Дослівний переклад Велесової Книги 9 страница. Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим
Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини2 наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших.
_____
1 Гнатюки виправляють на "Яму" – Бог смерті.
2 Взятий варіант Гнатюків в розумінні "мечі", у інших слово пишеться в оригіналі окремо – "ако інє".
Дошка 18а
Сєбто зряшєтє обєсва, да імєтє Птицю тую на чєлє вашєм. А та вєндє ви до витєжєнстє надо врзє. Сє бо ях іни Сва а тамождє сєн одєржєшєт. І ту красоущєсє прєд ни а влєцє свієтамє до сєнє.
І таква бяшєтє во інь часо, яко руштє ідяшє со вєндєма. І тиє хотяє унєстє Бозє сви до морє і тамо угнієздєсєша. І сє граді а пмоля, і бястщє тамождє многа зодъша, яко соутє боганстє. І та пмоля украсєни соутє злтєм і србрєм, і многая осє дрвєні Бзє, почтяшє, удѣщєтє ускусі. І та осє вієдома іним, і такождє тиа зрячєшє, а задєша на тоа, і пєрєщєшіа ови. І тамождє нє імящі родіцє нашіє покоєтєсє. Орабі ходящєшє до тє а трзящєшє на трзєщах о богъстви та. І тамождє оусєдшє отрцє, одєрєнє дашєісє.
І та зємє повієда єсчє мрзъстє прє і злиа оужівє. Сєбто ми одєндєша о горєх Карпєньстєх до Киа і тамо бяхом такождє вряждєнє о злєх язєцєх. Сє бо пояхом, яко сьми русє, о славнєх днєх сєх. А іміємо спєви тиа од Оцє нашіє о краснієм жітбє во ступіах а о славіє Оцєв.
Сє бо вієводо Бобрієцє, вєдштєі русє до Голинє, по смртє обрятщь чін Пєроунь. І хріябрє гордінствє то нє запоминьмо овєждє. А якождє єсьмє сині Оцєв нашєх, да іміємо любвє до памятє ієх а рцєхом о нє, якождє бяшє они силоу нашєу. А сила та ідє до ни од ієх жніу: лє вѣніємо, а лє вієну тягнєхом.
|
|
|
***
Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва1 і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви.
І так було во іні часи, яко руси йшли з венедами. І ті хотіли унести Богів своїх до моря і там угніздилися. І се [побудували] гради і помоля [*храми], і було там многа зодчих, яко суть багаті. І ті помоля украшені суть золотом і сріблом, і многая оці древні Боги, почитаючи, удіюють іскусно [*майстерно]. І то оце відомо іним, і також ті зріли, і заздрили на то, і періщили нас. І тамож не мали родичі наші покоїтися. Ораби ходили до тих і торгували на торжищах задля богатства того. І тамож усілися отроки, одерень даючися.
І та земля повідає ще мерзості прі і злі уживи [*вчинки]. Себто ми одійшли від гір Карпенських до Кия2 і там була також ворожість від злих язиків [*народів]3. Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красну житьбу во степах і про славу Отців.
|
|
|
Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо.
_____
1 Варіант Гнатюків, де під "Сва" розуміється Матир Сва (Птиця), у інших – "свої".
2 Тут йдеться про град Кия.
3 Гнатюки дають варіант "язигами" – назва народу.
Дошка 18б
Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.
Сє Олдорєху часє воспоміньємо, і тиє сє зва жрвєць, яква нє імє радєхом, обзтєпєн єсь, а словєсо нє држєшєть, і красєнє нашіа бєрє нагло а хітща я. І та овєздєва мєждє ни распрє: о бітісє за годіу? І то пжєжіхом а бистє по годі.
А тиа вєцє правіхомьсє од роди і кнєзє. І сє княз Борьвлєнь, якови ждє оборє єланє у брєнги морсті. О прє ідьмо на зажєнть тоу і тамо ріяхом скотіа, і скуфє дієяхом – попасєтє скотіа во стєнпєх, сєбто будє о ни. І таква грєцьколнє сєднєшіа поновіє і грєндіша грди і злобясє на ни. О тєм часіє ідяхом прочє до полночіє а тамо бихом двасти лєнта. І тамо сьмє ієсє соутє од час тєієх до ниньа.
|
|
|
І днєсє іміахом іна кніазє Борьвлєня, правнуцє о дяди свєо. І тоє рєчє: "Ідяшєтє до полоуднє на грєцьланє". Грєць бо мєждоу єланєоу плємє сєбєтно а трзє іміяі о ни в стнпієх о скоть нашоу а хочя бєратє она задарє. І то імяхом она стрщєтє оновіє до морія а гонієтє до сва краіє, якождє Руська зємє ієсє, і руська крєв о та зємє сєн ліящєшєтє до подє і та піяшє крєвь нашіу. На ни надєжєтє іма бєнтє, і ту браніхомь о всіа днє, якову трмємхом.
***
Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і молимося про тих опре студні і родників, де ж Вода Жива тече, і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих.
Се Ольдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець1, якому не мали радіти, обстепен [*не степенний] єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі.
А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлень, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть2 ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми єсь суть од часів тих до нинішніх.
|
|
|
І днесь маємо іншого князя Боревленя, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо.
_____
1 Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун).
2 У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".
Дошка 19
Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сє придєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста два. І розтрщєть єщє – і ста чтвъри. І сє Муж вопішєтє Бозієм о допомщє. І тиє ідяшуть на комонієх од Сварзє і тоіє Зміє оубють. Сє бо тє сила нѣсть людьва, нєбощє чрніа єсь, і сє бо Зміє соутє въръзі ідущі од полудєнє, сєбто Боспъру.
Зби ти, яква дядє нашіє ратієма одтрщашє. І сє хотяшуть грцє оточєтє зємє нашіу. І ту нє дахомь, якождє соутє нашіє а нє опоустєм істварє та – Зміє єсь погибєлє на ни. Імяхомь сєн пратє і жівоти полождєтє за зємє нашіу. І та тєгнє бо од ни до полянє і дрєговіцє, а русє стяжуть до морє і горє, до ступє полєднє, і сє русє соутє. І од Роусє токмо імяхомь допомощє, якожє Дажби внуцє соутє.
Моліхомь Патарє Дяіє, яко тоі ізвєдє огнь, іждєть Матирьсва Слава прінєсєть на кридлієх свє Праоцєм нашієм. І ту пієснєма поємь одлє къстрбиціє вєчєрнє, ієжди повієхомь старє слови Слвє нашєа о свєнтє Сєдьміцє рієки нашіє, іждєхомь гради оцє нашє імах біяшє. І тоу зємє опоустішія, до зємє інє ідьшя, ідєжє смє хомь о часи ти дєржєвє. І за дрєвлєсть імяхом Кълоунє нашіє, і гради, і сєли, і огніцє о зєміє оутворяшєтє. Сєбто оумиємо тєлєси і душіє наши, да імяхомь частє русє Кълунє, єждє сильна бяшєшєть і на врзє страху ізумєтє навєдє.
Сє убо од Кисєнь овни ходяє тамождє. І та зємє єсь о дєнь тоіє хиждєна од ни... Они жє творящуть іна, абистє ни од старєдавнєстє ни одсрящєтє. І то зрім і рєнку дєржашє на ви, абистє вієдєлі, яко зурєнь дєнь ідє і крвє хочєть. І ту пролієхомь на зєміє свє русу. Сє Руса-грда камєніє вопіщуть на ни. І сє хомь імами грєнстє і срятє до смртє. Потчє, синє мє, а оумрє за нє...
***
Се бо видів сон в Наві. І тут огневі облаце ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія уб'ють. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору.
Забули1 ті, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стяжуть до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть.
Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирьсва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були. І ту землю упустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь2, яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.
Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля єсь по днях тих хиждена [*украдена] од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавності (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Потечи [*піди]3, сину мій, і умри за неї…
_____
1 Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті".
2 Можна припустити, що це є згадуване на інших дощечках плем'я Русколунь (Русколань).
3 У Яценка – "піде", у Лозко – "почтіть".
Дошка 20
У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, списані з різних уламків, які знайдені у смітті і купах напівспалених паперів, книг, манускриптів та інших документів, зібраних вістовим полковника А. Ізенбека І. Кошелєвим.
Усі ці уламки частково роздавлені, частково відколоті від інших дощечок, а частково є залишками згорілих дощечок.
Були переписані лише ті тексти, які можна було розібрати. Вони пронумеровані не за змістом, а по порядку".
В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся.
… ро по-свє такожє ідцє, Птицю комоньстви ставяшіа. А врзє тую кридлєма сакроваста, а главоу бія. І зніщастѣ бяша тиє комоньцє, а ум істьягнув обрѣзаща рєнді сѣчє, а то вієдша колєм Пару...
… єхом такожьдє дєятє, аби хощстє досталвє побієди: н... онѣжящєтє ова, яко Сва імєхом, а ту бо днє жряхом, яко овща бієгоуща прєд н...
… ства скуфє а сурьмє родіцє дєсєнт сєт ляти скотіа пасѣхом а кмєтє роєм. І грьцє нашє жітва обєрєста а мєнє на сва дива благодєнтє а...
… Бо Влєсо научаі зємє раяті Пращурі такожьдє дєя…
… тому врєзмо до огніца трви а клєчві Влєса славіті...
… трікратє Русь погнєбшіа встанє...
… ієгунштє доцѣлє часє ни од іньскє отрєщєтє а нині здѣсє і...
... ко востатє іма сє кратє...
… тако стара пря ознікнє, а тако імяхом трават...
… многая плєми ідьшіа до стєпни наші...
… од стрѣли нє відяй Сунє...
… Русь єсь єдін...
… вопящєтє до Сварзє о помоцє Бжьск...
… гряхатє мєчи, нє слєнхатє гласи...
… я... к... а нє станє ієдін дєн...
… іспрягоша оцє сил ... ва овшє кмі...
… рѣчєху они дѣтєм бєзтє до кущє а та...
... ако бодє злая час ... по ... а
... єрва почяхом граді окрєнятє а кромѣх, бо тоі нє імяхом... лот...
... с тужь нє поімєімо по...
… а ту Впаруна прдє а сєі вєрьжє на о... н... а...
… ту бо слва влєка, а ту вѣщяйшє Матирьва кридлєма біащь...
… ко тако врєзі тѣскоша од ни...
… оіє мужі сутє простє... а...
… лви нє гобзящуться г... іа...
***
... по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставивши. І ворога тими крилами накривали, а головою били. І знищасті [*від знищити] були ті комонці, і ум істягнувши обрізали ряди січі, і то повели колом Пару(на)…
... (буде)мо також діяти, аби хотіли дістати побіди: не зніжилися вони, яко Сва маємо, і тій бо днесь жертвували, яко вівці побіжать перед н(ами)...
... скіфи і сурьми родичі, десять сот літ скотину пасемо і кмети раємо. І греки нашу житву обирали і міняли на свої дива благодатні і...
... Бо Велес навчив землю раяти Пращурів, також діємо...
... тому вержемо до огниці трави і клечви [*клечання] Велеса славити...
... трикратно Русь погнобша встане...
... гуни доціль часу нас од інших відривали і нині здєсь і...
... востати маємо ще кратно...
... тако стара пря виникне, і тако маємо тривати...
... многая племена ішли до степів наших...
... од стріл не виділи Суне...
... Русь єсь єдина...
... вопіли до Сварги про поміч Божеську...
... гряхали мечі, не слихати гласів...
... а не стане один день...
... іспрягли [*напружили] отці сили...
... рекли вони дітям бігти до кущів і ті...
... яко буде злий час...
... (п)ерво почали гради обгороджувати і кроми [*кордони], бо тих не мали...
... з того не поімемо...
... а тут Впаруна прийде і сей верже на о(них)...
... тут бо слава велика, і ту віщує Матирьва, крилами б'ючи...
... тако вороги втікали від нас...
… ті мужі суть прості... і…
… (с)лаві не шануються...
Дошка 21
Сє бо Хьрбєр оборєншєть тую силоу злую, обєсєнть опояшєньсть ває. І мієхом сєбто урьви храняшєтє, і сєнь хранє Бозєм ставієхомь, і грядіхомь стієнє о дубіє, і за осви часто по-другоу стієноу, і тамо храніхомь Бозє нашієх подоби. Імяхомь мнозіє храніє о Новугрду на Волхъву-рієціє, імяхомь о Києградіє по Бголясієх. І сє мяхомь на Волині дулєбстєі храніє, і о Сурєнжє на моріє Сурьстієм і Синієм. І сє вєлька оуразь іє на ни, якождє хранє сурєньстіє обити вразєма, і Бозі нашіє о прах тщєни валяхуться. Імуть бо сє рустічі, нє імуть сили одєрзєтє на вразє витєнжстє.
І сє бо імяхомь урьви, єкождє странмєжь, іжє ідє вночіє по лісєх і сє урьвє одієги сва на коусє. Такождє русіцє імяхомь урьви на русіцєм тієлєсі. І нє брєжієхомь о томо. І тщіхомьсє на хранієх славітє Бозє, яковє нє пріємлоуть жартвє нашіє, сє бо оураздєни сутє о нашє лєностє. Лє жє Птиця Матирьсва славу жєчє на ни і молі насо о тєхма, оцєву слву учєщєтє, і то нє імяхомь дєрзєстє статє на ратє а мєчєма свєма братє зємє нашіу од вразієм отрчєноу.
Сєбто тисєнц і тріє сєт храніємо свєнти нашіа. І днєсє жєни нашіє рєкчуть, яко сьмє благовіє і оутратіхомь розумство нашіє, і сємо яквє овча мало пєрєдо они, і нє смімо овлєцєтєсє браніє і мєчєм разєтє вразіє нашіє.
Сєбто Коупаль грєндєть до ни і рєчєть ни, яко імяхомь статє грдє і чісти тєлєси і душіє нашіє. І то вргнєхомь до стопи єіє, сє абихь сєн грєндл по ни і насо захряніщ, вєдоущь до прє зуріє і тамо сєн стахомь би до Сварзіє ліки. І сє, до сєчє шєдьшє, хвалохомь Бозє нашіє о браніє, яко о мірни днє. І сє бо Коупаліц жєчє ни, яко достоіхомь сє до она часа і бєндієхомь о славоу своу почєстєни і такождє со оци сопрчастєни.
***
Се бо Хорбер1 поборов тую силу злую, [що] обсіла опоясувавши вас. І маємо себто урви хранити, і храми Богам ставимо, і грядемо стіни із дубів, а за тим часто другі стіни, і там хранимо Богів наших подоби. Мали многі храми в Новограді на Волхові-ріці, мали в Києграді по Боголісах. І се мали на Волині дулібській храми, і по Суренжі на морі Сурськім і Синім. І се велика ураз є на нас, якож храми суренські побиті ворогами, і Боги наші в поросі зневажені валяються. Мають бо се русичі, не мають сили дерзнути на вороже витяжство.
І се бо маємо урви, якож странмеж [*мандрівник], іже іде вночі по лісах і се урве одяг свій на куски. Також русичі мають урви на руськім тілесі. І не бережемо о тім. І намагаємося на храмах славити Богів, які не приємлють жертви нашої, се бо уражені суть нашими лінощами. Ле же Птиця Матирьсва славу рече на нас і молить нас про те, [щоб] отцівську славу учестили, і то не мали дерзості стати на рать і мечами своїми брати землю нашу од ворогів одторчену.
Себто тисячу і триста літ хранимо святощі наші. І днесь жони наші рекчуть, яко ми блаженні і втратили розумство наше, і самі як овча мале перед ними, і не сміємо овлочитися бронею і мечем разити ворогів наших.
Себто Купаль2 гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими. І то вергнемось до стопи його, аби сен грядів по нас і нас охороняв, ведучи до прі сурової, і там сен стали би до Сварожих ликів3. І се, до січі шедши, хвалимо Богів наших о брані, яко о мирних днях. І се бо Купалиць рече нам, яко достоїмося до того часу і будемо по славі своїй почестені, і також з отцями сопричащені.
_____
1 У Гнатюків "хоробрий".
2 У Яценка "Коупаль" і "Коупаліц" жіночого роду.
3 У Яценка і Лозко – "до Сварги лицем".
Дошка 22
А щє ботє сєн орцєно єсє, якождє Квасуро одєрзє о Бзєх таіноу утвржяшєтє Суриноу. А то бо єсє вжижєнє оутълієніє, яквє імяхом смє до Радогьщє о Бзієх сє радоваті а пліясяцє, вѣніє въргоша до Сварзє а зпієвама слву Бзієм сотвъріяшє.
Квасуро бяшє боіє-мєнжо силєнь, о Бзієх вързумлієн. А то бо то Ладо до нє пріхозящ а рцѣ му вързєтє мєди водоу а усирєтє є о Сунє, сєбто сурє утвьржісящ. А чє они брєндєтє і сєн прєтвъряшєтє до соуріці. І тоу пиймо во слвоу Бозькоу.
І то бо то бяшє о вєнцє, докіє а мєнж бяш отикратє вєльмь опозначєн, о рчєнє оцоі Блгоміро, а тоі одрзє од Свржєнц поучєньу, якождє ствъряйц Квасоуру, іжєщь рчєна єсє Соуринія. І тє б то єсє во Радгощє нашиа. Сєбто імєймо о всєнкє дєни, якожь пожніє соутвъріхом, а сє оурадогшєхомся о ти.
Ні єсє бо інодь, якожь, кий нє удържє сва єсть єсьтва, доразъ а рцє бєзоумьна – сєботь іє о Црнобъзє, а інь, іждє імє радгъщь, – іє о Бьлъбзіє. Такожєдь імяшєхом ісъкашєтє дрзі і врзі... Коваць бо мєчє нашія на оутвързєнє сили, а сє імо силоу Бождєньскоу поражєшєтє врзє нашія обополє.
Тобто Бъгомірє оурієчєнъ Твастирємъ, якождє тиє му порцє о слвієх, абиста она бяшєть, якождь Бзє ръкъошє іма сє іхва. Сєбьто оуставє родіа осєбє, якождь Бзі съпрічінє родь. А смє хом о родієх тиієх – роді такожь. І Сврг іє Оць, і проча соутє синє. А імях сєн корітє Іму такожь і ми, сєбо коріхом родцє, якожь єсє Оць Рдоу. А ти б то роді ієсьтватє о Киє до къніязє Кістє.
Сє бъ по годьстє пріє опороушєтєсє, а Русколаню опъоущєтє, до Кіє тєцєшєтє а сєндєтєся до зємє отиє. Тамождє іжьдєхьшія до прістєнпоу въріяжьскоу і сєбє браніцєсє од она. І такъва бяшє сє од лієти тисєнц трісєнт о Києвє-оцє, трісєнти о Карпаньстє жівотіє, і тисєнцє о Кієгрдіє. Іна частє ідє до Голоунє а тамо істасє, а іна о Кієгрдє. І пєрьва єсє Рєнсколанє і дрга – Киє, іякождє Сурєнь чтіає, по скотоу ходяєша а стадіа водяєша, дєсєнтє вієцє о зємь нашіу.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 459; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!