Характер участі ОА в операційному циклі підприємства.



Для потреб фін. мен. використовується поділ ОА на:

+активи, що обслуговують виробничий цикл:

-запаси сировини і матеріалів;

-запаси напівфабрикатів і продукції сторонніх організацій;

-запаси готової продукції;

+активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства:

-дебіторська заборгованість;

-грошові активи.

Тривалість операційного циклу визначається з формулою:

ТОЦ = ТВЦ + ТФЦ

Виробничий цикл характеризує повний оборот матеріальних складових оборотних активів починаючи з закупки сировини, матеріалів та напівфабрикатів для здійснення процесів виробництва і закінчуючи відвантаженням готової продукції споживачам:

ТВЦ = ПОзап + ПОНВ + ПОГП

ПОзап – період обороту запасів

ПОнв – період незавершеного виробництва

ПОгп – період обороту готової продукції

Фінансовий цикл характеризує період повного обороту грошових коштів вкладених в оборотні активи починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали та напівфабрикати і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

ТФЦ = ТВЦ + ПОДЗ – ПОКЗ

ПОдз – період обороту дебіторської заборгованості

ПОкз – період обороту кредиторської заборгованості.

  1. Управління запасами.

Під управлінням запасами розуміють контроль за станом запасів та прийняття рішень націлених на економію часу і засобів за рахунок мінімізації витрат на утримання запасів необхідних для своєчасного виконання виробничої програми.

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до них відносяться:

{ Сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності;

{ Незавершене виробництво;

{ Готова продукція;

{ Товари у вигляді матеріальних цінностей;

{ МШП;

{ Поточні біологічні активи.

До витрат на запаси відносяться:

· Витрати на купівлю запасів, які визначені згідно договору постачальника за винятком непрямих податків та суми ввізного мита;

· Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

· транспортно-заготівельні витрати, тобто затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів за вантажно-розвантажувальні роботи та транспортування запасів за усіма видами транспорту до місця їх використання включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

· ін. витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану в якому вони придбані для використання у запланованих цілях.

Зниження витрат на купівлю запасів можливе шляхом:

ð встановлення оптимальних цін у договорах з постачальниками (з урахуванням відповідних цін франко)

ð мінімізація ТЗВ (шляхом вибору оптимального варіанту: власним транспортом, транспортною фірмою).

Етапи управляння запасами включають в себе:

1. ЕТАП Аналіз запасів у розрізі:

§ горизонтальний аналіз запасів (аналіз динаміки) – якщо зростає готова продукція, то зростання запасів є позитивним; якщо виручка спадає, то зростання запасів є негативним; виручка має зростати більшими темпами ніж зростають запаси;

§ структурно-динамічний аналіз (вертикальний);

§ параметричний (коефіцієнтний) аналіз, а саме аналіз ефективності використання запасів та їх обіговості, а також аналіз витрат щодо обслуговування запасів.

2. ЕТАП Оптимізація розміру основних груп запасів.

З метою оптимізації запаси поділяються на:

- запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

- запаси готової продукції.

Найбільш поширеною моделлю, що використовується для розрахунку оптимальних партій поставки запасів є модель EOQ.

Розрахунок оптимального обсягу партій поставок при якому забезпечується оптимальне співвідношення витрат по доставці і витрат по зберіганню запасів визначається за формулою:

Пзі – потреба в і-тому запасі

Вд1пзі – витрати по доставці однієї партії і-того запасу;

Вз1зі – витрати по зберіганню одиниці і-того запасу;

3. ЕТАП розробка і запровадження системи контролю за рухом запасів.

Найбільш широковживаною є система АВС, що передбачає розподіл запасів на 3 категорії.

У категорію "А" входять найбільш дорогі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії "А", звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.

У категорію "В" входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.

У категорію "С" входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.

 

  1.  Управління дебіторською заборгованістю

Розрізняють такі етапи управління ДЗ:

1. ЕТАП Аналіз ДЗ:

§ горизонтальний (структурно-динамічний) аналіз ДЗ – якщо ДЗ зростає, то потрібно перевірити динаміку виручки. Зростання ДЗ оцінюється позитивно лише за умови зростання обсягу реалізованої продукції, однак темпи росту виручки мають бути вищі ніж темпи росту ДЗ. Однак економічним службам підприємства варто посилити контроль за ДЗ і максимально передбачати у договорах з покупцями передоплату і авансові платежі за товар, а також контролювати строки оплати товарів з боку дебіторів;

§ параметричний (коефіцієнтний) аналіз ДЗ з розрахунком найбільш вагомих коефіцієнтів:

До параметрів відносяться:

Коефіцієнт відволікання ОА у ДЗ: Кв=ДЗ/ОА

Коефіцієнт нкасації ДЗє: ;  - одноденна виручка

Коефіцієнт простроченої ДЗ: ДЗпр – прострочена ДЗ

2. ЕТАП Формування кредитної політики до покупців.

При розробці кредитної політики встановлюються форми реалізації продукції у кредит та типи кредитної політики.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит дається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двох років.

Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

3 ЕТАП менеджер відслідковує систему кредитних умов і обирає оптимальну:

а) за строками надання кредиту;

б) за розмірами надання кредитів;

в) за системою штрафних санкцій.

4. ЕТАП Формування процедури інкасації ДЗ:

§ визначення форм і строків попереднього і наступного нагадування покупцям про дати платежів;

§ вивчення можливостей і мов пролангування боргу і кредиту;

§ визначаються умови відкриття справи про банкрутство дебіторів;

§ розробка заходів по використанню сучасних форм рефінансування ДЗ:

4) факторингові операції;

5) вексельні операції;

6) форфейтингові операції.

§ Використання послуг колекторських фірм.

  1. Управління грошовими активами.

Управління грошовими активами – це процес оптимізації залишку грошових активів з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства і мінімізації банкрутного ризику.

При управлінні грошовими активами використовують такі види залишків грошових активів:

{  Операційний (трансакційний) залишок грошових активів – використовується для забезпечення поточних платежів;

{ Страховий (резервний) залишок грошових активів – використовується для страхування ризику не своєчасного надходження грошових активів;

{ Інфляційний (спекулятивний) залишок грошових коштів;

{ Компенсаційний залишок – є умовою отримання підприємством бланкового кредиту (оверлрафту).

Етапи управління грошовими активами:

1. ЕТАП Аналіз грошових коштів:

1.1 Горизонтальний (динамічний) аналіз грошових активів;

1.2. Структурно-динамічний аналіз грошових активів у розрізі валют, готівкових і безготівкових коштів;

1.3 параметричний (коефіцієнтний) аналіз – розраховується і оцінюється динаміка:

§ коефіцієнта абсолютної ліквідності – аналіз цього показника здійснюється у двох напрямках – оцінка характеру руху динаміки коефіцієнта (позитивна до зростання) та порівняння з нормативним значенням (0,2-0,25) –  

§ коефіцієнт відволікання ОА у ГА: , ↑

§ період обороту грошових активів: ПОГрА = ГрА/Вродноденна

§ коефіцієнт обороту грошових активів: КоГрА = Орп/ГрА

2. ЕТАП Оптимізація середнього залишку ГА – для цього використовується модель Баумоля або модель Міллера-Орра. З метою оптимізації залишку грошових коштів за моделлю Баумоля рекомендується враховувати модель оптимізації Баумоля. Оптимальний залишок грошових коштів.

3. ЕТАП диференціація середнього залишку грошових коштів в розрізі національної та іноземної валют. Ця диференціація залежить від динаміки курсу валют.

4. ЕТАП Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових коштів.

5. ЕТАП Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових коштів (депозити).


Дата добавления: 2018-05-01; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!