Структура професійної діяльності викладача.
Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є:навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча. Так, навчальна діяльність спрямована на організацію та здійснення процесу навчання відповідно до нормативних документів: проведення лекційних, семінарсько-практичних занять, консультацій, контрольних заходів, керівництво курсовими і дипломними роботами тощо. Науково-методична діяльність пов’язана з підготовкою навчального процесу, його забезпеченням і удосконаленням. Виховна діяльність полягає в організації виховного впливу на майбутніх фахівців у процесі викладання навчальних дисциплін і в позааудиторній роботі. Науково-дослідна діяльність має за мету організацію наукових досліджень у певній, галузі знань, підвищення наукового рівня та розвитку творчого потенціалу викладача і студента. Л. Толстой підкреслював: “Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять і тебе, і науку, і ти виховаєш їх, але якщо сам не любиш її, то скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу”. Дорадча діяльність має на меті надання професійної допомоги виробничникам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів. Це також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків. Усі коротко охарактеризовані функції викладача мають виявлятися у єдності. Однак на думку Л. Д. Столяренко та С. І. Самигіна у різних викладачів одна функція може превалювати над іншою: приблизно 2/5 викладачів з їх загального числа орієнтовані на навчальну діяльність, 1/5 ‒ тяжіють до науково-дослідної діяльності, майже 1/3 ‒ вдало поєднують навчально-педагогічну і науково-дослідну діяльність.
|
|
|
Професійні та особистісні якості викладача ВНЗ.
Комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його функцій, є професіоналізм. Професіоналізм педагога вищої школи полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь: спеціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання); психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання); методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів). організаційних (володіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керувати діяльністю студентів). Досліджуючи рівень професіоналізму, М. Кузьміна здійснила диференціацію викладачів таким чином: І рівень ‒ репродуктивний (недостатній) полягає в умінні викладача передати студентам ту інформацію, якою володіє сам; ІІ рівень адаптивний (низький) передбачає уміння пристосувати виклад матеріалу до особливостей аудиторії; ІІІ рівень ‒ локально-моделюючий (середній) передбачає володіння педагогом стратегіями передавання знань з окремих розділів і тем; IV рівень ‒ системно-моделюючий (високий) полягає в умінні формувати систему знань, умінь і навичок з навчальної дисципліни загалом; V рівень ‒ системно-моделюючий (вищий) передбачає здатність педагога перетворювати свій предмет на засіб формування особистості студентів. Перехід викладача з більш низьких рівнів на більш високі досягається у процесі професійного самовдосконалення: через самоосвіту, залучення до системи підвищення кваліфікації, накопичення і осмислення передового педагогічного досвіду, аналізу власних здобутків і на цій основі реконструювання власної діяльності, та через самовиховання. Оскільки професія викладача відноситься до типу професій “людина-людина” (за класифікацією Є. Клімова), то вимоги до якостей особистості, що визначають ефективність взаємодії педагога і вихованця, є багатоплановими і всесторонніми. Тому як важливу вимогу до особистості викладача відомий український педагог М. М. Фіцула висуває наявність у нього “педагогічної вираженості”, що розглядається як своєрідна настанова на педагогічну діяльність і психологічну готовність до неї. Вона знаходить вияв у спрямованості прагнень і бажанні виховувати і навчати студентів, удосконалювати моделі спілкування, поведінки та взаємодії з ними. Важливою рисою громадянина України визначається патріотизм. Взаємодія викладача і студента є одним із найважливіших чинників, викладач має бути ерудитом ‒ різнобічно освіченою людиною. Педагогічна професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття потреб та вимог суспільства і відповідного коригування своєї роботи. Інноваційність має характеризувати професійну діяльність викладача ВНЗ. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є його налаштованість на творчий пошук упровадження новітніх досягнень психолого-педагогічної науки в повсякденну практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду, прагнення до освоєння та застосування нових педагогічних технологій, активних форм і нових методів організації навчально-виховного процесу. У педагогічній діяльності особливого значення набувають спостережливість та уважність. Спостерігаючи за студентами, викладач отримує інформацію про їх індивідуально-психологічні особливості, відношення до навчальної діяльності, до студентів і викладачів, складає уявлення про здібності юнаків і дівчат, їх психічні стани та настрої тощо. Ці знання викладач повинен оптимально використати при організації навчально-пізнавальної та науково-дослідної діяльності вихованців, забезпеченні індивідуального підходу до них. Уміння довгий час концентрувати увагу особливо потрібні педагогу вищої школи у процесі проведення навчальних занять, адже йому слід логічно і науково обґрунтовано викласти значний об’єм інформації, не припуститися помилок у термінах, формулах, обчисленнях, забезпечити логіку викладу і водночас тримати в полі зору велику студентську аудиторію. Студенти добре сприйматимуть навчальний матеріал, якщо викладач може логічно, конкретно і чітко сформулювати свою думку, дохідливо, переконливо пояснити, використовуючи літературну мову. Особливою вимогою до особистості викладача є наявність педагогічної тактовності (від лат. tactus - дотик, відчуття, почуття) ‒ почуття міри у застосуванні засобів педагогічного впливу на студентів. Педагогічний такт проявляється в умінні належним чином поводитися у певній педагогічній ситуації, знаходити педагогічно доцільну лінію поведінки: просто і переконливо розмовляти, ставити розумні і педагогічно обґрунтовані вимоги, поважати гідність вихованців.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 805; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!