Дослівний переклад Велесової Книги 11 страница. Сє бо зрящєтє оцє нашіє Орєа, до облаки ходяшєтє, всхіцєна бяша, і всхіцєна силоу до Пєруньковє ковачтєнства
Сє бо зрящєтє оцє нашіє Орєа, до облаки ходяшєтє, всхіцєна бяша, і всхіцєна силоу до Пєруньковє ковачтєнства. І зряй тамо Орє, яко Пєрунько ковашє мєчи на враги. І, ковацє, рєчє тому: "Сє стрієли а мєчє імяхомь на воє тиа і нє смєшєшє сєн боятє ієх, яко зніцоу ієх до пудіє, і кмота ієх бєндє умієшаніа до пєрстє бліжє, яко зємє о багни звієрєм. І бєндяшуть они, яко прасєтє умазанє од брєніа, і смрадє своі понєсящуть о слієдє сва. І тамо рєцєно бєндє о они, яко смрадни прасєти і свініє."
Сє бо рієкша Пєрунько, ковашєть мєчи, і Орєу то рєчє. І тоє Орє повєндє отєц нашієм. І такова бя нашє борба за жітвоу і вітєжєнства многаі вієки назади, а днєсє вієріхомь то нєбє тако.
***
Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі1 удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших.
Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-Сва-Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.
Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о житті неохибного.
|
|
|
Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений2 [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней".
Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так.
_____
1 У Яценка – "щавлі", у Лозко – "шавлія".
2 У Яценка – "взятий", у Гнатюків – "умілий, наділений".
Дошка 24г
Ідяхь одє тівєрсє і до Синіє морє, а Сурєнжє до ви і рєкохь вамо, яко жє вієдієхомь само, о то ізє старіа зємє нашіа сполєнства антієва, і тако жє ієстє за многиа крвє літєа по ніє. Руса будєшєть, яко руду ляхомь, а тако в жижєнь ю до концє. І будєть ото зємє нашіа – славєни плємєни і роди.
Сє бо славіхомь Бозє, ніколі жє просяшє, лєжє славіша силоу ієх. І тако жє вєлічахомь Пращуріа нашієго Сврга, кіє бя, бѣ а прєбєндє вожди о ни о вієк вієку до конця.
|
|
|
***
Ішли од тиверців1 і до Синього моря, і Сурожа до вас і рекли вам, яко же відали самі, про ту ізстарі землю нашу спільноти антів, і тако же єсть за многа крові литої по ній. Руса буде, яко руду лили, і тако в жижень її до кінця. І буде та земля наша – славних племен і родів.
Се бо славимо Богів, ніколи же не просячи, лише славимо силу їх. І тако же величаємо Пращура нашого Сварога, який був, біє і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця!
_____
1 Взято варіант Лозко і Гнатюків. Яценко поділяє слово і перекладає – "тих верхів", що теж логічно в даному тексті.
Дошка 25
Сє бяшєтє ови о Караніу. І сє град мал о брзєх морстієх русштієх. І тамо бя конєзє, яков ісє рчє єланє бієтє, о отрцєтє одо Русє. І тоє оудієяшєть ратє і комонєства, а ідє на нє і вітєжє іє. А єланьстє плакєшєсє о тугу ієх і просяцє іє данє платєтє. І та данє снє оудієаня о овнє хорязє і віно. І то єланстє вієдяє, яко руштє піящутє многа, і оліщє на нє сє врзєтєсє і витєжєтє ієх.
І сє бо грядєть волсєв Ухорєн з єі братє іє Ословєнь, і тоє рєкста руштієм: "Нє тварзєшєтєсє на дарє тоа". І сє руштіє нє слєхоша і сє оупіяє. І отєма днєма єланьштє сєн вргощє на онь і розтрщє ієх. І сє погиньстє тоа зрящє руштіє отєцє до стєпіє. І тамо сє рчє: і сили свієа овлєцєтєсє, і ідьша оспєть на оніє, і поврзєшє іє. Сє Бзі дєрзяшє оніє а руцє іх оукрѣпшє, і тиє одєжєшуть вітєжє. Сє бо прящуть вразіє і тако рєкуть: "Яко овчє рострцєм они і бєдєхомь самє о крає тіє владщє, яко краснє соутє они, і тіє нє дахом."
|
|
|
Сє Трглавє моліхомь, вліцє а малє. І сє бо Трглавє нашє остяжоутє ни, і брзє скочашутє на комонє, вразієм поражєнтє творяй. І то узряшєхомь, яко Бзі овладяшуть о тє, і сє узрєхомь, яко мртвє соутє і оубієни Бзєма. І намо по імє крочєшєтє і відєтє мєртва тєлєси мнозіа, яко вліка Ратє Пєроуніа на нє сє вєргошіа і розтрщє тоу.
І сє Сварозічи ошує тоа тєкошуть, і Дажбо прінєсє побієдоу нашіу во рєнцієх свєієх роду славноу, об оцєх слву дєржащієму і до днєсє на поліє вєнтєжєтє вразє свіє могоущєму. І сє Жаля жалюіє над вразі і Горинє горєншєтьсє о смртє ієх, яко одє рєнцє Бозскє сє вєргоуть. Сє Каринє плачєтьсє о мєртвієх тієх, яко сталісє о тропіє Божєньстє і зємрєшуть. І поля тиа полнєнє соутє мртвє кощє і главє оусєнчєни, і оудє одо тєлєси оурєзієни сє валіашє о травіє. І смрад ідє одє поліє тиа, і врани лєтяшуть до нє, мртвє очєси долбєнтєсє і ястє мужєскіа мяси, многа понєщєни.
|
|
|
Сє рцє Орєу Сваргь нашє: "Яко сємє Істварє, істварю ви од пєрстє моя. І будє рєчєно, іжє стє сини Стварєго, і ставітєсє, яко сини Істварєгви. І будєтіє, яко дієти моя, і Дажьбо будє Оцє вашє. Тому достєтє послухашєтєсє, і тиє вам рєчє, чєсо імяшєтє о тиє дієятє. І, како рєчє, тє і чєто творяшєтє".
І народ влікь а витєжєнтє о сва свєти і потлцєшєтє роді іні, іжє істягноушє сили, ізо камєнє чюди творяє, бєзо комоня повєнзи, і всако дієятє чудніа мімо кудєсніці, іжє всяк бєндєшєтє грядєть, яко кудєснік.
І ругу твьряє, клєнтви дієяшіє на кмєть, і кмєть сє подробє. І тако словєси многя і многя. І о тєієх словєси омамєтє ви і подробєнтє одєрєнє, о златіє мієно. І ото мієно продашєтє ви вразієм, хотяє тако.
І тоє Бозі вамо рєчуть і да Орєовіє завієтє: "Любитє свєта зєлєна і жівотніа. І любитє друзє сва і битє мірніє мєздє роді". І по тєо добіє бистє сєдьмидєсєнтє конєнзє нашіє, яко Мєзіслав, а Боруславь, і Комонєбранєч і Гориславь. І тако ізбрящєні іни о вєчє, і одлоучєні о вєчє, колібва люди нє хотяшєтє ієх. Сє бо тиє конєзє вліцє трудішєсє. І сє Кишєк бя вєлік а моудр, і тоі умрє.
А по нє бяшє іні. Кажєдіє творяє нієщо благіє о руси. Памєнтє нашіє то удржєшєть, якождє імяхомь іє славєтє всак трізєнь трівієдє і потщітєсє о памєнть ієх на сини нашіє. І нікій нє смє на то запомняшєтєсє, яко проклєит бєндє о Бозієх нашієх а чловієцієх. І люди імєно го охібнуть од вієки.
***
Се були вони у Карані1. І се град малий на берегах морських руських. І там був князь, який оце рече еланів бити, щоб відігнати од Русі. І той удіяв рать і комоньство, і іде на них і вітяже [*перемагає] їх. А еланці плакали о тузі їх і просили їм [русам] данину платити. І та данина з них вдіяна з овець, хорязі [*одягу] і вина. І те елани відали, яко руси пиячуть многа, і тоді на них се вержитися і витяжити їх.
І се гряде волхв Ухорен з єго братом Ословенем, і ті рекли русам: "Не творіться [*не спокушайтеся] на дар той". І се руси не слухали й упилися. І тими днями елани верглися на них і розтроще їх. І се погинь ту зріючи, руси втекли до степу. І тамо се рече: і сили свої стягнеш, і ідеш вспять на них, і поверзеш їх. Се Боги дерзячи їх і руки їх укріпили, і ті одержують витяж [*перемогу]. Се бо прящуть ворогів і так речуть: "Як овець, розтрощимо їх і будемо самі в краю тому володіти, яко красні суть вони, і ті не дамо".
Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере]2 нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.
І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо3 принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.
Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти. І, яко рече, так і то творіть".
І народ великий і звитяжив о всіх світах і потовк роди іні, іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк буде грядити, яко кудесник.
І ругу творили, клятви діючи на кметь4, і кметь се підкорили. І тако словеси многі і многі. І від тих словес оманюєте ви і приневолюєте одерень [*рабів], на злато міняючи. І ото наміняне продаєте ви ворогам, хотячи також.
І те Боги вам речуть і дали Орієві завіти: "Любіть світ зелений і животний. І любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!" І по тій добі були сімдесят князів наших, яко Мезислав і Боруслав, Комонебранич і Горислав. І тако ізбрані іни на вічі, й одлучені на вічі, коли б люди не хотіли їх. Се бо ті князі великі трудилися. І се Кишек був великий і мудрий, і той умре.
А по ньому були іні. Кожний творив якесь благо для русів. Пам'ять наша то удержить, якож маємо їх славити всяк тризни тричи і подбати про пам'ять їх на синів наших. І ніхто не сміє на те запам'ятувати, яко проклятий буде Богами нашими і человічеством. І люди імено його охибнуть на віки».
_____
1 Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "про покарання".
2 Мається на увазі, що руси зберуться під стягами з Триглавом.
3 У Миролюбова в оригіналі (за Лозко) написано "Дежде", а в Яценка "Дажбо".
4 Лозко у цьому уривку перекладає "кметь" як народ.
Дошка 26
І сє бяшєть ова часє Осєдєнь, огнщано, і сєіє блг бя. І Бзє іємоу даяцє овні многа і скотіа о паснствє о ступієх. І сє бяшєть овєіє прє трвєх мнгѣієх, і Бозіє даяцє моу сктіу прєплоднєстви і умнозая іє. І таковє ідє прєд очєс странмєж і рєчє моу: "Ізидєшутє сини тва о зємє тиа, до крає чюдня, іжє ієстє о захждєнє Сунє, і та Сунє спіє о одрє златіє".
І сє комннєщ скакашєть до іє і рєчєть Суніє: "Грєндє, Сунє, до Лузи сва синіа, то імашє скочєтє до повозу твоєго і срящєцє од востоцє. І тако рєчєно бя скакашєть сиє до іня крає. І вєчєр скакшєть блізєнь іє – інь комоньщєць – рєчєшєтє, іжє Сунє заідє за Горє сва і возіцє свє златнє онєчєть, і то ворозє хотяшєтє утатєтє. І тіє блізєнцє комонщацє оскачє до інь крає. І тако Зріа ідє, а вєндє зги сва, і одієги Дажбовє трясє, і зги тєчяшуть до крає нєбєснє. І сє рєчє.
І тако синє два ідьша до захождєнє Сунє і відяє тамо многа чюди і травє злачнє. І тєкста до Оцє рѣчєшєтє імоу, яко красієн крає тиє. І сє многа плємєни і роді ізрчєша волєтє стєнжєнтє до трпи тиа і грєндєша всіє поа Осєдєню.
І ту рєцє Орєо-оцє о сини сва битє на чєлє о всє роді. І нє хотяшєтє они, і одієлєшєсє на сє і овьє. Сє бо кнєжє іднє вєдє люди сва о полєндє, і Орє вєндє о крає морстє. І ту бя сушня влка і пісяцє многа. І грєндєша до Гори і тамо сєдшєсє на полєвієк. І опрєжє, оутворяшє комоньстви влка, ідяшєтє о зємє цюжє. І тамо воє сташєсє на тропи іє і досільща іє пратєсє, і бя рострщєни. І таковє ідьшіа дальє і видяє зємє тієпли і нє брєгоша ієх, яко многіє цюжє плємєни тамо сідяє. І грєндє даліє – сє бо Бзє вєндєша іє, яко людє сва. І тякоста ова до Гори влкє і тамо сє пєроущє о вразіє ідьша далє. А тє кратє імяхомь сєн спомєноутє на то і тягєнтє за сва.
Якождє і оцє нашіє, очистєсє молбоу о мовіє і митєсє, молби творяцє о чістіє душіє свє і тієлєси, яко Сврг оуставє тиа мовєнєствє і купалєщ о та оуказєшєть. І нє сміємо хомь о то занєчєтє, і сєн миіємо тієлєси, умиємо духє сва о чістє Водіа Живіє і то грєндєхомь трудєтє, сєн о всак дєн молби твряє і сурє піяшєтє, якождє до пріжь яхомь.
І ту пєнтократи опиіємо дєни і хвалєхомь Боги нашіа о радосчє тиє, яко сєн осурє млєко нашіє на пропитє нашіє, і крмь ідє о кравіє до ни. І тіємо жівіємо, і травє злачніє оуварієхомь овє до млєки, і тако яждієхомь кажєдь частє своє, і тєчяхомь.
То рєку тє, синє моє, яко врємєно ні є остращєно ніжє іє вієчнє прєди ни. І тамо зрящєхомь Пращурє своє і Матєрє, іжє ряхоутє до Сварзє і тамо стадє свіа попасутє імоутє, і вієни сва вієноутє і живот імящутє, якождє нашь.
Тамо нієстє ієгунштє, ні єланьштє, ніжіє Правє кнєжітє іма. І та Прав іє істіа, яко Навіє совлєщєніа, ніжє Явє дана, і прєбєндє о вієк вієки о Свєнтувідіу. І сє Зарєбог ідіє крає тіє і рієчєшєть о Пращуріє нашіа, яко жівієхомь о зєміє, і яко страждієхомь, іждє сє ботє ізждє імяхомь зол многіа. І тамо зли ні імяшуть, і травіє зєлєніа стрєщоутє іма і стрєщєшуть шєлєстє свє о воліє Божьстє і щастіє людє тієх.
І тако імяхомь зрятє Стєнпи Раяістіє о Сврзє, яко синя іє. І та синє ідєшєть о Бга Сварогоу. І Влєс ідє правєнтє стадє ієх. І тєчіашуть на злацє і Водє Жівіє, і нікиє іє одєрєнь о крає тоєм, і рабє інє нєістє тамо і жєртьви ініа, якождє хлієби, нє імяє. І сє виногрозє, і мєд, і зрно дає до молєбь тієх.
І таки рієчєхомь славу Бзємь, яковіє соутє Оцє нашє, і ісьмє сини ієх. І достоєхомь бєндєтє о чістотє тієлієснєа. І душіє нашіє, яква ніколє нє уміраієть і нє заоуміраієть за часє смртє тієлєс нашієх.
І падєщєму о поліє прє Пєроуніця дає Водоу Жівоу опитє, і, опишєть ю, ідє до Сврзє на комоніє біліє. І тамо Пєрунько іє встрічієть і вєндє до благє свє чєртозицю. І тамо прєбєндєть о Час Онє і досташєть тієлєсо ново. І тако жівієтє імає о радощєтєсє прісніє і до вієки вієк, про ни молбє творяцє.
***
І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І Боги йому давали овець многа і скотини на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і Боги давали йому скоту приплоднецтва і умножуя його. І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Суне, і де Суне спить на одрі золотому."
І се комоннич [*вершник] скаче до нього і рече Суні: "Гряди, Суне, до Лук своїх синіх, то маєш скочити до повозу твого і з'явитися1 од востоку". І тако речено було, скаче сей до іншого краю. І ввечері скакає близнець2 його – інший комоншець – рече, іже Суне зайде за Гори свої і візиць свій золотий залишило, і той вороги хотіли утяти. І ті близнюки комонники поскачуть до іншого краю. І тако Зоря іде, і веде зги свої, й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного. І се рече.
І так сини два пішли до заходження Суне і видять там многі чудеса і трави злачні. І течуть до Отця і речуть йому, яко красен край той. І се многі племена і роди ізрекли веління стати до тропи тієї і піти всім по Оседеню.
І тут рече Орео-отець синам своїм бути на чолі всіх родів. І не хотіли вони, і поділились на тих і інших. Се бо князі одні ведуть людей своїх на полудень, і Ор веде до краю морського. І тут була сушня велика і піску многа. І грядуть до Гори і тамо осіли на піввіку. І опередь, утворивши комоньства великі, пішли в землі чужі. І там воїни ставали на тропи їхні і силили прятися, і були розтрощені. І тако ішли далі і виділи землі теплі і не берегли їх, яко многі чужі племена тамо сидять. І грядемо далі – се бо Боги вели їх, яко людей своїх. І текли [*ішли] вони до Гори великої і тамо се перуще на ворогів ішли далі. І те кратно маємо се спом'янути на те і тягнемо за своє.
Якож і отці наші, очистимося мольбою в мовінні і митися, мольби творячи о чисті душі свої і тілеси, яко Сварог уставив ті мовіння і купалища і те вказав. І не сміємо о те занечити [*нехтувати], і миємо тілеса, умиємо дух свій в чистих Водах Живих і грядемо трудитися, се о всяк день мольби творячи і суру п'ючи, якож і пріж [*раніше] робили.
І ту п'ятикратно пиймо денно і хвалімо Богів наших за радощі ті, яко осуриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде от корів до нас. І тим живемо, і трави злачні уварюємо ті до молока, і так приймаємо кожен частину свою, і течемо.
То речу те, сину мій, яко времено не є страчено, ніже є вічне перед нами. І там зріємо Пращурів своїх і Матерів, іже порядкують до Сварги і тамо стада свої попасти ймуть, і віни свої вінуть і живот мають, якож наш.
Там немає гунів, ні еланів, ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*стягнена], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида. І се Заребог іде краєм тим і речеть Пращурам нашим, яко живемо на землі, і яко страждаємо, іжде се бо завжди маємо зла многая. А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм з волі Божої і щастя людей тих.
І так маємо зріти Степи Райські о Сварзі, яка синя є, і та синь іде од Бога Сварога. І Велес іде правити стадами їхніми. І течуть на злаки і Води Живі, і ніхто не є одерень у краї тому, і рабів інших немає там, і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих.
І тако речемо славу Богам, яко суть Отці наші, і ми є сини їхні! І достойні бути в чистоті тілесній. І душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших.
І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас молбу творячи.
_____
1 Яценко – "дивитися", Лозко – "зустріти", Гнатюки – "сяй".
2 Варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "близько".
Дошка 27
В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся. У виданні "Жар-птици" така примітка (взято з "ТОДРЛ"): "Збірна дощечка № 27 (Готська). Дощечка ця зібрана з уламків та осколків багатьох дощечок, знайдених і підібраних вістовим полковника Ізенбека. Названа вона Готською тому, що в текстах цих уламків та осколків згадуються готи. Тексти". Після тексту дощечки підпис: "А. Кур". (За Яценком)
... ітва ініа до полнощє ... аб... годі жітва ін... Алдорѣхова ніктожє ідяй... к... о...
…о наступицю іє Конєроту... нуча іє Боурѣху... т... є…
... мяхом рѣчєш ... т... х... оляр, якови на годь ідь н… болярє Сєгєня, іжє убів сина Ієрмєнрѣха а отрка Гуларѣха ранів іа... оі...
... Алдорѣху данє діахом од то... а імяхом даяшєт... два сти то...
... час Ієрмєнрєху ідє годь до полунощь а прідє на ни, а поробі... А нє бряшє а отркъва імахом тєнжєтє, то бо злая твъряй, і та Русє падє, а врзє єстваша на ни влацєви, а то трваща сєн ... ѣ ляти а зътрєхом сєн, а отърокваста часє отрчєх. А сєнщє русє вольни а жівєхом так, ібва руси, розпряшє, повєржа годь туі.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 420; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!