Вимоги до організації психологічного дослідження
| 1 . Планування дослідження | Підбір та апробація методів і методик. Складання логічної і хронологічної схем дослідження. Вибір контингенту й кількості досліджуваних.План математичної обробки й опис всього дослідження тощо. |
| 2. Місце проведення обстежуваних | Повинно забезпечувати ізоляцію від зовнішніх перешкод.Відповідати санітарно-гігієнічним й інженерно-психологічним вимогам, тобто забезпечувати певний комфорт і невимушену робочу обстановку. |
| 3. Технічна оснащеність дослідження | Повинна відповідати вирішуваним завданням, всьому ходу дослідження й рівню аналізу одержаних результатів. |
| 4. Підбір обстежуваних | Повинен забезпечувати їх якісну однорідність. |
| 5. Дослідник | Неминуче впливає на хід роботи, що проводиться, на всіх її етапах, від планування до висновків і рекомендацій. |
| 6. Інструкція | Складається ще на стадії планування роботи. Повинна бути чіткою, короткою, однозначною. |
| 7. Протокол дослідження | Повинен бути одночасно повним і цілеспрямованим. |
| 8. Обробка результатів дослідження | Кількісний і якісний аналіз та синтез одержаних в ході дослідження даних. |
МОДУЛЬ 2. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ
Тема: ВІДЧУТТЯ. СПРИЙМАННЯ
1. Поняття про відчуття. Значення відчуттів у житті людини, їх походження. Фізіологічна основа відчуттів
2. Класифікація та види відчуттів і їхня характеристика
|
|
|
3. Закономірності та властивості відчуттів
4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа. Види сприйняттів
5. Властивості та індивідуальні особливості сприймання
6. Сприймання та спостереження. Типи сприймання і спостереження.
1. Поняття про відчуття
Відчуття– відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.
Значення відчуттів у житті людини:
1. Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з оточуючим світом.
2. Відчуття є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і наше внутрішнє середовище.
3. Відчуття є початковою формою розвитку пізнавальної діяльності.
4. Відчуття завжди емоційно забарвлені.
5. Особливі відчуття, які йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.
6. Відчуття забезпечують життєдіяльність організму.
Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення, не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має своєрідність, але без відчуттів, як початкової форми відображення, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.
|
|
|
Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають рефлекторний характер.
Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.
Орган чуття – це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах, який приймає дію певних подразніків.
Аналізатор – це складний нервовий апарат для тонкого аналізу навколишньої дійсності та змін, що відбуваються всередині організму. Рецептор – це периферичний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).
2. Класифікація та види відчуттів і їхня характеристика
Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:
1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття – контактні.
|
|
|
2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:
а) екстероцептивні (від лат. – зовнішній) – відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;
б) інтероцептивні (від лат. – всередині) – рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;
в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.
У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.
Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло –для ока, звукові коливання – для вуха).
Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло – для вуха, механічна дія – для ока і т.д).
|
|
|
Види відчуттів і їхня характеристика
Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуттязорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні.
Органомзорових відчуттів є око. Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.
Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха – органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Діти вже в першому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першого року життя — звуки мови.
Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика.
Больовівідчуття сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію.
Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла.
Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність. Органу вібраційного чуття поки що не знайдено.
Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа.
Органомсмаковихвідчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою – до солодкого.
Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення нашого тіла у просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха .
Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла – рук, ніг, голови, корпуса.
Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню.
3. Закономірності та властивості відчуттів
Учені до загальних закономірностей відчуттів відносять: пороги чутливості, адаптацію, сенсибілізацію, взаємодію відчуттів, синестезію, контраст, індукцію.
Підчутливістюрозуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Поріг розрізнення – найменша зміна в силі подразника, яка може бути відображена цим аналізатором.
Нижній абсолютний поріг чутливості – мінімальна величина подразника, при якій уперше виникає ледь помітне відчуття. Між чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки.
Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна величина подразника, при якій ще зберігається відчуття.
Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликаєтьсяадаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Адаптація — це зміна рівня чутливості аналізатора до інтенсивності подразника.
Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості.
Можна спостерігати збільшення чутливості, абосенсибілізацію до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою. Сенсибілізація – це явище підвищення чутливості аналізаторів унаслідок їхнього тренування
Діяльність аналізаторів не є ізольованою – вони взаємодіють. Цявзаємодія виявляється по-різному: наприклад, як синестезія відчуттів чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів – "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо . Освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного та ін. Синестезія – виникнення, під впливом подразників характерних для одного аналізатора відчуттів, характерний для іншого аналізатора.
У відчуттях відбуваєтьсяпіслядіяв аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули.
Властивості відчуттів
Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного –якість, інтенсивність і тривалість.просторова локалізація подразників.
Якість відчуттів – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо.
Інтенсивність відчуттів – це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає.
Тривалість відчуттів визначається функціональним станом органу чуття, часом дії подразника і його інтенсивністю.
Просторова локалізація подразників– це просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідноситься з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття).
4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа.Види сприйняттів
Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.
Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів.
Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.
Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усвідомленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостереження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л. Рубінштейн), яка включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Отже, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.
Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприймання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.
Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес.
Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.
Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.
У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ.
Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виділяємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють.
Види сприйняттів
Залежно від провідного аналізатора розрізняють зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове. Залежно від мети й вольових зусиль розрізняють довільне сприймання (свідомо спрямовується і регулюється особистістю) та мимовільне сприймання (складається в ході взаємовідношень людини з середовищем незалежно від її свідомого наміру). Залежно від конкретного змісту об'єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової й художньої книги, картин, музики. Можна виділити ще такі види сприймання за формою існування матерії (простір, час, рух): сприймання простору (сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів), сприйман-ня часу (відображення довготривалості й послідовності явищ і подій), сприймання руху ( відображення напрям-ку й швидкості просторового існування предметів), сприймання людини людиною (сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності людини; пізнання інтересів, почут-тів, звичок, переконань, характеру, здібностей особистості).
За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).
Ненавмисне сприймання викликається особливос-тями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.
Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.
5. Властивості та індивідуальні особливості сприймання
Властивості сприймання:
Предметність – здатність особистості об'єктивно сприймати і відносити знання до реальної дійсності.
Цілісність – здатність особистості через окремі відчуття створювати цілий образ, внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Варто розглядати обидва аспекти цієї властивості: а) об'єднання різних елементів у цілому, 6) певна незалежність створеного цілого від якості його елементів.
Структурність – здатність при зникненні об'єкта зберігати слідові образи, на які накладаються нові образи, що разом утворюють певну структуру. Наприклад, в процесі сприймання музики, звуки мелодії пов'язуються в певну музичну структуру – фразу.
Константність – збереження постійного, незмінною сприйняття предметів при зміні їх освітленості, положення у просторі, відстані від людини, яка сприймає. Тобто, константність сприймання предметів полягає в тому, що ми сприймаємо форму і величину їх незалежно від їхнього положення щодо ока. Скажімо, круглі предмети сприймаються як круглі, незважаючи на те, що під певним кутом вони дають на сітківку відбиток еліпса.
Механізм константності не природжений. Людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного, не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів.
У К. Чуковського описано випадок, коли трирічна дівчинка подивилася на дах багатоповерхового будинку і, побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: "Мамо, дістань мені он ту ляльку!"
Осмисленість – здатність особистості при утворенні нового одразу називати його, узагальнювати його в слові.
Вибірковість – проявляється в переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими.
Аперцепція – залежність сприймання від змісту та досвіду психічного життя людини.
Динамічний стереотип – усталена система тимчасових нервових зв'язків, що закріпилася в результаті повторень, в основі якої лежить стійкий розподіл вогнищ збудження та гальмування в корі головного мозку.
Установка (настанова) – спрямованість особистості, цілісний динамічний стан, ідо виявляється в її готовності або тенденції діяти певним чином. Утворившись, вона підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприймання.
Ілюзія – властивість сприймання, в якій виявляється залежність сприймання від попереднього індивідуального досвіду людини, її знань, інтересів; полягає у включенні нових об'єктів, нових образів до наявної в людини системи уявлень. Ілюзія–хибне, викривлене сприйняття об'єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи.
Галюцинації – відчування неіснуючих в реальній дійсності об'єктів (голосів та образів).
Індивідуальні особливості сприймання (типи сприймання і спостереження)
У людській практиці й при психологічному вивченні особливостей сприймання людей склались знання про наступні основні типи сприймання і спостереження:
Синтетичний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.
Аналітичний. Люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють нахил до узагальненої характеристики явищ дійсності. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.
Аналітико-синтетичний. Такі люди однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності.
Емоційний. Для цього типу людей характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, викликані цим явищем. Їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 616; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!