Самостійна робота як організаційна форма навчання студентів вищих навчальних закладів.
Самостійні роботи – це різноманітні види індивідуальної і колективної навчально-пізнавальної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або у позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівником, але без його безпосередньої участі. Згідно “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України” самостійна робота є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений на СРС регламентується робочими планами ВНЗ і складає не менше 1/3 та не більше 2/3 загального об’єму навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни Організовуючи СРС, викладач повинен звернути увагу на визначення мети навчально-пізнавальної роботи студентів, обсягу, структури та змісту навчального матеріалу, який пропонується для самостійного опрацювання, правильний вибір форм та методів контролю за самостійною роботою студентів, а також здійснити її навчально-методичне забезпечення. Головна мета самостійної роботи є двоєдиною: засвоєння теоретичних знань, формування системи загальнонавчальних, інтелектуальних і професійних умінь і навичок та формування самостійності і активності особистості майбутнього фахівця. Порівнюючи особливості орієнтації на результати традиційних та нових підходів до організації навчання, слід окреслювати цілі самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів у сучасній вищій школі: - засвоєння теоретичних знань; - формування загальнонавчальних умінь і навичок; - формування мотивації до самоосвіти на протязі усього життя; - розвиток пізнавальних інтересів і здібностей; - розвиток критичного мислення; Види самостійної роботи студентів Самостійну роботу студентів можна класифікувати за різними критеріями: 1) З урахуванням на місце і час проведення, характер керівництва і спосіб здійснення контролю за її якістю з боку викладача можна виокремити: а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях; б) позааудиторну самостійну роботу (3-4 години на день, у т.ч. й у вихідні); в) самостійну роботу під контролем викладача – індивідуальні заняття з викладачем, особливості яких уже було висвітлено вище. 2) За рівнем обов’язковості виокремлюють: а) обов’язкову, б) бажану в) добровільну 3) 3 огляду на рівень прояву творчості студентів виокремлюють: а) репродуктивну самостійну роботуб) реконструктивну самостійну роботу, в) евристичну самостійну роботу г) дослідницьку самостійну роботу.Сучасні дидакти в організації самостійної роботи рекомендують застосовувати випереджувальні завдання (І. Трубавіна).
|
|
|
|
|
|
Дослідницька та інноваційна діяльність викладача у вищій школі.
Передусім, варто відмітити, що за своєю природою педагогічна діяльність є складною та багатогранною. Основною метою діяльності педагога згідно принципів Болонського процесу є формування конкурентоспроможної мобільної високопрофесійної особистості. Він повинен керувати цією діяльністю, аналізувати, надавати їй бажаного напрямку та оцінювати її, разом з тим, він повинен аналізувати і свою діяльність – від змісту й способів постановки завдань залежить характер діяльності студентів, а це визначає процес і зміст формування особистості. У своїй роботі педагогу багато доводиться досягати, покладаючись на власний досвід, поєднувати знання з інтуїцією, аналізувати результати проб, виправляючи допущені помилки. Педагогічний процес є активним і динамічним, він постійно збагачується новими досягненнями суспільного життя, як духовними так і матеріальними, тому неможливо раз і назавжди осягнути всі таємниці педагогіки, – їх треба постійно «перевідкривати». Педагогічний процес і в теорії, і в її практичному дійсному втіленні – результат діяльності педагога. Основою навчально- виховної роботи є насамперед досягнення педагогічної науки. Однак наука вказує для педагога лише загальний напрямок до мети. Справа викладача – використати рекомендації науки в конкретних, неповторних педагогічних ситуаціях, творчо поєднуючи відомі педагогічні засоби, видозмінюючи ці засоби стосовно до конкретних ситуацій. Дослідницькі вміння викладача формуються відповідно основним рівням системи навчання (праксіологічний, технологічний, методичній, методологічний) [5]. Праксіологічний рівень є базовим для формування дослідницьких вмінь, які формуються при засвоєнні фундаментального рівня фахової підготовки у ВНЗ. Технологічний рівень забезпечує формування технічних, організаційних і комунікативних дослідницьких умінь. Методичний рівень забезпечує: формування визначення цілей і завдань методики; аналіз навчального матеріалу відповідно до мети навчання; аналіз літератури; вибір змісту, методів, засобів і форм навчання, адекватних цілям методики; реалізацію розробленої методики на практиці; здійснення контролю і самоконтролю; аналіз результатів своєї діяльності; внесення змін до розробленої методики; оформлення результатів у вигляді ідеї, реферату, доповіді. Ці вміння формуються при вивченні педагогічних та методичних дисциплін. Методологічний рівень має на увазі формування дослідницьких вмінь усіх типів на більш високому, якісному рівні. До них відносимо такі дослідницькі вміння: аналіз педагогічної ситуації; виділення проблем у професійній діяльності; постановка мети і діагностичних завдань педтехнології; вибір змісту, форм, методів, засобів індивідуальної траєкторії навчання; прогнозування результату використання педтехнології; координація індивідуальних творчих зусиль із роботою педагогічного колективу; здобуття нового, соціально значимого результату; оформлення результатів у вигляді тез, статті, магістерської роботи. На думку О. Онуфрієвої, для забезпечення високого теоретичного й методичного рівня науково-дослідної роботи викладачі також повинні засвоїти такі вміння: 1) виявлення прихованих зв’язків та закономірностей; 2) знаходження нового у явищах, що спостерігаються; 3) правильне вживання існуючих наукових понять, використання загальноприйнятої термінології, чіткий опис фактів та явищ; 4) групування споріднених факторів за їх суттєвими ознаками згідно із загальнонауковими правилами; 5) ведення Педагогічні науки системного аналізу факторів і явищ; 6) передбачення можливих змін досліджуваних процесів, тенденцій розвитку [4]. Досліднику важливо чітко з’ясувати, якого типу та рівня експеримент він збирається проводити, оскільки від цього значною мірою залежить його підготовка й організація. Так, науково-дослідний експеримент передбачає отримання дослідником нових наукових знань, підтвердження (чи заперечення) істинності певного положення чи ефективності методичного прийому тощо. Науково-практичний експеримент має на меті на основі вже отриманих викладачем знань з проблеми дослідження забезпечити їх практичне застосування.
|
|
|
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 585; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!