Колективи (групи) працівників в організації
Колектив (група) – дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.
Групи, які створені волею керівників організації, називаються формальними. Вони виникають при поділі праці:
- горизонтальному (формуванню підрозділів);
- вертикальному (виникнення рівнів управління).
Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.
У кожній організації існує три типи формальних груп:
1. Групи керівників (командні групи), до яких можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і бортінженер; директор заводу і його заступники, ректор академій та проректори; начальник цеху та його заступники.
2. Цільові виробничі групи, які формують особи, що виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціалізованими. В організації можуть існувати групи конструкторів, фінансистів, маркетологів та ін.
3. Комітети – це групи, яким організація делегує повноваження щодо виконання конкретного завдання. До них належать ради, комісії, збори, команди тощо. За функціональним призначенням виділяють два основні типи комітетів:
- спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;
|
|
|
- постійний – діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада, ревізійна комісія, група планування, комісія з розгляду скарг працівників та ін.).
Неформальні групи в організаціях створюються на підставі соціальної взаємодії.
Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:
- ними управляють лідери на основі конкретної ієрархії;
- мають певну структуру управління і взаємодії;
- використовують в своїй діяльності неписані правила (норми);
- застосовують певну системи винагород, заохочень і санкцій.
Не менш суттєвими є і відмінності між ними:
- формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні – спонтанно;
- структура формальних груп формується свідомо, неформальних - унаслідок соціальної взаємодії;
- до формальних груп вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної – для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, захисті, тісному спілкуванні;
- формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна – внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.
|
|
|
Основні особливості неформальних груп:
- застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;
- опір змінам, який виникає у зв’язку із загрозою існуванню неформальної групи;
- наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, що й лідери формальних груп. Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно (в конкретній сфері), а лідер неформальної – через визнання його групою. Тому сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації, але все-таки його основні функції стосуються допомоги групі в досягненні цілей та закріпленні її існування.
Фактори впливу на організацію. Фактори внутрішнього середовища. Методи оцінки впливу факторів зовнішнього середовища
Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.
Фактори впливу на організацію - рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.
За середовищем впливу виокремлюють:
|
|
|
- фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини);
- фактори зовнішнього середовища організації (пов’язані з розглядом організації як відкритої системи).
Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори - ситуаційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси.
Внутрішнє середовище - це та частина загального середовища, яка перебуває в межах організації.
Внутрішнє середовище інтерпретується як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми організації, й об'єднує всі функціональні сфери її діяльності: маркетинг, виробництво, фінанси, кадри, дослідження й розвиток. Кожну з цих сфер можна охарактеризувати за допомогою основних чинників, які можуть бути джерелом і переваг, і недоліків організації.
Перелік компонент і деяких чинників внутрішнього середовища наведено у табл. 3.1.
Таблиця 3.1. Характеристика внутрішнього середовища організації
| Компонента | Найважливіші чинники |
| Маркетинг | Продукти (послуги), які виробляє (надає) організація. Частка ринку. Якість продукції (послуг). Стан системи збуту. Сервісне обслуговування. Якість реклами. Наявність торгових марок. Асортимент продукції (послуг). |
| Виробництво | Виробничі потужності. Рівень диверсифікації виробництва. Доступність джерел сировини. Переваги розташування організації. Екологічна безпека виробничих процесів |
| Фінанси | Активи організації. Чистий прибуток. Обсяг капітальних вкладень. Рентабельність капіталу. Оборотні кошти. Доступність кредиту. Обсяг інвестицій у виробництво |
| Кадри | Управлінський персонал. Кваліфікація працівників. Кадрова політика. Використання стимулів для мотивування виконавців. Плинність кадрів |
| Наукові дослідження | Дослідницький потенціал. Інтенсивність та ефективність досліджень. Наявність патентів |
|
|
|
Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища - чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні, їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини) дії. Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.
При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики:
- взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);
- складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу);
- рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації);
- динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);
- невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації);
- взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;
- багатогранність зовнішнього середовища.
До факторів зовнішнього середовища організації прямої дії відносяться: споживачі, постачальники, конкуренти, органи державної влади, інфраструктура, законодавчі акти, профспілки, партії, громадські організації, система економічних відносин у державі, організації-сусіди тощо.
До факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії відносяться: міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, особливості міжнародних економічних відносин, стан економіки тощо.
Сучасні фахівці вважають, що можна обмежитися аналізом чотирьох компонент зовнішнього середовища непрямого впливу: соціальної, технологічної, економічної, політичної (так званий СТЕП-аналіз або англ. РЕSТ-аналіз).
Характеристика компонент подана у таблиці 3.2.
Одним з найпопулярніших методів аналізу й оцінки середовища є метод SWOT. Його назва є абревіатурою англійських слів strength (сила), weakness (слабкість), oррortunities (можливості), threats (загрози).
Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв'язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.
Таблиця 3.2. Характеристика стану компонент зовнішнього середовища непрямого впливу
| Компонента | Найважливіші чинники |
| Демографічна | Чисельність населення. Розміщення на території країни (регіону). Міграційні тенденції. Вікова структура. Етнічна та релігійна структура населення. Народжуваність. Смертність населення |
| Економічна | Купівельна спроможність населення. Рівень інфляції. Фінансово-кредитна політика в країні. Загальногосподарська кон'юнктура. Система оподаткування. Зміни в структурі споживання громадян. Еластичність попиту |
| Природна | Стан і перспективи використання джерел сировини та енергоресурсів. Рівень забруднення навколишнього середовища. Рівень впливу державних органів на інтенсивність споживання ресурсів |
| Технологічна | Темпи технологічних змін, інноваційний потенціал галузі |
| Політико-правова | Стан законодавства, яке регулює господарську діяльність. Державна економічна політика. Наслідки впливу зовнішньополітичних акцій на розвиток ринків збуту |
| Соціально-культурна | Особливості пануючих у суспільстві традицій і вірувань. Рівень освіти. Ставлення людей до праці |
Цей акронім може бути представлений візуально у вигляді матриці первинного SWOT-аналізу :
| Позитивний вплив | Негативний вплив | |
| Внутрішнє середовище | Strengths (сила) | Weaknesses (слабкість) |
| Зовнішнє середовище | Opportunities (можливості) | Threats (небезпеки) |
Акронім SWOT був вперше введений в 1963 році в Гарварді на конференції з проблем бізнес-політики. Оскільки SWOT-аналіз в загальному вигляді не містить економічних категорій, його можна застосовувати до будь-яких організацій, окремих людей і країн для побудови стратегій в найрізноманітніших областях діяльності.
Питання для самоперевірки знань:
1. Назвіть основні ознаки організації.
2. Охарактеризуйте розгорнуту модель організації як відкритої динамічної системи.
3. Охарактеризуйте фактори внутрішнього середовища організації та розкрийте взаємозв’язки між ними.
4. Розкрийте особливості впливу факторів зовнішнього середовища на діяльність організації системи професійно-технічної освіти.
5. Які особливості притаманні процесу функціонування підприємства галузі в сучасних умовах.
6. Які методи застосовується для аналізу середовища організації? Охарактеризуйте їх особливості.
Проблемні питання:
1. Організація – це форма об’єднання людей з метою досягнення певних цілей. Які основні цілі повинна ставити перед собою будь-яка організація?
2. Основною причиною виникнення неформальних організацій є результат соціальної взаємодії людей. Що це за взаємодія?
3. Соціальний контроль – це контроль за своїми членами неформальної організації шляхом встановлення групового еталона. Що може служити еталоном для неформальної організації?
4. Опір до змін – це небажання членів неформальної організації проводити реорганізацію, упроваджувати нові технології та інше. На чому ґрунтується небажання до змін у неформальній організації?
5. Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Назвіть основні з них?
6. Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою. Що це за компоненти?
7. Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї. Що це за елементи?
8. До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать багато факторів. Що це за фактори?
9. До зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать багато факторів. Що це за фактори?
10. Тісний зв’язок внутрішнього й зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості. Які це можливості?
Тема 4. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ
Навчальна мета. Оволодіти знаннями про сутність планування, про місію та цілі організації, про стратегічне та оперативне планування. Сформувати уміння побудови «дерева цілей».
Основні терміни й поняття: планування, місія, цілі організації, стратегічне планування, оперативне планування.
Сутність та зміст планування
Процес планування формує орієнтир майбутньої діяльності організації.
Планування — вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.
Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють:
- стратегічне планування (понад 1 рік);
- оперативне (поточне) планування (до 1 року)
Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації — її стратегії.
Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1610; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!