Державний лад Литовсько-Руської
На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монархом, в його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими державами.
Значне місце в структурі державної влади мали удільні князі, з 1434 року князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої державні права.
Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву "пани-рада". Після Кревської унії в склад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки.
Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється і в 1492 році видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих .урядовців на українські землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики він також повинен був вирішувати з пани-радою.
Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки..
Прототипом феодальних з'їздів Київської Русі був Великий вальний сейм.
Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський,який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський.
|
|
|
Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер.
Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.
Місцева адміністрація з'явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости.У великих містах, наприклад Києві, були не старости, а воєводи.
Воєводства ділились на староства, або повіти.Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які виконували судові рішення, здійснювали привід в суд.У кожному повіті були хорунжі та городничі,які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами тощо.
5. Суді процес Великого князівства Литовського.
Вся повнота судової влади належала князю. Окремо існував церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.
Система судів.
1. Великокнязівський — суд з необмеженою компетенцією. Йому були підсудні всі справи. Через велику кількість справ князь створював тимчасові суди, які допомагали йому, але постійними не були.
|
|
|
2. Територіальні суди (обласні, суди державця-замісника).Намісники, пізніше — старости та воєводи, очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.
3. Одноособові суди магнатів та шляхти над селянством — це домініальні. Їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 року.
Процесуальне право. Процес носив позовний (звинувачувальний) характер. Позивач сам збирав і доставляв в суд докази, підтримував звинувачення в судовому засіданні.
У Статуті 1529 року була вперше проведена норма, яка регулювала участь у суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.
Важливе місце займали речові докази. Суди також спирались на свідчення "добрих людей") письмові докази і присягу. "Добрі люди" були свідками доброї чи лихої слави звинувачуваного, подібно послухам в Руській правді, або свідками фактів, подібно до видоків.
Велике значення мала характеристика звинувачуваного з боку "добрих людей". Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.
|
|
|
За П Статутом свідками могли бути тільки християни. Свідки опитувались під присягою. Судочинство велось староруською, а пізніше — польською мовою.
Виникнення українського козацтва.
Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. Він означав "одинокий, як "страж, конвоїр".
Корені українського козацтва сягають ще в часи половецьких куренів. Період кінця XII — першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.
Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.
Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. Згодом козаки самі почали здійснювати походи на кримських татар, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків, в 1545 році знову напади на Очаків і здобули його.
На дніпровських порогах на початку XVI ст. і розпочинається історія славного запорізького козацтва.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!