Сутність викон. влади, її співвідношення з державним управ-ням та адмін. правом.
Поняття і основні риси держ. управ-ня.
Термін "управ-ня" походить від латинського слова "administratio" (грец. - "керівництво") і в буквальному розумінні означає діяльність по керівництву будь-чим.
Управ-ня, у широкому розумінні цього слова - функція організованих систем різного виду, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримує режим діяльності, забезпечує реалізацію програмної мети діяльності.
У найзагальнішому вигляді управ-ня можна визначити як комплекс необхідних засобів впливу на групу, суспільство або його окремі ланки з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.
Розрізняють управ-ня в технічних сист.х (нежива природа, технічне управ-ня), управ-ня в біологічних сист.х (жива природа, біологічне управ-ня), управ-ня в соц. сист.х (управ-ня в суспільстві, соц. управ-ня). Всі три види управ-ня пов'язані між собою. У сфері соціального управ-ня можна розглядати управ-ня суспільством, держ. управ-ня, управ-ня в громадських організаціях, управ-ня виробництвом.
Для характеристики управ-ня необхідно визначитися в таких вихідних поняттях, як: "об'єкт управ-ня", "суб'єкт управ-ня", "управлінський процес", "Управлінська взаємодія", "управлінські відносини", "мета управ-ня", "функції управ-ня", "принципи управ-ня", "сист. управ-ня", "механізм управ-ня" тощо.
|
|
|
Об'єкт управ-ня - це те, нащо спрямований свідомий, планомірний, організований, сист.тичний вплив суб'єкта управ-ня. Метою такого впливу є спрямування об'єкта шляхом певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам. Об'єкт управ-ня можна розглядати в двох аспектах: елементно-структурному - як сукупність людей (персонально), виробничих, галузевих утворень і груп, а також функціональному - як діяльність, поведінку індивідів і конкретних груп людей.
Об'єкт управ-ня, тобто той, ким керують, - це, передусім, колектив працівників організації чи підприємства, а в органах внутрішніх справ об'єктом управ-ня є також матеріальні, фінансові та трудові ресурси.
Суб'єкт управ-ня - це структурно-організований колектив держ. службовців чи один держ службовець, або інший компетентний суб'єкт, сукупність характерних правомочностей котрого зумовлюють можливість (в деяких випадках обов'язок) останнього вчиняти владно-розпорядчу діяльність, спрямовану на організацію та дискурсування безпосереднього об'єкта управ-ня, в межах та порядку, передбачених чинним законодавством. Суб'єкт і об'єкт управ-ня, їх окремі компоненти вступають у взаємостосунки з питань організації, всіх сторін життєдіяльності установи чи підприємства. Ці взаємостосунки утворюють таким чином систему управ-ня. Між суб'єктом і об'єктом управ-ня встановлюється прямий (директива, наказ, розпорядження) і зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання) зв'язки.
|
|
|
Характеризуючи найзагальніші особливості процесу управ-ня, слід, по-перше, зазначити, що управ-ня в суспільстві - це управ-ня людьми за допомогою людей. Тому врахування потреб, інтересів, ідеалів людей в будь-якій галузі суспільного життя - економіці, політиці, соц. сфері, культурі - найважливіший критерій управ-ня, яке здійснюється державою.
На зрілість зв'язків і відносин організаційно оформлених груп впливають такі показники, як рівень взаємодії суб'єктів управ-ня, єдність і незалежність їх інтересів, соціальна спрямованість діяльності суб'єктів управ-ня.
Управ-ня є таким процесом взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на іншу, яка виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином. Управ-ня може вважатись успішним за умови, що суб'єкт (сторона, яка впливає) сформулював (визначив) мету взаємодії, а об'єкт (сторона, яка підлягає впливу) має засоби й можливості для її реалізації. Управлінська взаємодія може реально функціонувати тільки в тому випадку, якщо об'єкт управ-ня виконує команди суб'єкта управ-ня. Для проходження управлінського процесу необхідною є, з одного боку, наявність у суб'єкта управ-ня потреби й можливості керувати об'єктом, а з іншого, - наявність у об'єкта управ-ня бажання й здатності виконувати ці команди так, щоб у цій взаємодії був обопільний інтерес, відчувалась взаємозалежність.
|
|
|
Цілепокладання, тобто визначення мети, для досягнення якої здійснюється управ-ня, є вихідним пунктом всієї управлінської діяльності і необхідною передумовою ефективності системи управ-ня. Ніщо не може так негативно вплинути на всю діяльність системи, як невірне цілепокладання. Ціль, мета - це майбутній бажаний стан об'єкта впливу чи кінцевий бажаний результат процесу управ-ня. Інакше кажучи, метою управ-ня є заздалегідь визначений, запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управ-ня дозволяє вирішити проблему. Наприклад, посилення службової підготовки, підвищення професійного рівня співробітників, покращення матеріально-технічного забезпечення дозволяють вплинути на рівень відносин безпеки у сфері боротьби зі злочинністю в області, місті чи районі. Уточнюють ту чи іншу мету конкретні завдання. Під завданнями слід розуміти реальні, конкретні питання, які потрібно вирішувати для досягнення мети.
|
|
|
Сутність викон. влади, її співвідношення з державним управ-ням та адмін. правом.
Більшість науковців-адміністративістів і теоретиків права дотримується думки, що держ викон. влада - це носій держ. викон. волі, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері держ. управ-ня і має свій юрид. (нормативно зафіксований) статус держ. органу. Використання цього терміна пов'язане передусім з переходом до розподілу єдиної держ. влади (певною мірою умовного) на три гілки влади - законодавчу, викон., судову згідно з функціонально-компетенційною спеціалізацією.
Визначаючи ознаки викон. влади, на нашу думку, слід зазначити. що основними ознаками соціальної влади є те, що вона:
- виявляється через соц. управ-ня;
- являє собою особливий вид відносин між членами сусп., їх об' єднаннями;
- забезпечує прояв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (об'єднувати і спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;
- здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, норми поведінки.
- відносна самостійність у системі єдиної держ. влади;
- організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення й уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;
- системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною і юрид. підвладністю;
- професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими суб'єктами;
- універсальність існування в часі та просторі, тобто викон. влада здійснюється безперервно й на всій території держ.;
- вторинність і підвладність законодавчій владі.
- організуючий характер викон. влади. Викон. влада безпосередньо організовує внутрішній правопорядок, оборону, суспільну і державну безпеку, здійснює організаційні, координаційні та контрольні функції стосовно найрізноманітніших явищ суспільного життя.
- предметний характер викон. влади. Тобто наявність у розпорядженні викон. влади значних ресурсів: правових, інформаційних, економічних, технічних, ідеологічних, що забезпечують реальність організаційно-управлінського впливу на сусп. процеси. У безпосередньому розпорядженні викон. влади перебувають збройні сили, міліція, установи виконання покарань, що надає суб'єктам викон. влади можливість використовувати наявні у них фактичні та правові можливості здійснення адмін.го примусу.
Розглядаючи співвідношення викон. влади й держ. управ-ня, слід виходити з того, що категорія «викон. влада» є політико-правовою, а категорія «держ. управ-ня» — організаційно-правовою. Єдине, що їх об'єднує, це викон. спрямованість.
Держ. управ-ня за своїм призначенням становить собою вид держ. діяльності, в межах якої реалізується держ влада. Це повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка єдиної держ. влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб'єктів.
Викон. влада набуває реального хар-р в діяльності відповідних ланок держ. органів та їх апарату, що дістали назву органів викон. влади, але продовжують здійснювати, як і раніш, управлінську діяльність і за суттю є органами держ. управ-ня. Нині держ. управ-ня здійснюють у рамках єдиної системи держ. влади на засадах поділу влади, тому держ. управ-ня, елементами якого є викон. та розпорядча діяльність, не може протиставлятися виконавчій владі, оскільки через нього реалізуються владні повноваження суб'єктів викон. влади. Відповідно, всі суб'єкти викон. влади є ланками системи держ. управ-ня.
Адмін. право розглядають як сукупність правових норм, що регулюють сусп. відносини в сфері держ. управ-ня. Його основу становить адмін. законодавство, що є складовою частиною (елементом) всього законодавства України. Під адмін. законодавством розуміють систему правових актів, у яких знаходять свій зовнішній прояв адмін.-правові норми. Воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише ті, що відносяться до управлінської діяльності (викон. та розпорядчої).
3. Адмін. право України як галузь права, його предмет.
Приступаючи до вивчення адмін.го права, насамперед, необхідно визначитися з походженням та значенням термінів "адміністрація", "адмін.". Походять вони від латинського слова, що в перекладі, дослівно, означає "управ-ня", "діяльність по керівництву будь-чим". Звідси, адмін. право - це самостійна галузь права, яка регулює однорідні сусп. відносини, переважно, у сфері держ. управ-ня. Під державним управ-ням розуміють організуючу діяльність органів викон. влади, яка полягає в забезпеченні виконання законів та інших НПА усіма суб'єктами держ.. Адмін. право інколи називають "правом управ-ня", або "управлінським правом". Адмін. право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета регулюв., юрид. своєрідністю (особливим методом регулюв.) та структурними особливостями (системою розташування нормативного матеріалу).
Адмін. право створює певний правовий режим для здійснення управлінських функцій, що є найважливішою умовою впорядкованості сфери держ. управ-ня. Закріплення в юрид. нормах правил поведінки (яким чином слід діяти в конкретній ситуації, від чого слід утриматися, що робити категорично заборонено тощо) надає управлінським відносинам юрид. хар-р, перетворює неправові відносини на формально-обумовлені.
Адмін. право як галузь права - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держ. сусп. відносини управлінського хар-р, які складаються у сфері викон. влади, внутрішньо-організаційній діяльності інших держ. органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень. Інакше кажучи, адмін. право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулюв. та структурними особливостями.
Ні в якому разі не можна ототожнювати поняття "адмін. право" з поняттям "адмін. законодавство", під яким необхідно розуміти систему правових актів, у яких ці норми знаходять свій вираз.
Предмет адмін.го права становить широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією функцій держ. викон. влади, змістом якої є управ-ня суспільством.
Адмін.му праву притаманні певні межі правового регулюв. - це сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і сусп. відносини управлінського хар-р, що складаються у цій сфері. Вони виникають, розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими ОВВ (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адміністрацією); ОВВ і підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); ОВВ, які не пов'язані безпосередньо підпорядкованістю (між Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством освіти і науки України); органами управ-ня й органами громадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок); ОВВ і гр-нами (між районним відділом внутрішніх справ і гр-нином, який притягається до адмін.ї відповідальності за адмін. проступок).
Особливістю предмета адмін.го права виступає те, що ним є не саме держ. управ-ня, а сусп. відносини, які у зв'язку з управ-ням виникають. Саме це дає змогу віднести до предмета адмін.го права й недержавні види управлінського впливу (наприклад, у сфері комерційної, підприємницької діяльності). Основне завдання адмін.го права - це правове регулюв. організаційних, управлінських відносин у суспільстві (адмін. діяльність) та правоохоронна діяльність держ..
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!