Отже, під час здійснення різних видів комунікацій особливої ваги набуває культура спілкування - дотримування правил поведінки, етикету, передбачених міжнародним протоколом.



Управлінське рішення як результат управлінської діяльності. Класифікація управлінських рішень

 

 

Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему після її офіційного визнання, тобто після прийняттяуправлінського рішення.

Управлінське рішення - результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Класифікація управлінських рішень найчастіше проводиться за кількома ознаками.

1. За сферою охоплення:

- загальні рішення — стосуються всієї організації;

- часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.

2. За тривалістю дії:

- перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік);

- поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.

3. За рівнем прийняття:

- рішення на вищому (інституційному) рівні управління;

- рішення на середньому (управлінському) рівні управління;

- рішення на нижчому (технічному) рівні управління.

4.    За особливостями вирішуваних організацією завдань:

- організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;

- організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації,
поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

- компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.

5.    За способом обґрунтування:

- інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;

- рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив;

- раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найбільш об'єктивними.

6.    За способом прийняття:

- одноособові рішення;

- колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;

- колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним колективом.

7. За характером:

- економічні рішення;

- технологічні рішення;

- соціально-психологічні рішення;

- адміністративні рішення.

 

Умови прийняття ефективних управлінських рішень

 

 

Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідні такі умови:

- право прийняття,

- повноваження,

- обов'язковість,

- компетентність,

- відповідальність.

Право прийняття рішень окреслює сферу діяльності конкретних менеджерів щодо прийняття відповідних рішень. Певними правами щодо прийняття рішень наділені всі менеджери, але кожен з них чи відповідні їх групи можуть приймати тільки конкретні рішення. Загальні рішення мають право приймати лише лінійні керівники.

Повноваження характеризує межу між групами менеджерів при прийнятті рішень. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які, згідно з посадовими обов'язками, може приймати тільки директор підприємства.

Обов'язковість є здатністю об'єктивно усвідомлювати необхідність прийняття рішення відповідно до ситуації, що склалася. Вимагає від менеджера неминучого прийняття рішення, якщо цього потребують обставини.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати адекватні реаліям, кваліфіковані, обґрунтовані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки; показує, які санкції можна застосовувати стосовно менеджера в разі прийняття ним невдалого рішення.

 

Процес прийняття управлінських рішень. Оптимізація управлінських рішень

 

 

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).

2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.

3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.

4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).

5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).

6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо).

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо).

3. Середовище прийняття рішення:

- визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

- ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

- невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

5. Взаємозалежність рішень.

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

8. Наявність ефективних комунікацій.

9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г.Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

Оптимізація управлінських рішень - вибір найефективнішого варіанта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив.

Функцію оптимізації управлінських рішень можна відобразити такою формулою:

 

 

де у — параметр, за яким проводиться оптимізація;

 — варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень хп визначаються ресурсами, трудовим потенціалом, виробничою площею тощо.

Наука управління як механізм оптимізації управлінських рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації, застосування моделей.

Науковий метод. Передбачає застосування чітко регламентованих аналітичних процедур, суть та зміст яких наступна:

Перший етап. Збір інформації (внутрішньої та зовнішньої).

Другий етап. Аналіз інформації.

Третій етап. Формування гіпотези (механізмів впливу, інструментів реалізації).

Після перевірки гіпотези (четвертий етап), подальші дії можуть розвиватись за одним із двох варіантів:

1) реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (п'ятий етап);

2) повернення з допомогою зворотного зв'язку на один з попередніх етапів, продовжуючи пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

Системна орієнтація. Ґрунтується на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка складається із взаємопов'язаних елементів. У процесі діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, послуги, прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього процесу дає матеріал для прийняття найефективнішого варіанта управлінського рішення.

Застосування моделей. При обґрунтовуванні управлінських рішень забезпечує врахування всіх факторів і альтернатив, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання вважають найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень.

Модель - відображення у схемі, формулі, взірці характерних ознак досліджуваного об'єкта.

Вона є спрощеною конкретною управлінською ситуацією, відображаючи реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей зумовлена такими причинами:

- складністю виробничо-господарської діяльності;

- наявністю багатофакторних залежностей у процесі розв'язання управлінських завдань;

- потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень;

- необхідністю орієнтувати управління на майбутнє;

- необхідністю врахування динаміки середовища функціонування.

 За внутрішньою сутністю та особливостями функціонування виділяють такі моделі:

- фізичні — вони є описом об'єкта в збільшеному або зменшеному масштабах;

- аналогові — функціонують як реальні об'єкти, але не схожі на них;

- математичні (символічні) — їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик об'єкта.

На практиці традиційним є такий порядок розроблення моделей:

1. Постановка завдання. Визначаються очікувані результати від розроблення і застосування моделі.

2.  Підготовка інформації. Відбувається збір найважливішої інформації щодо об'єкта моделювання та оцінюється економічна інформація щодо доцільності розроблення моделі.

3.  Формування моделі. Здійснюється за допомогою різноманітних засобів формування спрощеного відображення модельованого об'єкта чи процесу.

4.  Перевірка моделі на достовірність. Відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціонування.

5.  Використання моделі.

6. Відновлення моделі. Передбачає її удосконалення.

У процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід брати до уваги чинники, що знижують їх ефективність: недостовірні вхідні умови (припущення); інформаційні обмеження; страх користувачів; недостатня практична перевірка; надмірно висока вартість моделі; недостатнє врахування факторів тощо.

Найпоширенішими є такі способи моделювання:

Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів.

Теорія черг. Визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них (модель «оптимального обслуговування»).

Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, готової продукції на складі.

Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб. Такі моделі найпопулярніші в менеджменті.

Імітаційне моделювання. Забезпечує практичне застосування моделі замість реальної системи.

Економічний аналіз (метод оцінювання витрат та економічних вигод). Ґрунтується на з'ясуванні економічних умов, за яких підприємство стає вигідним. Основною умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

Балансові методи. Базуються на побудові балансів витрат, прибутків, бюджетів тощо.

Платіжна матриця. Статистичний метод, за допомогою якого з кількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подають у формі таблиці.

Дерево рішень. Схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування. Реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Відіграє дуже важливу роль в економіці.

Прогнозування — різновид планування, за якого використовується накопичений досвід та припущення з метою передбачення майбутнього.

Виділяють кілька груп методів прогнозування.

1. Неформальні методи прогнозування:

- на основі словесної (вербальної) інформації, отриманої каналами радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо;

- на основі письмової інформації, отриманої з газет, журналів, бюлетенів, звітів тощо;

- за результатами промислового шпіонажу.

2. Формальні методи прогнозування.

Кількісні методи:

- аналіз минулих рядів — ґрунтується на припущенні, що минуле може повторитися у майбутньому і що існують певні тенденції до цього;

- причинно-наслідкове (кореляційне) моделювання використовують для прогнозування ситуацій, що залежать більше ніж від однієї змінної величини.

Якісні методи:

- думка журі — полягає в поєднанні та синтезуванні думок експертів - членів журі (ради, комісії тощо);

- думка фахівців зі збуту — ґрунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів;

- думка споживачів — на основі результатів опитування клієнтів;

- думка експертів — ґрунтується на процедурах, реалізуючі які група експертів доходить певної згоди.

Прийняття менеджерами раціональних рішень, що відповідають установленим критеріям та спрямовані на досягнення визначених цілей, не може гарантувати їх успішної реалізації. Виконання управлінських рішень потребує застосування дієвих організаційних, мотиваційних та контрольних механізмів, а також забезпечення колективної націленості на досягнення намічених результатів.

 

 

Питання для самоперевірки знань:

 

 

1. Розкрийте роль комунікацій у процесі менеджменту.

2. Яка роль неформальних комунікацій в діяльності організацій?

3. Поясніть за допомогою прикладів сутність комунікаційного процесу.

4. Охарактеризуйте роль шумів у комунікаційному процесі.

5. Розкрийте особливості міжособистісних комунікацій; вкажіть перешкоди, які виникають при їх здійсненні та напрямки усунення.

6. Сутність та класифікація управлінських рішень.

7. Які чинники впливають на процес прийняття управлінських рішень?

8. Моделі прийняття управлінських рішень, їх види та умови застосування.

 

 

Проблемні питання:

1. Комунікації – це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, на основі чого менеджер отримує інформацію. Для чого необхідна інформація менеджеру?

2. Як стверджують більшість економістів світу, керівник будь-якої організації витрачає на комунікації від 50 до 90 відсотків свого часу. Чому так багато і яка потреба в цьому?

3. Основними формами комунікацій є офіційна або неофіційна інформація. Висвітлить їх сутність та відмінність між собою.

4. Процес комунікацій – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Як відбувається обмін інформацією?

5. До управлінських рішень належать програмовані або не програмовані. У чому полягає їх сутність і відмінність?

6. Залежно від виду проблем, що стоять перед організацією, та підходів вирішення у процесі формування управлінських рішень їх розділяють на види. У чому полягає їх сутність?

7. Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний. У чому полягає його складність і багатогранність?

8. До основних методів прийняття управлінських рішень належать: матричний, теорії ігор, дерево рішень, ділових ігор, груповий тощо. У чому полягає їх основна сутність?

9. Існує багато факторів, що впливають як позитивно, так і негативно на процес прийняття управлінських рішень. У чому полягає їх сутність?

10. Доки рішення не впроваджено на практиці, до того часу воно залишається лише добрим побажанням, а для його виконання необхідна велика організаторська робота зі сторони менеджера. У чому полягає ця робота?

 

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 258; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ