Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства»(ІУС)
План:методи вивченя історії, джерела вивчення ІУС
Тези : сукупність пізнавальних принципів, методів; пізнання істор процесу; підходи( формаційний, цивілізаційний, прогресистське сприйняття історії, політологічний підхід, теорія ментальностей, синергетичний підхід, хвильовий підхід), принципи (детермінізму, цілісності, об’єктивності, історизму, альтернативності); методи (системний, функціональний, логіко-хронологічний); Конкретно-історичні методи ( проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхроністичний) ; функції ІУС (пізнавальна, інтелектуально-розвиваюча). Джерела вивчення історії : 4 групи : речові, зображальні, вербальні та поведінкові.Писемні пам'ятки - хроніки, літописи, історичні твори, документи; речові - археологічні знахідки.
Розгорнута відповідь:
Методологія історичної науки – сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів; теорія пізнання історичного процесу.
Підходи до вивчення історії :формаційний (рад часи –боротьба класів, класова структура), цивілізаційний (циклічний розвиток), прогресистське сприйняття історії (поступовий розвиток), політологічний підхід (порівняння політ систем), теорія ментальностейсусп психологія, поведінка), синергетичний підхід (самовідтвор., прискорення, уповільнення розв.), хвильовий підхід (альтернативний характер, піднесення, спад).
Принципи : детермінізму (розгляд б/я сусп.-політ процесів, явищ, тенденцій), цілісності (багатовимірний підхід), об’єктивності (неупереджений розгляд, чесність), історизму (розгляд явищ у взаємозв’язку), альтернативності (альтернативні шляхи розвитку).
|
|
|
Методи : системний, функціональний, логіко-хронологічний
Конкретно-історичні методи : проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхроністичний
Функції ІУС : пізнавальна, інтелектуально-розвиваюча
структура ІУС : 1. стародавня історія (первісна доба, перші держ утворення, сх. слов’яни, КР); 2.середньовічна(КР, Г-В держ, укр. Землі у складі ін. держ); 3. нова історія (укр. Землі у складі РП, козацька доба, революція сер. 17 ст., Австрія і Росія); 4. новітня історія (нац. Революція 1917-1920 рр., рад. Укр., Укр в 20-30 рр., Друга Св війна, післявоєнні роки, Укр. Незалежна).
Джерела вивчення історії : 4 групи : речові, зображальні, вербальні та поведінкові.Писемні пам'ятки - хроніки, літописи, історичні твори. Особливого значення набуває використання документальних писемних джерел, насамперед актових, а також археологічних, нумізматичних, геральдичних, етнографічних та інших груп пам'яток минулого, що зумовлює формування комплексу спеціальних історичних дисциплін джерелознавчого характеру. Висновок : методологія вивчення історії укр. Сусп. Має важливе значення для організації навчального процесу. Важливо застосовувати усі підходи та методи для того, щоб здобути ґрунтовні знання.
|
|
|
Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
План : найдавніші цивілізації та ґенеза сусп. відносин на території Укр., історичні та етнонаціональні корені поподження сх. слов’ян.
Тези :Етногенез слов’ян − злиття місцевих племен і переселенців. Розв трипільської культ відбувався своїм, європейським, не урбаністичним шляхом.
Східні словяни : склавини, анти.
Теорії походженя : міграційні – «Дунайська», теор. Шахматова; автохтоністські – Вісло-Дніпровська, Вісло-Одерська, синтезні концепції.
Причини обєднання словянських племен : економічна (розв. Торгівлі), політична ( необхідність у політ. організації).
Контакти : прибалти, праугро-фіни, прафракійці, праіллірійці, індоіранці. Палеоліт − первісне людське стадо.
Мезоліт − родова громада, плем’я.
Енеоліт − територіальна община. Перехід від матріархату до патріархату. Плем’я→союз племен→племінні княжіння→КР.
Розгорнута відповідь:
|
|
|
Етногенез − (гр.. «етнос» плем’я, народ, «генезис» походження) процес формування народності.
Крім трипільської були культури шнурової кераміки, кулястих амфор, воронковидних посудин.
Бронзовий вік − заміна родової громади сусідською, поява союзу племен.
Залізний вік − скіфи, сармати, грецькі колонії, готи, гуни, авари. До поч. нової ери в Укр сформувались племена землеробів (ліс, рівнини, північ, пн.-зх), кочовиків ( степи), грецькі міста-колонії( Чорном. Узбережжя).
Словяни під ім. венедів, ставан вийшли на арену на поч. нової ери. З 4 ст. анти, словяни. Прабатьківщина словян між Дністром, Припяттю, Одером, Віслою.
Ознаки зародження раннього сусп. : майнова нерівність, виділення впливової племінної верхівки та посилення її влади серед общинників, соц. Розташування, ускладнення сусп. Відносин всередині родів і племен, початок формування етнічних спільнот, зміна функцій родоплемінної влади. До сер. 2 ст. до н.е. завершилося розселення.
У 16 ст. до н.е. на пн. Від Карпат були поселені споріднені словянські племена.
Прасловяни : шипнецько-комарівська культ., білогрудівська, скіфи-орачі, неври ( милоградівсько-підгірцівська).
Історія прасловян : ранній період (мирний розв. Господарства), пізній період (сформування словян, війни).
|
|
|
Давні словяни : пшеворська, зарубинецька, київська, черняхівська культури. Висновок : отже, словянські племена утворилиля внаслідок злиття сусідських племен, які в подальшому об’єднувалися у союзи, в результаті чого утворилася КР.
4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.
План : племінні княжіння на території Укр., утворення держави.
Тези : На території сучасної України протягом VII—IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви — дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Зазначені в літопису племена являли собою етнополітичні об'єднання — союзи племен. Ці союзи племен літописець називав княжіннями.
Протягом VII—VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Літописець назвав 14 східнослов'янських племінних об'єднань, переважна більшість з яких локалізувалася на території України.
Плем’я→союз племен→племінні княжіння→КР.
Розгорнута відповідь:
У 4-5 ст. виникає нова соціокультурна, в якій провідне місце займають словяни, протодержавні утворення. Упродовж 5-8 ст. н.е. союзи словян еволюціонують в племінні княжіння.
7 ст. до появи КР існували держава волинян та полянська держава.
Продовження обєднання словян заклало підґрунтя утв. Руської землі.
7-9 ст. 3 політ. центри – Куявія, Славія, Артанія.
Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже у VII ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднавчі тенденції між ними лише посилювалися, що сприяло виникненню в IX ст. ранньосередньовічної держави із центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови.
Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.
Висновок : отже, утворення на території України союзів племен, а потім і племінних княжінь стало початком утворення Руської держави. Оскільки навколо міста Києва згуртувалися народи і він став столицею руських міст.
Україна є наступницею Київської Русі, її культури та здобутків.
5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.
План : утворення КР, варязький і слов’янський чинники, норманська теорія.
Тези : Основна думка нормандської теорії - слов'яни не спроможні через риси характеру самостійно створити державу. Тільки завдяки норманським варягам вдалося утворити першу державу, яка пізніше переросла в Київську Русь.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва „Русь” походить від назви річок у Центральній Україні – Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем’я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами. В даний час норманське питання не можна вважати остаточно вирішеним.
Розгорнута відповідь:
"Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племен-князівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі VIII—IХ ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання — Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов'янських племен: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Це вже майже половина східних слов'ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ аж до Західної Двіни, був справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднанні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд.
«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні беззовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграливирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить відфінської назви шведів «Ruotsi».Київська Русь об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і була
найбільшим державним утворенням у тогочасній Європі, її кордони
простягалися від Ладоги й Білого моря до Чорного та від Карпат до
верхів'їв Волги.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.
Висновок :отже, на сьогодні норманське питанняневирішене. Відомі нові «антинорманські», а точніше кажучи, просто слов'янські гіпотези формування Київської Русі. З'являються і комплексні погляди на процес державотворення у східних слов'ян та роль у цьому процесі різних компонентів, в тому числі і скандинавського. Насторожує лише той факт, що знову рішення норманського питання багато в чому носить політичний характер.
6. Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості.
План : етапи розвитку КР та їх особливості.
Тези : У своєму розвитку суспільство Київської Русі пройшло три основні періоди. Перший період (кінець ІХ – кінець Х ст.) –консолідація та збирання руських земель( Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав). Другий (кінець X - середина XI ст.)- розквіт і піднесення (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, 988 р. прийняття християнства, формування руського кодексу правових норм («Закону земляного» за Володимира та «Руської правди» за Ярослава Мудрого), проведення реформ, спрямованих на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова та ін.), піднесення культури, укріплення зв’язків з іноземними державами).
Третій період (друга половина ХІ ст. – середина ХІІІ ст.) – занепад й феодальна роздробленість Київської держави, князювання старших синів – нащадків Ярослава Мудрого Ізяслава, Святослава, Всеволода (др.пол.ХІ ст.) , монголо-татарська навала на руські землі (40-ві рр. ХІІІ ст.), Любецький з’їзд князів (1097 р), Економічною причиною феодальної роздробленості Русі стало зародження індивідуальної земельної власності.
Розгорнута відповідь:Початок державотворення на слов’янських землях як перший період розвитку Київської Русі (кінець ІХ – кінець Х ст.)характеризуєтьсяпротистоянням Русі з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами, формуванням системи васально-ієрархічних відносин давньруської держави. Зі зміцненням позицій київських князів занепадає федеративна форма правліннячасів первісної доби. На зміну приходить самодержавна (князівська) влада, що стала свідченням політичного об’єднання Русі та переходу до фази державності в історії українського суспільства.
Другий етап розвитку Київської держави (кінець X - середина XI ст.)оформленням монархічної системи правління та феодальних суспільно-політичних відносин; розвитком господарства, внутрішньої і зовнішньої торгівлі; надзвичайним піднесенням культури, науки, освіти. Відчутно активізуються міжнародні контакти Київської Русі, характерною рисою яких стає домінування дипломатії над зброєю
Третій період (друга половина XI - сер. XIII ст) Провідною рисою цього періоду стало посилення відцентрових тенденцій окремих князівств, а надалі - прогресуючий розпад держави на окремі територіально-державні утворення і землі.
Висновок :отже, КР пройшла багато етапів свого розвитку, які є закономірними : зародження-розквіт-занепад. Кожен етап має свої особливості, що визначили майбутнє держави.
7. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика.
План :князь Аскольд його політика, Олег, Ігор, Ольга, Святослав та їх політика.
Тези : За правління Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання, перетворилося на осередок, навколо якого наприкінці IX ст. сформувалася єдина східнослов’янська державність.
Князь Олег об’єднав Північну Русь із Південною в єдину державу, здійснював збирання східнослов’янських земель навколо Києва.
Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.
Ольга вела розумну дипломатичну політику, провела реформу збору данини.
За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань.
Розгорнута відповідь :
Князь Аскольд уславився своїми воєнними походами проти Візантії у 860, 866 та 874 рр. За повідомленнями візантійських авторів, у 60-х рр. IX ст. він хрестився сам і спробував охрестити своїх підданих.
Олег (882–912 рр.).
Князь Олег правив Київською Руссю одноосібно, зосередивши всю владу у своїх руках. Він спирався на допомогу варязької дружини, яка виконувала доручення князя, чинила суд на місцях і збирала данину.
За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов’ян.
Ігор (912–945 рр.).
Продовжував справу свого попередника, наполегливо згуртовуючи східних слов’ян у єдину державу. На відміну від Олега, він діяв жорстокіше і відвертіше, зміцнюючи центральну владу.
У 915 р. біля кордонів Київської Русі вперше з’явилися нові кочовики-печеніги. Ігорю вдалося укласти з ними мирну угоду. Згодом вона була порушена через те, що печенігів до нападів на Русь підштовхувала Візантія.
Ігор, як і його попередники, воював із Візантією. У 941 р. він організував грандіозний похід проти неї, залучивши до нього 10 тис. лодій. Проте цей похід завершився поразкою: візантійці спалили флот русичів «грецьким вогнем».
Ольга (945–964 рр.).
Княгиня Ольга провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно дипломатією. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла християнську віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині Ольги зріс міжнародний авторитет Київської держави.
Святослав (964–972 рр.).
В 964–966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в’ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у війну Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доростолом. Наслідком битви стали переговори Русі та Візантії.
Висновок: Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.
8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. Роль князя, дружини. Боярська рада.
План : політичний устрій КР за часів Володимира і Ярослава, роль князя, дружини, боярська рада.
Тези : Володимир (активні дії у військовій та адміністративній сферах, завершення формування території КР, самодержавство, затвердив систему великокняжих посадників (своїх синів або наближених бояр); проводить територіальний поділ держави; запроваджує новий («усний») кодекс правових норм – «Закон земляний»; здійснює військову реформу, спрямовану на формування постійного війська дружинників як князівської гвардії. Ярослав ( посилив самодержавні позиції, зосередив надзвичайні зусилля на зовнішньо- і внутрішньополітичній розбудові держави, домагався чіткої реалізації великокняжої влади на місцях; зміцнював запроваджені його попередниками ієрархічні принципи будови державного механізму, написав збірку законів «Руська правда» (1037-1039 рр.). роль князя і дружини (князь – верівка держ управління, дружина – професійні воїни, що служили князю);
верхівка княжої дружини формує клас великих феодалів-поміщиків – бояр.
Боярська дума – дорадчий орган при князеві, що вирішувала військові, адміністративні, фінансові питання. Інколи вона виконувала функції вищої судової влади.
Розгорнута відповідь :
На кінець князювання Ярослава Мудрого Київська Русь набула типових рис ранньофеодальної монархії. Така система правління не була позбавлена перехідних рис від первіснообщинної демократії до самодержавної влади князя, хоча характеризувалась високим рівнем концентрації князівської влади в системі виконавчої, законодавчої, судової влади. Політична структура його влади ґрунтувалась на васалітеті знаті і різних формах залежності підкорених народів. Він керував спільно з радою інших князів, які становили боярську думу. Князь був найбільшим землевласником Київської Русі. В його руках зосереджувались величезні багатства, які потрапляли до київської скарбниці у вигляді данини від удільних князівств. Князівське найближче оточення складалося з членів князівської родини та бояр,які становили міську аристократію. Вони займали високі посади при владі і були найбільшими землевласниками. На заміну народному ополченню приходить княжа військова дружина. На неї буде спиратися державний правитель при вирішенні як внутрішніх так і зовнішніх питань. Найбільш знатні і родовиті бояри разом з придворною аристократією становили боярську думу.Дума була постійним дорадчим органом при Київському князеві. Вона складалася з верхівки дружини князя, великих бояр, представників верхівки міст, вищих церковних ієрархів, а у воєнний час — і керівництва союзників. Князівська рада
Висновок :Період Х – першої половини ХІ ст. відзначився найвищим рівнем стабільності Київської Русі. Це поєднувалося із активним розвитком дежави, значними досягненнями суспільства в політичній, економічній, духовній сферах.
9. Економічне життя Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
План :С/г, торгівля КР.
Тези : Землеробство і скотарство, промисли – мисливтво й бортництво забезпечували КР та іноземні держави. Серед ремесел можна виділити металургію, виробництво зброї, ювелірну і ливарську справи. Велику роль відігравало видобування солі. Невід’ємною частиною суспільно-економічного життя Русі була торгівля, внутрішня торгівля цього періоду поступалася своїми розмірами зовнішній.
Розгорнута відповідь :Руські купці, що реалізовували товари вітчизняних виробників, були бажаними гостями на всесвітньо відомих торгах. Так, географічною особливістю Київської держави був поділ на природні зони, який визначав розвиток лісових промислів на півночі і землеробський характер економіки на півдні Русі. Степова зона мала багатющі чорноземи, що давало змогу населенню давньоруського суспільства повністю забезпечувати себе продуктамисільського господарства і тваринництва.
Спочатку застосовувалась перелогова система обробітки землі, яка базувалась на тому, що після збирання перших врожаїв землю на кілька років залишали під паром для її самостійного відновлення. З часом на землю встановлюється приватна власність і кількість вільної землі зменшується. Це мало позитивний наслідок для вдосконалення землекористування, бо власники були змушені використовувати двопільну, а пізніше і трипільну систему землеробства.
Серед зернових, що вирощувались на Русі, переважали пшениця, гречка, овес, ячмінь. Окрім них вирощували і технічні та інші сільськогосподарські культури – льон, коноплі, горох, сочевицю, редьку, більшість з яких становила щоденний раціон жителів Київської держави.
Велику увагу жителі приділяли і садівництву вирощували яблуні, вишні.
Складовою сільського господарства того часу було і тваринництво. Конярство і вирощування великої рогатої худоби протягом віків було важливою галуззю української економіки
Природне розташування держави сприяло розвитку бджільництва, збиральництва, мисливства, що було князівською монополією. Не останню роль відігравало також скотарство.
Теренами Київської Русі проходив найпотужніший шлях торгівлі „із варяг у греки”, що сполучав північ Європи та Скандинавію з Візантією. Найбільші міста з якими торгувала Київська Русь – це Константинополь, Херсонес, Олешшя, Судак. Особливо тісними були зв’язки з Кримом. Окрім південного напрямку, не останнє місце в торгівельних зв’язках відігравав Кавказ, Середня Азія, Іран та європейські держави – Польща, Германія, Англія, Чехія.
Висновок :Все це засвідчувало про значний економічний потенціал давньоруського суспільства, витоками якого, у свою чергу, ставали надзвичайні природні багатства Київської Русі.
10. Соціальна структура суспільства Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.
План : соціальна піраміда КР.
Тези : На верхівці класової піраміди стояв монарх – князь. Князь також очолював аристократичний прошароку суспільстві Київської Русі. Не меншу роль суспільному поділі охрещеної Русі займала церковна організація та вище духовенство. На щабель нижче від бояр знаходились люди середнього соціального прошарку – міська знать. За міською знаттю йшли дрібніші прошарки міського населення – ремісники, дрібні торгівці, власники крамниць. Низи міста були представлені черню. Окрему групу населення становили ізгої– це особисто вільне населення яке втратило зв’язок зі своєю соціальною групою.
Розгорнута відповідь :
На верхівці суспільства стояв князь, за ним – бояри, дружина, православне духовенство, міщани і селяни. На останньому щаблі суспільної ієрархії знаходились раби. Князь користувався найбільшою повнотою економічної і політичної влади і мав найбільше прав і привілеїв у державі, бо був її власником – одноосібним правителем. В його руках зосереджувались усі три гілки влади судова, законодавча і виконавча. Князі були найбагатшими людьми і володіли величезними земельними угіддями.
Аристократія - це найближче оточення князя, його дружинники, купці та лихварі, які домінували у міській політиці. У їхніх руках зосереджувались великі багатства. Подекуди їхнє бажання збагатитися суперечило прагненням бідніших прошарків населення, що неминуче призводило до соціальних вибухів. Перебуваючи на службі у князя, аристократи отримували за це великі земельні наділи, де використовували найману і рабську працю.
До вищого духовенства належали – митрополит, єпископи, настоятелі монастирів та приходські священики.
У сільськогосподарській Русі найчисленніший прошарок становили селяни (позначалися терміном «люди»), які власне і відігравали велику роль у зміцненні і розвиткові країни. Вільні селяни: смерди – вільне населення Київської Русі. Закупи– тимчасово знаходились в економічній залежності від особи, що дала їм позику (купу), після повернення боргу, ставали вільними від зобов’язань; рядовичі– також тимчасово зобов’язані селяни, що підписали договірні документи (ряд) на час відпрацювання боргу.
Наступною категорією населення, було невільне населення до якого відносяться: раби, челядь. Найбезправнішим низом суспільства були холопи. Хоча Київська Русь обминула фазу рабовласництва в своєму розвитку, становище холопів було дещо схожим на рабів.
Висновок : Суспільно-політичне життя Київської Русі було надзвичайно активним і участь у ньому приймали усі групи існуючого на той час населення. Суспільство Київської Русі не було однорідним. Протягом століть, в процесі розпаду первіснообщинного ладу і утворення феодальних відносин сформувався суспільний поділ. Не простою була і соціальна структура населення Київської Русі.
11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».
План : юридично-правові засади, «Руська правда». «Правда Ярославичів».
Тези : Основною метою законодавчих актів був захист особистої безпеки і приватної власності заможних класів суспільства Руської держави до яких належали князь, бояри та інші прошарки населення наближені до глави держави та вільне населення Русі.
У давньоруській державі були поширені звичаєве право, договори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, збірники законів («Руська Правда»).
Розгорнута відповідь :Суспільно-політичне і економічне життя Київської Русі регулювалося цілою низкою законів, які виникали і вдосконалювалися протягом кількох.
Не залишився осторонь законодавчого процесу і Великий князь Володимир Святославич (Володимир Великий). За часів князювання його батька – Святослава Ігоровича – почастішали випадки розбійних нападів, пов’язаних з майновою нерівністю. Князь Володимир був змушений відреагувати на ситуацію в державі введенням «Статуту земляного».
В період князювання Ярослава Мудрого починається формування найвідомішої правової пам’ятки Київської Русі – «Руської Правди». Перша редакція буде мати назву «Правда Ярослава» і датується 1016 роком.
Основною тенденцією еволюції «Руської Правди» було поступове розширення кодифікації правових норм періоду ранньофеодального права. Законодавчі статті охоплювали кожного громадянина держави від князя до рабів. Ступінь несвободи визначався економічним становищем людини.
Саме князь був головним суддею в державі, а його подвір’я – місцем судочинства. Велика зайнятість князя не дозволяла йому постійно особисто займатися справами. Тому виокремлюються певні чиновники – тіуни і отроки – яким і надавалися повноваження здійснювати судові розгляди справ. Необхідно зазначити, що «Правда Ярослава» захищала і земельну власність селянської общини. Визначальним у Руському законодавстві Ярослава Мудрого є відсутність вказівок на тілесні покарання. На відміну від Європи, де застосовувались принизливі для людської гідності тортури, русичі розплачувалися або своїм життям, або матеріальною компенсацією. Це ставить Київську Русь на вищий щабель морального розвитку, ніж її європейські сучасники.
Висновок : Щодо самої системи правових норм, якою виступає «Руська правда, то вона, у свою чергу, засвідчує про високий рівень суспільних відносин Київської Русі. Бувши спрямованою, насамперед, на захист соціальних й майнових прав феодальної верхівки, «Руська правда» (через визначення норми покарань) обмежувала можливість свавілля феодалів проти міських й сільських низів. Це ставало суттєвим чинником гармонізації відносин давньоруського суспільства, стабільності, вищого рівня якої Русь досягає за Ярославових часів.
12. Міжнародні зв’язки Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.
План :міжнародні звязки
Тези : Володимир укладав династичні шлюби для стабільності міжнародних відносин, ввів християнство для централізації його величезної держави. Ярослав поріднився з багатьма знаменитими володарями Європи.
Розгорнута відповідь :
Найбільшого розвитку досягли зовнішньополітичні відносини давньоруської держави в період її розквіту за Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
Володимир, продовжуючи активну зовнішню політику своїх попередників на престолі, завершив об'єднання етнографічної території південної гілки східного слов'янства в одній державі.
Володимиру імпонували догмати православ'я, які на чільне місце висували монархічний устрій держави. Це й був справжній мотив його схильності саме до грецької релігії. Та й добросусідські відносини з Візантією завдяки спільній вірі було легше налагодити. Прийняття православ'я не обірвало зв'язків Києва із Заходом, започаткованих ще Ольгою.
Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійським, а й з німецьким імператорами.
За вбивство і чужоземця, і слов'янина слід було стягати з убивці однакову суму грошей. Це могло свідчити про те, що варяги не були на Русі завойовниками, бо завойовники не дають завойованим рівних із собою прав. Так, у середньовічній Європі за вбивство франка треба було платити 200 су, а за вбивство римлянина — вдвоє менше.
Цікаво прослідкувати своєрідний протекціонізм «Руської правди» до чужоземців у питаннях безпеки особи. Всякий карний донос вимагав свідчень і присяги семи чоловік, але іноземці могли обмежитися й двома. Для фіксації легких побоїв вимагалося двох свідків. Проте чужоземця не можна було звинувачувати без наявності семи свідків.
Особливими статтями захищалися й майнові права іноземців
Висновок : Таким чином, нове державне утворення на сході Європи за дуже короткий історичний час — якихось два століття — пройшло період виникнення й розквіту. Київська держава стала бажаним об'єктом і поважним суб'єктом зовнішньої політики багатьох країн. На її могутність змушені були зважати визнані лідери Європи. Це був закономірно й період розквіту київської дипломатії.
13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку Київської Русі.
План :феодальні відносини, тенденції розвитку КР з урахуванням цих відносин.
Тези :По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов’янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.
Розгорнута відповідь :Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до вотчинних. Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення князем та дружиною. Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захопили общинні землі, внаслідок чого виникло вотчинне землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті – бояр та православної церкви. Землеволодіння у Київській Русі поділилося на два типи: перше – умовне (помістя),яке надавалося на період перебування на службі у князя; друге – безумовне (вотчина).
У X–XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві. Цей процес і формував умовне помісне землеволодіння. Дарувалася не територія, а право стягувати з їх населення податки. Так поступово склалася На Х – ХІІ ст. в Київській державі велике приватне землеволодіння. Формою земельної власності стала помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя.
З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набрала феодальна вотчина – спадкове володіння, що могло вільно продаватися, передаватися в спадок, даруватися. Її оформлення відбувалося у ХІІ – на початку ХІІІ ст. Вотчина могла бути князівською, боярською, монастирською, церковною. Селяни, що проживали тут мусили не лише сплачувати данину державі, а й виплачували власнику данину за оренду землі або відробляючи панщину.
За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян.
Висновок :Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 393; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!