ОСОБЛИВОСТІ ПЕРШИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
Семінар веде: Зубчик Олег Анатолійович (кафедра державного управління) На наступний семінар: Подивитися: Перелік рейтингів країн, які існують (Рейтинг Freedom House, Світовий банк). Стратегічні партнери, стратегічні кордони, сила і могутність держави. Основні ідеї та представники класичної геополітики, основи цивілізаційного підходу до вивчення геополітики. Маккіндер.
Лекція 3
Баланс сил – має три значення, одне з них цікаве для геополітики:
- Закон функціонування системи міжнародних відносин, який властивий всім її історичним станам;
- Це зовнішньополітична діяльність держав, яка спрямована на підтримку чи відновлення рівноваги (політика «балансу сил»);
- Концептуальний вираз стану системної рівноваги.
Політика рівноваги. За Ароном - випливає з того факту, що держави, якщо вони хочуть зберегти свою незалежність, мають бути обачними, щоб не опинитися в залежності від доброї волі держави, яка матиме такі засоби диктату, що їм не можна буде чинити опір.
Політика багатополярної рівноваги – сукупність певних правил поведінки, які випливають з небажання держав об’єднатися у вселенській монархії. Правила:
- Діяти заради розширення своїх можливостей, але краще шляхом переговорів, а ніж війни;
- Краще воювати, а ніж втратити можливість розширюватися;
- Краще зупинити війну, а ніж знищити одного основних національних акторів;
|
|
|
- Діяти проти будь-якої коаліції чи актора, якщо вони прагнуть зайняти домінуюче положення в системі;
- Діяти проти акторів, якщо вони підтримують наднаціональні організаційні принципи; (За Капланом)
Така система є доволі нестійкою.
Політика біполярної рівноваги – здійснюють три види дійових осіб:
- ті, що стоять на чолі коаліцій;
- ті, які зобов’язані брати участь в конфліктах;
- держави, які можуть і прагнуть залишатися поза конфліктами.
Кожна група діє відповідно до своїх власних правил. Провідні коаліцій – повинні стежити за тим, щоб не посилилася інша велика держава та її коаліція; повинні підтримувати єдність у власній коаліції. Другий вид – керується двома міркуваннями – інтерес коаліції – це їх власний інтерес; інтерес коаліції повністю не збігається з їх власним інтересом. Третій вид дійових осіб – перемога одного з двох таборів принесе їм вигоди, які переважають витрати; вони бояться перемоги одного з двох таборів і ця перемога видається їм ймовірною без їх втручання. (За Р.Ароном).
Загальні правила здійснення політики біполярної рівноваги:
- прагнути розширювати свої можливості порівняно з можливостями іншого блоку;
- воювати за будь-яку ціну, а ніж дозволити досягти іншому блоку досягти пануючого положення;
|
|
|
- прагнути підпорядкувати цілі універсальних акторів (ООН) своїм цілям, а цілі протилежного блоку цілям універсального актора;
- прагнути розширення свого блоку, але зберігати терпимість до країн, які не приєдналися. (За Капланом).
Зараз поняття балансу сил втрачає свою актуальність.
Стратегічне партнерство. Має аспект співробітництва.
- наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей.
- наявність спільних поглядів з ключових проблем міжнародної політики.
ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА ПРЕДСТАВНИКИ КЛАСИЧНОЇ ГЕОПОЛІТИКИ
- історичні та теоретичні передумови виникнення класичної геополітичної думки;
- особливості перших геополітичних концепцій.
Геополітика виникає на рубежі 19-20 століть. Було зумовлено наступними історичними чинниками:
- поступове формування глобального ринку, ущільнення ойкумени і «закриття світового простору»;
- сповільнення європейської суто просторово територіальної експансії внаслідок завершення фактичного поділу світу і посилення боротьби за переділ поділеного світу;
- перенесення балансу між європейськими державами на інші континенти світу, який закрився;
|
|
|
- перетворення історії на справді всесвітню;
Теоретичні передумови. Три групи концепцій:
- цивілізаційні - основоположником вважається М.Данилевський «Росія і Європа», вводить поняття культурно-історичного типу. Тойбні, Шпенглер, Хантінгтон. Згідно з цивілізаційними концепціями – географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав, сфер їх життєвих інтересів та територій їх військово-політичного контролю. Цивілізаційна геополітика;
- воєнно-стратегічні – Свєчін («Про стратегію»), Д. Мілюкін («Критичне дослідження значення воєнної географії та воєнної статистики»), Клаузевіц «Про війну», теорія війни включає три основні положення – війна ніколи не є ізольованим актом (противники не існують один для одного як абстрактні особи, війна ніколи не випадає несподівано, а «завтра» тієї волі, яка бере участь у війні робиться сьогодні); війна не зводиться до одного удару, бо засоби, які призначені для її проведення не можуть бути виставлені одразу (засобами війни також є країна з її поверхнею, а не тільки військова потуга); кінець війни ніколи не чимось абсолютним. Територія впливає як на стратегію так і на тактику війни. Стратегічне значення території для війни – метою війни може бути як знищення ворога, так і деякі завоювання біля кордонів своєї держави з тим, щоб використати їх під час підписання мирних угод. Крім цього, територія має бути врахована під час оцінки сили противника. В тактичному відношенні територія існує трояко – територія як театр війни. Театр війни – частина всього охопленого війною простору, межі якого є прикритими за допомогою місцевих рубежів, фортець, віддаленості від решти простору, який охоплений війною. Другий аспект – територія як місцевість, характеризується – певним оформленням рельєфу; лісами, болотами і озерами; тим, що привнесла в неї культура. Третій аспект – територія як ключ країни. Якщо існує такий район без оволодіння яким неможливо зважитися на вторгнення до країни неприятеля – він може бути названий «ключем країни». Але це не означає, що оволодіння цим районом безпосередньо дозволить нам оволодіти всією територією. Справжнім ключем до країни неприятеля є її армія. Мілюкін – воєнна географія бере до уваги лише ті дані, дослідження яких дозволяє визначити воєнні сили і засоби держави. Вона послуговується двома методами дослідження – кожна держава вивчається сама по собі і лише в певних моментах порівнюється з іншими державами; вивчається деяка сукупність держав. Основні напрямки дослідження воєнної географії – загальний огляд держави у воєнному відношенні (аналіз її основних сил з воєнної точки зору, а саме – територія, народонаселення, державний устрій, фінанси, відношення уряду до народу); дослідження збройних сил і розгляд стратегічного положення країни на можливих театрах війни проти тієї чи іншої держави; загальна оцінка військової системи (здатність задіяти резервні сили, кількість сил, які можуть взяти безпосередню участь на самий початок воєнних дій); дослідження в стратегічному відношенні тих частин держави, які можуть стати театром війни, оцінка переваг і недоліків основних фізико-географічних об’єктів держави. А. Снєсарєв – намагається розрізнити географічне і геополітичне положення держави. Географічне положення визначається незмінними географічними координатами і впливає на характер і особливості народу, на природне багатство країни і на загальний лад її життя. Геополітичне визначається іншими державами, до яких ця країна дотикається своїми кордонами і впливає на ступінь значення держави серед інших держав на її безпеку та стан її торгівлі. Єдріхін А. (Вандам) – «Вища стратегія» - будь-яка держава приречена вести боротьбу за життя. Для цього вона потребує особливого мистецтва – мистецтва вищої стратегії, яка б визначала лінію її поведінку цієї держави не лише під час війни, а і в мирний час. Ця стратегія полягає в чіткому розумінні державою інтересів свого розвитку, виходячи з географічних та соціокультурних його детермінант і послідовному проведенні цих інтересів на всіх етапах та в усіх сферах свого життя. Прирівнює цю стратегію до гри в шахи.
|
|
|
- концепції географічного детермінізму – Монтеск’є «Про дух законів», Гердер, Гумбольдт, К.Ріттер. Лев Мечніков «Цивілізація і великі історичні річки» - з’ясування деякої природної об’єднуючої причини, за допомогою якої всі особливості фізико-географічного середовища впливають на долю народу. Такою синтезуючою причиною є річка, бо
- річка є основа зародження і розвитку цивілізації;
- це є живий синтез всієї сукупності фізичних умов людського існування.
Історичне значення річки не є пропорційним довжині її течії, чи масі води, яку вона переносить. Етапи людської історії:
1. Річковий період (стародавні часи) – історія 4 великих цивілізацій, які виникли в басейні великих річок (Єгипет, Індія, Месопотамія, Китай);
2. Середземноморський період (Середні віки) – охоплює епоху Середземного моря і морську епоху, коли в орбіту людської цивілізації були втягнуті Чорне море, а потім Балтійське;
3. Океанічний період (Новий час) – характеризується домінуванням західноєвропейських держав, які знаходяться на узбережжі Атлантики. Два підперіоди – атлантичну епоху (пов’язана із відкриттям Америки, розвитком англійського впливу в Австралії, колонізацією берегів Амуру і відкриттям для європейців портів Японії та Китаю) і всезагальна епоха (освоєння Тихого океану).
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРШИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
Органічна школа Ф.Ратцеля. Ратцель – німецький географ, автор терміну політична географія. Праці «Земля і життя. Порівняльне землезнавство», «Народознавство», «Політична географія». Чому концепція називається органічною?
Історія географії – це складова світової історії, яка показує – як народ пізнав «ґрунт», на якому він живе, а людство свою матір землю. Успіхи географії тісно пов’язані з політикою, бо політика і стратегія, щоби бути успішними, повинні знати ту землю, на яку вони вступають. Географія – повинна не лише дослідити поверхню Землі, а й з’ясувати вплив земної поверхні на почуття і розум людини. Головне завдання географії – досягнення адекватного дійсності уявлення про форми землі та різнобічну залежність від них людства. Це уявлення може існувати лише як органічне розуміння землі і як органічна точка зору на взаємодію між людиною і землею. Органічне розуміння Землі – це таке її розуміння, а якому тверда, рідка і газоподібна частини, а також життя, що в них розвивається, розглядаються як єдине ціле. Це органічна точка зору. Єдність Землі обумовлює єдність життя на цій Землі, а саме – будь-яке життя, до якої б категорії воно б не належало, має на Землі свою власну долю (закон), осередком якої є простір. Заповнення простру і його розширення – це найбільш характерні явища або прояви життя. Між рухом життя, який ніколи не припиняється, і простором, який лишається незмінним існує деяке протиріччя, з якого випливає боротьба за простір. Ця боротьба є вирішальною за збереження життя, бо умови життя залежать від простору.
Далі ідеологічний момент. Прагнення оволодіти простором і утримати цей простів за собою – це могутня історична сила. Тому – простір, який потрібен для життя, його захоплення і утримання, вимирання на тісному і посилення на великому (просторі) – це основні фактори людської історії, які узагальнюються, так званим, «законом розширення простору». До розширення простору здатні лише держави (не народи).
У Ратцеля вперше з’являється опозиція суші і моря, яка є визначальною для класичної геополітики. Суть опозиції суші та моря полягає в тому, що землеробська культура зрештою підкорює собі землю, а море ніколи остаточно ніколи не може бути підкорене людиною. Тому саме море є носієм прогресу в історії. Морська справа вимагає динамічності. Море виховує справді велику державу. В замкнутому середовищі материкових земель розвиваються лише напівкульутри. Суша і море по-різному впливають на характери народів. Народи, які бачать навколо себе море, мають більш широкі горизонти, а ніж горизонти жителів суші, погляд яких заступають ліс і гори. Висновок – через це жителям суші властива сміливість і витривалість.
Розкриває роль моря (морських комунікацій) в людській історії. Закон морського панування. Винайдення мореплавства за своїм значенням прирівнюється до приборкання вогню. Єдине людство могло сформуватися лише тоді, коли була подолана межа моря. Перший крок до моря – це початок всесвітньої історії людства. Ратцель встановлює різницю між морською і сухопутною торгівлею. Він пояснює це наступним чином. Сухопутна торгівля прокладає собі шлях серед іноземних держав, тому вона змушена вдаватися до переговорів і користуватися послугами посередників. Морська торгівля знає лише вільне море, де інколи достатньо знищити якийсь один флот, щоб оволодіти морем. Сухопутна торгівля – це джерело багатства, а морська – це ще й джерело сили. Закон морського панування – велика влада залежить не лише від наближеності держави до морських комунікацій, а й від величі політичних рішень (момент геополітики). Це обумовлене так званою пасивністю моря, а саме, - море є лише шляхом, який щось поєднує. І цей шлях сам по собі є пасивним до перебігу тих подій, які по ньому переміщуються. Ратцель наближається до поняття берегової зони. Берегова зона – це своєрідний синтез моря і суші. Оскільки море не можна завоювати повністю, а ні працею, а ні військовою силою, вихідні пункти морського сполучення і опорні пункти морського панування мають знаходитися на суші (в районі берегових зон).
У роботі «Політична географія» формулює закони просторового росту держав:
1. Простір держави зростає відповідно до зростання її культури;
2. Зростання держави передбачає подальший розвиток ідей, торгівлі і загалом підвищену активність в усіх сферах суспільного життя;
3. Зростання держави відбувається за рахунок поглинення малих держав.
4. Велика держава = могутня держава (здатна нав’язати свою волю іншим державам);
5. Кордон – це периферійний орган держави, показник її росту, сили, або ж слабкості;
6. Держава прагне до охоплення політично цінних елементів фізичного середовища – берегових ліній, русел річок, районів, що є багатими на ресурси;
7. Тенденція до злиття – це характерна риса держави, що постійно набирає сил;
Кордон – це своєрідна шкіра держави. Реальний кордон держави утворюється трьома зонами. Дві з них – це периферії суміжних країн (прикордоння). Третя зона – центральна, де відбувається взаємний контакт (спілкування) держав. На підставі цього розуміння він формулює наступний висновок – сильною є держава, яка здатна підтримувати тісні зв’язки між своїми прикордонними зонами та центром. Будь-яка тенденція послабити цей зв’язок призведе до послаблення самої держави, за рахунок втрати нею прикордонної зони, оскільки прикордонна зона може:
А) проголосити свою незалежність від центру;
Б) може бути «поглинена» (не обов’язково в сенсі анексія) сусідньою державою;
Тому здатність зміцнювати, піклуватися про свої кордони – характеризує сильну державу.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1468; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!