Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ
Навчальна мета. Оволодіння знаннями щодо сутності понять «повноваження», «делегування», «організування», «організаційна структура управління». Формування вміння класифікувати організаційні структури управління.
Основні терміни й поняття: організаційна діяльність, лінійні та функціональні повноваження, організаційна структура управління, лінійно-функціональна організаційна структура, централізація та децентралізація.
Сутність та особливості функції організування. Повноваження, обов’язки, відповідальність
Організування - вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.
Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:
- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);
- встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.
Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваженні, відповідальності й делегуванні.
Повноваження - обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.
Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.
|
|
|
Відповідальність - покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.
Відповідальність має подвійну сутність.
З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі й відповідальність.
З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність.
Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень.
Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників в організації.
Делегування — передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.
Американський менеджмент виокремлює дві концепції процесу передавання повноважень.
1. Класична концепція. Згідно з нею повноваження передаються від вищого до нижчого рівня (наприклад, головний технолог отримує повноваження від головного інженера).
2. Концепція обмежених повноважень. За цією концепцією підлеглий має право відхиляти вимоги керівника.
|
|
|
Повноваження визначаються політикою, процедурами, правилами тощо і розширюються з підвищенням рівня управління. Вони залежать також від традицій, моралі, культури, звичаїв, обрядів, особливостей структури організації тощо. Однак повноваження не є тотожними з владою, оскільки вони — це право, яке делегується, а влада — це можливість впливати, реальна здатність діяти і змінювати ситуацію.
За характером делегування розрізняють лінійні і функціональні повноваження.
Лінійні повноваження передають безпосередньо від вищої посадової особи до підлеглого і далі до інших підлеглих. Вони передбачають узаконену владу. Керівник у межах лінійних повноважень може розв'язувати проблеми без погодження з вищими керівниками, керуючись при цьому наказами, розпорядженнями, настановами, законами, звичаями тощо.
Делегування лінійних повноважень формує ієрархію рівнів управління підприємством, процес створення якої називається скалярним. Завершена ієрархія є скалярним ланцюгом, тобто ланцюгом команд. Прикладом може бути ієрархія звань військових, ступенів і звань науковців, рангів (категорій) державних службовців тощо.
Ефективність лінійних повноважень залежить від:
|
|
|
- єдиновладдя (керівник отримує свої повноваження тільки від одного вищого керівника);
- регламентування кількості працівників, безпосередньо підпорядкованих даному керівникові (встановлення норми управління (норми керованості));
- вибору ефективного стилю керівництва.
Функціональні (штабні) повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією. Наприклад, проректор з наукової роботи делегує функціональні повноваження в галузі управління науковою роботою заступнику декана факультету з наукової роботи, хоча останній перебуває в лінійному підпорядкуванні декана факультету.
Зважаючи на різноманітні особливості функціональних повноважень, виділяють кілька їх видів:
- узаконені — функціональний керівник діє в межах законодавчих норм, статутних документів, наказів тощо, виконуючи їх без жодних узгоджень;
- рекомендаційні — спрямовані на вироблення конкретних рекомендацій;
- обов'язкові з'ясування — функціональний керівник з'ясовує свої рішення з лінійними керівниками різного рівня;
- паралельні — рішення функціонального керівника діють незалежно і одночасно з рішеннями лінійних керівників.
|
|
|
Делегування лінійних і функціональних повноважень вимагає ефективної мотивації, впливу, керівництва (лідерства), комунікацій, контролю тощо. Тому в підпорядкуванні керівника можуть бути 4 типи апарату:
- обслуговуючий - виконує конкретні функції (панів відділ, відділ кадрів, конструкторський відділ, відділ праці та заробітної платні, бухгалтерія, відділ збуту, відділ постачання тощо);
- консультативний — формується зі спеціально запрошених на постійну або тимчасову роботу консультантів керівника;
- особистий — працівники, які безпосередньо співпрацюють із керівником (секретар, референт, помічник та ін.);
- інформаційний — надає керівникові необхідні комунікаційні послуги.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1083; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!