Праця як продуктивний вид діяльності

Основною діяльністю, необхідною умовою існування та розвитку людини є праця. Вона має суспільний характер. Людство не існувало б, якби не працювало.

Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ.

Вона реалізується в зовнішніх і внутрішніх діях, спонукається мотивами, має конкретний зміст, спрямо­вується на досягнення цілей. Завдяки праці образ, що регулює її, отримує своє об'єктивне існування у формі продукту. Це збагачує життя людини та розвиває її. Мотивами праці є зміст діяльності, розмір заробітку, можливість підвищення: кваліфікації, стосунки з коле­гами, суспільне значення продукту.

Мета праці людини визначається потребами суспіль­ства. Жодна людина не виготовляє тільки те, що їй по­трібно. Сукупні її потреби задовольняються суспіль­ством як винагорода за її працю. Працюючи, люди взає­модіють, їх поведінка підпорядковується певній меті. Це вимагає функціонування вищих процесів пізнання і перероблення інформації.

Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються завдяки навчанню та попередній праці. Складніші різновиди праці потребують тривалого навчання.

У праці людина виявляє уважність, спостережли­вість, уяву та мислення. Особливо важливі вони за необхідності розв'язувати нові завдання, знаходити для цього нові способи. Праця потребує напруження фізич­них і розумових сил та інших вольових якостей.

Ставлення до праці визначається інтересом до неї як процесу та результату, усвідомленням її важливості, відповідальності, можливістю самовираження, самореалізації, самоутвердження.

Отже, виникнення та розвиток різних видів діяльно­сті є складним і тривалим процесом. Кожен вид харак­терний для певного вікового періоду і готує підґрунтя для наступного.

 

Тема: ПСИХОЛОГІЯ ОсобистОстІ.

Мотивація і особистість

 

Питання, які виносяться на обговорення

 

1. Поняття особистості. Індивід, особистість, індивідуальність

2. Концепції розвитку особистості (біологічна, соціогенетична, двофакторна)

3. Структура особистості (А. В. Петровський, К. К. Платонов)

4. Самосвідомість та «Я-концепція» особистості. Структура Я-концепції

5. Спрямованість  особистості. Типи спрямованості особистості

6. Мотиваційна сфера особистості.  Мотивація як компонент структури учбової діяльності

7. Формування та розвиток особистості: періодизація Д.Б. Ельконіна. Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном

Характеристики зрілої осо­бистості

8. Проблеми особистісного зростання школярів

 

1. Поняття особистості. Індивід, особистість, індивідуальність

 

Поняття особистості у психології розглядається у контексті його співставлення з поняттями “індивід”, “людина”, “індивідуальність”.

Людина позначає переважно біосоціальну сутність. На біологічному рівні вирізняють категорію «індивід» (індивідуум). Людина народжується індивідом, а особистістю стає в процесі соціалізації. Індивід – це одинична природна істота, окрема людина, представ­ник біологічного людського роду. Основними ознаками індивіда є цілісність суб'єкта та наявність у нього індивідуа­льно-своєрідних властивостей, які відрізняють саме цього індивіда від інших (стать, вік, національність, зовнішність, освіта тощо).

Специфічною особливістю людини як біологі­чної істоти є пряма хода, пристосування рук до трудової ді­яльності, високорозвинений мозок. Як соціаль­на істота, людина наділена свідомістю, завдяки якій здатна не лише свідомо відображати світ, але й перетворювати його у відповідності зі своїми потребами й інтересами. Людина – істота суспільна.

Людина – но­сій свідомості. Вершиною роз­витку свідомості як у філо­генезі, так і в онтогенезі є само­свідомість людини.  

Особистість – відносно пізній продукт су­спільно-історичного й онтогенетичного розвитку. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі спілкування й спільної діяльності з іншими особистостями. Основним у характеристиці осо­бистості є її суспільна сутність. Отже, особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який займає певне ста­новище в суспільстві й виконує певну суспільну роль. С.Д. Максименко визначає особистість як нову соціокультурну форму існування психіки людини як біологічної істоти, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності, поведінки і саморегуляції та має унікальний і неповторний внутрішній світ.

Особистість – соціалізований індивід, і сутність її – у соціальності. Розвиток особистості здійснюється в умовах соціалізації індивіда і його виховання.

Індивідуальність – це найвужче за змістом поняття з усіх, визначе­них вище. Воно містить в собі лише ті індивідуальні й особистісні властивості людини, таке їх поєднання, які конкретну людину відрі­зняють від інших людей. Індиві­дуальність – неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у виявах його темпера­менту, характеру, здібностей, особливостей перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мов­лення, почуттів, волі), особливостей її мотиваційної сфери, специфіці потреб та інте­ресів, стилю діяльності. “Індивідуальність – це глибина особистості” (Б. Г. Ананьєв).

Психологічні характеристики особистості: ідейність (принциповість, послідовність, порядність), цілеспрямо­ваність (конкретний вияв цілісної орієнтації особистості, осно­ваної на потребах й інтересах, переконаннях і соціаль­них установках індивідуума, вимогах суспільства та ко­лективу), моральна вихованість (ставлення до людей, до справи, суспільних обов'язків), духовне ба­гатство (різносторонність розвитку духовних потреб і інтересів; великий об'єм знань, вмінь і навичок; розви­нуті здібності, які забезпечують творчість у діяльності), цілісність (єдність особистих і суспільних інтересів, висока ідейна і моральна вихованість), стійкість (постійність психічного складу, смислова єдність думок і вчинків), мінливість (пластичність, здатність до змін при збереженні базових особистісних рис), активність (внутрішні передумови для подаль­шого розумового, фізичного, морального, політичного, естетичного розвитку особистості), оригіналь­ність (те, що помітно виділяє особистість із оточення і ра­зом з тим являє соціальну цінність).

2. Концепції розвитку особистості (біологічна, соціогенетична, двофакторна).

Біогенетична концепція	Соціогенетична концепція
- особистість є продуктом дії фатальних біологічних чинників;	- розвиток є наслідком безпосередніх впливів навколишнього середовища;
- психічні властивості закладені у самій природі людини;	- розвиток дитини визначається  лише вихованням, соціальними умовами життя;
- особистісні якості людини генетично зумовлені;	- в поведінці людини немає нічого вродженого, можна "виготовити" людину будь-якого складу;
- особливості розумового розвитку детер­міновані спадковістю.	- всі діти від народження рівні; індивідуальні якості формуються у процесі соціальної взаємодії.

Суть принципу конвергенції двох факторів В.Штерна:

– обидва фактори однаково мають значимість у розвитку психіки дитини;

– між біологічним і соціальним факторами існує взаємодія;

– між біологічним і соціальним факторами має місце нескінченна боротьба за провідну роль.

Сучасні уявлення про співвідношення біологічного і соціального базуються на положеннях Л.С. Виготського, Г.С.Костюка та інших. Узагальнено їх погляди можна представити таким чином:

– існує єдність біологічних і соціальних умов у процесі розвитку; останнє слово у розвитку належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов;

– біологічні передумови (генотип) визначають структуру організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать, динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки тощо;

– соціальні умови діють на розвиток індивіда через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Розвиток особистості здійснюється тільки шляхом соціалізації. В процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень вплив суспільного середовища розширюється;

– елементарні функції (відчуття, сприймання) більш спадково обумовлені, ніж вищі функції (довільна пам'ять, логічне мислення, мова); вищі функції є продуктом культурно-історичного розвитку людини;

– чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетичного розвитку, тим менший вплив вродженого;

– роль біологічного і соціального у розвитку однієї і тієї ж властивості різна, в залежності від вікового періоду (мова розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а психосексуальний розвиток у підлітковому віці більш залежить від вроджених моментів).

 

3. Структура особистості

За висловом українського психолога Г.С. Костюка, психологічна структура особистості – це “система систем”.

Структура особистості за К.К. Платоновим у концепції системно-діяльнісного підходу включає чотири підструктури. Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини. Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник. Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості (темперамент, статеві та вікові особливості, їх патологічні зміни).

За А.В. Петровським, структура особистості включає: внутрішньоіндивідну (інтраіндивідну) підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини (системна організація індивідуа­льності особистості); інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у взаємовід­носинах особистості із людьми, у міжіндивідному просторі, спілкуванні, тобто особистісне виявляється у нормах групових взаємовідносин; надіндивідна (метаіндивідна) підсистема – це ідеальна представленість особистості у свідомості інших людей.

“Вклади” в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування або діяльності, свідоме або несвідоме перетворення інтелектуальної, емоційно-вольової, моральної сфери, світоспоглядання цих інших під впливом конкретної особистості вчений назвав персоналізацією. Отже, персоналізація – це процес, у результаті якого конкретна людина отримує ідеальну представленість у житті інших людей, суспільному житті. Суб’єктивними ознаками реалізації даної потреби у спілкуванні можуть виступати: прагнення бути авторитетом для інших, отримання суспільного визнання, самовизначення, потреба бути емоційно привабливим для інших. Надмірна потреба в індивідуальній персоналізації у спілкуванні може стати фактором деперсоналізації інших, особливо, якщо у людини немає відповідних посилань або інші відмовляють їй у визнанні.

 

4. Самосвідомість та «Я-концепція» особистості

Свідомість – вища інтегративна форма психіки, яка склада­ється під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяль­ності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Самосвідомість – складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утво­рення — уявлення, а потім у розуміння свого власного «Я» як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів.

Самосвідомість – це усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Основні форми прояву самосвідомості особистості тісно пов'язані з усіма аспектами її життя та діяльності.

Компоненти самосвідомості: 1. Когнітивний (пов'язаний переважно з пізнавальною стороною психічної діяльності) – самовідчуття, самоаналіз, самоспостереження, самооцінка, знання про свою розумову діяльність і зовнішність.2. Емоційно-оцінювальний– самокритичність, самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності, самоприниженість.3. Вольовий або поведінковий – стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, ініціативність, прагнення людини завоювати певний соціальний статус.

На свідомому рівні уявлення особистості про себе ви­ражається поняттям Я-концепція.

"Я-концепція"  – це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

Структура Я-концепції

За твердженням К. Роджерса, Я-концепція скла­дається з уявлень про власні якості і здібності індиві­да, про можливості у взаємодії з іншими людьми і сві­том, про цінності, пов'язані з об'єктами та діями, а також про цілі, ідеї. Я-концепція – не маленька люди­на в голові (К. Роджерс), котра стежить за поведінкою і вчинками. Вона не регулює конкретні акти поведінки, а символізує головні ідеї досвіду людини. Це сукуп­ність самонастанов особистості (Р. Бернс). Конкретний досвід сприймання світу і себе в ньому визначається свідомістю.

 

Я-концепція охоплює раціональну, емоційну, емо­ційно-ціннісну та поведінкові складові. Вони взаємоді­ють між собою та визначають поведінку особистості.

Раціональна складова Я-концепції. Позиція щодо себе є відносно стійкою сукупністю уявлень про себе, свої тіло, зовнішність, характер, здібності, волю, сум­ління і переживається як неповторність власної особи­стості. Виражається вона в Я-образі.

Образ "Я" – це стійка усвідомлена система переживань і уявлень індивіда про самого себе, на основі яких він будує свої стосунки, взаємовідносини з іншими. Основні види образу "Я":

1. "Я-реальне"– це уявлення людини про те, якою вона дійсно є в даний момент. Воно може бути більш-менш правильним або сильно спотвореним, але воно є у кожної людини.

2. "Я-ідеальне" –"Я-образ" такий, яким він повинен бути, щоб відповідати соціальним нормам, "ідеальне "Я"— орієнтир у самовихованні. Хоча люди­на не усвідомлює цього в кожну мить свого життя, "Я-ідеальне" завжди присутнє в її свідомості, воно здебіль­шого позитивно впливає на поведінку, стимулюючи більш значні досягнення.

3. "Я-дзеркальне"–це той образ, який, на дум­ку людини, вона створює в очах інших людей, причому образ може складатися з кількох різних компонентів, якщо різні люди ставляться до особистості по-різному.

4. "Я-фантастичне" – те, яким суб'єкт хотів би стати, якби це було можливим; уявлення про себе взагалі.

 

Емоційно-ціннісна складова Я-концепції

Я-концепція охоплює систему фундаментальних ставлень до себе, переживання самоповаги, себелюб­ства, самознищення тощо. У психічному плані образ Я і самооцінка взаємопов'язані та постійно налаштовують особистість на певну поведінку. В неї розвивається потреба в позитивному ставленні до себе.

Самооцінка –інтегральна оцінка себе в найважливі-ших сферах життя, атакож ставлення до власного Я, яке залежитьвід віддале­ності реального та ідеального Я у своїх думках і в очах значущих осіб.

Види самооцінки як центральний компонент «Я-концепції»: за рівнем (висока, середня, низька); за співвідне­сенням з реальними успіхами (адекватна, неадекватна); за особливістю функціонування (конфліктна, безконфліктна).

Рівні самооцінки:

1. Нормативна (адекватна, реальна), яка відповідає об'єктивній дійсності. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує.

2. Завищена – переоцінка своїх можливостей, здібностей. Завищена або занижена самооцінки можуть стати причиною внутрішніх конфліктів особистості. Якщо самооцінка не співпадає із реальною оцінкою значущих людей, то виникає явище афекту неадекватності. Афект неадекватності виражається в агресивності, злобі. Коли афект неадекватності повторюється дуже часто, то агресивна реакція на світ і оточуючих може стати рисою характеру.

3. Занижена – зумовлюється невпевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей.

Самооцінка може бути і результатом порівняння себе із собою вчорашнім, сьогоднішнім і завтрашнім.

 

Самооцінка пов'язана з рівнем домагань, який ви­являється в рівні успіху, складності мети і досягнення якої приносить їй задоволення.

В. Джеме визначив самооцінку за формулою:

самооцінка = успіх / домагання.

Дбаючи про підвищення самооцінки, особистість може поліпшити уявлення про себе, що означає або збільшити чисельник цього дробу (примножити успіх), або зменшити його знаменник (зменшити домагання). Для самооцінки важливе співвідношення цих показ­ників. В. Джеме зауважував, що наше самопочуття у цьому світі залежить винятково від того, ким саме ми захотіли б стати і що саме задумали здійснити.

 

Рівень домагань особистості – це бажаний рівень самооцінки, що проявляється в складності цілей, які індивід ставить перед собою.

Рівень домагань – за К. Левіним – сукупність прагнень особистості досягнути цілей такого рівня складності, на який вона вважає себе здатною.

Завищені домагання спонукають до розвитку можливостей.

 

Поведінкова складова Я-концепції

Система тенденцій і дій, спрямованих особистістю на себе, є поведінковою складовою.

Поведінкова складова реалізується за такими напря­мами:

– випробування свого Я (манера ходити, постава, міміка, спроби фізичного і психічного перевантаження, створення стресових ситуацій тощо);

– демонстрування свого Я (щастя, вдалості, впевне­ності у собі, безпроблемності, безмежності, забезпечено­сті тощо);

– вміння попросити вибачення за власний негідний учинок, пробачити іншого, подякувати за послугу;

– заглиблення у своє Я шляхом самооцінювання (порівняння з іншими через спостереження, насліду­вання, ідентифікацію тощо), рефлексування, саморегу­лювання (самодіагностика, планування, самопрогноз, корекція власної поведінки та діяльності) тощо;

– розширення меж Я (зміна стилю життя, опану­вання нових ідеалів, норм і цінностей, наслідування інших людей, оволодіння новими здібностями, нові інтереси тощо);

– захист свого Я (раціоналізація, проекція, агресія, ідентифікація).

Особистість докладає великих зусиль для захисту Я, використовуючи різні психологічні механізми.

Психологічний захист особистості – особлива регулятивна система, яка використовується особистістю для переборення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують «Я-образу», і збереження його на рівні, бажаному і можливому для даних обставин.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 323; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!