КУЛЬТУРА ХАРАППИ та» Ріг веди»
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Бердичівський коледж промисловості, економіки та права
ЗАТВЕРДЖЕНО
Методичною радою коледжу
Голова методичної ради
________________ Т.С. Капралюк
«__» __________ 20__ р.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМ
З ДИСЦИПЛІНИ «КУЛЬТУРОЛОГІЯ»
ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
5.03050801«ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ»,
5.05010301«РОЗРОБКА ПРОГРАМНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ»,
5.03050901«БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК»
Автор-укладач Лисюк І.В.
Розглянуто та схвалено
на засіданні циклової комісії
«Лінгвістичні дисципліни»
Протокол __ від ___.____.20__ р.
_______________В.А.Ремболович
Бердичів — 20__
Перелік тем, що виносяться на самостійне опрацювання студентів
1. Індійська культура. Культура Хараппи та культура «Рігведи». Мистецтво Індії: його джерела і специфікація. Культура стародавнього Китаю. Періодизація культури. Своєрідність мистецтва — триєдність: каліграфія, поезія, живопис. Наука Стародавнього Китаю. Великий шовковий шлях — шлях взаємозв’язків культур Сходу і Заходу………………………………….4
2. Культура Стародавнього Риму. Періодизація культури. Вплив християнства на подальший розвиток культури. Система виховання й освіти. Римський інженерний Геній. Мистецтво…………………………….23
3. Середньовічна культура Візантії як своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу, християнства і елліністичного Сходу. Візантійський тип культури: держава, церква, цивільне право, система освіти, наука. Візантійське мистецтво, його специфіка. Візантійська архітектура. Рух іконоборців. Значення впливу візантійської культури на культури слов’янських народів……………………………………………...45
|
|
|
4. Ренессанс мистецтво. Італійський живопис та скульптура. Титани італійського відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело та ін.
«Золоте століття» іспанського живопису ….………………………………………………………………………………..67
5. Драматургія Ж.Расіна і Ж.Мольєра. Класицизм у живописі. Епоха.
просвітництва Раціоналізм як джерело ідеології Просвітництва.
Жан-Жак Руссо . Криза культури Нового часу. Діяч Реформації Мартин Лютер. Живопис Д.Веласкеса. А.Дюрера. П.Рубенса……………………….85
6. Філософські системи: Г.Гегеля, І.Канта, Ф.Шелінга Ідеологія лібералізму,
Його вплив на розвиток науки і кульутри. Романтизм: причини появи.Творчість Й.В.Гете, В.Гюго, В.Скота. Критичний реалізм. О.де Бальзак Ч.дікенс, Г.Флобер. Живопис О.Ренуара. К. Моне, Е.Мане. Постімпресіонізм……………………………………………………………..117
7. Основні етапи розвитку культури східних слов’ян. Вірування та міфологія
|
|
|
східнослов’янських племен. Трипільська культура, її особливості.
Особливості культурного процесу скіфського періоду. Черняхівська культура, її місце у культурному надбані слов’ян. Особливості праславянської писемності. «Вересова книга», її значення для розвитку культури києворусичів.…………………………………………………...……129
8. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра.
Музичне мистецтво Київської Русі, нотне крюкове письмо. Театральне мистецтво. Зв’язок культури Київської Русі з античністю. Місце і роль Культури Київської Русі у європейській культурі…...………………………140
9. Шкільний театр. Особливості архітектури козацької доби. Народні думи і
пісні XVI-XVII. Культурологічна та просвітницька діяльність козацької
старшини. Перші шкільні підручники. Колегії в Україні…………………154
10. Особливості української літератури другої половини ХІХ ст. Організація
Науково-мистецьких товариств. «Просвіта» та її роль у культурному процесі:
недільні клуби. Розвиток мистецтва в кінці ХІХ на початку ХХ ст.. …………………………………………………………………………………163
Тема: Індійська культура. Культура Хараппи та культура «Рігведи».
|
|
|
Мистецтво Індії: його джерела і специфікація. Культура стародавнього Китаю. Періодизація культури. Своєрідність мистецтва — триєдність: каліграфія, поезія, живопис. Наука Стародавнього Китаю. Великий шовковий шлях — шлях взаємозв’язків культур Сходу і Заходу
План
1. Індійська культура.
2. Культура Хараппи та культура «Рігведи».
3. Мистецтво Індії: його джерела і специфікація
4. Культура стародавнього Китаю
5. Періодизація культури.
6. Своєрідність мистецтва — триєдність: каліграфія, поезія, живопис.
7. Наука Стародавнього Китаю
8. Великий шовковий шлях — шлях взаємозв’язків культур Сходу і Заходу.
Література
1. Абрамович С.Д. Чікарьова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальн. посіб. – Львів: Світ, 2004.
2. Бокань В.А. Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2001.
3. Бокань В.А. Культурологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000.
4. Викторов В.В. Культурология: Учебное пособие. – М.: Издательство «Екзамен», 2002.
5. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. – М.: Юрайт, 1998.
6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге. / За ред. проф. А.Яртися та проф. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005.
|
|
|
7. Поликарпов В.С. Лекции по культурологии. – М., 1993.
8. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К.: Знання, 2000.
9. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М. Политиздат, 1976.
10. Энциклопедия для детей. Т.6. Религии мира. Ч.1. / Глав. ред. М.Д.Аксёнова. – М.: Аванта+, 1999.
11. Энциклопедия для детей. Т.7. Искусство. Ч.1. / Глав. ред. М.Д.Аксёнова. – М.: Аванта+, 1999.
Студент повинен знати : особливості Індійської культури та культури Стародавнього Китаю, культури Хараппи та «Ріг веди», специфіку мистецтва Індії,орієнтуватися в періодизації культури Стародавнього Китаю та в своєрідності мистецтва;внесок древніх китайців у розвиток науки;шляхи взаємозв’язків культур Сходу і Заходу.
Студент повинен вміти: пояснити особливості Індійської культури,специфіку мистецтва Індії; визначати основні етапи розвитку культури стародавнього Китаю; диференціювати системні зв’язки всіх складових культури, всього мистецького процессу; реалізувати одержані знання з культурології для формування особистості в умовах розмаїття культур.
Індійська культура
Першою вивченою ідеологією Індії є релігія вед, яку принесли з собою завойовники арії у XIII ст. до н. е.
У X—VI стст. до н. е. це вчення було викладене у чотирьох збірниках (самхітах): Рігведа («Книга гімнів»), Яджурведа («Книга жертв»), Самаведа («Книга пісень»), Атхарваведа («Книга жерців»). Про народження гімнів самі співці говорили як про результат тяжкої праці і божественного натхнення (після прийняття магічного напою). Кожний гімн — звернення до конкретного бога. Гімни дев'ятої книги «Рігведи» присвячені силі божественного напою — сомі. У Ведах зустрічаються також побутові замальовки та іронічні роздуми про богів. Молитви вед пронизані бажанням мати багатство — їжу і людське потомство, але в них так само часто згадуються способи його досягнення. Упродовж майже всього першого тисячоліття створюються коментарі до вед: «Брахмани» (ритуального характеру), «Араньяки» та «Упанішади» (філософського). До цієї літератури належить і «веданта» — твори з астрології, віршування, етимології тощо. Необхідність коментарів була викликана древністю мови вед. Але коментарі перетворювалися у філософські та інші роздуми, які мали власні цілі.
Ведійські боги були уособленням сил природи і ієрархічного пантеону не становили: головним ставав той, у кому виникала потреба.
Пізніше в Індії набули поширення стамбхи — культові стовпи з вибитими проповідями. Найзнаменитіший — Сарнатхскький (колона Ашоки). На барабані вибиті тварини — символи сторін світу, на капітелі — леви, які несуть колесо закону (образ Будди і знак його прозріння). Визначилися також місця паломництва: Капілавасту, де народився Будда; Гайа, де він прозрів; Бенарес, де він прочитав першу проповідь, і Кусінагара, де він впав у нірвану.
З III столітті до н. е. створюються буддійські храми у печерах Аджанти (найпізніші створені у VII ст. н. е.). На їх стінах добре зберігся живопис: сцени з життя Будди, його втілення, сцени з життя індійців. Зображенням притаманна вишукана естетичність (тільки жіночих зачісок налічується 240 видів). Стародавні живописці керувалися принципом: шлях доброчинності — шлях краси.
До нашої ери Будда в образі людини не зображувався: підношення Будді зображались як підношення алмазному трону, на якому він прозрів, дереву, ступі, чакрі — колесу, що символізує вчення.
Також цікавий печерний комплекс в Карла (неподалік Бомбея). Довжина головного храму — 40 м, висота і ширина — 15 м. Збереглися дерев'яні балки з тису, вздовж стін тягнуться ряди колон. Капітелі представляють собою групи слонів, на колінах яких сидять генії. Навпроти входу, біля задньої стіни, знаходиться ступа, увінчана триярусним зонтом.
У південній частині штату Біхар у комплексі Бодх-Гая збудований храм Прозріння: крута утнута піраміда на квадратній платформі. Біля західної стіни храму під деревом — прямим нащадком дерева Будди на невисокому підмурку лежить плита з полірованого піщаника — «алмазний трон».
З часів Ашоки існує буддійська організація (громада) монахів. Тьмяно-жовтий колір одягу символізував її поношеність, шили її завжди з клаптів, наслідуючи убогих. Самі монахи відмовлялися від зручностей і задоволень. Їм заборонялося мати золото і срібло. Волосся на голові зголювали на знак відмови від індивідуальності. Монахам приписувалися всі мислимі дивовижні здібності. Але вони існували лише на пожертвування мирян (причому дарунок монахам розцінювався як дар Будді). Мирянин міг стати «шанувальником» — це означало відмову від вбивства будь-якої істоти, брехні, алкоголю, крадіжок, обов'язкове дотримання подружньої вірності, а головне — постійна підтримка чернечої громади.
Якщо ранній буддизм проголошував усе матеріальне буття стражданням, то махаяна все існуюче називав пусткою. Еволюція буддизму в цьому напрямку природна: боротьба зі стражданнями може спиратися на утіхи вже в цьому світі. Поширення махаяни серед народних мас Східної Індії привело до злиття буддизму з тантризмом. Древні уявлення, пов'язані з культом плодючості, у сполученні з буддійським містицизмом дали розуміння всесвіту як психічної активності, найвищим проявом якої був перехід від різко негативних емоцій до найвищої насолоди (сексуальної). Переживання насолоди, як злиття з божеством, досягалося поєднанням йоги з буддійською медитацією і складною технікою сексуальних стосунків.
У VI—VII ст. тантричні уявлення були оформлені в тексти. Четвертим тілом Будди визнавалася «плоть блаженства». У цій іпостасі Будда зображувався в обіймах своєї шакті Тарой (Бхагаваті). Своя шакті з'являється також у інших богів і бодхісатв, а потім у відлюдників. З трьох шляхів до припинення перероджень, сформульованих в «Бхагавадгіті», домінуючим вважається саме шлях любові (поруч із знанням і діяльністю). Примітно, що в іншому варіанті тріади шляхів поряд з благочестям і насолодами названо прагнення до матеріальної вигоди. Тантричні уявлення згодом були засвоєні індуїзмом і відображені в скульптурах і рельєфах храмів (наприклад, в комплексі Кхаджурахо), в мініатюрах (особливо XVIII ст.). Храми Північної Індії імітують органічні, рослинні форми, плавно, хвилеподібно нарощувані об'єми ніби виростають з цоколю будівлі.
Розквіт буддизму в Індії припадає на V—VII стст. Махаяна сприяла поверненню до ієрархічних уявлень, а тантризм — реабілітації почуттєвого світу. З IV ст. за часів династії Гуптів розвивається світська культура. Поруч з храмами у трактаті з архітектури V—VI стст. описані громадські споруди, палаци. Вторгнення гунів також сприяло переходу до ієрархічної організації громади. Як і в Європі, розпад гуннської держави призвів до утворення князівств і відносин, які в Європі були названі феодальними. У V—VII стст. на території Індії налічувалося близько 50 держав.
Гуптські царі підтримували різноманітні релігії, але називали себе прибічниками Вішну. У надписах того часу індуїстські імена зустрічаються у п'ять разів частіше, аніж буддійські і джайністські. До V століття оформлюються зведення індуїстських міфів і переказів. Ці зведення призначалися не для обраних, а для всього населення, якому вони були близькі і зрозумілі. Повністю відповідала духу ієрархічної спільноти основна ідея індуїзму — ідея особистого служіння богу і неподільної відданості йому. Найбільш популярними богами стали Вішну і Шіва.
Міські ремісники основних спеціальностей були підпорядковані корпораціям. Місто як осередок культури вже різко протистояло селу. Можливо, існували також царські майстерні: важко уявити, що ремісники-одинаки створили колону Чандрагупти II у Делі з нержавіючого заліза чи величезну бронзову статую Будди в Султанганджі. Ремісничі гільдії, як і торговельні, приймали грошові внески, здійснювали банківську діяльність. Існувала окрема корпорація банкірів-міняйл. Однак мало знайдено мідних грошей, замість них навіть у столиці використовували мушлі. Після занепаду династії Гуптів (середина VI століття) торгівля все більше набувала характеру натурального обміну.
Індуїстські храми до епохи Гуптів були невеликі — дерев'яні, з плескатими дахами і товстими стінами. Тепер вони стають кам'яними і тягнуться вгору. Основною в індуїстському храмі є вежа (шікхара) над невеликим святилищем з фігурами або символами богів. Цю форму використовували також буддисти: у той самий період (IV—VI стст.) був споруджений згаданий храм у Бодх-Гаї біля місця прозріння Будди.
Розвиток скульптури більше пов'язаний з буддистськими пам'ятками. Матхурська школа скульптури, яка діяла на основі древніх традицій маур'їв, славилась портретами царів. У перші століття нашої ери у багатофігурних композиціях з'явилися зображення будд, ще не обмежені каноном.
На північному заході високого рівня майстерності досягнула гандхарська школа, яка прийняла вплив античної і середньо-азійської традицій. З IV століття в цій школі переважала ліпна скульптура, більш легка у виготовленні. На кам'яну основу накладався шар вапняного розчину, з якого ліпилися обличчя і деталі одягу. Статуї розписувалися. Інколи голови робили окремо.
В гуптську еру майстри матхурської школи вже намагалися передати психічний стан навіть другорядних персонажів. Ставлення раннього буддизму до дійсності дозволило його мистецтву засвоїти деякі досягнення давньогрецького мистецтва: реалістичне зображення людського тіла було дещо перебільшене і позбавлене індивідуальних рис.
Зображення Будди, який стоїть, також відштовхувалися від античних зразків — фігура була одягнута у гіматій. Поступово канон набув традиційно-національних рис. У статуях Будди вони намагалися зобразити стан вищого натхнення. Спостерігається розквіт інших художніх ремесел.
На період правління династії Гуптів припадає розквіт авторської лірики і драматургії Древньої Індії — творчість Калідаси (IV—V стст.). Традиції епічного жанру продовжує його поема «Род Рагху», в якій династія царевича Рами зводиться до пращура Ману. Калідаса пояснює причину вигнання Рами (сюжетна зав'язка «Рамаяни») прокляттям відлюдника, сина якого вбив батько Рами. Царі цього роду зображені як доброчесні, ідеальні правителі (можливо, автор натякав на династію Гуптів).
Високої досконалості досягнув Калідаса у зображенні любовних переживань. У поемі «Хмаринка-вісник» вигнаний на землю напівбог звертається до хмаринки з проханням передати привіт своїй коханій. Фоном людських переживань слугують поетичні одухотворені пейзажі. В описах казкових царств проглядається натяк на життя аристократії у резиденціях династії Гуптів. Традицій епічної поезії дотримувалися також Бхарава («Бій Арджуни»), Магха та інші.
У древньоіндійській драмі жанри трагедії і комедії не були відокремлені, так як відповідно до релігійної установки неможна було виводити глядача з душевної рівноваги. Заборонялися зображення боротьби, відбирання влади, загальних бід, нещасливі розв'язки. Боги і знать у драмах розмовляли на санскриті, а жінки та інші персонажі — на пракритах. Використовулися не лише віршований і прозовий тексти, але й танець і музика.
У світській літературі релігійні цінності висміюються. У прозових повістях Дандіна (приблизно VI—VII стст.) описані любовні пригоди відлюдників, буддійські черниці фігурують як звідниці… В той же час основну увагу приділено еротиці, жіночій красі. Величезного значення набувають стилістичні і фонетичні ефекти. Перу Дандіна належить також «Дзеркало поезії» — трактат, у якому викладені уявлення того часу про необхідні якості поетичного твору, про тонкощі літературних прийомів і стилів.
Найрозвиненішою літературою місцевою мовою була тамільська. У III—IV стст. у Таміланді було засновано поетичну академію. До нашого часу дійшли збірки «Вісім антологій» і «Десять ліричних поем». Можливо, у VII столітті були складені збірки повчальних виразів «Тірукурал» і «Наладіяр». Ліричністю і реалізмом відрізняються епічні поеми «Шілаппадігарам» і «Манімехалей». У VIII—IX стст. розвивається лірика найянарів і альварів.
У цей же час розвивається філософія як більш світський варіант світогляду. Школа локаятиків була наближена до матеріалізму, буддійські школи мадх'яміків і віджнянавадинів заперечували існування і бога, і душі (а також всього зовнішнього світу). Виникає історія філософії — у вигляді оглядів філософських систем.
Можливо, влада брахманів справді похитнулась, в усякому разі, багато династій Північної і Центральної Індії X—XIII стст. прираховували себе до кшатріїв (воїнів) — навіть ті, які походили з брахманів. Згідно з індуїстськими канонами брахман міг приймати земельні дари лише від справжнього кшатрія. Ознакою цього був факт завоювання стабільної влади.
Але в нових соціальних умовах до XII ст. і господарське, і мистецьке життя Індії вступає у смугу стагнації.
Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.
Класична індійська музика представлена традиціями карнатак і хіндустані. Вона відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, причому рага розглядається не стільки як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів). Багатоманітний народний інструментарій індійців, що охоплює різноманітні духові та струнні інструменти, найвідомішими з яких став сітар.
Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Незважаючи на це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. Було відкрито ряд спеціалізованих науково-освітніх установ, зокрема Делійська академія музики, танцю і драми (Санґіт Натак Академі), Національний центр виконавських мистецтв в Бомбеї, Мадраська музична академія. Індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури, її вплив яскраво проявився у творчості Джона Колтрейна, Джорджа Харрісона та інших музикантів.
Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найбільш плідною кіностудією в світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).
Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шагрух Хан (Shahrukh Khan), Амітабг Баччан (Amitabh Bachchan) і Рані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.
Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кіно-форумах
КУЛЬТУРА ХАРАППИ та» Ріг веди»
Хараппа - село в Пенджабі в Пакистані та водночас місце археологічних розкопок, розташоване на віддалі приблизно 20 км від Сахівалю.
Розкопки виявили руїни укріпленого міста бронзової доби, що є частиною культури поховань типу H та Індської цивілізації, центр якої лежиав на території сучасних провінцій Сіндх та Пенджаб. За оцінками в місті проживало до 23 500 мешканців, що вважається значним числом на той час.
Хараппа та сусідні з нею центри Індської цивілізації
Корені цивілізації долини Інду (відомої також під назвами Індська цивілізація та Хараппська цивілізація) виходять з культури Мергарху, що існувала 8 тис. років тому. Найбільші міста Мохенджо-Даро та Хараппа, з'явилися приблизно 4,6 тис. років тому. Цивілізація мала власну систему письма, міста, розвинену соціальну та економічну системи. Вона була відкрита в 1920 при розкопках Мохенджо-даро (гори мертвих) в провінції Сіндх біля Суккура та Хараппи. Відомі також інші розкопки із залишками цієї цивілізації. Їхній регіон простягається із півночі на південь від підніжжя Гімалаїв у індійському Східному Пенджабі до Гуджарату, та з заходу на схід від Гуджарату до Балочістану. В 1857 древнє місто Хараппа було частково розібране на цеглини, що використовувалися при будівництві залізної дороги Лахор-Мултан, однак розкопки виявили значну кількість артефактів.
Індська цивілізація була міською з економікою, основу якої складали надлишок сільськогосподарської продукції та торгівля, як внутрішня, так і з Шумером у Межиріччі. Як Мохенджо-Даро, так і Хараппа, мають роздільні помешкання, цегляні будівлі з плоскими дахами та укріплені адміністративні й релігійні центри. Хоча схожість наводить на думку про існування стандартизованої системи міського планування, але вона пов'язана з напівпрямокутним типом будівель. Порівняння планів Мохенджо-Даро та Хараппи свідчать про різну організацію. З іншого боку знайдені гирі та інструменти вимірювання свідчать про високий рівень стандартизації за усталеною шкалою. Для ідентифікації майна й перевезення товарів використовувалися печатки. Хоча вироби з міді та бронзи зустрічаються часто, залізо все ще не використовувалося. Древні жителі міст вміли ткати й фарбувати бавовняні тканини. Вирощували пшеницю, рис та різноманітні овочі та фрукти, були одомашнені тварини. На місці розкопок знайдено багато гончарних виробів, виготовлених із використання гончарного кола. Багато з них оздоблено зображенням тварин та геометричними узорами. Культурна однорідність дозволяє зробити висновок, що в межах міста, хоча не в межах регіону, існувало централізоване управління.
Найвишуканішими серед знайдених артифактів ж маленькі квадратні печатки із вирізьбленими зображеннями тварин та людей. Велика кількість таких печаток знайдена в Мохенджо-Даро. Багато з них мають піктографічні надписи, які вважаються певного роду письмом. Незважаючи на зусилля археологів із усього світу та використання сучасної криптології, письмо досі не розшифроване. Невідомо чи воно прото-дравидське, прото-шраміністське (джайністське), неведичне письмо, чи все ж споріднене із брахмі.
Рігведа - збори переважно релігійних гімнів, перший відомий пам'ятник індійської літератури.
Рігведа - збори гімнів на ведийском мовою, що входить до числа чотирьох індуїстських релігійних текстів, відомих як Веди. Ріг-веда була складена, мабуть, близько 1700-1100 рр.. до н. е.. і є одним з найдавніших індо-іранських текстів і одним з найдавніших релігійних текстів у світі. Століттями вона зберігалася тільки в усній традиції і вперше записана була, ймовірно, тільки в ранньому Середньовіччі [1]. Ріг-веда - найбільш древня і значна з Вед, цінне джерело для вивчення давньоіндійської історії та міфології. У 2007 році ЮНЕСКО включило Ригведу до реєстру «Пам'ять світу
Слово Рігведа - складене (татпуруша), складається з двох санскритських коренів: річ Рігведа складається з 1028 гімнів (або з 1017, не рахуючи складені на ведичному санскриті апокрифічні валакхілья (vālakhilya IAST) - гімни 8.49-8.59), багато з яких призначені для різних жертовних ритуалів. Це довге збори коротких гімнів головним чином присвячено вихваляння богів. Воно складається з 10 книг, званих мандалах.
Кожна мандала складається з гімнів, які називаються сукт (sūkta), які, в свою чергу, складаються з окремих віршів, які називаються «річ» (ṛc IAST), у множині - «річас» (ṛcas IAST). Мандали не рівні ні по довжині, ні за віком. «Сімейні книги», мандали 2-7, вважаються найстарішою частиною і включають найкоротші книги, відсортовані за довжиною, складаючи 38% тексту. Мандала 8 і Мандала 9, ймовірно, включають гімни різного віку, складаючи 15% і 9% тексту відповідно. Мандала 1 і Мандала 10 - наймолодші і найдовші книги, становлять 37% тексту.
Рігведа зберігається двома головними шакхамі («гілками», тобто школами або редакціями): Шакала (Śākala IAST) і Башкана (Bāṣkala IAST). Враховуючи великий вік тексту, він дуже добре збережений, так що ці дві редакції практично ідентичні і можуть використовуватися рівнозначно без істотних приміток. З шакалами зв'язується Айтарея-брахмана. Башкана включає кхілані і пов'язана з Каушітакі-брахманів. Ці редакції включають порядок розташування книг і орфоепічні зміни зразок регуляризації сандхи (названої Г. Ольденбергом «orthoepische Diaskeunase»), що походила протягом століть після складання найраніших гімнів майже одночасно з редакцією інших Вед.
З часу складання текст існує у двох версіях. В Самхітапатхе застосовуються всі правила санскриту для сандхи, і її текст використовується для декламації. В Падапатхе кожне слово ізольовано, і вона використовується для запам'ятовування. Падапатха за своєю суттю - коментар до Самхітапатхе, але обидві вони представляються рівнозначними. Відновлений на метричних підставах оригінальний текст (оригінальний в тому сенсі, що він прагне відновити гімни в тому вигляді, як вони були складені ріші) лежить десь між ними, але ближче до Самхітапатхе.
Найбільш загальноприйнята схема нумерації - по книзі, гімну і вірша (а також, якщо необхідно, по стопі (пада) - a, b, c і т. д.) Наприклад, перша пада
Все 1028 гімнів «Рігведи» в редакції Aufrecht 1877 містять в цілому 10 552 вірша, або 39 831 Падуя. Шатапатха-брахмана говорить про 432 000 складів, в той час як метричний текст Ван Ноот і Холланда (1994 р.) має в загальній складності 395 563 складу (або, в середньому, 9.93 складу в паде); підрахунок числа складів неоднозначний через сандхи. Більшість віршів написані метриками Джагатая (пада з 12 складів), тріштубх (пада з 11 складів), вірадж (пада з 10 складів), гаятри або ануштубх (в обох пада - з 8 складів).
МИСТЕЦТВО ІНДІЇ
Всі релігії впливали не тільки на літературну традицію, але і на архітектуру і образотворче мистецтво. Спочатку арійські племена використовували для будівництва майже винятково дерево. Кам'яні палаци замість дерев'яних споруд стали зводитися в період царювання імператора Ашоки з династії Маур'їв. Відомий його палац в Паталіпутрі - столиці Магадхи. Повсюдно ставилися стамбхи - кам'яні стовпи з буддійською символікою або зображеннями тварин і висіченими на них написами (наприклад, Левова капітель із Сарнатха, зведена на місці першої проповіді Будди, що стала гербом сучасної Індії). У цей же час з'являються і перші ступи - культові споруди напівсферічної форми, в яких зберігаються реліквії, пов'язані з Буддою. За переказом Ашока звів 84000 ступ.
Прекрасні архітектурні пам'ятники дійшли до наших днів з часів Кушанської імперії. Це передусім чайтьї - печерні храми, зведення яких стає традицією (наприклад, печерні комплекси в Каркі і Еллорі). Унікальний храм в Кайласі з'єднав в собі образи і мотиви з індуізму, джайнізму і буддизму. Найвідоміший скельний храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберігли єдині в своєму роді багатобарвні фрески. Реалістичними і в той же час стилізованими розписами покрито все: і стіни, і стелі, і колони.
До Кушанської епохи в образотворчому мистецтві Індії Будда зображався тільки у вигляді символів, тепер з'являються його зображення у вигляді людини. Його часто оточують бодхисаттви, як, наприклад, на стіні з Катри (2 ст.).
Найпоширенішим напрямом в мистецтві цього часу стає гандхарське, назване так на ім'я місцевості Гандхарі на північному заході Індії. Воно з'єднало в собі традиції середньоазіатської, іранської, індійської і елліністичної культури. Прикладами можуть служити статуя Будда з Хоті-Мардана і сидячий Будда з Тахті-Бахі. Зображення в гуптскому мистецтві стають менш сухими, вишуканішими і чуттєвішими. Будда зі знаменитої статуї з Сарнатха IV ст. з'являється як ідеальна людина, що досягла стану нірвани.
Загалом імператори з династії Гуптів всіляко протегували художній творчості. На основі древнього вигляду театрального мистецтва - пантоміми - виникає драматургія. При дворі Чандрагупти II (380-415 рр.) жили найкращі поети його часу. Найбільш відомий з них Калідаса (353-420). До нас дійшли три його драми, найдовершенішою з яких є «Шакунтала». Існував і народний театр, що з'єднував музику і пластику танцю. Індійці дуже любили логічні ігри. Одна з них - чатуранга (шатрандж) - дійшла і до нас у вигляді сучасних шахів.
Досягають високого рівня наукові знання. Однією із загадок для сучасних вчених залишається неіржавіюча залізна колона в Поділи. Математика вже знала витягання квадратного і кубічного коренів. Астрономи встановили, що Земля обертається навколо своєї осі, і що Місяць запозичає своє світло у Сонця. У середні віки ці знання, як і індійські цифри, перейняли араби.
Древня Індія збагатила світову культуру величезною кількістю досягнень. Вона вплинула на сусідні країни, особливо на Південно-Східну Азію. Буддизм став світовою релігією, поширеною в ряді держав.
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ
Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до
н.е. її своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" — етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей процес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.
Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.
Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розвиток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на якіспирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.
Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до
н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III
ст. до н. е. — III ст. н. е.
Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праобраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).
Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст).
У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.
Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.
На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1054; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!