Способи психологічного захисту
Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», приходить до заперечення її існування або старається знизити серйозність погрози, яка виникла для її «Над - Я».
Затамовування. Затамовування відноситься до блокування зі сторони «Я» внутрішніх імпульсів і погроз, які йдуть від «Над - Я». Частіше всього затамовуються ті думки і бажання, які суперечать моральним цінностям і нормам, якими керується сама ж людина.
Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдовування будь-яких вчинків і дій, які суперечать моральним нормам і які викликають тривогу. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдовування вчинку здійснюється вже після того, як він здійснився. Прийоми раціоналізації: а) виправдовування своєї нездатності що-небудь зробити, небажанням це робити; б) виправдовування зовсім небажаної дії «об'єктивними» обставинами, які склалися.
Формування реакції. Інколи люди можуть приховувати від самих себе мотив особистої поведінки за рахунок його затамовування через особливо виражений і свідомо підтриманий мотив протилежного типу. Наприклад, підсвідома неприязнь до дитини може виражатися в підкресленій увазі до неї.
Проекція. Механізм проекції проявляє свою дію в тому, що особисті негативні якості людина підсвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, в збільшеному вигляді.
Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба вийти із емоційно загрожуючої ситуації шляхом її наче відстороненого засудження в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.
|
|
|
Заміщення. Воно виражається в частковому, посередньому задоволенні неприйнятого мотиву певним морально допущеним способом.
Якщо ці та інші захисні механізми не спрацьовують, то незадоволені імпульси дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад, в сновидіннях, описках, обмовах, жартах, дивній поведінці людини, аж до проявів патологічних відхилень.
5. Спрямованість особистості
Найважливішою цільовою програмою особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки є спрямованість. Спрямованість особистості – це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя. Спрямованість особистості – це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності та поведінки, які визначаються потребами, інтересами, переконаннями, світоглядом, ідеалами.
Спрямованість особистості включає ієрархічно пов’язані між собою форми: потяг – найпростіша біологічна форма спрямованості; бажання – це недостатньо сильний мотив, усвідомлена потреба до чогось певного; хотіння – це активний мотив, що спонукує до дії; прагнення –це бажання при включені вольового компонента, виявлення потреб особистості в умовах спеціально організованої її діяльності; інтерес – це стійке, вибірково забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об'єктів, пізнавальна форма спрямованості; схильність–це інтерес при включені вольового компонента, спрямованість не тільки на предмет, але й на саму діяльність; ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє; світогляд – це упорядкована й внутрішньо організована система поглядів; переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів.
|
|
|
Типи спрямованості особистості
На основі домінувального способу ставлення до себе і до інших людей розрізняють такі типи спрямованості особистості:
а) егоцентричний тип спрямованості особистості. Його ознаками є прагнення до власної вигоди, зручності, престижу, ставлення до себе як до самоцінності, одиничності, до інших – залежно від того, наскільки це сприяє особистому успіху, задоволенню;
|
|
|
б) групоцентричний тип спрямованості особистості. Людина ідентифікує себе з певною групою. Ставлення до інших людей залежить від їх належності до цієї групи;
в) егоїстичний тип спрямованості особистості. Для таких людей значимими є особисті потреби, приватні справи. Вони ніколи не думають про інших людей, а намагаються використати їх у своїх цілях;
г) просоціальна (гуманістична) спрямованість особистості. Характеризується внутрішньою спрямованістю людини на досягнення результатів у праці, спілкуванні, пізнанні, які приносять благо іншим, навіть незнайомим людям, суспільству, людству. Для таких людей значущими і дієвими є соціально схвалені моральні мотиви. Їх цікавлять не тільки особисті справи, а й переживання, потреби, успіхи та невдачі інших, ними керують прагнення допомогти, порадити, співпереживати іншим;
ґ) духовний тип спрямованості особистості. На цьому рівні людина починає усвідомлювати і розглядати себе та іншого у зв'язках із духовним світом. Інша людина набуває в її очах сакральної, Божественної цінності. Творення добра є самооцінним, метою;
д) діловий тип спрямованості спонукальної сфери особистості. Найзначущішими для таких людей є потреби самореалізації, самовираження своїх здібностей, можливостей у процесі діяльності та її продуктах. Їх цікавить справа, вони захоплені нею, віддають їй більшість часу та сил.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 291; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!