Тема №4: Литовсько-руська держава та право (II пол. XIV-I пол. XVII ст.)
Державно-правове становище українських земель в складі Великого князівства Литовського
Формування Литовсько - Руської держави.
У 1355— 1356 роках литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину, а в 1362 ропі захопив Київ і всю Київську землю. Влітку 1362 року військо Ольгерда розгромило загони кількох татарських ханів. До Литви остаточно відійшли Київщина та Поділля. Землі — Чернігово-Сіверська, Київська, Поділля отримали автономію. Державний устрій, суспільний лад, правова система залишилися такими, якими були до входження в Литву,
З приєднанням Південно-Західної та Західної Русі до Литви, Литовське князівство стало великою Литовсько-Руською державою. 9/10 її населення складали українці та білоруси. Державною мовою тут була давньоруська (близька до української та білоруської), Руська правда стала основним джерелом права, литовська знать хреститься руськими іменами, приймає православну віру.
Руські землі, з їхньою вищою культурою, правом справили величезний вплив на політичне і суспільне життя Литовської держави. Так творилася могутня Литовсько-руська держава, головним осередком якої стала руська державність.
З приходом у Київ династії Гедиміновичів з середини XIV до 70-х років XV ст. знову підноситься значення Київського князівства. Будучи васалом великого князя литовського, київський князь зберігав за собою верховну владу в межах Київської землі. Йому підлягали старости, він здійснював верховне командування військом, був вищою апеляційною інстанцією в судових справах, мав виключне право роздачі в користування земельних володінь. А за Володимира Ольгердовича (1362—1395) Київ карбував навіть власну монету.
|
|
|
Кревська та Городельська унії та їх наслідки.
Великою загрозою для Литовсько-Руської держави стило зростання Московськогокнязівства. Починаючи з середини XIV ст. міцніє тиск на Велике князівство Литовське з боку Польщі. Польських магнатів і шляхту перш за все приваблювали українські землі. Правлячі кола Польщі починають переговори з великим князем Ягайлом, пропонують йому руку польської королеви Ядвіги. За шлюбом Ягайло мав стати польським королем. Таким шляхом, через Ягайла поляки сподівались поширити свою владу на Велике князівство Литовське.
Кревська унія була підписана 14 серпня 1385 в замку Крево (територія сучасної Білорусі). Внаслідок чого Ягайло взяв на себе ряд зобов'язань:
1) перевести Литву на латинський алфавіт;
2) вжити заходів, щоб повернути втрачені Польщею та Литвою землі;
3) перейти в католицизм і звернути до нього всіх своїх братів, бояр, народ;
4) звільнити полонених ( поляків);
|
|
|
5) приєднати литовські й руські землі до Корони Польської.
Війська, законодавство і судова система, а також скарбниця (включаючи грошову емісію) залишалися роздільними, зберігалася і кордон між державами з справлянням митних зборів.
У 1387 році Галичина і Поділля перейшли під владу Польщі. Але відносини Польщі з Литвою залишались напруженими. Литовці не хотіли пускати поляків безпосередньо на литовські землі. Вже у 1389 році Кревська унія була скасована і проголошена незалежність Великого князівства Литовського. Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річці Західний Буг.
Результатом Городельської унії було:
- послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом;
- унія заперечувала положення Кревської унії 1385 р.;
- підтверджувала існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави.
- внесла в литовсько-польське суспільство розлом на релігійному ґрунті;
- унія забезпечувала права литовців на рівні з правами поляків, але тільки католикам, що призвело до загострення відносин між ними.
|
|
|
Особливості суспільний ладу на українських землях..
Пануючі верстви - населення. Найвищу верству населення в Литовсько-Руській державі складали нащадки українських удільних князів, які разом з литовськими князями вони утворили соціальний станмагнатів — своєрідну аристократію.
Українські магнати не мали права займати державні посади. Вищі урядові посади зайняли литовські аристократи.
Нижче магнатів стоялашляхта, що осіла на землях, отриманих за військову службу, шляхта складала основну частину збройних сил.Князь звільняв її від податків, підлеглості місцевій адміністрації тощо. Шляхта по була замкненою верствою. За певні заслуги шляхетство могли одержати селяни, міщани і особи духовної належності.
Боярив Литовсько-Руській державі складали нижчий соціальний прошарок. Вони виконували різні державні повинності; розвозили пошту, несли "подорожну" повинність, "путну" службу.
Найнижчий служивий стан складали "панцирні слуги", що жили па землях, одержаних від уряду. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.
Селянство. Для періоду Литовське-Руської держави характерним було те, що чим більше прав та привілеїв здобувала шляхта, тим більш обездоленим ставало селянство.
|
|
|
На початку періоду серед селянства України були ті самі верстви, що й за княжої доби:вільні, напіввільні, невільні.
Вільні селяни, мали власну землю, вели своє господарство, платили податок — ''тягло", могли переходити з одного місця на інше.
Вільний міг виступати та суді як свідок. Він розпоряджався своєю землею: міг її продати, подарувати, передати в спадщину. Придбання шляхтичем маєтку не позбавляло селян, що жили в його межах, права на землю.
У селах існували громади. Їх очолював староста, при якому була громадська рада — "добрі люди". Старосту та раду обирали на рік. Громада відповідала за сплату податків та видання злочинців.
селяни поділялися на три категорії.
1. Тяглові селяни, дляяких визначалася панщина — спочатку 8—10 днівна рік, згодом 2—4 дні натиждень зтривалістюроботи від сходу до заходу сонця.
Крім панщини, тяглові селяни виконували різні додаткові роботи та сплачували державі податок, який в Україні називався "подимщина". Селяни відбували також мостову, вартову й підводну повинності.
2. Ремісники й. службові селяни.Були цілі села ковалів, колісників, пекарів. Вони об'єднувалися в сотні, якими керував сотник, здебільшого жили біля замків і повинні були обслуговувати їх.
3. Чиншові селяни — платили чинш (податок) медом, зерном, шкірою, тощо із своєївласної землі.
Напіввільні селяни, або закупи,брали в позику купу. На відміну від закупів Київської Русі тепер в купу входили тільки гроші. Закупами селяни залишалися до того часу, поки не повертали борг.
До невільних селян належали колишні холопи, челядь княжої доби. Одні з них залишалися в попередньому правовому становищі, інші мали власне майно, працювали у панів.
Джерела невільництва не змінились: полон, продаж, крадіжка. На початку XVII ст. ця група селян злилася з селянами-кріпаками.
Окрему групу невільних селян становили "непохожі селяни", що жили в окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права виходу. Від звичайних невільників вони відрізнялись тим, що були прив'язані до землі (проте особисто не належали тому чи іншому панові
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 542; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!