тресту «Артемвугілля» 31 січня 1929 р. укладено перший у країні господарсько-політичний договір про змагання. Пізніше воно отримало назву «соціалістичне змагання». ЦК ВКП(б) спеціальною постановою зобов'язав профспілки забезпечити організацію соцзмагання.
Старий госпрозрахунковий механізм був непридатний для виконання авантюрних планів. Тому керівництво вдається до більш жорсткої централізації управління економікою. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю». Основною ланкою управління оголошувалося підприємство. Кредитна і податкова реформи (1930 р.), реорганізація керівництва промисловістю в 1932 р. завершили перехід до адміністративно-командних методів управління.
У нічну зміну з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна» в Кадіївці Олексій Стаханов за допомогою двох кріпильників видобув 102т. вугілля при нормі 7 т. Преса широко розрекламувала рекорд Стаханова. Держава використала трудові здобутки «стаханівців», щоб переглянути норми виробітку. Це призвело до більш високої експлуатації. До того ж у СРСР у 1930-ті роки і пізніше використовувалась безкоштовна, по суті рабська праця репресованих «ворогів народу».
Усі ці фактори забезпечили виконання як першого, так і другого (1933-1937 рр.) п'ятирічних планів, хоча й не в повному обсязі. У 1930-1932 рр. планувалося збільшити видобуток вугілля на Донбасі з 27 до 53 млн. т, але насправді досягли рівня тільки 45 млн. т. У першій п'ятирічці із 1500 великих підприємств, споруджених в СРСР, на Україну припало 400 новобудов (26,7%), у другій із 4500 — 1000 (22,2%).
В Україні були збудовані Харківський тракторний завод, Горлівський завод гірничого устаткування, стала до ладу найбільша на той час у Європі гідроелектростанція — Дніпрогес. У другій п'ятирічці введено в дію потужні підприємства індустрії: «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський турбінний та Київський верстатобудівний заводи. Кількість робітників і службовців на виробництві зросла з 2,3 млн осіб у 1929 р. до 4,4 млн осіб у 1939 р. Радянський Союз став могутньою індустріальною державою світу. У результаті індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку галузей великої промисловості ряд західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце у світі — за видобутком вугілля. Проте за зовнішнім блиском індустріалізації крилися невтішні соціальні наслідки. Розвиток індустрії відбувався за рахунок викачування коштів і ресурсів із села.
Українська металургія, вуглевидобувна і хімічна промисловість, забруднюючи довкілля, продовжували працювати, як і в царській Росії, на машинобудування російських промислових центрів.
Соціальним наслідком індустріалізації було й те, що суспільство витрачало величезні ресурси на важку промисловість, але її розвиток майже не позначався на стані легкої і харчової промисловості, тобто на добробуті людей.
Отже, позитивним підсумком індустріалізації України стало зростання кількості підприємств важкої промисловості (майже вії разів), будівництво нових шахт, електростанцій і в підсумку — перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка за рівнем окремих галузей промисловості випередила деякі європейські держави. Негативні наслідки індустріалізації: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості, нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил, посилена централізація управління промисловістю, ігнорування економічних механізмів у розвитку економіки, зниження життєвого рівня населення (поширення державних позик, торгівля алкогольними напоями, черги, продовольчі картки, хронічний дефіцит товарів і послуг, житлові проблеми тощо). Тисячі людей гинули на будівництвах від непосильної напруженої праці та недоїдання, відсутності елементарних умов для життя, недотримання правил техніки безпеки, від епідемій хвороб. 100
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 463; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!