Спостереження і спостережливість

Важливою формою довільного сприйняття є спостереження – ор­ганізоване, цілеспрямоване, планомірне сприйняття предметів або явищ дійсності. Існує “життєве”, звичне спостереження і спосте­реження, що пов'язане з розв'язанням конкретного завдання. Наприклад, уболівальники зацікавлено спостерігають за грою. Але це спостереження проводиться без заздалегідь складеного плану, не має певних завдань. Інакше організовується планомір­не спостереження. Насамперед ставиться завдання, відповідно до якого складається план, що дає можливість не пропустити голов­ного й уникнути випадковості у сприйманні. Наприклад, студент поставив завдання спостерігати за особливостями психічної дія­льності одного з учнів класу. Свій намір він реалізує планомірно й систематично: студент спостерігає за ставленням учня до різ­них навчальних предметів, за особливостями його самостійної діяльності, за вмінням контактувати з іншими учнями тощо.

Спостереження потребує спрямованості уваги. Наприклад, при вивченні фізичних вправ увага учнів організовується вчителем: вона може бути спрямована на сприймання як усієї вправи зага­лом, так і на сприймання окремих рухів вправи, яка вивчається.

У процесі спостереження виявляється усвідомлене ставлення до сприймання явищ. Тому спостереження завжди пов'язане з мислен­ням, цілеспрямованим відбором фактів, які спостерігаються. Робо­та думки загострює і поглиблює спостереження, допомагає виділи­ти головне і суттєве, встановити зв'язки в явищах, подіях.

Успіх спостереження насамперед залежить від попередніх знань про об'єкт, за яким спостерігають. Тому найкращими спостерігачами є, як правило, кваліфіковані спеціалісти в цій галузі.

Якщо людина систематично вправляється в спостереженні, удосконалює культуру спостереження, у неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

Спостережли­вість – здатність людини помічати в предметах і явищах малопо­мітні (але в той самий час суттєві для будь-якої мети) деталі, озна­ки і властивості. Спостережливість не зводиться лише до вміння вести спостереження. Вона передбачає допитливість, стійке праг­нення вести “полювання за фактами”. Тому спостережливою на­зивають ту людину, яка здатна помічати раптові факти, робити висновки й відкриття типу “Еврика!”. Здатність до спостережен­ня, спостережливість розвивається в процесі активної діяльності шляхом накопичення відповідних знань, спеціальних прийомів. Спостережливість – один з найважливіших компонентів інтелек­ту людини. Характерною особливістю спостережливості є те, що вона виявляється в результаті розумової активності, коли люди­на намагається пізнати, вивчити об'єкт з власної ініціативи.

Взаємозв'язок спостереження і спостережливості відображає взаємозв'язок між психічними процесами і властивостями особис­тості. Розвиток спостереження як самостійної психічної діяльності і як методу пізнання дійсності є базою для розвитку спостережли­вості як властивості особистості. Спостережливість учителя сприяє розвитку його педагогічного такту. Працюючи з дітьми, учитель помічає ледь помітні відхилення від звичного ритму роботи класу або окремих учнів, які іншими присутніми взагалі не помічаються.

Люди не народжуються спостережливими. Щоб бути спосте­режливим, потрібно вправлятися в спостереженні. Тому одним із важливих завдань учителя є формування спостережливості в ді­тей як риси особистості. Лише за цієї умови можна розвинути пі­знавальні здібності дітей.

Тема: Пам'ять

1. Поняття про пам'ять. Фізіологічні та біохімічні процеси пам'яті

2. Класифікація та різновиди пам'яті

3. Процеси, закони пам'яті та факти із її дослідження

4. Індивідуальні особливості пам'яті. Кількісні та якісні характеристики пам'яті

5. Розвиток пам'яті в шкільному віці

1. Поняття про пам'ять

Пам'ять – когнітивний (пізнавальний) процес, що полягає в здатності нервової системи фіксувати, зберігати і відтворювати досвід. Пам'ять властива і люди­ні, і тварині. Пам'ять людини довільна, логічна, опо­середкована, а у тварини – генетична та механічна.

До загальних характеристик пам’яті можна віднести наступні: пам'ять фіксує події, важливі для біологічної та соціальної орієнтації людини, є основою психічного життя людини, базою для протікання психічних процесів. Без пам’яті неможливе функціонування ні особистості, ні суспільства. Пам'ять має онтогенетичний характер, розвивається у філогенезі та є історією людства. Пам'ять зберігає образи і оперує ними.

 Пам'ять готує людину до мислення, забезпечує накопичення досвіду. Пам'ять зберігає чуттєвий досвід, який надходить від відчуттів і сприймання, а також раціональний досвід, який забезпечується функціонуванням мислення і уяви. Вона забезпечує єдність і цілісність людської особистості. Завдяки пам'яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного.

 Пам'ять має здібність не тільки до запам'ятовування, але й до забування. 

Іспанський кінорежисер Л. Бюнюель зазначав: "Досить лише хоч частково втратити пам'ять, щоб зрозуміти, що пам'ять – це саме те, що й становить поняття життя". Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі та просторі, все сприймає так, наче бачить вперше. І. Сєченов наголошував, що без пам'яті людина пере­бувала б вічно в стані новонародженого. Ось приклад, який яскраво демонструє важливість пам'яті для особистості.С. Рубінштейн стверджував: " Не володіючи пам'яттю, ми були б "каліфами на годину". Наше минуле було б мертвим для майбутнього".

 

2. Класифікація та різновиди пам'яті

У психології розрізняють наступну класифікацію та різновиди пам'яті: за часом збереження матеріалу (миттєва або сенсорна, короткочасна, оперативна, довготривала, генетична); за переважаючим аналізатором (зорова, слухова, тактильна, смакова, нюхова); за змістом того, що запам'ятовується і від­творюється (образна, словесно-логічна, рухова, емоційна); за характером участі волі у процесах запам'ятовування і відтво­рення матеріалу (мимовільна і довільна).

Миттєва або сенсорна пам’ять – це пам´ять тих сенсорних органів, на які надійшла інформація. Найкраще її вивчено щодо зору і слуху. Зображення і далі ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул уже зник.Інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів.

Короткочасна пам´ять  –  це пам´ять, що обслуговує поточну роботу з образами, поняттями і словами. Це  –  робоча пам´ять, де над вхідними елементами впродовж якогось короткого часу здійснюють різні операції  –  структурування, опосередкування або повторення.

У короткочасній пам'яті можуть бути утримані кіль­ка останніх слів щойно почутої чи прочитаної фрази, номер телефону, чиєсь прізвище. Обсяг її обмежений. Зазвичай запам'ятовується лише 5 – 6 останніх одиниць.

Короткочасна пам'ять постачає матеріал для довго­тривалої пам'яті. Вона реагує не тільки на значущість і новизну сигналу. Обсяг короткочасної пам'яті обмеже­ний 7±2 одиницями інформації. Тривалість збереження матеріалу  –  до 30 с. Основна її функція  –  первинне орі­єнтування в середовищі. У короткочасній пам'яті відбуваються складні пере­творення вхідної інформації. Основна її кількість дуже швидко стирається із зорової пам'яті, обсяг якої після цього дорівнює обсягу короткочасного запам'ятовуван­ня. У короткочасній пам'яті зорова інформація зберігається краще, ніж слухова.

Оперативна пам'ять забезпечує запа­м'ятовування та відтворення оперативної інформації, по­трібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, розв'язання складної задачі з геометрії відбувається поетапно (дія за дією), з використанням потрібних правил, теорем та попередніх результатів. Із досягненням остаточного результату вони забуваються. Обсяг оперативної пам'яті охоплює інформацію короткочасної пам'яті, яка надходить у певний мо­мент з навколишнього світу, та інформацію, яка сто­сується виконання конкретної операції і викликається з довготривалої пам'яті. Час збереження інформації в оперативній пам'яті залежить від тривалості виконан­ня дії.

Довготривала пам'ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини, має практично необмежену тривалість. Це основне сховище досвіду людини. У людей з феноме­нальною пам'яттю інформація відновлюється після тривалого збе­рігання (десятки років) без змін. Це свідчить про відсутність у такій пам'яті перетворень і здатності до забування. У людей, які не мають описаних здібностей, довготривала пам'ять без довільного доступу стано­вить, ймовірно, базу інтуїції.

Образна пам'ять – запам'ятовування образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними. Словесно-логічна пам'ять – це пам’ять на зміст думок, понять, суджень, умовиводів, які відображують предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Емоційна пам'ять – запам'ятовування та відтворення людиною емоцій та почуттів. 

Ейдетична пам’ять. Характерною особливістю такої пам'яті є відтворення людиною у своїй свідомості обра­зу об'єкта, ситуації, події, ніби вони реально перебува­ють перед її очима. Під час роботи ейдетичної пам'я­ті «мозок сприймає, як віск, а утримує, як мармур».

 Наприклад, кинувши погляд на пей­заж, сторінку книги, людина зафіксовує сприйняте у своїй пам'яті, не заглиблюючись у зміст, а через деякий час може відтворити їх у свідомості, ніби розглядаючи або читаючи повторно.

Рухова, емоційна, образна і словесно-логічна пам'ять з'являється в онтогенезі не одночасно: найраніше –  рухова, потім –  емоційна, далі –  образна і набагато піз­ніше – словесно-логічна (П. Блонський).

Мимовільна пам'ять – коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити.

Довільна пам'ять – коли людина ставить на меті щось запам'ятати або пригадати. Короткочасна  пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.

Мимовільна і довільна пам'ять – це два послідовні

етапи розвитку пам'яті. Мимовільна пам'ять генетично є першим видом пам'яті, вона без спеціальних зусиль збагачує наш досвід. Довільна пам'ять дає лю­дині змогу керувати своєю пам'яттю.

 

3. Процеси,закони пам'яті та факти із її дослідження

Основні процеси пам’яті: запам'ято­вування, зберігання, відтворення, забування.  

Запам'ято­вування – психічна діяльність, спрямована на закріплення нової інформації шляхом зв'язування її з уже набутими ра­ніше знаннями.

Види запам'ято­вування

Короткочасне запам'ятовування характеризується швидким за­пам'ятовуванням матеріалу, негайним відтворенням і дуже короткочасним збереженням. Довгочасне допомагає в набуванні й закріпленні знань, умінь та на­вичок, розрахованих на їх довготривале збереження. Оперативне характеризується утворенням оперативних одиниць, тобто певним чином організованих “шматків”, для ви­конання даної діяльності. Довільне запам'ятовування, в процесі якого ми ставимо мету щось запам'ятати. Мимовільне запам'ятовування, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати. Смислове (логічне) ґрунтується на логічних зв'язках, що відображують най­більш важливі й суттєві сторони та відношення об'єктів. Механічне базується на одиничних тимчасових зв'язках, що відо­бражають переважно зовнішню сторону.

 

Відтворення – це процес, який відновлює матеріал, що зберігається в пам’яті. Відтворення є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.

Види відтворення: упізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування (спогади).

Забування – процес втрати чіткості запам'ятованого, зменшення його обсягу, виникнення помилок у відтворенні, унеможливлення впізнавання.

Важливим чинником забування є інтерференція (ситуація, коли збереженню в пам'яті певної інформації заважають попере­дні чи наступні події). Негативний вплив діяльності, що передува­ла запам'ятовуванню, називається проактивною («наперед діюча») інтерференцією. Наприклад, якщо перед заучуванням людина отримає погану звістку або вчить схожі предмети, то ефективність засвоєння знань значно знижується.  

Негативний вплив діяльності, що здійснюється після запам'я­товування, називається ретроактивною («назад діюча») інтерфе­ренцією. Вона чітко проявляється в тих випадках, коли слідом за за­учуванням виконується подібна з ним діяльність або якщо ця діяль­ність вимагає значних зусиль. Наприклад, коли доводиться вчити два предмети, іспити з яких треба складати в один і той самий день.

При великому обсязі матеріалу його середина запам'ятовуєть­ся гірше, ніж початок і кінець, оскільки середина матеріалу за­знає негативного впливу проактивного і ретроактивного гальму­вання. Щоб уникнути такого гальмування необхідно:

- середину матеріалу повторювати більшу кількість разів, ніж початок і кінець;

- дозувати обсяг матеріалу, що вивчається;

- при повторенні включати матеріал у систему смислових зв'яз­ків пам'яті;

- переходячи від вивчення одного предмета до іншого, робити невелику перерву, відпочивати від розумової роботи.

Забування може бути і наслідком втоми. Для боротьби з та­ким гальмуванням слід дотримуватися таких рекомендацій:

- вчити уроки один за одним, по можливості менш схожими за змістом;

- спочатку вчити суб'єктивно важкі предмети, а потім легкі;

- дотримуватися повільного темпу роботи.

Забування залежить від часу. Особливо інтенсивно воно від­бувається відразу після заучування (у перші 48 год), а потім упо­вільнюється. Тому корисно повторювати матеріал через невели­кий проміжок часу після його сприймання.

Міцності запам'ятовування сприяє активне використання на­бутих знань у діяльності. Тому організація діяльності з викорис­тання на практиці заученого матеріалу допомагає його більш міц­ному збереженню. Загалом інформація, яка має для людини ве­лике життєве значення, ніколи не забувається.

 

Впізнавання – найпростіше відтворення якого-небудь об'єкта в умовах його повторного сприймання.

Згадування – відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності без повторного сприймання об'єктів.

Пригадування – довільне відтворення, що вимагає напру­ження розумових зусиль, подолання труднощів.

Ремінісценція – відкладене відтворення, яке є повнішим порівняно з відтворенням безпосередньо після запам'ятовування.

Персервація – нав'язливе відтворення одних і тих же рухів, образів, думок; розрізняють моторну, сенсорну, інтелектуальну.

      

Уявлення пам’яті

Уявлення– відчуттєвий образ предмета, що на даний момент не діє на органи чуття, але діяв у минулому.

Своєю наочністю і конкретністю уявлення подібні до образів, які виник, ають у безпосередньому сприйманні. У деяких людей уявлення за яскравістю та стійкістю наближаються довгих. «Коли я викликаю в пам'яті пред­мети, які я бачив, то вони з'являються моєму погляду та­кими самими, як вони є насправді, з їх лініями, формами, кольором, запахом, звуками; я задихаюсь від запа­ху...», – стверджував французький письменник Е. 3оля.

Найбільшої яскравості уявлення досягають, ноли вони пов'язані з особливостями таланту людини, спра­вою її життя. У художників – це зорові уявления, у композиторів – слухові тощо. Так, Моцарт навіть най­складніший музичний твір міг схопити в думці одним поглядом, як прекрасну картину або красиву людину. Завдяки яскравим слуховим уявленням, внутрішньому слуху Бетховен, будучи глухим, створював велику музику. Французькому художнику К. Лорену досить було певний час роздивитися ландшафт, щоб, повернув­шись до майстерні, з пам'яті писати прекрасні пейзажі. Ці феноменальні приклади не спростовують тверджен­ня, що уявлення поступаються сприйманням за яскра­вістю, стійкістю, повнотою.

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 490; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!