НА ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Ключові терміни та поняття
· колонізація
· Польща „А”
· Польща „Б”
· національно-визвольний рух
· „умиротворення”
Статус, в якому опинилися українські землі після громадянської війни. Після закінчення державотворчих змагань в 1917—1920 рр. і остаточного встановлення радянської влади на великій частині етнічних українських земель вони були знову поділені між Радянською Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною:
а) В хаосі 1918—1919 рр., румунська вояччина, скориставшись тим, що легіон Українських Січових Стрільців знаходився в цей час у Львові, 11 листопада 1918 р. підступно зайняла м. Чернівці, столицю Буковини.
б) Після розвалу Австро-Угорщини українці Закарпаття виявили волю жити зі своїми єдинокровними братами по той бік Карпат. Зневаживши волю українців За- карпаття, чехословацькі війська 12 січня 1919 р. увійшли в Ужгород та його округи. Решту закарпатських земель 22-23 березня 1919 р. окупувала угорська армія. За згодою Антанти 5 серпня 1919 р. чехословацьке військо повністю підкорило Закарпаття.
Таким чином, з дозволу Ради Послів землі Буковини й Закарпаття були віддані на поталу Румунії й Чехословаччини.
в) 14 березня 1923 р. після двохрічного обговорення питання, Рада Послів Антанти у Версалі визнала нарешті суверенітет Польщі над Східною Галичиною та прийняла постанову про довічне включення Галичини і Західної Волині до складу Польщі (українці становили 15 % мешканців Польщі, тобто 5 млн.).
|
|
|
г) ЗО грудня 1922 р. переважна більшість українських земель за Союзним договором, підписаним 4-ма республіками (РРФСР, УСРР, БСРР, ЗСФРР) увійшла до складу СРСР.
Соціально-економічні умови, в яких знаходилися українці Польщі, були такими ж маловтішними, як і їх політичне становище. Населені українцями землі, що складали 25 % території Польщі, були нерозвиненими аграрними окраїнами (80 % населення Західної України—селяни), або внутрішніми колоніями, що поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину.
Економічні труднощі крилися в сільському господарстві Галичини, де спостерігалося перенаселення сіл, крихітні наділи, неродючі землі. На Волині, де великих польських землевласників було менше, а земля родила краще і селянські наділи були більшими, на селі жилося дещо краще.
Промисловість на цих українських землях була розвинена теж дуже слабко, оскільки польський уряд підтримував промисловий розвиток Центральної Польщі, нехтуючи українськими провінціями. Лише 135 тис. українців (із загального їх числа 5 мли.) працювали в лісовій та нафтопереробній промисловості. Найбільшим міським центром Галичини залишався Львів, але в ньому проживали в основному поляки і євреї.
|
|
|
Українська інтелігенція заробляла собі на життя, працюючи переважно вчителями або службовцями в кооперативах, що швидко зростали. Служба в урядових установах була для українців закрита.
В Румунії, за її статистикою, в 1920 р. проживало 790 тис. українців (4,7 % її населення), їх соціально-економічне життя було не кращим, аніж в Польщі. Тут українці утворювали три виразні підгрупи: 1) перша (450 тис), мешкала в колишній російській провінції Бессарабії (нинішня Молдова і 11 районів України); 2) невелика група проживала на колишній угорській території Мараморош; 3) найбільш активна українська громада в 310 тис. чол.—українці Буковини, вони були найбільш гнобленими й політично, й економічно. Економічне становище усіх цих українських регіонів в складі Румунії було надзвичайно тяжким (особливо третьої групи), воно випливало з т. зв. нетерпимості румунських властей до національних меншостей взагалі, особливо до українців.
В Закарпатті доля українців (455 тис.) була значно кращою. В чеській частині їх мешкало 370 тис., у словацькій — 85 тис. Карпатоукраїнці, або русини, як вони називали самі себе, були ізольовані від своїх співвітчизників Карпатськими горами, і в соціально-економічному відношенні були найменш розвиненими. Але українці попали у склад найдемократичнішої з усіх новоутворених після І світової війни країн Східної Європи — Чехословаччини, яка, на відміну від Польщі і Румунії, не проводила щодо своїх нацменшостей відкритої політики дискримінації. Бажаючи модернізувати всі регіони нової держави, чехи намагалися підняти соціально-економічний рівень життя й у Закарпатті. В 20-х роках було поділено великі угорські маєтки, й близько 35 тис. селянських господарств отримали додаткові ділянки землі. Разючим контрастом до Польщі й Румунії було те, що чеський уряд у свої, населені українцями, території вкладав більше коштів, ніж вилучав з них. Однак навіть цих інвестицій було надто мало, щоб хоч якось полегшити страшні злидні в регіоні. З початком депресії 30-х років в Чехословаччині населення Закарпаття спіткали тяжкі випробування, що часом виливалися в голодування широких мас народу.
|
|
|
Спротив українського народу такому економічному становищу. Труднощі соціально-економічного розвитку на західноукраїнських землях, поряд з національною політичною нерівністю, викликали спротив, який виливався або в опозицію до урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини, або в насильницькі революційні дії, особливо проти перших двох названих держав.
|
|
|
На відміну від своїх співвітчизників в Радянській Україні західні українці, не дивлячись на важке соціально-економічне становище, не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін, як насильницька колективізація і ліквідація куркульства як класу, що поряд з іншими причинами привели до страшної трагедії 1932— 1933 рр. І навіть за вкрай убогого життєвого рівня їхніми думками володів не дискредитований сталінщиною комунізм, а інтегральний націоналізм — вони мріяли про возз'єднання в єдиній українській державі, але незалежній.
З а п и т а н н я:
1. В складі яких держав опинилися українські землі після громадянської війни?
2. Чому сталося так, що українська нація, єдина з-поміж крупних націй Східної Європи, не змогла після громадянської війни і 1-ї світової війни реалізувати своє право на самовизначення?
3. Яким було економічне становище українців в Польщі і Румунії?
4. Чим і чому економічне становище українців Закарпаття відрізнялося від економічного становища своїх побратимів у Польщі і Румунії?
5. Запам'ятайте: протягом 20 років окупації на західноукраїнських землях було поселено 200 тис. колоністів польської, румунської та чеської національностей.
ПРОГОЛОШЕННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ НЕЗАЛЕЖНОЮ.
ОКУПАЦІЯ ЗАКАРПАТТЯ.
Ключові терміни та поняття
· Мюнхенська угода
· УНО
· Карпатська Січ
· українофіли
· русинофіли
· репресії
· окупація
Після І світової війни 7 млн. українців опинилися в Європі поза межами Російської імперії. Більшість з них входила до складу Польщі, решта жила в Румунії та Чехословаччині. В Польщі та в Румунії вони стали об׳єктом дискримінаційної політики. Карпатоукраїнцям (455 тис), які увійшли до складу Чехословаччининай-демократичнішої з новоутворених держав Східної Європи, жилося набагато краще, вони мали більше можливостей політичної та культурної самореалізацп.
Перебування роз’єднаних українських земель в складі СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії—один з найбільш складних моментів в Центральній і Східній Європі напередодні II світової війни. Геополітичне розташування цих земель зробило їх об'єктом зіткнення інтересів СРСР та Німеччини. Гітлер розглядав Україну як майбутній плацдарм в завоюванні СРСР, використав «українську карту» для залучення союзників в центрі Європи.
Після Мюнхенської угоди західних держав з Гітлером почалося розчленування Чехословаччини. Влада центрального уряду стала номінальною. Словакія стала автономною в рамках Чехословацької республіки. З'явилася надія на автономію Закарпаття. Гітлер підтримав утворення автономії Закарпаття—Карпатської Русі в жовтні 1938 року.
Автономну адміністрацію краю очолив лідер українофілів Августин Волошин. В січні 1939 року виникла політична організація закарпатського населення—Українське національне об'єднання, яка виступила за утворення самостійної держави.
13 лютого 1939 р. були призначені вибори в парламент—сейм Карпатської України, в ході проведення яких 92 % виборців віддали свої голоси прибічникам суверенітету Закарпаття.
15 березня 1939 р. на засіданні Сойму була проголошена самостійність Закарпатської України. Сойм прийняв Закон, в якому наголошувалося про незалежність держави, її назву—Карпатська Україна, її устрій— республіка на чолі з президентом, її державну мову — українську, колір державного прапору — синій і жовтий. Створено військо – Карпатська Січ.
Утворення Карпатської України відбулося у відповідності з історичними традиціями. Президентом її став Августин Волошин.
Сталінське керівництво вкрай недоброзичливо відносилося до Карпатської України, вбачаючи в ній небезпечне вогнище українського самостійництва. У промові на ХУІІІ з’їзді ВКП(б) (березень 1939 р.) Й. Сталін з неприхованим глумом говорив про прагнення карпатоукраїнців мати свою державу й цим розпочати справу визволення всієї України. „Комашка, що хоче прилучити до себе слона”,- такими словами охарактеризував він героїчну боротьбу карпатоукраїнців.
Недовго проіснувала самостійна Закарпатська Україна. В березні 1939 р. угорська армія зі згоди Німеччини (як її союзниця) захопила Карпатську Україну, повалила її уряд. Після повної окупації Закарпаття Угорщиною, А. Волошин змушений був емігрувати.
Проголошення незалежної Карпатської України мало велике історичне значення:воно спияло перетворенню населення краю внаціонально свідомих українців, продемонструвавши їх прагнення до власної держави.
Закарпаття увійшло до складу Угорщини й продовж усієї війни залишалося однією з її частин. Мадяри майже одразу розпочали всеохоплюючий наступ на українофілів. Сотні їх було розстріляно, тисячі заарештовано, близько ЗО тис. утекло до сусідньої Галичини, де більшовики в свою чергу багатьох із них депортували до Сибіру. Були заборонені всі українські видання та організації, включаючи й «Просвіту». Наростаючий на Закарпатті український рух не дав можливості повністю мадяризувати українців. Натомість угорський уряд обрав перехідний, або русинофільський варіант, виходячи з твердження про те, що місцеве населення нібито являє собою окремий русинський народ, який протягом століть мав органічні зв'язки з мадярами. Головною соціальною базою цього підходу виступило мадяризоване греко-католицьке духовенство.
Угорська влада не тільки гнобила українців політично, а й призвела до занепаду їх освіти й посилення економічної експлуатації краю. Єдиним позитивним аспектом шестирічної угорської окупації Закарпаття було те, що вона вберегла край від нацистської навали, а значить і від спустошень, завданих великій частині України. Однак вона не врятувала понад 100 тис. євреїв краю, більшість яких загинула в нацистських таборах смерті.
Зразу після другої світової війни Москва переконала Чехословаччину відмовитися від претензій на Закарпаття. За договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 року Закарпатська Україна увійшла до складу УРСР. Цим актом завершилося возз'єднання українських земель в єдиній українській державі.
З а п и т а н н я:
1. Коли Закарпатська Україна опинилася в складі Чехословаччини?
2. Як змінився статус Закарпатської України після Мюнхенської змови?
3. Що Ви знаєте про Карпатську Русь, що утворилася в жовтні 1938 р.?
4. Яку позицію щодо Карпатської Русі зайняло сталінське керівництво?
5. Коли остаточно Закарпатська Україна увійшла до складу СРСР?
ПРИЄДНАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
ДО СРСР ТА УРСР (1939—1940рр.).
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 261; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!