Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ



 

 

Навчальна мета. Оволодіння знаннями щодо сутності понять «повноваження», «делегування», «організування», «організаційна структура управління». Формування вміння класифікувати організаційні структури управління.

Основні терміни й поняття: організаційна діяльність, лінійні та функціональні повноваження, організаційна структура управління, лінійно-функціональна організаційна структура, централізація та децентралізація.

 

Сутність та особливості функції організування. Повноваження, обов’язки, відповідальність

 

 

Організування - вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);

- встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.

Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваженні, відповідальності й делегуванні.

Повноваження - обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.

Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.

Відповідальність - покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.

Відповідальність має подвійну сутність.

З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі й відповідальність.

З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність.

Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень.

Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини працівників в організації.

Делегування передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.

Американський менеджмент виокремлює дві концепції процесу передавання повноважень.

1. Класична концепція. Згідно з нею повноваження передаються від вищого до нижчого рівня (наприклад, головний технолог отримує повноваження від головного інженера).

2. Концепція обмежених повноважень. За цією концепцією підлеглий має право відхиляти вимоги керівника.

Повноваження визначаються політикою, процедурами, правилами тощо і розширюються з підвищенням рівня управління. Вони залежать також від традицій, моралі, культури, звичаїв, обрядів, особливостей структури організації тощо. Однак повноваження не є тотожними з владою, оскільки вони — це право, яке делегується, а влада — це можливість впливати, реальна здатність діяти і змінювати ситуацію.

За характером делегування розрізняють лінійні і функціональні повноваження.

Лінійні повноваження передають безпосередньо від вищої посадової особи до підлеглого і далі до інших підлеглих. Вони передбачають узаконену владу. Керівник у межах лінійних повноважень може розв'язувати проблеми без погодження з вищими керівниками, керуючись при цьому наказами, розпорядженнями, настановами, законами, звичаями тощо.

Делегування лінійних повноважень формує ієрархію рівнів управління підприємством, процес створення якої називається скалярним. Завершена ієрархія є скалярним ланцюгом, тобто ланцюгом команд. Прикладом може бути ієрархія звань військових, ступенів і звань науковців, рангів (категорій) державних службовців тощо.

Ефективність лінійних повноважень залежить від:

- єдиновладдя (керівник отримує свої повноваження тільки від одного вищого керівника);

- регламентування кількості працівників, безпосередньо підпорядкованих даному керівникові (встановлення норми управління (норми керованості));

- вибору ефективного стилю керівництва.

Функціональні (штабні) повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією. Наприклад, проректор з наукової роботи делегує функціональні повноваження в галузі управління науковою роботою заступнику декана факультету з наукової роботи, хоча останній перебуває в лінійному підпорядкуванні декана факультету.

Зважаючи на різноманітні особливості функціональних повноважень, виділяють кілька їх видів:

- узаконені — функціональний керівник діє в межах законодавчих норм, статутних документів, наказів тощо, виконуючи їх без жодних узгоджень;

- рекомендаційні — спрямовані на вироблення конкретних рекомендацій;

- обов'язкові з'ясування — функціональний керівник з'ясовує свої рішення з лінійними керівниками різного рівня;

- паралельні — рішення функціонального керівника діють незалежно і одночасно з рішеннями лінійних керівників.

Делегування лінійних і функціональних повноважень вимагає ефективної мотивації, впливу, керівництва (лідерства), комунікацій, контролю тощо. Тому в підпорядкуванні керівника можуть бути 4 типи апарату:

- обслуговуючий - виконує конкретні функції (панів відділ, відділ кадрів, конструкторський відділ, відділ праці та заробітної платні, бухгалтерія, відділ збуту, відділ постачання тощо);

- консультативний — формується зі спеціально запрошених на постійну або тимчасову роботу консультантів керівника;

- особистий — працівники, які безпосередньо співпрацюють із керівником (секретар, референт, помічник та ін.);

- інформаційний — надає керівникові необхідні комунікаційні послуги.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 195; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ