Предмет і завдання дитячої психології.
Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопичувались в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознавства. Вперше ідея вікового розвитку людини з'являється у Аристотеля (384-322 рр.до н.е.), який здійснив спробу визначити етапи розвитку людини як повторення етапів еволюції життя.
Перший в історії педагогічний трактат - відомий під назвою "Про виховання оратора" і написаний римським педагогом Марком Фабієм Квінтиліаном (42-118 рр.), містить уявлення про важливий вплив оточуючого середовища на психічний розвиток дитини. Автор вважає вплив сучасного йому суспільства шкідливим для виховання особистості.
Ян Амос Коменський (народився у Чехії у 1592 р.; помер в Амстердамі у 1670 р.) - видатний слов'янський педагог, основоположник наукової педагогіки - підкреслював необхідність враховувати вікові особливості дитини в навчанні та вихованні, вважав закони розвитку природи і людини взаємовідповідними, запропонував вікову періодизацію розвитку людини. ЯА.Коменський приділяв особливу увагу дошкільному дитинству, назвавши його материнською школою.
Джон Локк (Англія, 1632-1704 рр.) також підкреслював необхідність спиратись на природні властивості дитини при її вихованні.
Жан-Жак Руссо (Франція, 1712-1778 рр.) першим звернув увагу на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкресливши його визначальну особливість - зростання самосвідомості, яке, за висловом ученого, призводить до "другого народження". Дитина - це не маленький дорослий, а своєрідна істота. Жан-Жак Руссо також вперше висловив ідею дитячої психології як науки. Свої психологічні погляди, проникнуті гуманізмом і демократизмом, вчений виклав у романі – трактата «Еміль або про виховання» (1762).
|
|
|
Першою працею про психічний розвиток дитини була книжка німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 р.). В ній відображені результати його спостереження за розвитком однієї дитини з дня народження до 3 років.
Німецький педагог Фридріх Фребель (1782-1852 рр.) розробив першу систему дошкільного виховання, яка спиралась на певні уявлення про закономірності психічного розвитку дитини.
У другій половині ХІХ ст. у природничо орієнтованій психології виникає метод експерименту (Вебер, Фехнер, Еббінгауз). Один з перших прикладів експериментально-психологічних досліджень у дитячого розвитку становлять роботи Івана Михайловича Сєченова (Росія, 1829-1909 рр.) "Рефлекси головного мозку" (1863), "Елементи думки" (1878). У них доводиться, що спадкова нервова організація дитини несе в собі тільки можливості розвитку, які реалізуються в ході її "реальних зустрічей" з навколишнім світом. Вчений підкреслював роль рухових аналізаторів у пізнанні й виробленні навичок та розглянув перехід від мимовільних до довільних дій.
|
|
|
Визначний вплив на розвиток дитячої психології справила діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського (Росія, 1824-1870 рр.). Своєю фундаментальною працею "Людина, як предмет виховання" він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у пізнанні людини. Було детально розглянуто співвідношення спадковості і суспільних умов, доведено необхідність виховання для засвоєння дитиною надбань людства. Він пояснив природу дитячої уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення, формування основ характеру під впливом основної діяльності дитинства – гри. Пояснив чому діти граються з психологічної точки зору.
Перші спроби експериментальних досліджень у дитячій психології зроблено і в інших країнах. В. Прейєр у своїй праці "Душа дитини" (Німеччина, 1881 р.) виклав результати спостережень і експериментів зі своїм сином від моменту його народження до року. Інший німецький психолог В. Штерн провів спостереження і зробив певні узагальнення щодо психічного розвитку і розвитку мовлення трьох дітей до 5-6 років (робота "Психологія раннього дитинства до шестилітнього віку", 1914 р.). К. Гросс вивчав ігри дітей і тварин (робота "Душевне життя дитини"). У Франції А. Біне розробив перші тести розумового розвитку дітей. У Швейцарії організовано інститут педагогічних наук, де працював Е. Клапаред - автор праці "Про психологію дитини".
|
|
|
На початку ХХ ст. серед передових психологів Росії розгорнувся рух за створення експериментальних основ дитячої психології. Значний внесок у цю справу зробили Г. І. Россолімо, О. П. Нечаев, В. М. Бехтерев, О. Ф. Лазурський. Вони ініціювали скликання низки з'їздів з педагогічної психології та експериментальної педагогіки (1906, 1910, 1913, 1916 рр.). У 1910 р. відомий російський психолог Олександр Федорович Лазурський (1874-1917 рр.) запропонував природний експеримент, який органічно поеднував дослідницькі завдання дитячої психології із практикою навчання і виховання.
Лев Семенович Виготський (1896 —1934 рр.) розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій. Згідно цієї концепції, розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковим погляд про те, що зріла особа представлена вже в матеріальній структурі людського організму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить свою реалізацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства: «процес культурного розвитку треба розуміти як зміну основної початкової структури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються новим співвідношенням частин».
|
|
|
Вищі психічні функції виникають у процесі навчання і виховання в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці психічні функції забезпечують здійснення свідомої людської діяльності. Розвиток людини відбувається в процесі засвоєння засобів діяльності (зовнішніх і внутрішніх) шляхом навчання. Тому навчання має центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток. Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку за Л. С. Виготським — є рівень актуального розвитку та зона найближчого розвитку.
Рівень актуального розвитку — це ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відповідає на тестові запитання).
Зона найближчого розвитку — це ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвиваюче навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.
Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його численних послідовників (Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.).
Сергій Леонідович Рубінштейн (1889—1960 рр.) став родоначальником ще однієї наукової школи психології. Вчений зосередив свої зусилля на розробці методології психологічної науки, зокрема важливого для вікової та педагогічної психології принципу єдності свідомості й діяльності. Діяльність зумовлює формування психіки, яка, у свою чергу, є умовою виконання діяльності.
Олексій Миколайович Леонтьєв (1903—1979 рр.) здійснив ґрунтовний внесок у різноманітні галузі психології. Були здійснені дослідження розвитку психіки як в онтогенезі (розробка теорії провідної діяльності, дослідження процесу формування психіки в провідній діяльності), так і у філогенезі (фундаментальна праця «Проблеми розвитку психіки»).
Лідія Іллівна Божович (1908—1981 рр.) присвятила основні дослідження розкриттю процесу формування особистості [14]. Було зроблено важливі висновки про те, що формування особистості відбувається не автоматично, а шляхом змін її внутрішнього світу. Внутрішня позиція особистості опосередковує всі виховні впливи.
Петро Якович Гальперін (1902—1988 рр.) та Ніна Федорівна Тализіна (нар. 1923 р.) розробили теорію поетапного формування розумових дій.
Данило Борисович Ельконін (1904—1984 рр.) досліджував проблеми ігрової діяльності, вікової періодизації психічного розвитку.
Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, проведені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку дитячої психології в Україні.
Дитяча психологія є окремою частиною вікової психології, що вирізняється самостійним предметом досліджень. Цей предмет здається тим відтинком індивідуального життєвого шляху особистості, який прийнято називати дитинством. У навчальних посібниках і підручниках з назвою «Дитяча психологія» знаходимо різне трактування поняття дитинства. Так, у навчальному посібнику за авторством Г.О. Люблінської розглядаються вікові періоди розвитку дитини, починаючи від народження і завершуючи молодшим шкільним віком. Натомість, у посібниках за авторством Я. Л. Коломінського та Е. А. Панько, Р. В. Павелківа та О. П. Цигипало, О. О. Смірнової, О. О. Шаграєвої розгляд обмежується періодом від народження до початку шкільного навчання дитини.
Сучасна дитяча психологія у визначеннні періоду дитинства спирається на «Конвенцію про права дитини», прийняту Генеральною Асамблеєю ООН та ратифіковану Постановою Верховної Ради України N 789-12 від 27.02.91. У статті першій цієї Конвенції зазначається, що «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку». Таким чином, нами передбачається розгляд вікового періоду психічного й особистісного розвитку людини починаючи від народження і завершуючи юнацьким віком. Із цих 18-ти років виділяєьбся в окрему категорію долшкільне дитинство.
До сфери дійсності, що становить предмет дитячої психології, належить психічний розвиток дітей дошкільного віку, а сааме з дня народження і до семи років.
Дитяча психологія розв’язує такі завдання:
1. Психічний розвиток дитини на різних етапах її індивідуального життя. Лінії психічного розвитку — це, по-перше, виникнення і вдосконалення психічних процесів (пізнавальних та емоційно-вольових), по-друге, становлення особистості (характеру, спрямованості, мотивації), по-третє, розвиток різних видів діяльності особистості.
2. Важливою проблемою дитячої психології є періодизація психічного та особистісного розвитку людського індивіда. Розглядаються динамічні (характеристики процесу змін) та змістові (новоутворення особистості, аналіз психіки на кожному віковому етапі) закономірності психічного та особистісного розвитку дитини.
3. Психічний розвиток в усіх його основних лініях нерозривно пов'язаний із націленими розвивальними впливами на підростаючу особистість з боку оточуючих людей — насамперед, батьків, педагогів. У такому разі розвиток прийнято називати формуванням психічних якостей підростаючої особистості, що також входить до явищ, що їх вивчає дитяча психологія.
4. Враховуючи те, що розвиток психіки і особистості дитини тісно пов'язаний із біологічними та соціальними умовами, дитяча психологія досліджує співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, дозрівання організму) й суспільних факторів на різних етапах онтогенезу, а також в історичному контексті.
ВИСНОВОК:
Таким чином, предмет дитячої психології — вікова динаміка психіки людини протягом дошкільного дитинства, розвиток психічних процесів та психічних якостей особистості дитини.
До предмету дитячої психології входить вивчення умов і рушійних сил розвитку психіки людського індивіду, динамічних та змістових закономірностей періодизації психічного розвитку, розкриття індивідуально-типологічних варіантів психічного розвитку людини на етапі дитинства.
У структурі дитячої психології виділяють психологію новонародженого, психологію дитини раннього віку, дитини-дошкільника.
Отже, дитяча психологія це – галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини, на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.
— дитяча психологія є окремою частиною вікової психології, що вирізняється самостійним предметом досліджень;
— віковий період дитинства, згідно з документами ООН, починається від народження дитини і триває до досягнення нею юнацького віку;
— предмет дитячої психології — вікова динаміка психіки людини протягом дитинства, розвиток психічних процесів та психічних якостей особистості дитини.
— дитяча психологія слугує теоретичною основою для педагогічної психології, а також для практики навчання й виховання дітей.
¾ до XVIII ст. знання з дитячої психології накопичувались в надрах філософії, педагогіки, природознавства; - у XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вперше висловив ідею дитячої психології як науки;
¾ перша праця про психічний розвиток дитини вийшла за авторством німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 р.);
¾ К.Д.Ушинський у ХІХ ст. заклав основи дитячої психології; на початку ХХ ст. у дитячу психологію запроваджено природний експеримент;
¾ Л. С. Виготський розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій навчання посідає центральне місце в розвитку психіки дитини;
¾ ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях радянських психологів Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.
- Чому дитяча психологія як наука пройшла такий довгий історичний шлях?
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!