МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ .ПРАВ НА ЗЕМЛЮ 3 страница
§ 5. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права та його місце у правовій системі України
Земельне право як складова частина системи права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо.
Перш за все є особливий зв'язок земельного права з конституційним правом, норми якого закріплюють підвалини суспільного та державного устрою, встановлюють найважливіші засади всіх галузей права України, в тому числі й земельного. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об'єктами права власності Україн-
18
ського народу, — вихідне для земельного права, оскільки воно становить основу всіх його правових інститутів. Не менш значущі і норми конституційного права, які визначають сутність права землекористування та роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.
|
|
Земельне право має певний зв'язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її меж, видачі документів, що встановлюють право, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, виннику порушеннях земельного законодавства, тощо.
Зв'язок земельного й адміністративного права виявляється також у визначенні повноважень місцевих органів самоврядування у врегулюванні земельних відносин, структури і повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад та також органів виконавчої влади (статті 6—8, 10, 13—17 ЗК) щодо управління землями.
Адміністративне право регулює порядок діяльності виконавчих органів державної влади у сфері раціонального використання та охорони земель, а також їх компетенцію у галузі управління земельними ресурсами. Деякі елементи адміністративної підпорядкованості в земельному праві наявні у разі набуття права на землю, що передбачено статтями 116—126 ЗК України, або припинення прав на землю згідно зі статтями 140—149, а також прав та обов'язків власників землі (статті 90, 91) і землекористувачів (статті 95 і 96), встановлення правового режиму різних категорій земель (статті 22—77) і т. ін.
|
|
Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Цей зв'язок виявляється у тісному переплетенні земельних і майнових відносин, зумовленому зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що перебувають на земельній ділянці, у визначенні суб'єктів права власності на землю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земель-
2* 19
них ділянок, у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням земельних прав тощо.
Разом з тим, специфіка землі як об'єкта правового регулювання визначає зміст методів і принципів правового регулювання у земельному і цивільному праві. Якщо в цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів цивільних відносин (свобода розпорядження майном та його необмеженість, свобода укладання угод, неприпустимість втручання в приватні справи), то в земельному праві застосовуються публічно-правові засоби регулювання земельних відносин і передбачаються обмеження права власності на землю. В ньому закріплені не тільки права землевласників і землекористувачів, а й їхні юридичні обов'язки, закріплено нормування розмірів земельних ділянок. Таким чином, якщо цивільне право побудоване на забезпеченні свободи майнових прав суб'єктів власності, то земельне право — на забезпеченні раціонального використання і охорони земель для належних умов життєдіяльності людей.
|
|
Особливості землі як природного ресурсу спричинюють необхідність нормування площ земельних ділянок, а екологічній соціальні інтереси суспільства зумовлюють потребу у державному контролі за використанням та охороною земель, у сфері земельного ринку, за здійсненням угод щодо землі, необхідності обов'язкової державної реєстрації прав на землю. Таким чином, цивільне право основане на забезпеченні волі майнових прав суб'єктів, а земельне право — на забезпеченні використання й охорони земель як основи життєдіяльності людини і суспільства.
|
|
Слід зазначити, що роздержавлення земельних ресурсів, повернення певної частини їх у цивільно-правовий обіг та утворення ринку землі не означає втрату земельним правом свого особливого значення і самостійного змісту як галузі вітчизняного права і включення його до складу цивільного права. Суто цивілістичний підхід до системи земельно-правових відносин обґрунтовується перевищенням речового значення землі та приниженням соціального значення використання земельних ресурсів.
Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом зумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі
20
екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв'язку та взаємодії з усім довкіллям. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх використання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища. У свою чергу, в екологічному законодавстві є численні норми загального і спеціального характеру, реалізація яких передбачає забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.
Безпосередній зв'язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля.
Відокремлене регулювання природно-ресурсних відносин виражається у наявності роздільної кодификації земельного, гірничого, водного і лісового законодавства. При цьому в чинному законодавстві про природні ресурси передбачаються спеціальні норми, які враховують взаємозв'язок природних ресурсів, і регламентують запобігання несприятливим наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші ресурси природного походження. Так, відповідно до ст. 18 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р., однією з основних вимог щодо проведення гірничих робіт є додержання гранично допустимих нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля, приведення земельних ділянок у стан, придатний для використання за призначенням згідно з Земельним кодексом.
Слід зазначити, що право України — єдине за своєю сутністю, цілям і завданням, яка охоплює низку відносно відокремлених галузей (головних структурних підрозділів) правової системи та регулює різноманітні суспільні відносини. Тільки залежно від їх характеру воно поділяється на окремі складові — галузі права. У загальній системі вітчизняного права виключно важливе місце посідає сукупність юридичних норм, що об'єднана земельним правом як самостійною галуззю у цій системі. Його місце в системі права України визначається роллю та значенням правового регулювання
21
земельних відносин. Не випадково реформи суспільних відносин, зокрема економічна реформа, було розпочато з реформування земельних відносин.
Згідно з відомою концепцією ієрархічної структури галузей права земельне право належить до основних галузей права у правовій системі. Для визначення земельного права самостійною правовою галуззю воно має всі специфічні ознаки: коло суспільних відносин, що становлять його предмет, методи регулювання цих відносин та нормативно-правовий акту вигляді Земельного кодексу. В розвитку земельного права як самостійної галузі права об'єктивно заінтересоване й сучасне українське суспільство.
§ 6. Розвиток науки земельного права
Наука земельного права — це галузева юридична наука, предметом дослідження якої є земельні відносини, земельне право як галузь права, його система, предмет та методи правового регулювання, земельно-правові норми та правові інститути, земельне законодавство як система, практика його застосування, а також окремі нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку і напрямів удосконалення.
Специфічною рисою земельно-правової науки, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, є її органічний зв'язок з науками екологічного, аграрного права, а також з природничими науками.
Вона має різноманітні функції, в яких виявляються суть і призначення її в суспільстві: пізнавальну, констатаційну, описову, інтерпретаційну, прогностичну, евристичну, прак-тико-прикладну, методологічну та ідеологічно-виховну. - Сучасний період розвитку земельно-правової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної та практико-прикладної функцій, що зумовлено об'єктивною потребою розробки науково обгрунтованих рекомендацій щодо подальшого розвитку земельного законодавства в умовах земельної та аграрної реформ.
Процес розвитку земельно-правової науки розпочався ще на початку XX ст.
22
Активний розвиток та значне розширення земельного законодавства і формування на його базі самостійної галузі земельного права значною мірою стимулювали розвиток земельно-правових досліджень.
Особлива увага проблемам правового регулювання земельних відносин приділялася вченими в другій половині XX ст. Так, у той час вчені колишнього СРСР активно досліджували питання використання та охорони земель. У межах науки земельного права Г. О. Аксеньонок, Л. І. Дембо, А. М. КалаН-дадзе, І. В. Павлов, М. Д. Казанцев, Ю. І. Жариков, Б. В. Єро-феєв, О. С. Колбасов, М. І. Краснов, М. І. Козир, В. О. Кікоть, М. Т. Осіпов, І. О. Іконицька аналізували проблеми теорії земельного права, земельного законодавства тощо. В УРСР вивчалися як загальнотеоретичні проблеми земельного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів, а також проблеми охорони навколишнього природного середовища. Науковий доробок у цьому плані мають такі вчені, як П. М. Підпальний, В. Л. Мунтян, Ю. О. Вовк, І. О. Середа, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, І. А. Дмитренко, П. Д. Індиченко, В. П. Цемко, Ю. С. Шемшученко та ін.
З початку 90-х років і дотепер спостерігається інтенсивний розвиток земельно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави, який відзначається розширенням системи науки земельного права, її предмета за рахунок виникнення якісно нових правових інститутів, розширення кола суб'єктів земельних відносин у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, рз-дикалізацією земельного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.
Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов'язаний з динамікою соціально-економічного життя в державі.
Так, сучасна наука земельного права України аналізує різні аспекти земельної реформи в Україні, основними серед яких є: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії земельної реформи, її правового забезпечення; б) визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі; в) з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку земельної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення земельної реформи; д) радикальна зміна відносин власності на землі;
23
є) аналіз правового становища суб'єктів земельних відносин; є) роль держави у забезпеченні радикальних земельних перетворень; ж) законодавче забезпечення земельної реформи; з) охорона навколишнього природного середовища у процесі здійснення земельної реформи. Ці та деякі інші проблеми правового забезпечення земельної реформи послідовно досліджуються представниками науки земельного права України, зокрема важливими є наукові дослідження В. І. Андрей-цева, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, Н. І. Титової, М. В. Шульги, П. Ф. Кулинича, 1.1. Каракаша, І. Будзиловича, А. Юрченката інших вчених.
Представниками земельно-правової науки сформульовано основні завдання та мету земельної реформи. Більшість вчених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич та ін.) вважають, що головний принцип земельної реформи полягає в ліквідації монополії держави на землю (реформуванні відносин земельної власності) шляхом перерозподілу земель1.
Однією з найважливіших проблем, що досліджуються сучасною земельно-правовою наукою, є радикальна зміна відносин власності на землі, приватизація земель, виникнення суб'єктів приватної власності на землі. Так, відносини земельної власності, особливості земель як об'єкта цих відносин, є предметом дослідження Н. І. Тїітової. Вона справедливо розглядає право власності на землі як об'єкт, що не створюється працею людини, а є результатом багатовікового еволюційного розвитку природи і загальнолюдським надбанням, особливою і самостійною юридичною категорією2.
Проблеми роздержавлення земельної власності та легалізації права приватної власності на землі глибоко аналізує П. Ф. Кулинич. При цьому аргументується необхідність встановити у загальнонародних інтересах певні обмеження повноважень землевласників.
Реформування відносин земельної власності — предмет досліджень В. І. Андрейцева, О. А. Вівчаренка, М. В. Шульги, В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, О. О. Погрібного, І. І. Кара-
1 Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблеми земельньк отнопіе-
ний в современньїх условиях. — Харьков, 1998. — С. 33.
2 ТитоваН. І. Землі як об'єкт правового регулювання // Право Укра
їни. — 1998. — № 4. — С. 13.
24
каша, В. М. Стретовича, І. Будзиловича, П. Ф. Кулинича та ін. Правові засади приватної власності на землю також розробляють В. В. Носік, В. І. Федорович, Т. О. Коваленко та інші автори. В. К. Іуревський послідовно досліджує на монографічному рівні право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення.
Земельно-правовою наукою виявлено та сформульовано основні ■ недоліки законодавчої бази земельної реформи: наявність суперечностей між деякими нормативними актами, нечіткість формулювань окремих положень і т. ін.
Проблеми охорони навколишнього природного середовища у процесі здійснення земельної реформи на сьогоднішній день детально розглянуто Ю. С. Шемшученком та Н. Р. Малишевою.
Наука земельного права України в сучасний період покликана також програмувати правильний і послідовний розвиток земельного законодавства України, що є правовою базою земельної реформи.
Визначальним для вдосконалення правового регулювання земельних відносин є розвиток земельного законодавства. У зв'язку з цим земельно-правова наука досліджувала проблеми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України.
Нині відбувається розширення предмета науки земельного права України та її системного змісту за рахунок формування нових правових інститутів: інституту земельної реформи; інституту права приватної власності на землі; інституту паювання земель; інституту оренди земель; правового статусу суб'єктів сучасних земельних відносин тощо.
Важливим аспектом наукового дослідження представників науки земельного права України є проблема розмежування сфери дії Земельного та Цивільного кодексів України щодо правової регламентації інституту приватної власності на землі. Наука також аналізує питання щодо співвідношення Цивільного та майбутнього Екологічного кодексів.
Проблеми розвитку нових земельно-правових інститутів, їх законодавчого забезпечення визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового обгрунтування, майбутнього виникнення та розвитку.
Прийняття нового Земельного кодексу України та істотне розширення кола земельних відносин потребують нових ґрунтовних земельно-правових досліджень.
25
§ 7. Правове забезпечення земельної реформи
А. Юридична природа земельної реформи.Здійснення земельної реформи, яка започаткована в 1990 році1, передбачає проведення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, екологічних та інших заходів, спрямованих на становлення нових за змістом і характером суспільних відносин, пов'язаних з використанням землі. При цьому побудова нової структури суспільних земельних відносин, і відносин власності зокрема, в Україні має базуватись на дії об'єктивних законів природи, економіки, суспільства. Без урахування цих об'єктивних факторів не можна визначити правильні і перспективні шляхи виходу з кризового стану, а також виробити таку юридичну модель регулювання земельних та інших відносин, яка б забезпечувала прогресивний розвиток суспільства.
До суб'єктивних передумов реформування земельних відносин належить діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, які реалізують свої функції і повноваження у сфері земельних відносин в межах, визначених Конституцією та іншими законами України. Державне і самоврядне регулювання земельних реформаційних правовідносин є складовою частиною зміни і утвердження нового земельного ладу.
Серед суб'єктивних чинників, які безпосередньо впливають на проведення земельної реформи, важливого значення набуває юридична база, яка має бути адекватною конкретним історичним та іншим умовам розвитку суспільства в Україні. Саме через призму законів можна проаналізувати основні тенденції, перешкоди і перспективи реформування земельних відносин у кожній країні.
1 Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 10. — Ст. 100.
У законодавчому забезпеченні здійснення земельної та аграрної реформи і регулювання земельних відносин в Україні за 12 років незалежності можна визначити три основні етапи: перший — з 1990 р. до 1992 р., другий — з 1992 р. до 1996 р.; третій — зі 996 р. і дотепер. На кожному з цих етапів приймалися законодавчі та нормативно-правові акти, спря-
мовані на юридичне забезпечення зміни суті і характеру відносин власності на землю як основу національного суверенітету і територіальної цілісності держави і об'єкт права власності народу України, реформування суспільних відносин у сфері використання і охорони земель, створення гарантій захисту прав на землю громадян і юридичних осіб, визначення основних функцій державного управління земельним фондом України тощо.
Аналіз змісту законодавчих та інших нормативних актів, прийнятих протягом першого та другого етапів здійснення земельної реформи, дозволяє визначити основні напрями і тенденції реформування земельних відносин в Україні. Так, наприклад, на першому етапі у земельному законодавстві переважали норми і принципи, які перейшли у спадок від законів радянського періоду.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 401; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!