Дослівний переклад Велесової Книги 8 страница. Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матирсви словесами, якоже будуще наше є славне



 

***

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матирсви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. Речено нам про часи старі, коли же мали храми свої карпатські. І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці1. Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх.

Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх од ворогів.

Се бо дими се вздунувши течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийде варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І ті то вершили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласити іно, якож з мечем нашим. І Ерека [*Рюрика] відігнали од земель наших і турнули його назад звідки прийшов.

Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміжду [них].

Се бо ясь іде на нас від Танасу і Таматорку моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.

Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там відимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.

Б’є крилами Матирсва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем’я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого.

_____

1 Мається на увазі податок – гостинець.

 

 

Дошка 15а

 

Сє Старьградє понєхшє, ідьшіа до Ілмєр-єзєра, і тамо утворяі грд інь – Новь, і тамо прєбєндієхом. І ту Сврги, пєрвіє Пращурє моліхом, сє Рді-Рожєнієць кринь є прєпросіхом, і то дуб о крєнь – хлєб нашь. Сврг, іжє твряі свєнт, – Бг єсє свєнту і Бг Првє і Явє і Навє. Сє бо імяхомь они во істьву. І сє істьва нашіє прєборяшєть сили потьємєстє і блгу вєндє.

Якождє праоци о бєндє твряі, о сємь вєдіа жртви о комоніє бієлє, і изидощьша одь крає Сєдьємрєцштіа о горє Ірштіа і Загьгріа обєнтьшіа вієк. І такова, понєхшьща, ідє на Двоєрієцє, і ръзбіяє оти комоньствєм своієми, і тєчє до Зєміє Сірштіє, і тамо ста. І пождіє ідьша горима влкіма, і сєнієзієма, і лєди. А отєчє до стєнпи, і тамо бєндєшь со стадіє своі, і скуфє біа.

Сє прьва Правє одрчєна Оцє нашіє Праоцє, дрьжящіа она вє пріє вліцєіє і сили даєть отрщєтє врзє. Нєбожєдь ідьшіа о пріє тєіє до горіа Карпєньстіє і тамо ріашє о чєли пєнти кнієзи і грді, і сєли огніщьстє, і трзі влікєа. І потієснєни бяшє…

 

***

Се Староград понехаявши, пішли до Ільмер-озера, і там утворили град інший – Новий, і там перебували. І тут Сварога, перво Пращури молили, се Роду-Роженієць кринь його препросили, і то дуб в корінь – хліб наш.1 Сварог, іже створив світ, – Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І ця істина наша переборює сили потемисті і [до] блага веде.

Якож праотці про майбутнє творили [*дбали], про це відали жертви на комоні білому2, і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія, і Загогрії [*можливо – "за горами"] обітали [*жили] вік. І так, понехаявшись, пішли в Дворіччя, і розбили тих кіннотою своєю, і течемо до Землі Сірської [*можливо – сірої], і там стали. І пізніше ішли горами великими, і сніжними, і льдяними. І отекли до степів, і там були з стадами своїми, і скотина була.3

Се перва Права одречена [*заповідана] Отцям нашим Праотцями, держала вона у прі великій і сили давала отрощити ворогів. Опісля пішли з боями тими до Гори Карпенської і там рішили [утворити] на чолі п'яти князів і городи, і села огнищанські, і торги великі. І потіснені були…

_____

1 У Яценка – "в Дуба мірку хліба", У Лозко – "кришили хліб". Можливо, мова йде про прохання до Рожаниць (дружин Сварога) для роду кринь (криниця, скриня – ознака жіночого лона) їхню препросили, аби вона відкрилася. А дуб в корінь (входження в лоно) дає хліб – плід.

2 Мається на увазі ворожіння на білого коня. Я. Головацький повідомляє: "Крім дорогоцінних скарбів, при тому храмі знаходився білий кінь, що належав божеству; тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Святовит і б'ється зі своїми ворогами. Кінь той слугував для пророцтв перед початком якої-небудь справи". [Головацький, 19]. Слово "жереб" має два означення: умовний знак і кінь (жеребець). Інші перекладачі пояснюють речення, як принесення коня в жертву.

3 Як правило, ототожнюють цю подію з географічним пересуванням. На нашу думку, аналогічно до інших дощечок, мова йде про мітологічні події, що пов’язані з рухом Сонця. Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі. Див. також у Словнику ВК – Семиріччя). Гора(и) Іру – східні гори (дехто ототожнює їх з Уралом), із яких виходить Сонце (аналогічно у вавилонян на краю світу є гори-близнята, гори Машу з брамою, крізь яку проходить Сонце). Дворіччя – земне життя, яке обмежується двома ріками на сході і на заході. Земля Сіршті – може бути землею заходу, де сіріє, сідає (стає) Сонце. Інші перекладачі вважають, що то Земля Сирійська, але на д.6в вона названа "Осурє", "Сурє".  Сніг і лід в горах високих, може символізувати смерть і перехід у потойбічний світ.

 

 

Дошка 15б

 

(закінчення дошки 15а) … о годіє, киа сє бущіє до зходжіна Суніє. І отудє ідь до Суніє, до Нієпра-ріка, і ясьмо тамо.

Киє оутврждє нь грд, якє обитєвацє слвнє рді інє. І тамо сєн осєлєщєсє і огніщє твряє Дубу і Снъпоу, якєвь єсє Сврг – Пращоурь нашє. І сє крать налієзє на нє врг новь, осзєсчє, іжь крвє слвнєх піяйщь. І сє ратє сва устрмі Киє на нє. І зряіщі вє Сврзє воє тиа, Пєруньштє воє, іждє сє вєрьгоша на нє і потрщіає силу ієє, і до ньгє рстрщє. Покажєтє задє оньа.

І сє плємєно онєзьва налієзє іно на нє. І сієчіа бя влка, о пхіждєно бя до послієдь. І нашіє ратє, зряйє то, рієкста: "І Бзє нашіє ждєноуть врзє нашіє".

Сє бь тє Вишєнь грядєть на облцієх до ни і рчєть: "Дітє, гріадєтєсє градь вашь і крієпієстє іє, абіє бєндітє отцієни овієсна іньа врзє, і борба вашє бєндіє зура і кріпка. І то Сварг мєнє посшлєть до ви, сє ботьє іматіє сили нєбєсніа ошуіє і одієсни вашіа, – і такождє рцієх, – о ви нє бржєшєтє о Бзієх і такьво єстє самє прєд врзєма".

 

***

(закінчення дошки 15а) …годами, які се були до зходження Суні. І звідти ідуть до Суні, до Ніпра-ріки, і є ми там.

Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устрімив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.

І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".

Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: "Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами".

 

 

Дошка 16а

 

Влєс-кнігу сіу птчємо Бгу ншєму, у кіє бо єстє прібєзіца сіла. В они врмѣни бя мєнж, яки бя блг а дблѣ, іжє рчєн бящ уцт в Рсі. А то імц жєну і два дщєрє. Імаста она скті: а кравє і многа овни с она, і бя ти во стоупѣх. А онігд нє імш мєнж про дщр сва. Так моля Бзі, аби рд згосєнє сє прсѣщє. А Джбо услиша млбоу ту а по млбє даяш му ізмлєно, яко бя ожєчани тая. Сє бо грєндє мєзє ни а імємо вржєтєсє – сє бо Ясна тчє му. Ту Бг Влєс отрчє нєся сєму. Грєдєхум сєн а імѣмо до Бзє наша, і тому рчємо хвлу: Бондє благслвєн вожди, нинѣ а прснє о вєки а до вєки. Рчєно єсє о кудѣсници а тє пршєндшє нзоврцєтсє.

 

***

Влес-Книгу цю потчемо [*присвятимо] Богу нашому, в якій бо єсть прибіжиця сила. В ті времена був муж, який був благ і доблесний, іже речен був отцем1 в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони скотину: і корови, і многа овни з ними, і були ті в степах. І ніде не мали мужів для дочок своїх. Так молив Богів, аби роду згасання се присікли. І Дажбог услихав мольбу ту і по мольбі дав йому ізмолене, як було оречено теє. Се бо гряде межи них і маємо вергтися [*народжувати] – се бо Ясна тче2 йому. Тут Бог Велес отрочат несе сему. Грядемо се і ймемо до Бога нашого, і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Речено се при кудесниках і те прошедше не зворотиться.

_____

1 Варіант Лозко, у Яценка – "у пошані, учестений".

2 У Яценка – "йде".

 

 

Дошка 16б1

 

За чєтрє вцє до Суронжєц хозяри пояша бо ти рді нашє. Одзбряшя нєсбо ни – со кнєзє одєрєнє бряти. Яко сє отрощіхом імо, а смє стхом хзрястє…

 

***

За чотири віки до Суронжеця хозари взяли бо ті роди наші. Одібрати несбуло нам – з князями одерень брати. Яко се отрощимо їм, і ми стали хозарськими…

_____

1 Уривок взятий з публікації Лозко з поясненням: Текст, який взято з видання М. Скрипника (т. 5, с. 6), вірогідно, був надісланий Куру і позначений його власними печатками. Літери й пояснення зроблені рукою і друкарською машинкою Ю. Миролюбова. У лівому верхньому кутку є зображення бика. Номер дошки 16-б написаний рукою М. Скрипника.

 

 

Дошка 16 (реверс)1

 

Рчє тму Хросу слву, ащє коє о мод у… Тєа од онє жє, яко смє жівєхом… Рчєно оцєма бящ… Врємєни давніая… Рчєно бя о вєлцєх трудєх… До гоур Карпаньскє… Од почтємо до Оріє… Цє стасєщі, кодо нємєнтє стоя сємо… Тако да мліхом Сурєжа… Чєсть і сілу до нєсє вржєщєтє одє іранєр… Бяхом тако з рсма отчаху он ста цє… вѣдє.

 

***

Речемо тому Хорсу славу, аще який мед у (усуряє)…Той од оне же, яко ми живемо… Речено отцями було… Времена давні… Речено було о великих труднощах… До гір Карпанських… Од почтемо до Орія… Це сталося, коли неминувати стати цьому… Так да молимо Сурожа… Честь і силу до нас вергли од іронців… Були так з русами потекли вони… вести.

_____

1 Ці уривки взяті з видання Гнатюків.

 

 

Дошка 17а

 

І сє бяшєтє кньзєвє Славну со братарє му Сківьу. А сє прє вєстє вьлкікє на въстєнцє. І сєі ти рєчєтє: "Ідємо до зємє Ільємєрстє а Дунає". І тако ієщєтє, і Бъстарє, сна свє, оставє острацє. І іломєрє осє тєцє на полуносчє і тамо свє гьрд Славєнь утвржє. А сє брат єго Скфє у моржє бяшєтє. І сє Бъстарє імє сна свє Вєндє. І по нє сітцє бяша внучєц Кісєк, кі жє владєц бяш ступє полудєнє і крвє многа і тамо ієси.

І отва бяшє прє вьлка за сє тє і зурєтє на обаполє одє Данаю до горє Русіщє і до Хорпє Карпєнстє. І тамо ряшєтє. Сє бо утврє колє і бєндєшєтє опрєц за нє. І такождє врзєм упорє твряє, о сє уразє онє і одстрщє од сє.

І сє родєм о томо рєчєтє і вєчє созвє єдіно, творяшєтє зємє нашіу. А тако стоятє зємє тєіє пєнтє сти лєтє. І сє засє утворє мєждє русічє усобіцє, і върждєшєтє сєн овє, і силоу стратєтє, імящєтє овє о соубоє і бєзълаждєнє свє. І такождє прідєтє врзє на Оцє нашіє о полудєнє і сє стрчєтє Сківскє зємє о побрєжє моржєнстє і ступи.

І сє тєчіяху овє на полуноцє. І срящєтє с фряцє о тождє, і даяху помощє на врзє. І сє Скуфіа Оцє натєчєсє і сразсєтє со вързє о силоу, і потлцє они. І сє ови бяшє ієгуни, попрвє до Русє ступіцє і тиє кратє одєстрщєнє бяшє. То іміяхомь за знацє, якождє іміяхомь і нині творітє.

 

***

І се були князі Славен із братом його Сківом. І се прі вели великі на востенці [*сході]. І се ті рекли: "Йдемо до землі Ільмерської і Дунаю". І так зробили, і Бастара, сина свого, оставив сторожити. І іломери [*ільмерці] оце течуть на полуніч і там свій град Славень утвердили. І се брат його Скіф у моря був. І се Бастар мав сина свого Венда. А по них цей був внучок Кісек, який же володарем був степу полуденного і корів многих і там єси.

І тоді була пря велика за се те1 і сурова на обополе од Данаю до Гори Руської і до Хорпів2 Карпенських. І там рядили. Се бо утворили коло і були захищені за ним. І також ворогам опір творили, щоб уразити їх і відкинути од себе.

І се родам про те рекли і віче созивали єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. І се знову утворилася між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи там сутички і безладдя своє. І також прийшли вороги на Отців наших від полудня і се втратили Сківську землю на побережжі морському і степи.

І се текли ті на полуніч. І зустрілися з фрягами там, і дали поміч на ворогів. І се Скуфія Отців повернулись і сразилася з ворожою силою, і потовкла її. А се ті були гуни, вперше до Русі ступили і ті кратно відбиті були. То маємо за знак, якож маємо і нині творити.

_____

1 "за сє тє": Яценко, Лозко – "за посіви", Гнатюки – "за степи".

2 Гнатюки "хорпи" перекладають як "пасовища", Яценко, Лозко – "схили".

 

 

Дошка 17б

 

І сє бя іматє отєврцє, сєбто стоупни хорпє хранєтє іміяхомь, яко Оцє нашіє а Праоцє, іжє кърпяшєтє імашє о свє стоупє, і сє травє свє, і квєтєнь хранєтє умієща, якождє крьв совє ліяху о сєбо.

Колунє нашіу оставє врзієм. І та Голунє, колєм бяшє ота, вързієм тіжцчє о прстє ста. І сє грдє нашіє клоум ставєтє імяхомь, якождє Оцє нашіє, яковє острцє пряшєсє о зємє на всєко кроки і до поудє спаднєшє, і лібатє ю, і тамо зємржєтє іміяє, і наспотє нє ідєшє воєждє.

Камо грєндєтє сєн ти дєнє, ідєжє нє імахомь онєкдє утулоу? І сє рцєхомь о то, яко Оцє нашіє, і сє борєхомь. І колібва порждєнє біяхомь. Сє Пєроунєц прідє до ни і тоіє повєндє ни: "І сє коліко іє праху на зємє, і такождє іє ото воє Сварзєнцє. Они помождєнє бєндєшєтє". Ратє ідяшєтє од облаки до зємє. І сє дідє нашє Дажбо о чєлє іхьва. І коліждє тоіє нє оборяшєтє сіць? Іми нє осомє, а то доцєлє нє можашєтє битє. І сє рцєхомь молитбу о Бзєм нашієм, аби ови намо поспєшєтє до помождєнє і датє вітєждєнє на врзє могощє.

І що сьмє о тєм, якождє зємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє. І тяко зрчєхомь на тоя бєндєшєхомь, коі околи свє? І нє тєцчєхомь на они, і нтєцємо акиноу до дрєстє ієх, і нє вѣртєхомь іє о ранієх враждєнстєх, і нє оубієхомь онє, ієждє на ни налєзшє? О то рцєхомь: "На ви!".

 

***

І се б мали повернути, себто степові хорпи1 хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.

Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро билися за землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували2 її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.

Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.

І ще ж про те, якоже земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх3, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!".

_____

1 Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби).

2 Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "любили".

3  У Гнатюків – "не наточимо акінаки для животів їхніх" ("акінаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої". Можливо тут вбачаємо відомий вульгарний вислів, аналогічно ворогів, щоб принизити, садовили на палю; акінаки на скіфських статуях тотожні фалічним символам.

 

 

Дошка 17в

Якождє тако рієх оно Кісєк на людє свє за часє напднєстє на овіє. І тоіє омързєшєсє о вразєх і токьщє на они, і потлцчє іє. Сє іміяхомь знак тоієі мощьєностє і нє мъгощєхом до Явє датє ови, сєбто би слабостщє. І сє імяхомь силоу, і сьмє мнозіє, і вразє нє соутє толки мнозіє, яко сьмє. І сьмє – русіцє, і вразіє нє соутє они.

А камо іє врждєна крєвь нашіє, тамо іє зємє нашіє. І сє вразіє вѣдіяшутє, і сє они сєн старашутєсє, і сє старощє іє марна. Будєтє, якождє овє біяшя о старє часє Оцієх нашієх. Рєчєхомь ієщє слови тиє назпамєнтє, абихомь нє ієдіни одо тіє словє нє оутратєтє і рцєхомь братрєм нашієм отакождє: "Сє сила Божстіє бєндєшєтє на ви, і ту овінтєзєтє врзє вашіє до концє. Іжє хчєшєтє зємє вашіє, такождє врзєтє моу до оустє пълніє. А тє полока ону до дрстє свє а нє рчє, простіє, ніжє слъви свє. Будєтє синє свє Бгоувє, і сіла іхьва пєрєбєндєшєтє на ви до концє."

Нє іміяхомь анє чєрєвє нашіє наситєтє хлієбєм, сєбто пождєн на огнь вражєскь. І кравіє, нашіє скутє, трпяшєтє тугу такождє, і сє якождє ми. І сє акинє нашє харалужнє одрждєхомь одє полоудєнє борзіє, а бєдієхомь силни віщє врзє нашіє.

 

***

Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви1 дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.

І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде на вас до кінця."


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 415; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!