Дослівний переклад Велесової Книги 10 страница. Сєбьто Голоунє бяшє град славєнь і три сєнтє граду сильна імє



Сєбьто Голоунє бяшє град славєнь і три сєнтє граду сильна імє. І Києградє імє мєньші: ополуоднь дєсєнтє градє і вси, і сєліа ньмнъгоа доцєлъбо сєн битє. Во ступіях – всєкє роді, і житва сє мєнєтє ополоудєнь. І таква грьцєм ода омєнь по златоу цєпє і кола, а ождєрєлія до киркоа сва носіцє. Омієнє о пиво виньстє о грьк, і тврія овьна сва і омєнє тая. І бящє ти русіє оплоудєнь твъряцє град силєнь Соурєнж, яковъ нє сєздатє грьцієм. А ти ієго рострщє і рєнсє побіяшєтє хтяшє. І тому ідємо до нє а рстрщєхом осєлья грьцка. Єланє бо сіє соутє врзі рєнсколанієм і врзє Бозієм нашієм. Грєцьколанє соутє нє Бьзіє потщуть і нє до чъловієци. Они соутє іс камініє ізбрящєни подобієсє мєнжієм. А нашє Бзіє соутє виразє...

І такождє смє хом прящєхом оди годьє, іжья навлцєшєтє на главє своі рзіа од воліа а кравья. І кожіа навлцєша на чєрєсли сва. І тако мнісєтє сє оустрашє роуштє. І тиє одєвлєцєшєтє срачєси сва і, оголя чрьсли, ідєошіа до прє і прєборяє. І тєнькрати ідєхом оголєни до прє а побієдєхом я. Яко ста грєцьколан богаць, ізнієждє мєчцє сва, а тий бєндє брзіє унавієн од Ямє, якіє ждєшєть жртву сву до зємє, абитє пітє крєв го і животь го умєрщвлятє, і тиєм житє отам.

 

***

І ще буде хай речено єсь, якожде Квасуро1 одержав од Богів тайну утверджувати Сурину. А то бо єсь вжижене утління2, яке мали ми до Радогощі о Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи.

Квасуро був бой-мужем сильним, від Богів врозумлений. А то бо Ладо до нього приходить і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.

І то бо то було увінчання, доки і муж був коли-небудь вельми відзначений, наречений отець Благомир, а той одержав од Сварженця повчання, якожде створене Квасуром, іже речена єсь Суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того.

Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога3. Також маємо іскати друзів і ворогів... Кувати бо мечі наші на утвердження сили, і се маємо силу Божеську поражати ворогів наших обаполи.

Тобто Богумир наречений Твастирем4, якож ті йому порекли про слов’ян, аби вони були, якож Боги рекли їм про них. Себто уставив роди осібно, якож Боги спричинили рід. І ми є з родів тих – роди також. І Сварог є Отець, а прочі суть сини. І мусимо се корити Йому також і ми, себо корилися родичі, якож єсе Отець Роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте.

Се бо по годській прі порушилося, і Русколаню упустили, до Кия (Києва?) текли [*одійшли] і осілися до землі отої. Тамож діждалися до приступу варязького і себе боронили од них. І так було се од літ тисячу триста по Кию-отцю, триста по Карпанському животу, і тисячу по Києграді. Інша частина іде до Голуні і там осталася, а інша – біля Києграда. І перва єсе Руськолані, а друга – Кия, якож Сурень чтить, за скотиною ходячи і стада водячи, десять віків по землі нашій.

Себто Голунь був град славний і три сотні градів сильних мав. І Києград мав менші: ополудні десяток градів і весі [*селища], і сіл немного доціла се було. Во степах – всякі роди, і житва се міняють ополудень. І так грекам в обмін на золоті цепи і кола, і ожерелія, [які] до ший своїх носили. Вимінювали на пиво винисте5 у греків; і творили овна [*розводили овець] своїх і міняли тих. І були ті руси ополудень творили град сильний Суренж, який не создати грекам. А ті його розтрощили і русів побити хотіли. І тому йдемо до них і розтрощимо оселля грецькі. Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги Богам нашим. Грецьколані суть не Богів потчуть і не человіци [*людей]. Їхні суть із каменя ізображені подобою мужам. А наші Боги суть вирази...

І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам.

_____

1 Гнатюки не вважають це слово за ім’я.

2 Тут мається на увазі утла жижа (рідота), інші перекладають "спраги вгамування".

3 Речення складене за зразком Гнатюків, у інших "про Чорнобога" або "про Білобога".

4 Див. пояснення на д. 6в.

5 Використаний варіант Гнатюків. У Яценка і Лозко – "пиво венедське для греків".

 

 

Дошка 23

 

Сєбто Новьярє ідє одо Старєа, іждє бяша отаква русєчє. А сє ідє до пълднє і тамо грящєтє о стоупєх дєсєнтє вієци. Табто єсє таждє русє – ізбряшєть кнєзи своі. І тиа од роди своі, і роди доботша о плємє: коіждієму кнєзи своі. І о кнєзи іздієшє кнєзє старьша – і тоі єсє Вутєц о Прія. І такова жівєтє во зємє тєія.

Доли врязє прідоша на ни, і тамє ізбіяє они. І сє грьцколанє ідьшя о зємє тиа і сєднєшєся о ніѣ, і нє дєба о Русє. Сє б то русє ізмєчєся і налієсє на иієі, і одтрщє они до сва брєзє морьстє. Сє бо гьрєцколанє повєдьшіа ратє сви о жлєзна бръніє оцрчєна. І бя сѣчє тамо вєлика.

І грящуть врани о ядь мєнжскоу, іжє врждєна єсє до поліє а піяйшє очєси іхва. Граяхоуть врни о брящни а вєлика гряхоуть ста о пєли тая, і тамождь ієсє очєси грьцкіа і очєси руштє нє тргая. Там бо знащітоу імяхом, яко Бзє нє во(л)ящиа русє огинутє. І тамождь сє пєрєщєть Сунє з Мієсєщєм о тиа зємє, і Нєба сєн пєрєщєтє о кмить, абиа зєміє тая нє подлєнгла до роуцє єланьстє а пърбила руськоу. І тамождє сєн плачєть матка о дєцкє своя, якови врзієша крєвє о кмить тоу, і та кмитє сташєть рускєу.

Новаярь бяшєть тамо до днєсє. І зємє таа прєбєндє нашіа – о мєчє крєвє врзєнщєнь о ту. І такождє єланє рѣкоста о кнєзє старшє нашіє і повясть му, якождє нє хчє до зємє нєровь ходєтє, ніжє отроцє брятє, алєнь бо імє брєзє морьстє про сва. То імяхомь оуказіцю на дєнь нашь, якождє праоцє нашіа умєршє о кмить, і нє взяшь вразє нашіа зємє. Сєбто і днєсє іміємо оуказіцю, якождє нікій то бєрєть.

Сєбьто Гєрманьрєх ідє о полиноцє до ни, а імєхом сєн брянєтє зєми сваі. Тако ітє на нь, сєбь годьштіа зємь іє нашіа. А ту Білогорє сє хом усѣяхом кощє своі а крьвє своу полліяхом, і та єсє о ни.

Сє бо врєщєть Птиця Матєр Сва о ни а славу рієчєть ни. Яхомь бо сьмє о ту мєчє нашія а ідєхомь до свєнти о поля. Одразієхомь врзі полноцніа а одвзєрщємь врзє полудєниа, а тєцєхомь на врзє сходниі, абѣхомь повєнжди руштє Грміци, якожь Оцє нашієго Парунє сини а Дажьба внуциє. Сєбьто Сварєць укажє намо, камо грєнстє обисва.

І тиє Гєрманьрєх одєйдє до полунцє, а єланштє о полудєнє. І такмо обєрієхом зємє нашіу до коупіцє і нє даяхом о синь бо цєнжє, нєбощєть о синє своя. Сє бо ідєть о ступи нашіа вєліцє множдєстви родоу інієх. А нє імяхом бяшєтє о мирна нєбо. Ждєхом о помуцє – та бо та іє у мисцє нашіа а о конціє мєчє, і тиєма сєчєхом врзє.

Сє врщєть Птиця Матрє Сва о ни, абихомь сє ми вздєнли мєчє сва на захітє своу а ією. Сє біє кридлієма о зємє і прахь одтрзє до Сврзє. А сє бо врзєх о зємє а сє біє о нь, яко страшєсє за ни. І ту одрзєхом, оутворжєхом, яко крєчєть. Сє бо крєнчь тиє іє до сєрдіа нашіа. А то імяхом вѣдєтє, яку сурє піяшє. До сєчє грєндєхомь і тамо одржєшєхомь питву ініу, о Бозєх стварждєноу, і та будєть намо, яко Вода Жива опослієдє, о часє Трзнє влікєа, якова єсє о вся, іждє умєрє о зємє своа.

Сє бо Сваржєць зряй о ни од Сврзє своя чюдниа. А, зряшє ратє нашіа, лічє она, а прстє єніма овждє – нє імяй доситє; а то лічєть ієнжє прстє о нозє своі, а вієсть Праштирь нашє, яко смє сила вліка, а нє можє одоляшєтє ни вразє нашіа. А сє бо потцєхом ови а ждєнєхомь іє, докєндє они подяшуть о зємє а здєнхнєшєть о Марє, і Морь ю вєздьмє.

Сє бо рієчєхомь о сєрдє нашіа, якождє нє вратєхомьсє до огніци своі докєньждє ащє врзє іскашуть, і нє врзєхомь сєн тѣлєси нашіа, ащє врзє ящуть зєми нашіа. А рчєхомь о сєма, якождє Бзє нашіа гонзяхуть іє. Сє то убіє чьлюсни сва, радіє яхомь дєцки до копієх, яко сє вратєщєтє задє своя врзѣм. Сє бо лядви нашіа одврзієхомь і тлєцєхомь зємє нашіа до нє, аби удрзєшєтє овіє ажьдє до смєртєна часа, а Маріу зрятє даяшєтє. Сє бо Мора одстоупісє я одрєчє: "Нє імяхомь сила туа, абєстє одєрзієла вітєзє руштє." І такождє слва потєнчє до Сварзє, і тамо Бзє рєчуть, якождє хоробрє стє русє, а імяхом мясти про ви подєль Бзє прє Пєрунє а Дажба, Оца вашіа.

 

***

Себто Новояр іде од Старого1, іже були отак русичі. І се ідуть до полудня і там граяли в степах десять віків. Тобто єсь також руси – ізбирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному князі свої. А із князів іздіяли князя старшого, і той єсь Отець на Прію2. І тако жили во землі тій.

Далі3 варяги прийшли на нас, і там ізбили їх. І се грецьколани пішли на землю ту й осіли на ній, і не диба [*дбали] о Русі. Се б то руси ізмечилися і налізли на тих, і одторгли їх до їхнього берега морського. Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені4. І була січа там велика.

І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту5 мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською.

Новаярь був там до днесь. І земля та пробуде нашою – о меч кров вергнута за ту. І також елани рекли князеві старшому нашому і повістили йому, якож не хочуть до землі неровь6 ходити, ніже отроків брати, але ж бо мають берег морський за своє. То мали указицю на день наш, якож праотці наші умерли за кмить, і не взяли вороги нашу землю. Себто і днесь маємо указицю, якож ніхто то [не] береть.

Себто Германаріх іде з полуночі до нас, і маємо се боронити землі свої. Тако іти на них, себо годська земля є наша. І ту Білогор се усіємо кістками своїми і кров'ю своєю поллємо, і та єсь для нас.

Се бо верещить Птиця Матер Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] напрям

І той Германаріх одійде до полуночі, а елани – до півдня. І так обережемо землю нашу докупи і не дамо синам бо чужим, лише синам своїм. Се бо йде до степу нашого велике множество родів іних. І не маємо бути під мирним небом. Ждемо о помочі – та бо то є у місцях наших і на кінці меча, і тими січемо ворогів.

Се верещить Птиця Матре Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за землю свою.

Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.

Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам.7 Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого."

_____

1 Можливо мається на увазі зміна фаз Місяця: після Старого Місяця приходить Новояр (Молодик), або йде мова про початок Нового року, що приходить на зміну Старому. Гнатюки вважають це слово за назву племені.

2 Словом "Прія" можна означати не тільки битву, а й Богиню Прію. О.Знойко слов'янську Прію співвідносить з Афродітою, Фреєю, Фрігією. Напевне вона уособлювала Зорю і є аналогічною Матирсві. Старший князь ставав наче Перун і міг бути отцем Прії-битви.

3 Яценко перекладає як "у низов'ях".

4 Слово залишено як в оригіналі "оцрчєна", воно нагадує "очерчена" (окреслена). Лозко перекладає як "захищена", Яценко – "закована", що має приблизно однакове значення. Сюди ж можна віднести і назву храмів – "церква", що теж є окресленням вмістилища, адже храми символічно можуть означати човен, хату, черево чи камін, в якому перебуває Сонце-зародок.

5 У Лозко і Яценка – "знак".

6 Лозко вважаю, що це, можливо, неври, що згадуються Геродотом. Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і треба читати "землю н(ово)ярів".

7 Складне для перекладу речення. Варіант Яценко: "Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали молодих до війська, яке повернули спини свої до ворогів". Лозко: "Це той вбиває в голову синам своїм, котрих брали дітьми до списів…"

 

 

Дошка 24а

 

І сє грядєть сь сили многая Дєжбо о помощє людєм свєієм. І тако страхи нє імь, понєжди дрєвли, яко нови. О ни сє пєцийстє Тиє, і ряхом о Нієм, якождє хочєть. І сє ждієхом по свіє днє о Тиєм, яко імяхомь…

Сє бо Воронзєнєць бя мієсто, о яковіє усілішєсє годє, а русє сє бієтє. І то грєдо бя мало, а такожьдє по пріє тоє сожєгнєнто, і прах, і пупєли тиа вієтрієма ростршєни обасваполи. І мієсто сиє оставлієно, нєбожь зєміє тая руска іє. І сє нє озєрєщєтєсє о ніє, а нє забудєшєтє ю. Там бо крв оци нашієх сєн ліляшє, і такмо сє ми о правіє грондієхом о то.

Сє о Ворєнзєнціє слава тієкошєть по русієм, і тиіє сва розє імуть, і ящєтє о сієм, і сили іматє на конєщи сва. Одєрзєтє я о Русє огиє, бо сіє о рєнги, і руга імяшуть датє о конєнзи о свє і Огнєньци слузи. О тиа імяхомь држєтє сє щє ругу особіу: да імуть ядь і питву за часіє своя до смртє і слоуждієхоуть ни.

Сє бо многіа слєнжєшє кости своя о болоніє, якождє за часє Мєзєнміру. Тако антіє сьмє, імяхомь учту і славоу поющє Бозєм. І такьви славіє сьмє рчєніє, ніколіжьдє просяшє ніжіє. Слву рцієхомь, сє бо тє молинь твряшє. Омиієхомьсє тієлєси нашіа і рцієхомь слву такожьдє.

 

***

І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм. І тако страхи не маємо, оскільки древні, яко нові. Про нас печеться Той, і рядимо до Нього, якож хоче. І се ждемо по свій день з Тим, яко маємо...

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися годи, а руси се биті. І того града було мало, а також по пріє тієї спалений, і прах, і попіл того вітрами розтрушений обаполи. І місто сеє оставлено, небож земля тая руська є. І се не озирайтеся на неї, і не забувайте її. Там бо кров отців наших се лилася, і тому се ми вправі нагрянути на то.

Се про Воронзенець слава тече по русах, і ті свої роги1 ймуть, і беріть о сім, і сили імати на конях своїх. Одержете його для Русі, [?] бо сіє для ренги, і руга2 мають дати для князів своїх і Огневим слугам. Для тих маємо держати се ще ругу особу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам.

Се бо многі сложили кості свої на болоні [*полі, низині], якож за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо учту і славу поючи Богам! І якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи. Омиймо тілеси наші і речемо славу також.

_____

1 Лозко читає як Сварог. Яценко і Гнатюки вважають, що це сурми.

2 Можливо – "данина".

 

 

Дошка 24б

 

Піймо сурє питвоу о славоу ту пєнтєкрати дєно. І огніци узгнєхомь о доуби; і тако Снопа влєціємо а рціємо хвлу о нє. Ісьмє Дажьбови внуцє і нє смієхомь нєхатіє слави нашєа за вієци.

Сє бо антіє бяхомь по Русколані, і дрієвлє бяхомь русє а прєбєндьєхомь они. Сє о Волинь ідє опрєдєх і биє врзє, яко хоробріа єсє. І та Волиньє пєрвищє родо єсє, і сє осєрєньцє сє овиа. І антіє Мєзєнміру одєржєшєть побієди о годіє і рострщєшєть на оби. І сє по нієх тєкоста єгуни о крвє славниєх жадяшєсє. І та борба зуріва бя. І сє годє сообратішіа со єгуньшти і с нєма на оцє нашіє налієзє. І бистє розбієна і озніцєніа. Сєбьтє ідьшіа обрі на кнєнзє і забиє го. І сє Синє моріа одидіє од Русє.

Сє Бзє Руси нє бряшєшуть жртви людьскєа, ніжіє жівотніа, єдініє плодіа, овоштє, квієти а зрна, млєко, сурє пітноу о травієх озбраджєноу і мєди, ніколіждє жівіу птицю, анє рєнби. І сє врязє і єланштє Бозм даящуть жртвє ініу і страшноу чоловієчноу. І то нє імяхомь діятє, яко сьмє Дажбовє внуцє і нє імяхомь, крачєтє за інє стопи чіузєма.

 

***

Пиймо суру питну за славу ту п'ятикратно денно. І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього. Єсь ми Дажьбови внуки і не сміємо нехтувати слави нашої за віки.

Се бо антами були по Руськолані, і древлє [*раніше] були русами і пребули ними. Се на Волинь ідемо опереду і били ворогів, яко хоробрі єсь. І та Волинь першим родом єсь, і се осередок се їхній. І анти Мезенмира одержали побіду над годами і розтрощили на оба. І се по них текли [*прийшли] гуни о крові славних жадаючи. І та борьба сурова була. І се годи зібралися з гунами і з ними на отців наших налізли. І були розбиті і знищені. Себто пішли обри на князя і забили його. І се Синє море одійде од Русі.

Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну. І то не маємо діяти, яко ми Дажбові внуки, і не маємо крачити [*крокувати] за іними стопами чужими.

 

 

Дошка 24в

 

Сє жртьва нашіа іє мєд-сурє о дєвєнтє сили і щалє удіяня і на Сурі ставієна тріє дні, а по тієх скрєнз вълну ціждєна. І та бєндєшєть нашє жртва Бзєм правієм, яквє соутє нашє праоцє, ібо сє одєідєхомь ото Дажьба і стахомь славні о славєнтє Бозє нашіє.

Ніколіжди просяхомь, ні моліхомь о благи сва. Сє бо Бозє рєкохуть намо: "Ходітє до Русє, а ніколіджє о вразє". Матєр-Сва-Слва пояшєть ни спієватє витєжнєствє на вразє, і тому вієріхомь, яко слово іє о Птиціє Вишніє о Сварзє порстіє, лєтяшєтє одо ни...

Бо конєнзє нашіє ізбріашєхомь, да бєндєть властє ієх о ни пєцітєсє! І да прєідє враг за кроми нашіа, а кромє тьчєтє нє бєндєть, яко зовратє іє само Пєрунько. І то Сноп знаяє, яко смє моліхомь Славу і ніколіждє просяшє о іно, ніколє нє потрєбовахомь о жівотіє наохібьна.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 418; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!