Тема 4. Пізнавальні психічні процеси

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивнеабо негативнеставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Емоція— це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Почуття— це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В залежності від спрямованості виділяють такі види почуттів:

Ø моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей і до суспільства в цілому);

Ø інтелектуальні (відчуття краси, що виявляється у сприйманні творів мистецтва, явищ дійсності);

Ø практичні (переживання людиною її ставлення до трудової, навчальної та інших видів діяльності).

Воля — це цілеспрямоване саморегулювання суб'єктом своєї поведінки, виражене у здатності свідомо долати перешкоди та труднощі при здійсненні дій і вчинків. Воля виявляється в таких якостях особистості, як цілеспрямованість, наполегливість, витримка, рішучість, дисциплінованість, самостійність та старанність.

Стан тривоги – особливий емоційний стан психічної напруги людини, що виникає в наслідок передчуття нею невизначеної, іноді неусвідомленої небезпеки.

Стрес — нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником. Адекватна реакція на цей подразник раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася.

Афект— бурхливий та швидкоплинний стан, що повністю оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості, порушенням вольово­го контролю за поведінкою. По суті, це емоційний вибух, що породжується дефіцитом інформації та часу для адекватної оцінки ситуації, яка склалася.

Фрустрація — емоційний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перепони, яка перешкоджає досягненню мети. Вона виявляється у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю, зниженні пам'яті та здатності до логічного мислення і залежить від сили протидії та суб'єктивної визначеності мети.

Література:[3, 4, 7, 15, 16, 22]

Тема 7. Спілкування

Спілкування— складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії.

Визначають основні функції спілкування:

Ø комунікативна функція — це обмін інформацією між особами, що спілкуються;

Ø  перцептивна функція означає процес сприймання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння

Ø інтерактивна функція полягає в організації взаємодії між партнерами, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

В сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мови. Але комунікативний процес не може бути повним, якщо суб'єкт не використовує невербальні його засоби. Невербальне спілкування цінне тим, що воно виявляється, як правило, підсвідомо та мимовільно.

Невербальні засоби спілкування складаються з: 1) паралінгвістичних та екстралінгвістичних знаків; 2) оптикокінетичних знаків: 3) міжособистісного простору; 4) візуального контакту; 5) мимовільних проявів фізіологічних реакцій.

Найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми розуміння іншої людини:

1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

2.Соціальна категоризація та порівняння — це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик.

4.Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового глузду.

5.Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттєвому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ.

6.Особистісна ідентифікація — розуміння іншої людини шляхом ототожнення себе з нею.

Література:[5, 12, 15, 20, 22, 24]

Тема 8. Людина в групі

Соціальна група – це певна сукупність людей, об’єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле.

До основних характеристик групи відносять її склад, структуру і групові процеси, норми, цінності, систему санкцій. Кожну характеристику можна по-різному описати залежно від цілей дослідження.

Усі групи суспільства з практичного погляду доцільно поділити на гіпергрупи, супергрупи, декагрупи, великі, середні, метагрупи, малі й мікрогрупи.

Великі групи – це спільноти людей, які існують в масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки. У великих группах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи.

Мала група – це контактна спільнота, яка взаємодіє на основі смислу спільності, має певний ступінь згуртованості, організованості й соціальної зрілості й володіє неповторною соціальною психікою.

Мала соціальна група може перебувати на таких рівнях розвитку:

Ø початковому (дифузна група);

Ø низькому (асоціація);

Ø середньому (кооперація);

Ø високому (колектив).

Колектив– організована, згуртована, взаємодіюча, соціально зріла група людей, яка утворилася на основі дії визначального смислу спільності та має своєрідну, неповторну соціальну психіку. Колективом можна вважати не кожну групу, а лише ту, якій притаманні певні психологічні характеристики, що виникають як результат розвитку її основної діяльності і мають особливе значення для її членів.

Групові норми – це такі правила поведінки та діяльності, що їх не лише беруть до уваги під час реалізації смислу спільності, а які також стають мотивом  поведінки кожного члена групи.

Для реалізації соціально-психологічного смислу спільності члени групи організовують спільну діяльність. Для цього вони вступають у певні взаємини (взаємодію і спілкування).

Взаємини у групі – це специфічна мережа міжособистісних, внутрішньо групових, між групою та особистістю соціально-психологічних зв’язків, залежностей і взаємодій, зумовлених смислом спільності, станом соціальної психіки, а також взаємними оцінками діяльності щодо реалізації смислу спільності. Поведінки членів групи і загалом груп та їхнім емоційним сприйняттям один одного.

Психологічна сумісність і самопочуття особистості в групі відображає соціально-психологічне сприйняття членами групи один одного і групи загалом, а також ступінь задоволення чи незадоволення фактом перебування поруч з ними або в їхньому середовищі.

Психологічна сумісність (несумісність) тісно пов’язана із самопочуттям кожного члена групи. Вона, з одного боку, є наслідком соціально-психологічного напруження й негативних емоцій, які її супроводжують у процесі спілкування і взаємодії, а з іншого - сама створює нервозність, психологічне напруження, негативні емоції, які впливають на ефективність діяльності, стиль поведінки та взаємини. Усе це призводить до виникнення внутрішньоособистісного і міжособистісних конфліктів.

Соціально-психологічна атмосфера групи – це сукупність більш-менш стійких на цей період соціальних, духовно-перцептивних, емоційних і вольових подразників, які утворюють енергетично-психологічний потенціал різної полярності, вплив якого відчувають на собі всі групові соціально-психологічні явища та соціальна психіка групи загалом.

Література: [1, 9, 14, 18, 20]

Тема 9. Соціальні відносини

Соціальна ідентифікація –процес ототожнення індивіда із соціальним середовищем, віднаходження свого місця в ньому. Може існувати у двох формах:

Ø ідентифікація, коли індивід повністю чи частково уподібнює себе до інших членів групи.;

Ø ідентифікація здійснюється як реципрокнорольові відносини (учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування).

Конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Причиною конформності є нормативний вплив групи на індивіда. З раннього дитинства людину вчать груповим нормам, повазі до них, часто змушують з ними рахуватися. Також причиною може бути інформаційний вплив групи, який передбачає прийняття групової точки зору через те, що індивід звертається до групи як до джерела інформації.

Дружні стосункихарактеризуються високим рівнем вибірковості, взаємною щирістю, повною довірою, готовністю прийти на допомогу в будь-який момент. Дружба безкорислива: людина насолоджується тим, що робить приємне іншій людині.

Дружбі притамано взаєморозуміння. Норми та привила, якими керуються люди в таких стосунках, – це рівноправність, повага, вміння зрозуміти, готовність прийти на допомогу, довіра і відданість.

Для почуття закоханостіхарактерні такі прояви: взаєморозуміння, взаємопідтримка, задоволення від спілдкування один з одним та інтимність.

Самотність – серйозна проблема людства, коли міжособистісні стосунки не складаються, роблячи людей байдужими один до одного. Людина стає такою тоді, коли відчуваєє найгостріший дефіцит задоволення потреби у спілкуванні, коли усвідомлює неповноцінність своїх стосунків із людьми, що супроводжується поганим настроєм, переживанням нещастя. Самотність може бути результатом соціальної (відсутність друзів) або емоційної (відсутність глибоких, близььких стосунків, які дають відчуття опіки) ізоляції.

Альтруїзм– мотив надання кому-небудь допомоги, не пов'язаний свідомо із власними егоїстичними інтересами.

Література: [1, 8, 10, 18, 20]

ПЛАНИ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Мы поможем в написании ваших работ!