Лекторська майстерність викладача як необхідна умова забезпечення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів
У навчальному процесі вищої школи, зазвичай, використовується науковий стиль мовлення, для якого характерними є такі риси як науковість, послідовність, доказовість, виділення головного, логічність, об'єктивність, узагальненість. У науковій мові головну роль відіграє правильне використання категоріально-термінологічного апарату наукової дисципліни. З цих позицій вимоги до стилю мовлення викладача можна доповнити вимогами до комунікативних якостей культури мовлення, окреслених відомим педагогом і лінгвістом В. Головіним : o правильність - відповідність мови мовній нормі; o точність - сувора відповідність слів предметам, що їх означають, явищам дійсності; o чистота мови - мова, в якій немає елементів, чужих літературній мові та елементів, що відкидаються нормами моралі; o виразність - особливості структури мови, що викликають увагу та інтерес слухача; o доцільність - підбір та організація мовних засобів, що роблять мову такою, яка відповідає меті та умовам спілкування; o багатство - різноманітність мовних засобів. Доцільність мови - це така організація мовних засобів, яка понад усе підходить для конкретної ситуації висловлювання, відповідає меті та завданням спілкування, сприяє установленню контакту між тим, хто говорить, та тим, хто слухає. Мова - це пов'язане ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доцільні Точність і ясність мовлення - взаємно пов'язані. Точність надає мові ясності, а ясність є наслідком точності. Критерій точності висловлювання визначається і його правильністю. Слово повинне бути адекватне висловленому ним поняттю. Захоплення книжковими словами, вживання надуманих термінів стає причиною псевдонауковості мовлення. Важливою умовою лекторської майстерності викладача є стислість мовлення. Вживання складних речень - характерна ознака книжкових стилів. При усному викладі лекції бажано використовувати більш прості речення, однак міркування філософського характеру потребують ускладненого синтаксису. Лектор в аудиторії повинен турбуватися про те, щоб мова не порушувала логічних законів . Зокрема, закону тотожності: предмет думки в межах одного міркування повинен залишатися незмінним. Помилки як "заміна тези": почавши говорити про одне, у процесі міркування людина непомітно для себе починає говорити про щось інше.Закон протиріччя: не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких стверджує, а інше заперечує те ж саме і в той же час.Закон виключення третього: якщо є два протилежних одне одному судження про предмет, то одне з них істинне, а інше - ні, між ними не може бути середнього, тобто такого судження, яке було б істинним у тому ж відношенні.Закон достатнього обгрунтування: для того щоб визнати судження істинним, слід обгрунтувати свою точку зору, потрібно довести істинність висунутих положень, послідовність та аргументованість висловлювань. Вага доказів покладається на того, хто стверджує.
|
|
|
|
|
|
Педагогічна імпровізація як елемент лекторської майстерності
Педагогічна імпровізація (від лат. ітрrovisus - несподіваний, раптовий) ‒ діяльність педагога, що здійснюється в процесі педагогічного спілкування без довгого попереднього осмислення, обдумування. її метою є швидке і гнучке реагування на конкретну непередбачувану педагогічну ситуацію, її швидкий і ефективний розв'язок. У процесі викладацької діяльності, зазвичай, типовими є наступні варіанти поведінки педагога: 1)природній тип: ефективні імпровізаційні дії не викликають у викладача психологічних і емоційних труднощів; 2)напружено - перетворювальний тип: викладач мобілізує усі ресурси особистості для подолання виниклих труднощів; 3)навмисно - ухильницький тип: свідоме “ухилення педагога” від подолання несподівано виниклої ситуації (він “не помічає” її); 4)мимовільно - гальмівний тип: розгубленість і повне гальмування дій викладача; 5)емоційний зрив: викладач діє, втративши контроль на собою, своїми емоціями, безсистемно, поглиблюючи чи провокуючи конфлікт; 6)неадекватний тип: викладач приховує свої почуття, але не може трансформувати їх у педагогічно доцільні переживання і дії. Оволодіння умінням педагогічної імпровізації ‒ один із шляхів досягнення педагогічної майстерності викладача ВНЗ. У першу чергу слід уникати негативного відношення до студентів, які на погляд викладача є лінивими, недисциллінованими чи байдужими до його предмету. Аналізуючи реальну роботу викладачів на заняттях, М.Тален здійснив типологію їх педагогічних позицій: Модель І - “Сократ”. Це викладач з репутацією любителя дискусій і суперечок, які він свідомо провокує на заняттях. Викладачеві такого типу притаманні індивідуалізм, безсистемність у навчальному процесі, які виникають у результаті конфронтації та потреби студентів у захисті власних позицій і поглядів.Модель ІІ - “Керівник групової дискусії”, який головним у навчально-виховному процесі вважає досягнення згоди і співробітництва між студентами, вбачаючи свою роль у посередництві. Для керівника групової дискусії пошук демократичної згоди важливіший результату дискусії.Модель ІІІ - “Майстер”. Викладач виступає як взірець поведінки, що повинна безумовно копіюватися і не тільки в навчальному процесі, але й у відношенні до життя взагалі.Модель IV - “Генерал”. Цей тип підкреслено вимогливий, жорстко вимагає слухняності, бо викладач вважає, що завжди і в усьому правий, прагне, щоб підопічні чітко і без дискусій виконували його вказівки.Модель V - “Менеджер”. Викладачі такого типу орієнтовані на створення сприятливої атмосфери у діяльності студентів, стимулювання їх ініціативи і самостійності. “Менеджер” намагається обговорити з кожним із своїх вихованців зміст діяльності, забезпечити якісний контроль і оцінку кінцевого результату.Модель VI - “Тренер”. Створює атмосферу спілкування у студентській групі, насичену духом корпоративності. Студенти у даному випадку стають ніби “гравцями” однієї команди, де кожен окремо не важливий як індивідуальність, а в групі усі разом досягають успіхів. Викладач переймає функції натхненника успішної групової пізнавальної діяльності, для якого головне кінцевий результат, успіх, перемога.Модель VII - “Гід”. Лаконічний, точний, стриманий, коректний. Енциклопедист. Відповіді на всі запитання Йому давно відомі, як і запитання, які можуть цікавити студентів. Чудово володіє педагогічними технологіями і технікою, а тому дуже часто його заняття бувають відверто нудними, попередньо запрограмованими.
|
|
|
|
|
|
Поняття педагогічного іміджу
Заповітним бажанням кожного викладача є бажання відчути зацікавленість студентів у вивченні його дисципліни та гарні результати її засвоєння. Досягненню цієї мети сприяє уміння встановлення контактів зі студентською аудиторією, утвердження викладача як авторитетного джерела інформації, як особистості, яка своїми знаннями та поведінкою може плідно вплинути на молоде покоління. Отже, важливою умовою забезпечення високого рівня культури взаємовідносин між професорсько-викладацьким складом і студентством є привабливий, педагогічно позитивний імідж вищого навчального закладу та особистий імідж викладача як його офіційного представника. Імідж педагога - як принцип виховання собою, є одним із важливих принципів гуманістичної педагогіки: особистий образ педагога має бути привабливим для тих, хто навчається. Слово "імідж" (image) в англо-російському словнику перекладається як "образ", "відображення", "подоба", "ікона", "лице". Вдалий імідж - це здатність навіяти оточуючим, що носій даного іміджу є втіленням у собі тих ідеальних якостей, які вони хотіли б мати, якби були на місці цієї людини. Поняття іміджу окреслює не лише природні властивості особистості, але й соціально напрацьовані: воно пов'язане як з зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, її психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу її суспільства. Надбання викладачем ВНЗ позитивного професійного іміджу не самоціль, але володіння ним складає суттєву особистісну і професійну характеристику людини, має глибокий практичний зміст. Педагогічний імідж (англ. image - образ) - емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості. При формуванні іміджу педагога реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписує йому оточення. Імідж охоплює зовнішність, манеру одягатися, стиль спілкування, поведінки, мислення. Інакше кажучи, це мистецтво "керувати враженнями" (Е. Гоффман). Імідж учителя повинен відображати його харизматичні риси - найпривабливіші якості, які асоціюються з індивідуальністю людини і охоплюють соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям учитель здобуває визнання, успіх, авторитет. Практика свідчить, що нерідко інтерес аудиторії до своєї особистості педагоги-початківці підтримують або екстравагантністю - незвичністю вигляду, манер, або епатажем - вульгаризованою формою іміджу. Для досягнення відповідного іміджу потрібно насамперед об'єктивно оцінити те, що дано природою, визначити свої переваги і вдало використовувати їх. Не менш важливо навчитися дивитися на себе очима інших людей, оцінювати свою харизматичність, уміти себе "подати" - самопрезентуватися. Самопрезентація (лат. р, від praesentatio- передаю, вручаю) - вміння людини подати себе з найкращого боку, викликати почуття довіри до себе і зберегти його. Імідж педагога впливає на успішність його само-презентації. Зокрема, перше враження про людину складається саме під впливом її зовнішнього вигляду. Одяг, взуття, макіяж, аксесуари - все це створює її образ. Однак слід пам'ятати, що і зачіска, і костюм, і прикраси до одягу вчителя мають підпорядковуватись розв'язанню педагогічних завдань і ефективному впливу на формування особистості учня. Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним: привітна усмішка, стримані рухи, плавна хода, правильна постава тощо.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 587; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!