ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ
Вирішуючи головні завдання, провідні країни використовують низку заходів, які зводяться до таких стратегічних напрямків:
1. Промислова та структурна політика.
2. Соціальна політика.
3. Екологічна політика.
4. Зовнішньоекономічна політика.
5. Стабілізаційна політика.
Повести чіткі межі між цими напрямками роботи держави в реальності майже неможливо, тому розподіл є дещо умовним і базується не на інструментах і результатах, а, скоріше, на аргументах, які використовуються для обґрунтування тих або інших дій держави.
Промислова та структурна політика
Реалізуючи промислову та структурну політику, провідні країни стикаються з певним протиріччям. З одного боку, вони активно формують економіку постіндустріального типу, яка характеризується, зокрема, збільшенням у ВВП частки послуг і,
_____________________________________________________ Розділ З
відповідно, зменшенням частки промисловості і сільського господарства. З іншого боку, матеріальне виробництво складає основу високого рівня споживання і тому обсяги виробництва промислової продукції у провідних країнах залишаються дуже значними. Виробництво промислової та сільськогосподарської продукції є також необхідним елементом економічної безпеки будь-якої країни. Тому збереження провідних позицій у світовому промисловому виробництві є ключовим завданням. Гострота цієї проблеми є неоднаковою для США, Японії та Західної Європи. Об'єктивним наслідком підвищення рівня життя є збільшення витрат на оплату праці, а значить, зростання собівартості продукції. В таких умовах закономірним і очікуваним сценарієм розвитку виробничих галузей є пошук можливості зекономити на праці. Тут можливі три принципово можливі варіанти рішення, кожний з яких має недоліки:
|
|
|
1. Зменшення трудомісткості продукції. У рамках цієї стра
тегії здійснюється широка механізація та автоматизація вироб
ництва. Так, в рамках реформування однієї з базових галузей
промисловості Японії — чорної металургії — за період 1970—
1980pp. було скорочено близько 30% робочих місць. За той же
період галузь здійснила докорінну технологічну перебудову, впро
вадивши понад однієї тисячі автоматизованих систем управлін
ня на рівнях від окремої ланки до підприємства в цілому. Завдя
ки цьому, навіть враховуючи падіння попиту і жорстку конку
ренцію з боку азійських «тигрів», в чорній металургії вдалося
підвищити середньогалузеву продуктивність праці в 1,9 р. Проте
платою стало підвищення безробіття, пригасити якого не змогла
навіть система довічного найму і поширена практика переведен
ня працівників на інші посади в межах розгалужених японських
корпорацій.
|
|
|
2. Залучення до виробничих процесів більш дешевої робочої
сили за рахунок категорій населення, які раніше не залучалися
та трудових мігрантів. Приміром, у 1965 р. у США працювали
39,3% жінок, що складало 34,8% від загального числа зайнятих.
Наприкінці XX ст. працювали вже майже 60% американських
жінок, що складало 46,2% зайнятих. Частка працюючих афроа
мериканців, іспаномовних американців, азіатів і індіанців ви
росла за той же період з 10,8 до 20,6%.
3. Перенесення найбільш трудомістких операцій за кордон.
Сьогодні в результаті «відпливу» середнього бізнесу з Німеччини
країна втрачає в промисловості близько 100 тис. робочих місць
на рік. До 2009 р. ця цифра приблизно складе від 135 до 177 тис.
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
З кожним робочим місцем у промисловості, перенесеним компаніями в інші країни, зникають 1,7 робочих місця в сфері обслуговування. У той час, як раніше німецькі фірми за рубежем здійснювали в основному виробництво, зараз з німецького ринку праці зникає усе більше робочих місць в області наукових досліджень і розробок, послуг і управління.
Проте ці три більш-менш традиційні методи мають одну спільну ваду. Фактично вони створюють безробіття серед корінного населення країни. Таким чином спостерігається певне протиріччя між інтересами бізнесу та населення. Високий рівень життя, який був одночасно і метою економічного розвитку і його умовою (через високий платоспроможний попит на внутрішніх ринках) в умовах глобалізації став причиною зменшення конкурентоспроможності економік провідних країн. Враховуючи необхідність вирішення названого протиріччя, провідні країни приблизно з середини 1980-х pp. здійснили фактично принципову перебудову як своєї економіки, так і принципів промислової політики. Не витримуючи цінової конкуренції з боку менш розвинених країн, провідні країни винайшли четвертий шлях подолання протиріччя між високою заробітною платою та конкурентоспроможністю продукції — на основі тісної взаємодії між наукою і виробництвом пропонувати споживачу принципово нові товари і послуги, створювати нові ринки, замість того, щоб конкурувати на вже існуючих.
|
|
|
Незважаючи на те, що головна суть перетворень однакова в США, Японії та країнах Євросоюзу, стратегія і тактика досягнення поставлених цілей відрізняється в кожному світовому економічному центрі. Відмінності зумовлені, зокрема, історичним підґрунтям та економічними інститутами, що склалися. Так, Сполучені Штати вирізняються з-поміж усіх розвинених країн найбільш яскраво вираженою орієнтацією на свободу підприємництва і домінуванням приватної ініціативи. Роль держави у економіці є менш активною, ніж в інших розвинених країнах (включаючи і географічного сусіда США — Канаду). Втручання у економічні процеси є досить часто опосередкованим, а застосування прямих методів управління як окремими підприємствами, так і галузями є, скоріше, вимушеним і здійснюється у випадках крайньої потреби. Така модель взаємовідносин приватного сектора і держави склалася внаслідок, принаймні, двох причин:
|
|
|
1. Сполучені Штати як держава формувалися поступово, шляхом колонізації і приєднання територій, просуваючись із сходу на захід. Окремі територіальні одиниці мали досить широке коло
_____________________________________________________ Розділ З
повноважень и були слабко зв'язані з центральним урядом. Відповідно, і бізнесові структури сприймали принцип власної недоторканості і незалежності у межах існуючого законодавства як своє природне право по відношенню до органів місцевого і центрального управління. Тому навіть після централізації системи державного управління наприкінці XIX - початку XX ст. зберігся високий ступінь незалежності
2. Сполучені Штати за останні 100 років не стикалися з проблемами, які б вимагали рішучого втручання уряду з метою виходу із важкої ситуації. Економіка Сполучених Штатів не постраждала під час Першої та Другої світових воєн. Навпаки, сільське господарство і промисловість (особливо, військова) отримали величезні можливості збуту товарів у розорену війнами Європу. Навіть «повзучий соціалізм» Ф. Рузвельта часів «великої депресії» 1929—1933 pp. зійшов нанівець, оскільки не був потрібний на тлі надзвичайно сприятливих умов, які склалися для американських компаній по закінченні Другої світової війни. В той час, коли Велика Британія, Франція, Німеччина і Японія консолідували економіку під управлінням держави, намагаючись відбудувати народне господарство і розрахуватися з боргами, які виникли під час війни, США не мали такої потреби і надавали своїм корпораціям, які поступово перетворилися на транснаціональні, широкі можливості для самостійного захоплення провідних позицій на світових ринках.
Проте поступово переваги «раннього старту» втрачалися. Позначилася проблема енергомісткості виробництва (виробляючи близько 22% від загальносвітової кількості товарів та послуг, США витрачають понад 25% світового обсягу споживання енергії). Крім того, з кінця 1970-х pp. можливості для екстенсивного розвитку американської промисловості практично вичерпалися. Тому постала необхідність винайдення принципово відмінної системи конкурентних переваг національної економіки.
Рішення було знайдене адміністрацією президента Р. Рей-гана. Його «рейганоміка» включала не тільки заходи щодо зменшення податкового тиску на великий бізнес, але і фактичну його підтримку через систему держзамовлень. Локомотивом оздоровлення став військово-промисловий комплекс. Проголошена «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ) стала тим стрижнем, який об'єднав аерокосмічну, хімічну, електротехнічну, а також інші високотехнологічні галузі. Також розвивалися інші най-новітніші засоби ведення війни, у тому числі інформаційні технології. Досить скоро цей напрямок виокремився у особливу га-
Особливості національних стратегій країн-лідерів__________________
лузь. Особлива система організації ВПК США створила умови для швидкого впровадження досягнень оборонної сфери у виробництво товарів цивільного призначення. Особливо посилилася інноваційна складова у діяльності американських компаній після введення державою процедури відшкодування з держбюджету витрат фірм на дослідження та розробки.
Звісно, прикладні промислові розробки базуються на фундаментальних дослідженнях у хімії, фізиці та біології. Тому виникає проблема фінансової підтримки цих галузей науки. У той час як створення нових зразків товарів може бути профінансова-не приватним капіталом завдяки очікуваній швидкій віддачі від капіталовкладень, фундаментальні дослідження не дають гарантії віддачі у короткий термін. Крім того, важливим фактором є система загальної та спеціальної освіти. Для отримання якісних «мізків» США застосовують два підходи:
1. Фінансування досліджень у власних університетах з феде
рального бюджету.
2. Залучення провідних учених із-за кордону. В цілому ви
сокий рівень оплати праці наукових робітників приваблює до
Сполучених Штатів велику кількість талановитих учених з усьо
го світу.
Відповідно, можна констатувати, що США побудували цілісну систему підтримання конкурентоспроможності національного виробництва в умовах науково-технічного прогресу, починаючи з фундаментальних досліджень і закінчуючи безпосереднім запуском у виробництво. Принципово інший підхід сповідується в Японії. За останні 150 років японська промисловість двічі блискавично створювалася з майже небуття. Вперше — наприкінці XIX — початку XX ст., коли напівфеодальна країна за кілька десятиріч створила важку промисловість і військово-промисловий комплекс, що дозволило розпочати широкомасштабну експансію у Південно-Східній Азії. Вдруге промисловість відродилася після нищівної поразки у Другій світовій війні, коли фактично за 35—40 років вдалося вийти на другу позицію в світі (після США). І в першому, і в другому випадку швидкість була досягнута за рахунок, в основному, іноземних технологій. Отримання таких технологій за рубежем і швидке їх впровадження було стратегічним завданням не тільки окремих корпорацій, але й держави в цілому. Замість фінансування власних досліджень, Японія почала активно полювати на патенти по всьому світу. Виявилося, що така діяльність приносить позитивний економічний ефект. За рахунок економії на фундаментальних розробках національній
Розділ З
економіці вдалося сконцентруватися на впровадженні передових досягнень безпосередньо у виробництво.
Проте згодом почала проявлятися стратегічна слабкість такої програми дій. По-перше, подібна стратегія добре пасує країні, яка доганяє інші країни у своєму розвитку, але мало придатна для економіки, яка вийшла на передові позиції, оскільки у цьому випадку кількість закордонних розробок, які можуть відкрити дійсно нові перспективи, суттєво зменшується. По-друге, успіх Японії привернув увагу інших країн, у тому числі і тих, які були науково-технологічними «донорами» японського економічного дива. Країни Європи та Сполучені Штати теж усвідомили, що розробки університетів і науково-дослідних інститутів коштують відносно дешево лише доти, доки вони не впроваджені у масове виробництво (за оцінками фахівців ціна патенту на використання ідеї товару або технології після її реального випробування у виробничому процесі і на ринку зростає мінімум у десять разів). Тому, починаючи з 1980-х pp., країни Європейського та Північноамериканського економічних центрів перебудували систему відносин між наукою і виробництвом, намагаючись створити науково-промислові комплекси, аби уникнути перехоплення перспективних розробок вітчизняних науковців іноземними конкурентами. Потік нових ідей з-за кордону, який підживлював японську промисловість, почав слабнути. У зв'язку з цим робляться спроби активізувати власні дослідження японських корпорацій, але хронічне відставання країни у галузі фундаментальних досліджень не дозволяє сподіватися на відчутний позитивний результат у короткостроковій перспективі.
Європейські країни навпаки, є традиційно сильними у фундаментальній науці, але майже так же традиційно відстають у сфері маркетингу. Усвідомлення того, що ставка на випереджаючий розвиток базових галузей (перелік яких був складений ще на початку XX ст. і містив металургію, хімію та енергетику, а в подальшому змінювався на користь високоточного машинобудування та електроніки) вже не виправдовує себе в умовах надзвичайного динамізму в економічній сфері, призвело до намагання підготувати національну економіку до будь-яких змін. Так, новітня промислова політика Євросоюзу базується на таких загальних принципах:
1. Економіка знань. Усі економічні методи повинні підтри
муватися системою знань, науковими школами, а також доско
налою системою генерації, обробки та використання інформації.
2. Взаємодія бізнесу, держави та суспільства.
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
3. Зменшення енерговитрат, відхід від брудних технологій і заміщення їх новими, екологічно чистими технологіями.
Таким чином, Євросоюз, як і інші світові економічні центри, орієнтується на створення підприємств інноваційного типу і підтримку системи знань, що дозволяє утримувати конкурентну перевагу за рахунок постійного удосконалення продукції. Але суттєвою особливістю саме європейської промислової стратегії є орієнтація, перш за все, на гуманітарну складову інноваційного процесу. Так, на противагу Сполученим Штатам європейські уряди опираються широкому застосуванню генетично модифікованих продуктів, хоча це означає відносно більші витрати на одиницю продукції. На відміну від японських автомобілебудівників, провідні європейські фірми цієї галузі основну увагу приділяють не економії матеріальних витрат у процесі створення та експлуатації транспортних засобів, а їх безпеці. Загалом, Європа, меншою мірою налаштована на всесвітню економічну експансію, орієнтується, перш за все, на внутрішні європейські ринки збуту. Відповідно, і товари, які виробляються, орієнтовані на потреби саме європейського споживача.
Соціальна політика
Сучасне виробництво характеризується, насамперед, як суспільне. Тому проблема розподілу результатів національного виробництва є однією з найбільш нагальних. Економіки провідних країн світу на сьогодні вважаються змішаними, оскільки включають як ринкові, так і неринкові механізми вирішення основних проблем суспільства. Стосовно соціальної політики це означає, що:
1. Первинний розподіл доходів регулюється відносинами
власності, але у подальшому держава перерозподіляє частину
доходів на користь менш забезпечених верств населення.
2. Надання окремих послуг, які мають суттєве соціальне зна
чення (деякі види медичного обслуговування, початкову, серед
ню, а іноді і вищу освіту, пенсійне забезпечення тощо), держава
фінансує за рахунок бюджету або програм обов'язкового соц
іального страхування.
Власне, як перший, так і другий спосіб проведення соціальної політики по суті є методами вирівнювання споживання товарів та послуг у часі або між окремими членами суспільства. Відповідно, їх реалізація пов'язана з вирішенням вказаних вище протиріч «розвиток—стабілізація» та «ефективність—справедливість». Необхідність подолання антистимулів, які виникають при перерозподілі доходів від одних (як правило, економічно
_____________________________________________________ Розділ З
більш активних) суб'єктів до інших (які досить часто дають менший вклад у суспільне виробництво) спонукала провідні держави пройти у розвитку інститутів державного соціального забезпечення три фази:
1. Державні соціальні інститути «вступають у гру» тільки після
того, як ринок та сім'я продемонстрували свою нездатність ви
рішити проблему.
2. Державні інститути соціального забезпечення постійно
впливають на суспільство, проте їх діяльність носить допоміж
ний характер.
3. Державне соціальне забезпечення є невід'ємною складо
вою суспільства і надається на універсальній основі з урахуван
ням індивідуальних та суспільних потреб.
Звісно, просування до третього етапу, який інколи називають «держава добробуту» відбувалося через компроміси на тлі жорсткого протистояння між різними верствами населення і мало суттєві історичні відмінності у різних країнах. Розглянемо це на двох прикладах - економіці Німеччини (як типовому прикладі активного і безпосереднього регулювання державою відносин у соціальній галузі) і Сполучених Штатів Америки (у якості приклада відносно ліберального підходу держави до формування соціальної політики у розвиненій країні).
Згадуючи про Німеччину, слід зауважити, що її піднесення відбулося у досить короткий термін. Кріпацтво було скасоване лише на початку XIX ст. після Наполеонівських воєн, а вже до 1880-х pp. Німеччина вважалася промислово розвиненою країною. Наприкінці XIX в. поряд із завершенням індустріалізації розвивався не менш важливий процес: урбанізація. Пролетари-зація населення зробила соціальне питання одним з центральних, і це спонукало уряд Німеччини на чолі з канцлером Бісмар-ком піти на безпрецедентні заходи соціального захисту найманих робітників: були введені обов'язкове медичне страхування (1883 p.), при якому 2/3 страхових внесків робилося працівником і 1/3 — роботодавцем; відповідальність підприємця при нещасних випадках на виробництві (1884 p.); страхова пенсійна система з виплатою пенсій по старості і інвалідності (1889 р. — для робітників, 1911 р. — для службовців), причому внески провадилися рівними частками робітниками і роботодавцями при деякій державній субсидії. Бісмарк заклав основи соціальної політики держави, що збереглася протягом усього XX ст.
Однак усю першу половину XX ст. гострота соціального питання була одним із факторів розвитку країни. Соціальне не-
Особливості національних стратегій країн-лідерів__________________
вдоволення виражалося то в спробах «соціалістичних» революцій (1918, 1923 рр.)> то в «націонал-соціалістських» путчах, то в «легітимному» приході нацистів до влади.
Реформи Л. Ерхарда наприкінці 40-х pp. стали не менш (а скоріше, більш) значимим фактором вирішення соціального питання в Німеччині, ніж заходи Бісмарка. Протягом 10—15 років у післявоєнній Німеччині вдалося досягти високого рівня життя для переважної більшості населення — як за рахунок постійно зростаючої заробітної плати, так і за допомогою широкої мережі соціального забезпечення. Ця система соціальної держави стала показовою для багатьох країн.
Однак поступово держава стала занадто щедрою і турботливою. Крім того, що зарплата стала однією з найвищих у світі, додаткові виплати (лікарняні від підприємства, відпускні, 13-та зарплата й ін.) досягли не перевершеного у світі рівня (у 1995 р. загальні витрати на оплату праці склали 45,52 марки на годину, з яких 20,44 марки — додаткові виплати; відповідні показники складали для США - 25,18 і 7,42, для Японії - 35,48 і 14,56, для Великої Британії — 20,96 і 6).
Зрозуміло, працівники радіють зростанню зарплати і додаткових виплат. Але робочі місця стали настільки дорогими, що в умовах світової конкуренції приносять лише збитки. Ліквідація робочих місць або небажання створювати нові в першу чергу обумовлені їх неконкурентноздатністю, а остання стала прямим наслідком великої кількості соціальних благ, розмір яких не узгоджувався з продуктивністю праці.
Додало проблем і об'єднання ФРН та НДР. Остання, розвиваючись в рамках соціалістичної ідеології, значно відставала в економічному розвитку від своєї західної сестри. Тому після поглинання Східної Німеччини Західною відбулося загальне гальмування розвитку. Необхідність вирівнювання розвитку східних і західних федеральних земель призвела до фактичного донорства більш розвиненого Заходу на користь депресивного Сходу. Це стосується і соціальних питань. Найбільш велика і невиріше-на дотепер соціально-економічна проблема об'єднаної Німеччини — високе і стійке безробіття. Правда, воно аж ніяк не може вважатися тільки наслідком об'єднання, у всякому разі в західній частині країни: більш ніж двохмільйонна армія безробітних стала постійною у ФРН із середини 1980-х pp. У 1990-ті pp. вона щорічно зростала на 200—300 тис, і до неї додавалося більш мільйона безробітних у нових федеральних землях. Якщо на початку 1990-х pp. думали, що високе безробіття на Сході — це
Розділ З
короткочасне явище перехідного періоду, то тепер стає ясно, що разом із соціально-економічною моделлю ФРН у нові федеральні землі занесене і хронічне структурне безробіття.
Скорочення зайнятості в 1990-ті pp. відбивало насамперед зниження числа робочих місць в обробній промисловості. Воно не компенсувалося створенням нових робочих місць у сфері послуг, оскільки тут воно відбувалося повільніше. Думка фахівців щодо причин такого високого показника безробіття одностайна. Вони вбачають проблему у завищеній вартості робочої сили у Німеччині, що призводить до небажання підприємців створювати робочі місця. Ускладнює проблему і розширення ЄС. Разом із приєднанням нових країн-членів на Сході, німецький бізнес отримав ще більший стимул до еміграції. Якщо раніше виникали певні складнощі митного та законодавчого характеру, то тепер процес перенесення виробництв за кордон значно прискорився.
Стрімке скорочення бази для фінансового наповнення соціальних програм змусило уряд піти на безпрецедентне скорочення соціальних виплат. Так, у відповідності до нового закону про допомогу безробітним «Хартц-2» таких людей буде прирівняно до отримувачів соціальної допомоги. А це означає, що близько одного мільйона громадян перейдуть на найнижчий соціальний щабель суспільства. І така соціальна «контрреформація» відбувається не тільки у Німеччині. Згортання соціальних програм в Італії, Франції, Великій Британії та інших країнах Європейського економічного центру досить чітко демонструє необхідність кардинальної зміни соціально-економічної стратегії в Європі.
Суттєво відрізняється від європейської моделі стратегія розвитку соціальної сфери у США. Сполучені Штати традиційно відносять до країн, в яких ступінь державного втручання у соціальну сферу є найменшим. Звісно, це означає, не брак соціальних гарантій для американських громадян, а відносно більший ступінь самостійності і персональної відповідальності з боку громадянина щодо вибору форм і міри своєї соціальної захищеності. Не тільки, скажімо, освіта та охорона здоров'я, але і матеріальне забезпечення у старості переважно купуються на ринку і оплачуються самими користувачами тих чи інших видів соціальних послуг. З позицій європейської соціал-демократії такий тип соціальної політики не тільки не підтримується, але і морально засуджується. Модель соціальної політики США відносять до умовно залишкової, при якій держава свідомо обмежує свої функції лише тими (і, навіть, далеко не всіма), які не хочуть або
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
не можуть забезпечити приватний капітал або ринок. На перший погляд, така соціальна політика виглядає як анахронізм, залишок епохи «дикого капіталізму», але це не так. Хоча США пізніше, ніж європейські держави, запровадили головні соціальні програми, але саме вони спромоглися сформувати ліберально-консервативний консенсус щодо мети та методів державного регулювання, який розглядав соціальну політику не у відриві, а у безпосередньому зв'язку з економічною політикою на макро- та мікрорівні. Власне, саме цим були створені підвалини концепції держави загального добробуту (welfare state), заснованої на визнанні того факту, що ринкова економіка не в змозі усунути нерівність, а тому держава повинна сприяти більш рівномірному розподілу доходів і забезпечувати мінімальний рівень соціального захисту. Американські дослідники вважали, що «новий соціальний контракт» склався у зв'язку з тим, що на базі прискореного економічного зростання держава була спроможна оставити перед собою задачу компенсації «соціальних витрат» економічного розвитку. Це положення є ключовим у розумінні сутності американської соціальної політики. На відміну від європейської концепції, яка розглядає підвищення добробуту населення у якості головного і пріоритетного критерію ефективності державної економічної політики, американський уряд (незалежно від партійної приналежності) на перше місце виносить економічне зростання, а соціальні програми розглядаються у двох аспектах:
1. Соціальний захист малозабезпечених верств населення не
обхідний для досягнення суспільної згоди. Практично, як рес
публіканці, так і демократи намагаються демонструвати турботу
щодо найбідніших громадян США не в останню чергу з огляду
на голоси виборців. Природно, якщо соціальні програми не за
безпечують мінімально достатній рівень добробуту значної
кількості виборців, то партія втрачає голоси. Однак з іншого боку,
надмірний податковий тягар теж веде до втрати голосів. Таким
чином як правляча, так і опозиційна партії керуються одними й
тими ж принципами, які спонукають боротися з бідністю, але
уникати проявів соціального утриманства.
2. Фактично недостатній рівень витрат на освіту та науку
призводить до сталої потреби у «імпорті мізків». Проте для про
відної у науково-технічному плані країни залежність від інозем
них кваліфікованих спеціалістів не може вважатися нормою. Тому
у відповідь на суттєве зниження якості робочої сили США з се
редини 1970-х pp. розпочали декілька програм активного спри
яння освіті населення.
_____________________________________________________ Розділ З
Оскільки в умовах сучасної розвиненої економіки суспільне відтворення (у тому числі і робочої сили) практично неможливе без свідомих зусиль держави, роль «суспільних амортизаторів», закладених у бюджет, є дуже значною. У середині 1980-х pp. при середній величині соціальних витрат по 18 найбільш розвиненим країнам, яка дорівнювала 25% від ВВП, США витрачали на соціальну сферу близько 21% (а Японія — 18%). Проте не слід вважати, що японці забезпечують менший соціальний захист своїм громадянам, ніж північноамериканці або європейці. Стосовно Японії у даному випадку цифра є не показовою, оскільки японці використовували так звану корпоративну модель соціальної політики. Коротко, її сутність зводилася до таких положень:
1. Компанія укладає контракт з працівником на весь строк
його активної трудової діяльності (система «довічного найму»).
2. Оплата праці співробітника визначається не тільки (або,
навіть, не стільки) його посадою, скільки стажем роботи в ком
панії та бездоганністю послужного списку.
3. Виходячи на пенсію, співробітник отримує від компанії
одноразову вихідну допомогу (еквівалент зарплати за рік або
більше), якою він та його сім'я можуть розпорядитися на свій
розсуд.
Крім того, держава схвалювала корпоративні програми сприяння творчій та обдарованій молоді, створення сприятливих умов для праці та відпочинку співробітників тощо. В цілому така політика була спрямована на створення іміджу «фірми-сім'ї», яка турботливо піклується про кожного свого працівника і його рідних. Можливо, найбільш показовим результатом корпоративної моделі був дуже низький рівень безробіття, який не підвищувався навіть під час економічних криз. У надто скрутних випадках фірми не звільнювали працівників, а зменшували зарплату, причому знаходили у самих же працівників моральну підтримку. Безперечно, така модель є, з одного боку, необтяжливою для держбюджету, а з іншого — забезпечує населенню впевненість у майбутньому.
Проте виявилося, що в умовах важкої кризи, що продовжувалася в Японії понад 10 років на рубежі XX—XXI ст., патер-налістські наміри корпорацій не витримали перевірки зміною фінансово-економічної кон'юнктури. На початку 2000-х pp. безробіття сягнуло позначки 4,9%, що багато лише для Японії, проте означало початок краху корпоративної моделі. В умовах, коли кожен двадцятий економічно активний японець залишився без роботи, а деякі «стовпи економіки», які, власне, повинні були
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
нести тягар по забезпеченню звільнених співробітників, збанкрутували, стало ясно, що корпоративна модель соціального забезпечення не відповідає реаліям, що склалися. Деякі дослідники вважають, що соціальна політика в Японії незабаром почне трансформуватися, набираючи рис американської, або європейської моделі.
3.2.3. Екологічна політика
Сучасна екологічна політика стала цілеспрямовано складатися з 60-х pp. XX ст. І до цього людство переживало соціально-екологічні кризи, виробляло прийоми і способи пом'якшення і вирішення екологічних проблем. Але це були локальні і регіональні кризи. У XX ст. зміни навколишнього середовища стали глобальними, що було зафіксовано в 60-х pp. науковими спостереженнями і грунтувалося на аналізі використання ресурсів.
Саме в 1960-ті pp. у відповідь на локальні екологічні катастрофи в США (смог у ряді міст, забруднення Великих озер), у Великої Британії (важкі смоги), у Японії (отруєння ртуттю в Міномата і Ніїгата) була організована система моніторингу, зокрема за концентрацією вуглекислого газу в атмосфері і кислотними опадами, почали створюватися великі міжнародні наукові програми. Екологічні потреби стали визнаватися і включатися в систему державних пріоритетів. Цікаво, що ще за десять років до того, у 1950-ті pp., у переліку «основних потреб», використовуваному в ООН і її спеціалізованих установах для визначення стандартів життєвого рівня, екологічні потреби були взагалі відсутні.
Час з кінця 1960-х pp. до першої половини 1980-х pp. можна охарактеризувати як перший етап екологічної політики. У її основу був покладений постійний екологічний контроль, механізми якого стали активно створюватися в 1970-ті pp. Екологічна політика будувалася на уніфікованому комплексному підході до організації природоохоронного механізму, хоча в різних країнах зберігалися і певні відмінності. У цьому відношенні експерти виділяють дві групи країн: 1) США і Канада; 2) західноєвропейські країни і Японія.
Екологічна політика на першому етапі в основному використовувала адміністративно-законодавчі важелі. У країнах приймалося відповідне законодавство, у рамках якого створювалися певні екологічні нормативи.
Перші державні установи по охороні навколишнього середовища міністерського рівня були створені у Швеції в 1969 p., у США, Канаді, Великої Британії — у 1970 p., у Японії - у 1971 р.
_____________________________________________________ Розділ З
Головною задачею всіх державних структур була організація екологічної експертизи на основі природоохоронного законодавства. Звичайно в країнах приймався загальний закон про охорону навколишнього середовища, що проголошував принципи екологічної політики, і розроблялося спеціальне законодавство по охороні земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу і т. д. Діюча тоді концепція екологічної політики брала до уваги переважно показники гранично припустимих концентрацій (ГПК) і скидань (ГПС). Підсумок проведеної по таких принципах екологічної експертизи трактувався однозначно: дозволено — значить цілком безпечно.
У країнах Західної Європи екологічна експертиза проектів діє не тільки на національній, але і на регіональній основі в рамках Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), згодом Європейського Союзу (ЄС). Директива ЄЕС № 337 про оцінку впливу деяких державних і часток проектів на навколишнє середовище, що вступило в силу 3 липня 1988 p., є основним документом, що регламентує проведення екологічної експертизи в європейському регіоні.
Країни ЄС проводять загальну природоохоронну політику. Вона базується на наступних основних принципах: 1) подібність багатьох екологічних проблем у європейських країнах; 2) обов'язковість виконання спільно прийнятих рішень; 3) прагнення до уніфікації заходів щодо боротьби з забрудненням; 4) погоджені і єдині позиції на міжнародних переговорах. З 1992 р. діє П'ята програма природоохоронних дій. У ній, як і в попередній Четвертій програмі, питання рішення екологічних проблем визнавалися центральними, пріоритетними у всій системі політичних і економічних заходів.
У Японії в 1964 р. був прийнятий Основний закон про боротьбу з забрудненням навколишнього середовища, що послужив базою для створення цілої системи екологічного законодавства. Проте, на відміну від США, у Японії до середини 80-х pp. не були розроблені й офіційно закріплені правила проведення експертизи і підготовки її висновку, що регламентували б організацію і здійснення цієї процедури.
Головна відмінність підходу до екологічної експертизи Японії і західноєвропейських країн від США і Канади полягає в тому, що останні мають чітке законодавство, у якому запропоновані всі правила, європейські ж країни і Японія спираються на адміністративні документи виконавчої влади, більш того, орієнтуються на директиви регіональних організацій. Навряд чи право-
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
мірно робити висновок про ступінь важливості екологічних проблем для цих країн, швидше за все справа полягає в особливостях функціонування державних апаратів.
Це досить позитивні зрушення, хоча варто врахувати, що екологічні критерії залежать від рівня науково-технічного розвитку і стану економіки країни.
Якщо в цілому підвести підсумки загальному станові навколишнього природного середовища після першого етапу екологічної політики, до другої половини 80-х pp., то можна відзначити наступне:
—помітно знизилося забруднення повітря, особливо діок-
сидом сірки і твердих часток. У Японії при збільшенні валового
продукту на 60%, викиди двоокису сірки скоротилися на 77%, у
США аналогічне зростання склало 23%, а аналогічне скорочен
ня - 39%;
—підвищилася якість водних ресурсів, про що свідчить зни
ження біологічної потреби в кисні в багатьох водоймах;
—зменшилося надходження в навколишнє середовище ряду
небезпечних хімічних продуктів - ДДТ, поліхлорованих біфе-
нилів, елементів ртуті і т. п.;
—помітно розширилися площі заповідників, парків, діля
нок дикої природи, що захищаються від антропогенного впливу
і т. п.
У країнах зростали витрати на охорону навколишнього середовища і відтворення природних ресурсів. У результаті вони стали відігравати помітну роль в економіці. Так, державні витрати США на боротьбу з забрудненням навколишнього середовища за період 1970—1990 pp. склали 1 трлн дол. У 80-ті pp. в розвинених країнах природоохоронні витрати склали в середньому наступні частки ВВП (у %): Австрія - 1,32, Франція - 1,7, ФРН -1,7, Швейцарія - 2, США - 2,1, Японія - 3,4 (9).
Але кардинальних змін в екологічній ситуації не відбулося. Збитки від забруднення в розвинених країнах Заходу сягали З— 6% ВВП. До того ж виявилися цікаві явища. Так, наприклад, у США в 1980-ті pp. проявилася певна особливість у структурі природоохоронного фінансування, коли стало очевидно, що при досягнутому рівні зниження концентрації забруднюючих речовин, регульованих природоохоронними нормативами, подальше їхнє зниження економічно не зовсім вигідне. Кожен наступний відсоток зниження забруднення вимагає багаторазового збільшення витрат. До того ж з'явилися нові проблеми, пов'язані з виявленими у всіх геосферах токсичними речовинами, що можуть мати
_____________________________________________________ Розділ З
мутагенні і канцерогенні властивості довгострокового і кумулятивного характеру. Тому метою екологічної політики розвинених країн стає боротьба не з забрудненням як таким, а з його джерелами, тобто акцент переноситься на заходи, які попереджають виникнення забруднення.
З другої половини 1980-х pp. починається другий етап природоохоронної політики. В рамках цього етапу попередні принципи екологічної політики доповнюються і дещо змінюються. Колишня концепція екологічної безпеки, яка базувалася на екологічній експертизі, що брала до уваги тільки показники гранично припустимих концентрацій, повинна поступитися місцем концепції екологічного ризику. Відповідно до останнього, прийняття оптимального, з погляду охорони природи, рішення означає економічно і соціально обґрунтоване зведення до мінімуму негативного впливу проектованого об'єкта на екологічну систему, включаючи людину. При цьому цілком усунути такий вплив практично неможливо, за винятком випадків, коли ризик занадто великий, коли він переважає економічні і соціальні вигоди, пов'язані зі спорудженням господарського об'єкта. У такому випадку проект скасовується. В даний час концепція екологічного ризику по праву претендує на те, щоб стати теоретичною основою нової природоохоронної політики.
Тільки адміністративними методами навряд чи можна запровадити в життя цю концепцію. На другому етапі екологічної політики все частіше використовуються економічні методи, що спираються на традиційний ринковий механізм. При цьому акцент зміщується з адміністративних на економічні важелі державного впливу на діяльність приватного сектора. У державній екологічній політиці усе більш зростають такі економічні інструменти, як:
—прямі і непрямі субсидії на здійснення екологічних про
ектів;
—позики під низький відсоток для фірм, які запроваджують
природоохоронні програми;
—надання дозволу на прискорену амортизацію очисного ус
таткування й іншої екотехніки;
—пільгові ставки по непрямих податках на продаж екотех
ніки або звільнення її від податку;
—податкові пільги на доходи від природоохоронних про
грам приватних підприємств;
—пільгові тарифи фірмам на очищення стоків на муніци
пальних очисних спорудженнях.
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
На другому етапі екологічної політики, незважаючи на чисто зовнішню ефективність ринкових механізмів, посилюються вимоги природоохоронного законодавства. Перехід до стратегії «запобігання збитку» замість «ліквідації забруднення» супроводжується значним зростанням витрат. Так, федеральні асигнування США на охорону навколишнього середовища в період 1979—1990 pp. складали 12—14 млрд дол. на рік (так, наприклад, у 1990 р. — 12,7 млрд дол.). При цьому істотно підвищуються асигнування на програми нормотворчості, нагляд за виконанням нормативів і наукові дослідження. У 1989 р. витрати на НДДКР (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки), здійснювані Агентством по охороні навколишнього середовища, склали 422 млн дол. У загальному обсязі інвестицій американських компаній у нове будівництво й устаткування росте частка капіталовкладень на природоохоронні цілі. Так, в обробній промисловості частка таких інвестицій у 1986 р. склала 3,7%, у 1987 р. - 4,3%, у 1988 р. - 4,1%.
На тлі переосмислення ролі екологічного чинника у житті населення розвинених країн почав активно розвиватися так званий «екобізнес» — галузь економіки, яка орієнтована на задоволення екологічних потреб споживачів. Провідним виробником екологічних технологій є ФРН. У 1987 р. на частку ФРН прихо-дився 41% загального числа компаній екологічного профілю в західноєвропейських країнах; частка Франції складала 15%. У Великої Британії місткість ринку екологічної продукції вдвічі перевищує місткість ринку фармацевтичних товарів.
Серед факторів, які впливають на розвиток галузі, що випускає екотехніку, важливе значення мають державні витрати, субсидії і пільгове фінансування. Приміром, Компенсаційний банк ФРН (федеральний фінансовий інститут у Німеччині) надавав пільгові кредити фірмам і місцевій владі, що здійснювали природоохоронні інвестиції, сприяв реалізації екологічних програм. Аналогічною діяльністю в Японії займаються такі державні установи, як Корпорація послуг по боротьбі з забрудненням навколишнього середовища, Японський банк розвитку, Фінансова корпорація малого бізнесу, Народна фінансова корпорація і т. д.
Підводячи підсумок в аналізі екологічної політики провідних країн, слід зазначити, що від захисту довкілля вони реально перейшли до захисту людини у цьому довкіллі, а від національних екологічних програм — до глобальних.
3.2.4. Зовнішньоекономічна політика
Розгляд сучасного стану зовнішньоторговельних відносин провідних країн між собою, а також з іншими країнами дозволяє
_____________________________________________________ Розділ З
констатувати наявність дивергенції у цій сфері. Якщо на початку XX ст. зовнішньоекономічна політика провідних на той час європейських країн зводилася, в основному, до взаємодії з колоніями, то після розпаду колоніальних імперій після Другої світової війни від військово-політичних методів завоювання світової першості довелося перейти до переважно економіко-політичних. Цікаво, що країни-переможниці (Велика Британія та Франція) залишилися у кільватері країн, що були переможені. Навіть США, які впродовж війни значно збагатилися і закріпили свої позиції в світі, починаючи з 1950-х pp. поступово, але неухильно віддавали свої частки світових товарних ринків. Тому корисно буде сконцентруватися на розгляді зовнішньоекономічної стратегії Японії.
У 1940—1950-х pp. ця країна стартувала у вкрай невигідних умовах: втрата колоній, знищена промисловість, окупація території американськими військами. Проте виявилося, шоу цій слабкості прихована сила. Широка демонополізація та лібералізація економіки, проведена окупаційною адміністрацією, забезпечили гнучкість економіки, але не підірвали традиційні японські цінності: колективізм, працелюбність і тверду впевненість у тому, що будь-який японець кращий за іноземця. На цій основі національному уряду (окупація була нетривалою) і новим корпораціям, створеним на уламках напівфеодальних «дзайбацу», вдалося досягти досить високого ступеня взаєморозуміння між собою, а також з населенням. Міжнародна конкурентоспроможність японських товарів була невисокою, а тому головною складовою сукупного попиту були особисті споживчі витрати населення, що забезпечили близько 60% приросту валового продукту. На економічне зростання витрачалося близько 30% ВВП, у тому числі 18—20% приходилося на інвестиції в устаткування і виробниче будівництво. Поки Японія не побудувала на основі технічного відновлення конкурентноздатні експортні галузі, головним обмежувачем економічного зростання був стан зовнішніх розрахунків. При фіксованому курсі ієни, що існував у 1949—1971 pp. у рамках Бреттон-Вудської валютної системи, на найвищих фазах промислового підйому виростав обсяг імпорту, а не ціни імпортних товарів, як це було б у випадку вільного курсу ієни. У зв'язку з цим баланс по торгівлі і платіжний баланс по поточних статтях зводилися з дефіцитом.
Для даного періоду було характерно активне втручання держави в розподіл ресурсів між галузями і в організацію галузей з метою формування визначеної структури промисловості, тобто здійснювалася промислова політика. її найважливішим інстру-
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
ментом була система валютних квот на оплату необхідного імпорту — практично картковий розподіл валютних ресурсів і дозвіл доступу для іноземних інвесторів тільки на індивідуальній основі. Тим самим зводилася до мінімуму іноземна конкуренція на внутрішньому ринку. Протекціонізм був головною складовою тодішньої промислової політики.
Іншими складовими були податкові пільги пріоритетним галузям, а також обмеження доступу нових конкурентів на ринки і регламентація спеціалізації підприємств у ряді галузей (у нафтопереробці, нафтохімії, банківській діяльності і страхуванні). Специфічно японський метод допомоги пріоритетним галузям, що не застосовувався в жодній іншій країні, полягав у наданні галузевим союзам підприємців права на створення підконтрольних урядові картелів на час циклічних спадів. Компаніям дозволялося фіксувати ціни й обмежувати випуск продукції до того моменту, як на внутрішньому ринку країни виникне достатній попит. Ця міра застосовувалася також для підтримки нових галузей на стадії становлення. У тих випадках, коли галузям була необхідна масова зміна технологій, дозволялися картелі для координації згортання безперспективних виробництв. Промислова політика спиралася на групове поводження підприємств у галузі (союзи підприємців) і не давала підприємствам індивідуальних пільг.
До кінця 1960-х pp. у Японії був створений промисловий потенціал для конкурентноздатного експорту. У міру того, як продукція обновленої промисловості виходила на міжнародні ринки, внутрішній ринок відкривався для іноземних товарів. У середині 1960-х pp. зникли періодичні дефіцити торговельного балансу. До початку 1970-х був відмінений валютно-ліцензійний контроль імпорту, зняті обмеження для припливу іноземного капіталу, а потім і обмеження експорту японського капіталу за кордон. Фіксований курс ієни, установлений ще в 1949 р. на рівні 360 ієн за долар США, виявився дуже заниженим. Наприкінці 1971 р. Японія ввела змінний курс у рамках вузького коридору, а з лютого 1973 р. перейшла до вільного змінного курсу.
У 1970-х pp. дві світових нафтових кризи викликали в Японії, промисловість якої працює на привізній сировині і паливі, гострі спалахи інфляції і різке уповільнення темпів росту. У 1973—1974 pp. імпортні ціни виросли в 2,1 p., у 1979-1980 pp. — на 86%.
До того ж у 70-х pp. були вичерпані резерви екстенсивного зростання шляхом залучення нових ресурсів робочої сили і відновлення товарної номенклатури промислової продукції. Екологічні труднощі в кінцевому рахунку призвели до подорожчання капі-
Розділ З
тального будівництва. Піднявся рівень заробітної плати, дорожче стало устаткування нових робочих місць. У результаті економіка вступила на шлях заощадження ресурсів і капіталомісткого росту. Хоча темп росту знизився більш ніж наполовину, норма нагромадження залишилася дуже високою (близько 30% ВВП).
Промисловість стала усе більше орієнтуватися на наукомісткі галузі. її лідерами стали електронне машинобудування і виробництво сучасних засобів зв'язку. Для форсування їхнього розвитку була проведена серія державних програм фінансової й організаційної підтримки науково-дослідних робіт, що виконувалися найбільшими фірмами в області високих технологій.
Для структурно депресивних галузей у 1978—1988 pp. були здійснені дві п'ятирічні програми, що допомогли частково згорнути ті галузі, де положення було найбільш важким: виплавка алюмінію і мартенівської сталі, виробництво хімічних добрив і волокон на нафтовій основі, суднобудування, текстильна і швейна промисловість. Це були останні програми промислової політики: потреба промисловості в державному патерналізмі пішла в минуле. Внутрішнє виробництво продукції, що втратила конку-рентноздатність, стало замішатися імпортом. Усе більш серйозним джерелом постачання промисловості стають закордонні філії і спільні підприємства японських корпорацій.
У підсумку японська економіка ще глибше інтегрується у світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків була суттєво розтягнута в часі і дала японським промисловцям при сильній внутрішній конкуренції грунтовно підготуватися до конкуренції на міжнародних ринках. Але у світі сформувалося негативне представлення про Японію як про країну, закриту для зовнішньої конкуренції. Хоча формальні обмеження були зняті, традиційна практика довгострокових зв'язків у світі бізнесу і партнерські відносини між урядом і діловими колами усе більше сприймаються як ознаки протекціоністського захисту. У середині 1980-х pp. величезне позитивне сальдо в торгівлі з США і країнами Європи стало джерелом гострих конфліктів і ключовим питанням міждержавних економічних відносин для Японії.
У середині 1980-х pp. уряд визнав, що позитивне сальдо торговельного балансу є результат структурної диспропорції економіки, занадто сильно орієнтованої на експорт. Були введені пільги для імпортерів, щоб вирівняти торговельний баланс і переорієнтувати промисловість на внутрішній ринок і зробити саме внутрішній попит опорою економічного росту. Але ревальвація ієни (її курс до долара піднявся з 200 у 1985 р. до 125 у 1991 p.),
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
трохи пригальмувавши ріст товарного експорту, прискорила вивіз капіталу. У 1985—1989 pp. закордонні інвестиції Японії росли в середньому на 62% у рік. Японія стала експортувати не тільки і не стільки товари, скільки робочі місця.
Іншим наслідком успіху Японії у сфері зовнішньої торгівлі стало ретельне вивчення її досвіду іншими країнами. Європа і, навіть, США, які традиційно виступали за політику вільної торгівлі, усвідомили необхідність вибіркового протекціонізму. Хоча Світова організація торгівлі, до якої входять усі без виключення провідні країни, декларує принцип максимального зменшення бар'єрів у міжнародних економічних відносинах, насправді саме вона іноді виступає інструментом обмеження конкуренції на світових ринках. Так, у випадках, коли вільна торгівля іде у розріз з інтересами впливового члена COT (скажімо, США або Великої Британії) вступ до цієї організації нового кандидата може бути дуже проблематичним. Наприклад, Китай, який потенційно міг скласти жорстку конкуренцію провідним країнам навіть на їхніх внутрішніх ринках, вів переговори про вступ (і, відповідно, про зменшення митних та адміністративних бар'єрів на шляху своїх товарів за кордон) понад 12 років.
Таким чином, сьогодні провідні країни проводять комбіновану зовнішньоекономічну політику, яка включає як принципи фрітредерства, так і елементи протекціонізму у відповідності до більш загальних завдань економічного розвитку.
3.2.5. Стабілізаційна політика
Завершити розгляд стратегій економічного розвитку провідних країн світу буде доречно оглядом еволюції стабілізаційної політики. Ця важлива складова економічної політики пройшла складну трансформацію. Вивчення і узагальнення стратегії мак-роекономічної стабілізації додатково ускладнюється тим, що економічні коливання по-різному проявляли себе у різних країнах. Ми свідомо обмежимося тільки одним різновидом коливань — середньостроковими циклами, залишаючи поза увагою коливання, які були викликані політичними причинами, фінансовими кризами, біржовими спекуляціями та інфраструктурними перетвореннями, оскільки боротьба з такого роду коливаннями виходить далеко за рамки лише стабілізаційної політики, а містить, крім неї, соціальну, структурну, зовнішньоекономічну складові.
Проблема нестабільності економічного розвитку проявлялась неоднаково у різних країнах. Історично перші кризи надвиробництва (кризи середньострокового циклу) фіксувалися у Be-
_____________________________________________________ Розділ З
ликій Британії з 1825 р. У подальшому вони набули характер загальноєвропейських, а згодом і загальносвітових. Наприкінці XX — початку XIX ст. найбільш помітними були економічні спади, початок яких прийшовся на 1972, 1982, 1993, 2001 pp. Проте початком свідомої стабілізаційної макроекономічної політики слід вважати 1930-і pp., початок яких ознаменувався потужною кризою, знаною як «велика депресія». Безпрецедентне для мирного часу падіння виробництва (у США, приміром, воно склало понад 25% від докризового рівня), змусило уряди провідних країн вдатися до прямого впливу на рівень економічної активності, переважно через сукупний попит. Ідеологічним підґрунтям цих дій можна вважати кейнсіанство, хоча самі ідеї Кейнса не схвалювалися, приміром, президентом США Ф. Рузвельтом, або канцлером Німеччини Гітлером, хоча і перший і другий подолали кризу фактично у дусі кейнсіанських рекомендацій — через збільшення державних витрат на будівництво та ВПК, що стимулювало сукупний попит. Проте на батьківщині, у Великій Британії, кейнсіанство набуло популярності. У подальшому воно стало свідомо використовуватися практично всіма провідними країнами, причому не тільки для стабілізації, але і для прискорення економічного розвитку. Хоча теоретичні кейнсіанські моделі економічного зростання наголошують на необхідності дотримання певних темпів зростання, перевищення яких викликає кризу, але на практиці велика частина змінних (схильність населення до заощаджень, продуктивність виробництва тощо), які необхідно врахувати, прогнозуючи темп безкризового зростання, є несталою. Тому уряди, як правило, використовували кейнсіанську концепцію вибірково. Якщо здавалося, що у даний момент слід стимулювати сукупний попит, то завжди знаходилися вагомі причини для того, щоб збільшити державні витрати. Загалом, у цей період у світі значно посилилася роль безпосереднього втручання уряду в економічні процеси завдяки наявності трьох потужних тоталітарних держав — фашистської Німеччини, мілітаристської Японії та Радянського Союзу, який на той час теж вважався дуже важливим елементом загальносвітового економіко-політичного середовища. Необхідність протистояти іноземцям у військово-політичній сфері змушувала уряди Великої Британії, Франції та США також концентрувати економічну владу в єдиному центрі — в руках держави. В цих умовах військові витрати складали значну частку бюджету, що і створювало сприятливі умови для застосування кейнсіанських рецептів. Однак після закінчення Другої світової
Особливості національних стратегій країн-лідерів_________________
війни виправданість прямої стимуляції попиту державою стали піддавати сумніву, до чого спонукало:
1. Збільшення державного боргу внаслідок постійного зрос
тання державних витрат.
2. Фактичного згасання та викривлення принципу ринкової
конкуренції під впливом майже директивного державного роз
поділу доходів корпорацій.
3. Поширення тенденцій перекладання проблем приватного
бізнесу на державу, згасання приватної ініціативи.
У Німеччині та Японії лібералізація економіки була здійснена примусово окупаційною владою. У Сполучених Штатах вона утвердилася як відповідь на надзвичайно сприятливі можливості для приватного бізнесу на зовнішніх ринках. У Великій Британії та Франції зменшення ролі уряду в економічному житті стало реакцією на розпад колоніальних імперій, погіршення загальної економічної обстановки і нездатності держави повернути втрачені позиції. Загальним результатом стало підвищення значення приватного сектора і відповідне зменшення ролі уряду. Можливо найбільш показовим у цьому плані є процес відходу від класичних кейнсіанських концепцій на їх батьківщині — Великій Британії.
У першу післявоєнну чверть століття теоретичною основою, на якій ґрунтувалася економічна політика, залишалося кейнсі-анство. З початку 1960-х pp. уряди консерваторів і лейбористів, проводячи політику «стоп—вперед», намагалися поперемінно домогтися поліпшення платіжного балансу або зростання економіки. Наростання інфляційних процесів у першій половині 1970-х pp. ускладнювало і модифікувало задачі держави. Вона стала усе більш активно вдаватися до дефляційної політики. Однак це лише погіршувало положення: обмеження попиту на внутрішньому ринку, не знизивши темпів підвищення цін, послабляло стимули до зростання продуктивності праці. Результатом стала «стагфляція» — комбінація високої інфляції з низькими темпами росту економіки і збільшенням безробіття. Економічна криза середини 1970-х pp. і тривала подальша депресія спонукали уряд відмовитися від дефляційної політики і перейти до «політики доходів». Вона була пов'язана з довгостроковими програмами заохочення економічного зростання і досягнення фінансової стабільності. Втручання держави в процес встановлення заробітної плати стало основною частиною лейбористського «соціального контракту» уряду з профспілками. Однак ефективність «політики доходів» була обмеженою: в остаточному підсумку вона не змогла стримати підвищення цін і швидкого розширення грошової маси.
____________________________________________________ Розділ З
Тим часом економічна ситуація наприкінці 1970-х pp. різко погіршилася. Зросла соціальна напруженість. Країна продовжувала втрачати свої позиції у світовому господарстві. У результаті виявилися дискредитованими всі колишні варіанти державного регулювання, засновані на кейнсіанській теорії. У травні 1979 p., після приходу до влади уряду торі на чолі з М. Тетчер, Британські острови перетворилися у свого роду полігон для іспиту ідейно-політичних установок правих консерваторів; до цього в розвитих країнах Заходу вони не випробувалися. «Зміна віх» в економічній теорії і практиці відбулася у Великій Британії раніше, ніж у США.
За час перебування консерваторів при владі (1980-і — перша половина 1990-х pp.) значній ерозії піддалися багато традиційних цінностей і інститути. Істотні зміни перетерпіла модель соціально-економічного механізму і політичного устрою суспільства. Держава вдалася до реформування відносин власності, її «розпилення» (реалізації теорії «демократії власників»), до перетворення системи соціальних послуг — впровадження ринкових засад і конкуренції в «державі добробуту», створення «змішаної» державно-приватної системи охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення, поширенню принципу волі вибору в шкільній освіті.
В умовах «роздержавлення» макроекономічного регулювання все більшої популярності набували неоліберальні концепції державного регулювання — монетаризм, «економіка пропозиції» та інші. В цілому вони надають велике значення використанню приватної ініціативи, економічній свободі та особистій відповідальності суб'єктів економіки. Проте ігнорувати роль держави в економіці неможливо. Але щоб зменшити її вплив, який часто дестабілізує ринкові відносини пропонувалося перейти до переважно непрямих методів. Скажімо, монетаристи особливу увагу приділяли регулюванню кредитно-фінансової сфери та грошового обігу, представники «теорії раціональних очікувань» — створенню ефективної (в тому числі інформаційної) інфраструктури, «економіка пропозиції» наголошувала на зменшенні податків і поліпшенні доступу до економічних ресурсів. Цей своєрідний протест проти «зарегульованості» кейнсіанства не став, тим не менше, цілісною доктриною. Окремі положення та рецепти використовуються у певних обставинах для вирішення конкретних завдань. Єдиним системним досягненням неолібералів стало виокремлення фінансової сфери на чолі з центральним банком у категорію відносно самостійних регуляторів національної економіки.
Особливості національних стратегій краш-лідерів_________________
Частковість і обмеженість монетарної стабілізаційної політики повною мірою проявилася під час останнього економічного спаду на початку 2000-х pp. Вдаючись до випробуваного засобу — зниження облікової ставки — Федеральна резервна система США зменшила її до безпрецедентно низького рівня 1,6%, проте очікуваного пожвавлення не відбулося. У Великій Британії зниження було меншим (до 4%), проте враховуючи більший рівень інфляції
Єдиний вид економічної нестабільності, який спостерігався у провідних країнах за останні 40 років — середньострокові економічні цикли в цій країні, можна теж вважати його подарунком для фінансової сфери. Однак результат теж виявився невтішним. Тому пошук ефективних інструментів антикризового регулювання, які були б адекватними сучасному стану економіки розвинених країн, триває.
ВПРАВИ
Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний термін або поняття.
1. Перенесення внутрішніх економічних проблем у зовнішнє
економічне середовище.
2. Протиріччя між швидкістю та сталістю економічного роз
витку.
3. Протиріччя між намаганням досягти соціально прийнят
ного розподілу благ і високопродуктивним використанням ре
сурсів.
4. Політика, яка проводилася у США у 1980-х pp. і включала
систему підтримки бізнесу через держзамовлення, зменшення
податкового тиску тощо.
5. Господарча практика, яка полягає в укладанні контракту
з працівником на весь період його трудової активності аж до
досягнення ним пенсійного віку.
6. Особливий вид платежу, який фізичні та юридичні особи
вносять до державного бюджету у випадку спричинення ними
шкідливих викидів.
7. Заходи впливу на стабільність економічного розвитку, які
базуються на управлінні грошовою масою.
8. Зовнішньоторговельна політика, яка спрямована на за
хист вітчизняних компаній від конкуренції з боку лише окремих
країн, або іноземних компаній.
____________________________________________________ Розділ З
Терміни та поняття:
Екстерналізація
Дуальність «розвиток — стабілізація»
Дуальність «справедливість — ефективність»
Рейганоміка
Система «довічного найму»
Екологічний податок
Монетарна стабілізаційна політика
Вибірковий протекціонізм
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 351; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!