Дослівний переклад Велесової Книги 7 страница. Утворісє роді тиє о сєдмѣ рѣцѣх ідѣжє обітващєхом за морья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвн(л)и ісходу до Карпєнстѣа горє
Утворісє роді тиє о сєдмѣ рѣцѣх ідѣжє обітващєхом за морья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвн(л)и ісходу до Карпєнстѣа горє. То бяша она ляти прєд тісєнч тріє сти за Ієрманрѣху. О тѣ часє бя пря вліка о брєзѣх морє Годьстѣ. А тамо Праоцє накідьша кургала о сє камєніа бялао под коя погрєбшя болярі а вуцє сва, яковє о сѣчѣ падьшя.
***
У той час був Богумир, муж Слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили скот до степів і там жили в травах з отцем радилися, і бояни1 богопослушні і розуми охочі також. І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями2: "І маємо дочок своїх віддати і внучат зріти [*доглядати]", – так рече. І повози упріг і їде, кудись. І приїхав до дуба стоячого в полі і остався вночі біля вогнища свого. І виде ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здрав будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям.
Од них три рода ізійшли, славни [*слов’янами] були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір.
|
|
|
Утворилися роди ті біля семи рік, де обітували за морем в краю зеленому і куди скотину водили древніше ісходу до Карпенської Гори. То було це літ перед тисяча триста за Єрманаріха. У ті часи була пря велика на берегах моря Годського. І там Праотці накидали курган із каміння білого, під якими погребли боляр і отців своїх, які в січі пали.
_____
1 У Яценка – "підкорялись і боялись".
2 У Яценка – "се ми зробімо", у Лозко – "треба так зробити".
Дошка 9б
Прідошя із Крає Зєлєня о морѣ Годьско, а тамо пототщєшя годъ, яква намо путє прєткавяшя. А тако сє біяшєхом о зємє тєа, о жітнѣ нашя. Дотє сва бяша оцє нашя о брѣзѣх морє по Ра-рієць а со вліка труднощє по нѣ правєщє сва людія а скотія на онь брѣг ідьшя Дону. А тамо годє відя, шєдь до полуднє. А Годьско морє відяі, а годє ізмєчєну протіву сєнбє статіся зряі. І тако нуждѣна сєн біятє а про жітню а жівитва сва, якождє ієгунштє бяша по стопѣх оцєвє а налєзє на нє, людіа біаху а скотіа бєрущя. А тако род славєнь тѣкшя до зємє, індѣжє Сунє вноцє спяшєть, а камо траві многа о луцє тучна а рѣнцє рєнби пълнѣна а камо нікіі нє умрє. Годь бо бяша єщя на Зєлєнь Крає а малоу прєді оцє ідущя. Рай-рьєка єсь вліка і одѣляшить ни одє іна люди, а тєчє до морє Фасістє.
|
|
|
Ту бо муж роду Бєляру ідє по ту страніу Рая-рьєки а упрєзі тамо сіньстє ідущя до фрянжєц, яко ієгуншті сутє на островє своіа пожєдяшут гостє – да обєруть іє. Бя то за полусти ляти Алдорѣху а ієсчє дрєвє она бя род Бєляров сильнімь єгуншті. Гостє одєніша сє за мужє Бєліяру а рѣкоша, яко да єму стрєбро за то а два комонє злата. Ідяху індѣ а ізстєчє грозє ієгунстє. А тако мімо ідяху годѣм, яквє сутє такождє зурівє на прядьво. А на Ніпєри а комонѣзє ієх нѣстє почєстєн а двачє данє бєряі. То бо гостє тє кунєщани сє поврташя до зємє сіньстє а нє прідє уж ніколібва.
***
Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там потовклися [з] годью, яка нам путь перетнула. І так билися за землю ту, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній переправили своїх людей і скотину на інший берег, ідучи [до] Дону. А там годь виділи, йшовши до полудня. І Годське море виділи, і годь ізмечену противу нас виставлену зріли. І так нужденно се билися за житню і життя своє, оскільки гуни були по стопах отців і налізли на нас, людей били і скотину брали. І так род славян пішов до землі, інде Суне вночі спить, і де трави многа в луках тучних, і ріки рибою наповнені і де ніхто не умирає. Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Рай-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського].
|
|
|
Тут бо муж роду Білояра іде по ту сторону Рая-ріки і упередив там сіньсте [*китайців], ідущих до фрягів, яко гуни суть на острові своєму піджидають гостей – да обберуть їх. Було те за півсотні літ до Алдоріха, а ще древніше цього був род Білоярів сильнішим гунів. Гості одяглись се за мужів Білояра і рекли, що дають йому срібло за то і два комоня1 злата. Ідучи інде [*іншим шляхом] і ізтекли [*уникли] грози гунської. І так мимо пройшли годів, які суть також сурові на прядьво2 [*битву], а на Ніпрі [*Дніпрі] і князі їхні не єсть почесні і двічі дань брали. То бо гості ті кунещани повернулися до землі сіньсте і не прийдуть уж ніколи.3
_____
1 У Яценка і Лозко "коней золотих". Тут, певно, мається на увазі якась міра, або, як вважають Гнатюки, монети із зображенням коня.
2 У Гнатюків – "тканина".
3 На цій дошці вплетений мітологічний сюжет. Рід Білояра, повторює рух Сонця: ідуть із сходу, із-за річки Ра, яку ототожнюють із Волгою. Там же розташовується Рай слов’янський – Край Зелений. І рухаються вони до Дону, тобто на захід, де "Сонце вночі спить". Аналогічний сюжет на д.4г, де Отець Орій (уособлення Ярила) говорить: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають". Хуни можуть бути тотожними "ієгунштє" – гунам. Білояр ще згадується на д.11б серед переліку Богів.
|
|
|
Дошка 10
Богуміру бо Бозє даяшуть благи зємная, а тємо смє нє імяхомсє, яко намо бя інь. А старцє о роді обєрєшєхом яко комонѣзє, іжь од часи старі сутє нашє вуцє наімяхом раз всє. То бо бяші ко(мо)нѣзє долги час, а тіє о грьці нєзвєдшя, а стає до конць, яко обєнствє мужє. Томуждє од родьньє імяхом даватє до потомицѣ ієх, або тіє правіщітє ни.
А по Богуміру бяша Оріє со сини сва.
А колібва ієгунштє вєліка прю тѣяша оутворєніа вєлка зємє сва а тако ідьша вон отуду до Русє. Нині бя інь час, а імємо сє братє за ужьдя а тєнгнутє до прєду. А нє бодє жєчєно, яко сьмо оствяхом зємѣ нашєа а яхом іні. Ано да жєчуть, яко сьмє хом прящєхом вліцѣ о сєбє.
То боурусіцє нє оставішє стє грьці на зємє вашіу а пєристє сє обо ніу. О тє часи Ра-рьєцє битє кромѣ тєни о іни зємє. А днєсє возжядішясє врзє нашя на ни, а імємо сєн прящєтє о внучє нашія. Да удржѣхом ступє нашя а нє дахом зємє інам. Тако бо імяхом інако творяшєтє: а нє палтє дуби о поля сва, ніж(є) сѣнѣтє по тѣх а жятє жніу о попєлі, яко бо імяхом ступє травьні а скоті водяшєтє брєгоущя. Брєгоущя она ото вразєх.
***
Богумиру бо Боги давали блага земні, і того ми не мали, яко нам було інше. А старців у роді обирали як князів, якими од часів старих суть наших отців найменували разом всі. То бо були князі довгий час, а ті про греків невідаючи, і стояли до кінця, яко обов’язку мужі. Тому од родини мали давати до потомків їх, аби ті правили ними.
А по Богумиру був Орій з синами своїми.1
А коли гуни велику прю затіяли [для] утворення великої землі своєї і так пішли вон звідти до Русі. Нині настали інші часи, і маємо братися за узду і тягнути до переду. І не буде речено, яко ми оставили землю нашу і захопили інші. Ано да речуть, яко ми прялися [*билися] велично за себе.
То борусичі не оставили греків на землі вашій і билися за неї. В ті часи Ра-ріка була кромь [*кордон] наш від інших земель. І днесь зажадали вороги наші [йти] на нас, і маємо се прящити за внуків наших. Да удержимо степи наші і не дамо землю іншим. Так бо маємо інакше творити: і не палити дубів для полів своїх, ніж сіяти по тих і жати жнива у попелі, якщо бо маємо степи травні і скотину водити бережучи. Бережучи її від ворогів.2
_____
1 За своїм ім’ям і діями Богумир має уособлювати Миробога – Сонце, що заходить. А Ор, що є після нього – Сонце, що сходить. Аналогічну картину ми бачимо в біблійній легенді про Ісуса Христоса і його предтечу Іоана Христителя. Причому така послідовність могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня.
2 Під час війни пропонується позбавитися полів і займатися скотарством, аби легше пересуватися минаючи небезпеку.
Дошка 11а
Сє бояшєтє пєрвіє Тріглву поклоняшєтєсє імахом а тому влікоу слву пояшєхом. Хваліхом Ісварга Діда Бжіа, якождє тєно єсє родоу Божьску нчєльніко а всєнску рдоу студіц вєчєн, яков бо тєчѣ влєтѣ од кринє сва, а во зімє ніколє жє нє взмрзє. А тоіа Водє-Жівєнцє пющє жівіхомсіа, доконє нє прєідєхом якождє свє к нєму, убєндєхом до Луцє єгоієх Раяістієх.
А і Бгу Пєр(у)нєві грмоврзєцу, а Бгу прє а борєніа орцѣхом жівєнта явлєниа нє прєставатє коліє врщатє в Явє, а кіі ни вєндє Стєзєоу Правоу до браніє а до Трізнєнє вліка о вся павшіа, яквє жє ідоут вє Жівєнтє Вѣчніє до Пълку П(є)руноіу.
А Бгу Свєнтовідіу слву рцѣхом: сє бо ста Бг Правіє а Явіє, а тому поієма пєсинієма, яко свт єсє, а чрєзь онє відяхом свієт зрящєтє а Явє битє. А і тоі нас о Навіє убрєжєшєт, а тму хвалу пъіємо. Пъєхом плясашєтє му а взивахом Бгу нашієму, якождє тоі Зємє, Слонцє-Сунє нашіу, а Звієздіа дрєзац, а Свт крієпцѣ. Творяцєтє слав Свієнтовідієвє влку! Слва Бгу нашієму!
То бо скрибєцєтє сєрдіє нашіє. А сє смє хом одркохом сєн одо злиа дѣяня нашія, а добру тєцєхом стє. Сє бо отрцє пущєніємо, обиймєсє а рѣєчєтє, сє утворяйшє: "Сє бо нь вієдьтє о умє ръзтргнєщєші, а почийстє сє, бо тє уміємо".
Сє бо таіна вліка єсє якождє і Сврг. Пєруно єсє а Свєнтовєнд – тиє два єсьва одържєни о Сврзі. А обаполи я Бієлобг а Црнъбг сєн пєроутєсє. І тиє і Сврг држєшєтє, абиє она Свнту нє обить пъврзєщєну. По тиє обасва Хърс, Вльс, Стриб дєржєтє. Сє поза нь Вишєнь, Лєлє, Лієтіц,
***
Се бо перві Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо. Хвалимо Ісварга Діда Божого, який тому се роду Божеську начальник і всякому роду студиць [*джерело] вічний, який бо тече влітку од крини [*криниці] своєї, а взимку ніколи же не взмерзне. А тої Води-Живиці п’ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук його Райських.
А й Богу Перунові громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.
І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Праві і Яві, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зрити і Яви буття. А й той нас од Наві убереже, і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше і Звізди держе, і Світ кріпить. Творіть славу Свентовидієву велику! Слава Богу нашому!
То бо скребеще серце наше. А се ми одречемося од злого діяння нашого, і добру текти. Се бо отроків пустимо, обіймемося і речемо, се утворивши: "Се бо нас ведіть до ума розторгнутого, і почнемо се, бо то уміємо".
Се бо таїна велика єсь, яко і Сварог. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому. По тих обох Хорс, Велес, Стрибог держать. Се поза ними Вишень, Леле, Літич,
Дошка 11б
Радогщ, Колєндо а Кришєнь. І сє отва удрзєц Сивий Яръ а Дажбо. Сє бо іни сутє Бієлоярє, Ладє, Коупало, сѣніц, жітнєц, вѣніц, зрніц, овсѣніц, просіц, студєць, лєдіц а лютєць, і по та – птічєц, звєрєнц, міліц, доздєц, плдєц, ягондєц, пчєліц, тръстіц, клєнчіць, єзєрєнц, вієтріц, сломіць, грібіць, ловіщ, бєсієдіць, снієзіць, страніць, свєнтіць, радіць, свієтіць, крвіць, красіць, травіць, стєблііць. А за сє соутє – родіць, маслієіць, жівіць, вієдіць, ліствіць, квієтіць, бодіць, звєздіць, грмічь, сѣміць, ліпєць, рибіць, брєзічь, зєлінць, горіць, страдіць, спасіць, лістєвєврзіць, мисліць, гостіць, ратіць, страніць, чурць, ръдіць.
А ту бо осва Огнєбг Сємьорєгєль і овчя яро, брзо, роздєно о чість. А то соутє Трєглви обціа, а сє сва о ніє ідє. А туждє отрочє одєвѣрзєшєші врата оніа а вєйдєші в онь. То бо єсє красієн Рай Славьсєк. Я тамо Ра-рієка тєнцє, якова одѣляшєшєть Сврьгу одо Явє. Я Чєнслобг уцтє днє нашія а рєчєть Бъгові чєнсла сва а битє Днє Сврзєніу, ніжє ботє Ночє. А оусноутє ти, бо сє єсє, я всяк ясий єстє во днє Бжьстієм, а вносчє нікіі єсь інождє Бг-Дід, Дуб, Сноп нашь.
Слва Бгу Пєруну огнкудру, іжє стрѣліє на врзі вьрзє а вєрна прєд вєдє во Стьзѣ, понє вждє єсє тоіє въіньм чєсть а соуд а, яко злтроун, млств – вспрвдьн єст.
***
Радогощ, Колендо і Кришень. І се отих удержують Сивий Яр і Дажбо. Се бо інші суть – Білояр, Ладо, Купало, сіниць, житниць, віниць, зерниць, овсіниць, просиць, студець, ледиць і лютець, і по тих – птичиць, звіриниць, милиць, дождець, плодець, ягодець, пчелиць, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць, страниць, святиць, радиць, світиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А за цими суть – родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодиць, звіздиць, громиць, сімиц, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чуриць, родиць.
А тут бо свій Огнебог Семорегель, і овча [*вівця] яро, борзо рождена в чистоті. І то суть Триглави чужі, а се свої од нього ідуть.1 І тут же, отроче, одверзеш [*відкриєш] врата ці і ввійдеш в них. То бо єсь красен Рай Славянський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. І Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі. І уснуть ті, бо се єсь, і всякий ясий [*живий]2 єсть во дні Божім, а вночі нікий єсть іноді – Бог-Дід, Дуб, Сніп наш.
Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть.
_____
1 Складне речення для перекладу. Ориг. "роздєно о чість (часть)" Яценко перекладає як "роздане частинами"; ориг. "обціа", порівнюючи з "обчий, обций", перекладаємо як "чужуй", у Яценка – "вівці", У Лозко – "усе це – Сварга".
2 У Яценка – "живий", у Лозко – "ясний".
Дошка 12
Ащє сурі сяшєті, поємо хвлу Бгом а огніщу Пєруніу, іжє єсь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцємо вліка Слву оцѣм ншім дѣдом, якові соутє вє Сврзє. Прчємо тако трічє а ідємо стд ншіх, вєдмо я на трвіє. Колі бо вєсті я на інь ступє, ідємо (в)ѣсті по дроузє.
Хвлу Бзєм вознсіашє, слву пъяхом, а тако до плднє. А рчємо Слву вліку Хрсу, злътрни коло вртящу. А суріану піємо а таждє до вчєрє. А по вчєрє, колі бо ождє огнщі слъжєна, заждіємо а Слву вьчєрніу пъіємо Дажбу наши, іжє, рєком, єс праді нашєіє, цим усі а очі стє биті. А, мовлєна творяшє, ідємо до сни. А тамо – вліка нєобясьни...
***
Поки сурі1 сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому.
Хвалу Богам вознісши, славу поємо, і так до полудня. І речемо Славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п’ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, єсь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну. А там – велика необ’ясність [*таємниця]…
_____
1 У Яценка – "зорі", у Лозко – "Сонце".
Дошка 13
Сє бо умная ізвєрзєц, хоробря оукрєпє, і тиє ідшє до Сунє восходящє, обапола рієку зряцє і тамо сѣдша, яко а Мтрєсва Слва ржєцє. А та обасва крідлєма освяждє она. І такождє бряшєшє зємє тую, а бранєтє о ню од асунє а гунштє, якождє готієм обрацєтє стрєла сва а мєчє отоцєна.
***
Се бо умних ізвергла [*проявила], хоробрих укріпила, і ті йшли до Суне всходячого, обапола ріку зріли і там сіли [*оселилися], яко і Матирсва Слава рече. І та обома крилами освятить її. І також брали землю тую, а боронить її од асуні1 і гунів, також готам обертайте стріли свої і мечі одточені.
_____
1 У Яценка – "ясів", у Гнатюків – "дасуні". Може бути, що асуни – це злі божества, що живуть проти Сонця (Сунь), і вороги поруз із ними, як темна сила.
Дошка 14
Понєждє сє ідє врг на нє, обєрєхом смє мєчє, а одєрзєхом вєщєна од Матєрсва словєси, якождє будоущая нашіа іє слвна, і тєцєхом до смртє, яко до празднованіа. Рчєна намо о часи старє, коди жє яхомь храміє сва карпєнстє. І тамо яхомь гостє старє вєрманоє, арабовє і іні. Сє бо тє гостє Радгощє чтєни. І тако ящєхомь од одєн овєх гостіци. Сращє чєстєни іхва, бо чєщє Бозє і намо повєлєша. І цчтємо они.
Сє бо то іяхом оуказіцу на часє нашіє, абихомь нєхибє дієяхомь а Оцєм почєстє оуложіхомь. Нє прстє бєздѣяни тлцєхомь о дрєви, нєбожьтє рєнци нашіа оутрєнждєна о рали своі, а мєчєма іяхомь нєлєгностє нашіу. І тая намо повєлє іті на кроми нашіа а стєгнєтє єіє одо вражь.
Сє бо дими сє вздинущє тєчєхуть до Сврзє і тиа означєтє тугу вєлькоу на оцє, дєцкє а матє нашіа. І то єсє час борбє прідоущь. І нє сьмєхомь сєн баявєтє о друзє дѣли, інакождє об ови. Сє бо прідє воряговє до Нієпри а тамождє яхомь зємє нашіу. І тє то івєрьшє людіа і зємє под сє члнє братє. То бо нє смієхомь осогласітє іно, якождє о мєчє нашієм. І Єрєка отрщєтє одо зємє нашієх а трноутє до срящєнь окудва прєдє.
Сє бо кромє нашіа вразієма окроцєни, а зємє нашіа пєпєрєщєть враг. І то іє дължєнстє нашє, іна жєрятє нє хощаєшємь. Сє інь враг Гєрьманрєх ідє на ни ополуноцє, он іждє внук внучатє Оторєху. І сє вржєць на ни воє своі о розєх на чєли. Ворєнзє рєчєшуть намо іті о нє, і нє сьмєхомь вражєтє обопалє ієх, якождє сутє врзє, яквє пєрвє, а нєіма росдієлє промєждє.
Сє бо ясь ідє на ни о Танасу а Тамоторку моцєщна комоньства а ратє нєщєчіслєна. А тьма о тємє тєчє і такождє тєчяєть о ни. О сє нє імяхомь іна поможєнє, якождє Бзє воляй намо. І оудєсєнтєхомь сили своі а тієчєхомь на нь.
Сє Білєбог вєндє нашє ратє і комоньства. І тамо віждєхомь волшєвніци о лієсєх битьщє, ідущє о ратє а бєроущє мєча. І зряхомь кудєсніцє чюди вліцє твряшє, а ізо прстє, вєрзєнє до Сврзє, ратє встащі Свразіщє. А тиє тєчахуть на врзє а могилють іє. І тамо зряхомь птицє вєлкі лєтящуть до ни а вєрзєть сє на врзє.
Бієть кридєлєма Матрсва а клічєть ни, оякожди ідєхомь за зємє нашіу і добіхомься за огніщє плєми нашіа, сє бо сутє русічі. Тєцєтє, братє нашіє, плєми о плєми, родь о роді і біяшєтє врзє на зємє нашє, яква налєждє ни і ніколіждє іні. Тамо бо умрєшєтє, ані вєрнєтє зади сва. Нічє вамо нє острощєсє, нічє нє остасєщєсє, якождє єстє в руцєх Свражіцє. А Тиє вас вєждє во всіє днє до вітєзнєцтвє а гордінстви многая.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 380; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!