Періодизація культури Стародавнього Китаю
Поселення на території Китаю виникають у V тис. до н.е. Найдавніші міста-держави утворюються у ІІ тис. до н.е.; найважливіше місце серед них займає „Велике місто Шан”, якому вдалося об’єднати значні території. Династія Шан у ХVІІ ст. до н.е. отримала назву Інь. Правитель носив титул „ван”, був верховним жерцем і верховним воєначальником.
Між ІІ та І тис. до н.е. держава Шан-Інь була завойована чжоусцями, які прийшли зі сходу. Створена ними цивілізація носила назву Західне Чжоу, але це була вже не єдина держава. На початку VІІІ ст. до н.е., коли особливо загострився військовий конфлікт із напівкочовим племенем джунів, правитель Пін-ван переносить столицю держави на схід у 770 р. до н.е. Цей період носить назву Східне ст.
У ІV–ІІІ ст. до н.е. загострилася боротьба за владу між різними царствами. В результаті у 230 р. до н.е. царство Цінь наносить серйозну поразку царству Хань і окуповує його територію, пізніше захоплює інші держави. Держава Цінь була першою централізованою імперією на території Китаю і проіснувала 14 років. Після повстання під проводом Лю Ба Цінська династія була повалена, Лю Ба отримав титул „вана Хань” і став засновником нової династії Хань, яка проіснувала до 220 р. н.е.
Після падіння Ханської імперії Китай на 150 років став здобиччю кочових племен, і країна знову роздробилася на маленькі держави. Початок нового об’єднання пов’язаний із створенням у Північному Китаї держави Північна Вей, яку заснував вождь північних сяньбійців Тоба Гуй.
|
|
|
Найбільшої могутності Китай досяг під час існування двох держав Тан (618–907) та Сун (960–1279).
У ХІІІ ст. країна була завойована монголами, майже 90 років перебувала під владою чужоземної династії Юань. В середині ХІV ст. монгольське правління було скинуто і на зміну династії Юань прийшла династія Мін (1368– 1044). Остання династія, яка володіла Китаєм, була маньчжурська династія Цин (ХVІІІ–ХІХ ст.). В середині ХІХ ст. країна стала ареною боротьби західних держав і була перетворена в напівколонію.
Таким чином, періодизація культури Китаю має такий вигляд:
· Культура періоду Шан-Інь.
· Культура періоду Джоу.
· Культура періоду Цінь і Хань.
· Культура періоду Північна Вей.
· Культура періоду Тан і Сун.
· Культура періоду Мін і Цин
Своєрідність ммистецтва – триєдність: каліграфія, поезія,живопис.
З більшою підставою, ніж про будь-яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:
|
|
|
· Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е.
· Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е.
· Цінь – 221 – 207 рр. до н.е.
· Хань – 206 – 220 рр. до н.е.
Період Шан (Інь)
Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування.
Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з 29.
Іньська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, які з'єднувалися потім шнурком або ременем.
|
|
|
Крім виникнення писемності, іньськая епоха ознаменувалася низкою важливих історико-культурних процесів, які багато у чому визначили подальший хід розвитку китайської цивілізації. Було винайдено бронзоволиварне виробництво, а в основній сфері господарської діяльності здійснився перехід від мотичного до пашенно-підсічного землеробства з використанням сохи. Тоді ж проявилися всі основні особливості земельного господарювання Китаю: заняття переважно землеробством і нерозвиненість скотарства.
На іньську епоху припадає формування основ соціально-економічного й політичного устрою місцевої державності. Пізня Іньбула централізованим державним утворенням із сильною верховною владою і строго ієрархічною соціальною структурою, що складається з двох основних для китайського суспільства станів: аристократії, очолюваної кланом правителів (ван-цзу) і простого народу, тобто безпосередніх землекористувачів.
|
|
|
У культурі іньської епохи відбувалося формування вихідних для китайської цивілізації світоглядних моделей, ідеологічних комплексів і ментальних констант. Інь, як і більшість ранньоземлеробських держав, спиралася у своїй еволюції на родоплемінні звичаї, що знайшло відбиток, насамперед, у міфології. Вона досить неясна, як і культ верховного божества — Шанді.
На відміну від багатьох сучасних йому аналогів у інших культурах, родоначальник іньців не мав ні обличчя, ні культових центрів, ні священнослужителів, ні захоплюючої таємничої біографії. Шанді — першопредок. Тому його нащадкам нічого було заглиблюватися в містику метафор і галюцинацію переживань, щоб виявити його сутність. Він — раціоналістична абстракція, необхідна для нормальної життєдіяльності суспільства. Саметоді сформувалася основа практично-раціональної релігійності китайців, де культовому ритуалу відводили роль бюрократичного акту.
Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.
Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством. [4 c.279-287]
Період Чжоу і Чжанго
У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами – епохою Чжанго – “Ворогуючих царств” (V – III ст. до н.е.).
Безперервні війни сприяють нагромадженню військового досвіду. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його “Трактат про військове мистецтво” став каноном військової науки свого часу і досі вважається класикою військово–стратегічної думки.
В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил – армілярні сфери. За 600 років до н.е. було введено сонячно–місячний календар. На 350 р. до н.е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року – 365,25 доби, а місячного – 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення “земних гілок” циклу в 600 років. У IV ст. до н.е. вченим Ші Шенєм було складено перший у світовій історії зоряний каталог, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р. до н.е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої зараз під назвою Галея.
Значними були досягнення давньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності за наших часів: голкотерапія, пульсова діагностика, припікання тощо.
У періоди Чжоу і Чжанго формується китайська філософія. Виникають матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів (“стихій”) природи: води, вогню, металу, дерева, землі. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили Інь і Ян, дія яких розглядалася як причина руху і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в стародавньому літературному пам'ятнику Китаю – “Книзі перемін” (XII – VI ст. до н.е.).
У VI – V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Засновником даосизму вважається мудрець Лао–цзи. У центрі його вчення – поняття Дао (“Шлях”), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воєн, Лао–цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію “недіяння”, ненасильницького споглядання.
Конфуціанство виникло як етико–політичне вчення і надалі набуло значного поширення. Основоположник вчення Кун Фу–цзи (551 – 479 рр. до н.е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи понад усе виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини – Ритуал, згідно з яким треба шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до початку ХХ ст.!).
До літератури чжоуського періоду належать названа вище “Книга перемін”, а також “Книга пісень” – пам'ятник найдавнішої народної поезії, до якої входить 305 поетичних творів, і “Книга історії” – збірник офіційних документів та описів історичних подій. Всі вони визначили подальший розвиток літератури і поезії.
Це стосується і творчості Цюй Юаня (340 – 278 рр. до н.е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, але конфліктував з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато його творів мають сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим видатним поетом Китаю.
У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, з'являється безліч предметів декоративно–прикладного мистецтва, створених висококваліфікованими майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м. [6 c.49-54]
Музичне мистецтво спочатку виконувало ритуальні функції. В чжоуський період пісні і танці відокремлюються, удосконалюються техніка музичної гри і музичні інструменти. Китайці казали: “Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна на це”.
Період Цінь
У недовгий період правління династії Цінь припинилися міжусобні війни, Китай об'єднався. Імператор Цінь Ші–Хуанді розпочав грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали, столиця імперії Сяньян обнесена могутніми мурами. Але головне будівництво розгорнулося на півночі, де Китай постійно діймали кочові племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Ціньської імперії, почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися протягом 10 років безперервно – і вдень, і вночі. В цілому на спорудженні стіни працювало близько 2 млн. людей. Загальна довжина її становила майже 4 тис. км, кожні 60–100 метрів над стіною здіймаються вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній вільно могли проїхати 5–6 вершників.
З розмахом будувалася і гробниця Цінь Ші–Хуанді. Вона оточена двома рядами високих стін, які створюють в плані квадрат (символ землі). На відстані півтора кілометра від гробниці прориті одинадцять підземних тунелів, де розташовувалося “військо”, виліплене з глини. Кожний воїн був виконаний у натуральну величину і наділений індивідуальними рисами.
У часи Цінь-ши-хуан-ді був розроблена і запроваджена ужиття низка глобальних господарсько-економічних і політичних реформ, у ході яких були створені законодавча база й управлінські структури, що забезпечували функціонування імперської верховної влади. До числа найважливіших реформаторських акцій Цінь-ши-хуан-ді належать уніфікація системи мір і ваги, писемності й грошової системи, будівництво єдиної мережі казеннихдорігзагальною довжиною 8000 км. Усе це сприяло врегулюванню товарно-грошових відносин і їх повному підпорядкуванню державному контролю.
З ціньською епохою пов'язано багато досягнень китайської цивілізації у галузі раціо-нальнихзнаньі виробничоїдіяльності. Саме до неї належать такі видатні пам'ятники культури й інженерно-технічноїдумки Древнього Китаю, як Велика китайська стіна і Великий китайський канал. Велика китайська стіна — єдина зі збережених до наших днів архітектурна споруда, що дає уявлення про рівень розвитку містобудування й інженерного мистецтва того часу. За повідомленням оригінальних джерел, її будівництво велося протягом 10 років силами 200 000 каторжан і 100 000 солдата армії імператора Цінь-ши-хуан-ді.
Вона є відносно простою за структурою, зведена із землі й каменю з використанням більш давніх фортифікаційних споруд — земляних валів, насипаних ще в V – ІV ст. до н.е. на північних і північно-східних кордонах царств Янь і Чжао, а потім облицьована цеглою. Безпосередньо в ціньську епоху була побудована лише одна з ділянок Великої китайської стін и довжиною у 750 км. її спорудження неодноразово відновлювалося у наступні історичні періоди аж до XIV-XV ст., коли її довжина була доведена до 3100 км. В остаточному своєму вигляді Велика китайська стіна має такі параметри: висота стіни коливається від 5 до 7 м, ширина —від 6 до 10 м.[2 c.147-153]
Династія Хань
Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається з утвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст. н.е. було створено трактат “Математика в десяти розділах”, який узагальнив знання в цій галузі за декілька віків. Тут уперше зустрічаються від'ємні числа і даються правила операцій над ними.
Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н.е. було зроблено перший запис про спостереження сонячних плям. Найвидатніший астроном старовини Чжан Хен (78 – 139 рр. н.е.) зумів нарахувати 2,5 тис. зірок, розташованих в 124 сузір'ях. Він створив перший у світі небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, винайшов перший сейсмограф.
Тоді ж з'явився компас, що мав вигляд ложки, яка лежить на металевій пластині і вказує ручкою на північ. Набули поширення зубчате колесо і водяний млин.
Китайці цього періоду були чудовими будівельниками і архітекторами. Зведення будівель на 2–3 і більше поверхів з багатоярусним дахом, критим кольоровою черепицею, було звичайною справою. Подібний тип будівель увійшов в архітектурну традицію і зберігся в Китаї на довгий час.
Ханьське образотворче мистецтво різко відрізнялося від символічного мистецтва минулих періодів. Для нього характерне більш реалістичне трактування сюжету й образів. Винятковий інтерес являють скульптурні рельєфи з Шаньдуна і Сичуані, знайдені в могильних склепах. Тут, крім релігійних і міфологічних сюжетів, зображені побутові сцени.
Триває прогрес писемності. Замість загостреної палички, яка служила для письма лаком на бамбукових і дерев'яних планках, почали використовувати волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. н.е. китайці винайшли папір. Традиція приписує честь його винаходу євнуху імператорського палацу Цай Луню. З II ст. н.е. папір набуває великого поширення, остаточно витісняючи бамбукові планки і шовк. До Європи він потрапить лише у Середньовіччі.
Імператори протегували літературі і мистецтву. При імператорському дворі була створена багата бібліотека, організована Музична палата, де збиралися і оброблялися народні мелодії та пісні. Діяльність Музичної палати заклала основи нової традиції ліричної поезії.
Сима Цянь (145 – 86 рр. до н.е.) вважається батьком китайської історичної науки і одночасно класиком китайської прози. Його “Історичні записки” складаються з 130 розділів і викладають історію Китаю з найдавніших часів. Досить сказати, що всі подальші китайські історичні праці будувалися за їх зразком, у тому числі і праця іншого ханьського історика – Бань Гу. Його твір “Історія Старшої династії Хань” охоплює 230 років, починаючи від першого ханьського імператора.
Картина культурного життя Ханьської імперії буде не повною, якщо не сказати про проникнення до Китаю буддизму. Він вніс новий струмінь у розвиток китайської філософії і сильно вплинув на китайську культуру. З'явилися буддійські монастирі, скельні ансамблі. Але буддизм набирає тут нової форми – чань–буддизму (пізніше в Японії він став називатися дзен–буддизмом). Однак особливого розвитку все це набуде вже в рамках Середньовіччя.
Цей період є часом упорядкування і кристалізації всього накопиченого у попередні епохи культурного розвитку. Створюються класичні праці у галузі філософії, літератури, права, історії. Кодифікуються закони, уніфікуються міри і ваги. Започатковується система державних іспитів для претендентів на адміністративні посади.
Прагнення китайської держави до централізації торкнулося і культури, зокрема художньої. У період імперії Хань була зроблена спроба зібрати всі давньокитайські пам'ятники літератури, систематизувати їх, прокоментувати все, що залишилося від спадщини більш ранніх часів. У цей час складаються перші словники, зароджується історична проза, в якій не тільки описуються ті чи інші події, але і діють особистості. Історик Сима Цянь вважається засновником жанру літературного портрету. Після нього письменники Китаю починають викладати династичну історію Піднебесної у послідовній зміні правлячих осіб та їхніх родин, наближених, сановників і мудрих радників.
До управлінського апарату імперії, серед інших, входило відомство, відповідальне за організацію загал ьнодержавних культів (на противагу місцевим). Була створена му-зична палата, де збиралися й оброблялися народні пісні, тому збереглася величезна кількість давніх пісенних творів. їм теж наслідували поети, створюючи пісні про любов, про повсякденні справи, світські твори, казкові і містичні вірші.
Результатом копіткої роботи китайської думки цього періоду є папір із деревного волокна і туш,шовки унікальна лакова технологія, сейсмограф, компас тощо.
Характерні риси мистецтва ханьського періоду — простота і сувора лінійна симетрія. Краса досягається елегантністю, чистотою і суворістю форм. Для епохи Інь і Чжоу були типовими монументальні ритуальні вази. Ханьский період характеризується, насамперед, бронзовими дзеркалами, прикрашеними чудовим різноманітним орнаментом. Вони клалися у могили з метою захисту небіжчика від злих духів.
Найцікавішими пам'ятками ханьського періоду є знамениті кам'яні барельєфи і настінний живопис поховальних камер, уперше знайдених у Шаньдуні і Сичуані. Ханьські поховальні споруди досягають знач них розмірів. Я к правило, це комплекси підземних камер, облицьовані кам'яними плитами або цеглою. Кам'яні плити вкриті різьбленими зображеннями, що нагадували мертвому про його діяльність на землі, або відображали улюблені ним історичні й міфологічні сюжети.
НАУКА КИТАЮ
Відомо, що наука в Стародавньому Китаї була дуже розвинена. Проте вона йшла абсолютно іншим шляхом, ніж нинішня наука Заходу. У чому ж полягає корінна відмінність стародавньої китайської науки від сучасної західної науки?
Наведемо приклад: у будь-якого уряду є свої політичні, економічні та військові таємниці, які він не розголошує перед громадськістю. Це схоже на те, ніби для громадськості ці речі не існують. Тільки кваліфіковані фахівці можуть на законній підставі проглядати конфіденційні документи. Такі люди мають бути надійними і відданими своїй країні, тоді їм довіряють державні таємниці.
Таємниці Всесвіту ще дивовижніші та глибші, ніж державні таємниці, і ніхто не може осягнути їх. Людині потрібен ключ, щоб дістати доступ до таємниць Усесвіту.
Глибокі речі на поверхні не лежать
Якщо Боги створили все в Усесвіті, тоді, щоб досліджувати таємниці Космосу, людина повинна вірити в Богів. Людина у своїх учинках повинна дотримуватися божественних заповідей, повинен легко ставитися до слави й багатства. Тоді Боги можуть відкрити свої таємниці тим, хто заслуговує на це. Вдосконалення свідомості є необхідною умовою та основою для таких досліджень. На перший погляд це видасться дивним, але глибокі речі на поверхні не лежать. Історія Стародавнього Китаю підтверджує цю істину. Вчені Серединної держави (Китай) у далекій старовині були насамперед людьми високої моралі, тому вони мали незвичайні знання й здатності. До того ж вони проходили таємне систематичне навчання у мудрих учителів. У них були надзвичайні здатності, зокрема, відкрите небесне око. Це дозволяло їм бачити речі в інших просторах, пояснювати походження людських захворювань.
Наприклад, Сун Симяо, великий медик епохи династії Тан, був даосом. Він мав надприродні здатності й міг безпосередньо бачити джерело захворювання в інших просторах. Ця здатність зробила його видатним лікарем, тому його ім'я дійшло до нашого часу.
Чжан Хен, який жив в епоху династії Хань, винайшов армілярну сферу (небесний глобус) і перший у світі сейсмограф. Навіть у наш час механічний принцип цього приладу є таємницею. Сучасні люди не можуть з'ясувати, як він "спроектував" цей прилад. Це тому, що він використовував божественні сили, отримані в процесі старанного самовдосконалення.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 478; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!