Дослівний переклад Велесової Книги 4 страница. А старі часи – суть наше благо
А старі часи – суть наше благо. Дістанемо од них твердості і кріпості, аби ворогам ми отвідали [*відповідали], як належить.
_____
1 У Лозко – "заборола" (забрала), у Яценка – "борода". Пропонуємо, за змістом, "бранди" перекласти як "охорона" чи "оборона", "броня". Порівняймо нім. drand – пожежа, горіння, а разом з тим все що пов’язано з пожежною охороною; Семаргл-вогонь – охоронець, борода – символ охорони рода.
2 У словнику Лозко "бояні" – це "бояни, воїни", але перекладає, як і в Яценка "боїмося".
3 Тут "Гординя" може бути у значенні не імені, а "героя", яким названо боярина Сегеню.
4 У Яценка, Лозко, Гнатюків – Дарій Третій (перський цар, див. д.8). Але в тексті йде мова про готів, тому краще припустити, що це один із готських воєвод, можливо син Германаріха, якого убив Сегеня.
5 У Яценка – "до січі", у Лозко – "перед боєм", у Гнатюків – "десята".
6 Від "вину (въину)" – завжди, вовіки, у інших перекладачів – "вишнього".
Дошка 6е
Ті часє соутє вєлма прчєста, бо тє дєн жє смє такоу ясна а сушна бя на ни зуріва. Тако жітва сє нє урондє, а прєто ж ідяхом на зємє іну, а тамо смє удєржєхом.
Потлцєна бя русє одє гьрцє а рємє, а ти ідша по брєзах морєнстєх до Сурєнжє а тамо утворі Сурєнж. Крає бо тєн єсє сурєн, датє бо Києву. Сє та утврора нє добісє, а зєлє бо пртяша бяхо.
Та ту бо пєрвє ворєнзє прідша до Русє, а Асклд сілоу пограмлі кнєзє нашєму а потлцє того... Асклд, а поздє Дір, усєднєшєся на нє, яко нєпрошєн кнз. А ті то княжітє поча. Над она до іста бєндшєтє вутцє, а сємє го костирє хранящ го Огнбга дому тому. А одєвратє лік свєн од она, яко бяста она кнзє од грьцєх крщєна. Асклд єсє тємєн воєн, а тако днєсє од грьцєх освѣцєн, жє нікієх руси нєстє, а сєнтє врви. А тому можахом сє смаятє, яко бяста кіморіє такождє оцє нахшє, а ті то роми трясяі а грьцє розмєтшє, яко прасєтє устрашєни.
|
|
|
***
Ті часи суть вельми прячисті [*важкі], бо ті дні же саме такі ясні і сушні були на нас сурові. Так жита се не уродили, а тому ж пішли на землю іншу, і там ми утрималися.
Потовчена була русь од греків і роми, а та [русь] пішла по берегах морських до Суренжа і там утворила Суренж. Край бо той є сурен [*сонячний], підлягав бо Києву. З тої утвори [путнього] не добилися, і дуже бо билися були.
Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того… Аскольд, а пізніше Дір, усівся на нас, яко непрошений князь. І ті то княжити почали. Над тим до цього часу були отці, і цейго костри1 хранив Огнебога дому тому. І одвратили лик свій од того, яко був той князь од греків крещений. Аскольд єсь темний воїн, і так днесь од греків освічений, що ніяких русів немає, а суть ворове. А тому можемо се сміятися, яко були кіморії також отці наші, а ті то роми трясли і греків розмітали, як поросят устрашених.
|
|
|
_____
1 Лозко "костирє" перекладає як ім’я Костиря. Насправді мова йде про Аскольда, над яким до цього часу були отці (правителі) і він був охоронцем кострів їхнього дому.
Дошка 6є
Ти вутцє прєдѣляшєт кажду на потрбє, а ту бяшєт інь сутє а інда тврга. А тоі Асклд пожєрє богом чіужєм, нєботє нашієм. Такоє бєндє оцовє нашє, а нєсьми битє інє. А грьцє хтяє насо крщашєтє, аби смє забіхом ста Бозє нашє а тако сєн обратіхомся до нь, яко стє одєрєнь битє. Постржєхом сє тоіго, яко прастирє, ажє прастрєшєша скуфія сва, а нє дашє влцѣм хснічітє об агнцѣх, коі бо сутє дятія од Сурє. Тому трва злєна єсє знак Божьск. А імємь ту бєрятє до глєкув, усуряті ю на сонма нашє, даби піятє о Бзѣх во Сврзѣ модєрѣ а оця наша Дажба жрятву творяішє, а та бо на Нєбі таку жє свєсчєна єсє отоікратє.
***
Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була інша суть і інша зовнішність. А той Аскольд пожере богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і не сміємо бути іншими. А греки хотіли нас крестити, аби ми забувати стали Богів наших і так се обратилися до них, яко стати одерень бути. Постережемося се того, яко пастирі, що пристрашили скотину свою, і не дають вовкам хищничати на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Суре. Тому трава зелена є знак Божеський. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]1 наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій] і отця нашого Дажба жратву творячи, а та бо на Небі також свячена єсь многократно.
|
|
|
_____
1 У Яценка і Гнатюків – "на Сонці".
Дошка 7а
Слва Бзєм нашєм! Імємо істу віру, якова нє потрєбує чловєнєнска жєртва. А тая сє дѣє о ворязі, кіі убо вѣжди жрялі ю, імєновашє Пєруна Паркуна, а тому жряша. Ми жє смє хом польна жрєтва даятє а одо труди нашє – просо, млєка а туц. То бо покрпішєм о Коляді ягнчєм а о Русалієх, в дєнь Яров, такождє о Красна Гура. Ту бо то дяєхомо во спомінь Гурє Карпєнстє. А тон час сє імєнова род нашє карпєнє. Яко жє стахом смє бяшє во лѣсѣх, то імѣмо назов дрєвічє, а на полі смє бяшєхом – імєно імахом полєни.
Тако вшяко єжє єсє грьцє ущєкашєті на нє, іжє смє чловєнкожравцовє. А то лужєва рѣнчь єсь, яко нѣстє бо тако во іста, а імєяхом іна повикє. Но тотъ, кі жє хочашєть увранжідєтє іна, рєчє злая. А тому – глоупєн нє сє борє, а тако єсь, а іна рѣкоста такождє.
|
|
|
Долзє сє правіхом родьми. А староцовє вєнска рода ідша соудяті родіцє о Пєрунь-дрєви. А такождє імяі тон дєн ігріштія прєнд очєси старчє, а сілу юну указєншє. Юнащє ходяі борзє, спѣваяі і плясаваі о ти. Тон дєн огніщани ідяшєтє о міслєву а прнашєша дічєну строцєм, кіі дієляшє тую о прєнчє люди. І волсві жрятву дѣяі Бозєм, хвалєніцє а слву. Рѣкста о часє жє годє а о явєнє воріягу. Ізбряшєтє сєн кнєзє вутцовє, а тиі юнашє вєдєнша до сѣчє зурє. То бо роміє ни поглєндашє а замистляшєтє злая на нь. І пршєдша со возє свє а жєлзвѣна бронє а утцє на ни. А тому браніхомсє долзє о нєх а отрчахом смє тая од зємє нашє.
***
Слава Богам нашим! Маємо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жряли її, іменувавши Перуна Паркуна, і тому жряли. Ми же самі польову1 жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо2 покропимо3 на Коляди ягням4 і на Русаліях, в день Ярів5, також на Красну Гору6. Ту бо то діємо7 во спомінь Гори Карпенської. А той час се іменувався рід наш карпени. Як стали ми бути в лісах, то маємо назву древичі, а на полі ми були – ім’я мали поляни.
Тако всяко же се греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] есь, яко не єсть бо так воістині, а маємо інший звичай. Но той, який же хоче вражити іншого, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так єсть, і інший рече також [*теж саме].
Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима старців, і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для тих. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж годів і явлення варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронилися довго від них і відкинули ми тих од землі нашої.
_____
1 У Лозко – "з мішком повну".
2 "Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка.
3 У Лозко – "підкріпимо".
4 Напевне, мова йде про кроплення кров’ю ягняти аналогічно біблійним обрядам.
5 У Яценка – "весняний".
6 Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо в давнину під цими святами могли розуміти щось інше.
7 У Лозко – "Богам даємо".
Дошка 7б
А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє проті борства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє ляти, а та понєхъшія сєн о ни.
Тєм бо грьціє ідша о тржіща нашє а рєкоста намо омѣнєтє кравє нашє на масть а србло, то бо потрєбущє на жєни а дєтє. А тако смє мѣнєхомсє скоро до днєс. Нєди послєдєщє грьціє іскашєтє да ослабі ни, а то іскашашє одєрєнь взєнтє. А тому нє ослабіхомсє а нє дахом смє зємлє нашє, яко З(є)мє Трояню смє нє дахом сєн ромієма.
А да нє встанє Обідєносчє Дажбовєм внуцєм, кіє жє во ярузєх вразі дбаша, а тако днєсь нє по хулє сємо такождє оцє нашє. Сє бо у Сінє морє стятша до бєрзє годь тую а одєржаша на нь побѣдєну піснє хвали.
А Матиря спѣвашє, тоя Красна Птиція, яква нєсє Пращурєм нашєм огнь до доми я. А такождє ягніцє прєздрємо до тодь, а було стє на ни, одєржєша силу. А імахом врязі ростятєшєтє а гоньбу псіну іма нєхатє.
То глєндь, народє моє, яков єсє обєзпєчєн а нардєв, а тото нє ошібєшєсє од рани твоая, а нє вржєшєсє до рядь, абостє смє вразєма погонєлє, а біду сєн позбавяцє. А жітнє інако іматє, бо смє бяшєхом ста грда а нєодєлєгла од є. А тягчає поразє бєндє по ни, а смє по тєм.
Тисєнщ пєнтєсєт ляти, яко смє сє хом многая борія а пря імяхом, а такождє смє жівє дієкє жрєтвє юнащєя а вєвонцє.
***
А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і знехтували нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прящемося сурово проти борства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ, і ті знехтували се нами.
Тоді бо греки ішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч послідуще греки іскали, як ослабити нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не ослабімося і не дамо ми землі нашої, яко і Землі Трояні ми не дали се ромеям.
А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах [про] ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали.
І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягницю1 призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їхню нехтували.
То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і родючий, і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися. А життя інакше мати, бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому.
Тисяча п’ятсот літ, як ми се многії борні і прі маємо, а таки ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод2.
_______
1 "Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягням" [д. 7а].
2 У Лозко – "дівочій".
Дошка 7в
Тогдяшє нє бя інакостє, а днєсє прєбєндє достяйни. А мєжахом смє сє одразітє сєн од вразєх, а дєньмо тако сє – одразєньмє! І яхом свє сєва а ова, пєрвѣ зовєнхом на стєнгє вутцє нашє, яквє нє суть щє збабнєна а грдє. Пріхождахом сє во істѣ на стогна свє а рєчємо жє інѣ нє будє то, а смє імамє іті та грьцє, якова ста бєншє мълвіхом. Бо Ясна а Інтра ідє за нє, яко шєд за отцє наша на роміє до Троянє Зємє. А суть нємо бєндє, колібва варєнзє вєдлє нашє воє на то, яко самє смє можахом вдєнтє. Тєнсєцє лятє смєхом білі од ромє і годє, а Сурянта, якова бєндє со ни. Ніжє нє опомєнємо, яко годь соєднєсєшє со єгунштє на ни. А Галарєкє сє вєрзє од полнщє, а єгунштє – ополднє. А ту плакала русколанє, боруся, єліцє жє єгунштє оброяшєша годь. Ту русь сє вєнздвєгла сва сила а єгунштіє оразіша. Утворяі Крає Онтов а Скуфь Києву.
А днєсє засєчє срєдьцє нашє сє крві. Од ітра до вчєржє ходястєхомо а ізроняшєхомо слзи осудовє нашєя. Жівотатісє нѣми в час тонє, а тако вѣхом ста: іжє час прідє, яко поза сєнчє смє ходяшєтє імахом на врзі – а чі бо ту грьці, чі бо єнгуштяни – тєбто імахом хомитатє а стрнъжєтє, абонь нє ста намо врза я, яко мрзєнсть прєнд очєси нашія. Галарєк бо за(п)латі за ть, а імамє пронудєннє Хорсунє заплатєнтє за слзи дцєрє нашіа уточєна а сини одрєня взято. Плать бо та нє србрна ані злата, понєнжє одсєнть главє я, на щєпоту стрчємо.
***
Тоді не було інакше, і днесь прибудемо достойні. І могли ми се одразитися од ворогів, і діємо так се – одразимо! І брали своїх тут і там, перво звали на стяги отців наших, які не суть ще збабнені і горді. Приходили се во істину на площі свої і речемо же інакше не буде то, і ми маємо іти на греків, [про] яких уже були молвили. Бо Ясна й Інтра ідуть за нами, яко йшли за отцями нашими на ромеїв до Трояні Землі. А суть не могло бути, коли б варяги вели наших воїв на то, яко самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися од ромів і годі, і Сурянта, яка була з нами. Невже не опом’янемо [*не згадаємо], яко годь з’єдналася з гунами на нас. А Галарек се верже з полуночі, а гуни – з полудня. І тут плакала русколань, борючись, допоки же гуни оброїли [*оточили] годь. Тоді русь се воздвигла свої сили і гунів уразила. Утворили Край Онтів і Скуфь Києву.
А днесь засіче сердце наше се кров’ю. Од утра до вечора ходимо і ізроняємо сльози осуду нашого. Животіли німими в час той, і так відати стали: іже час прийде, яко поза січі1 ми ходити маємо на ворогів – і чи бо то греки, чи бо єнгуштяни [*гуни] – тих то маємо хомутати і стриножити, аби не стало нам ворога того, яко мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо принудити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уточених [*уведених] і синів одерень взятих. Плата бо та не срібна, ані злата, бо одсічемо голови їхні, на щепоту [*палю] стирчемо [*настромимо]2.
_____
1 Яценко і Лозко позбавляються слова "поза" і залишають "в січі(у)". Попереднє "засече средьце наше се крві", можна розглядати як серце залите горем, журбою і долаючи цей тягар маємо йти на ворогів. Другий варіант, можна припустити, що й на той час укріплене місце могло мати назву січ, тоді: вийти поза січ на ворогів – зробити вилазку з городища.
2 Взято варіант Лозко, у Яценка – "у друзки строщимо". Пор. "ощеп" – спис, рогатина.
Дошка 7г
А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.
Ту бо за тєнсєнц тріє сти ляти од ісхъду Карпєньстє Асклд зли прєндє на ни. Ту зєгнєнсє народє моіє од лада а, твряшє люби, ідь дє стнгє наша. А захцєнь тота од вразєх на Русє могутьєн Сврг наш, ані Бзі інє. А простє Сврга нє імахом ніщє, кроміє смртє. А та то нє стршнєва єсь, колі жє Щєхом сєн рьєчєні. Сє бо Сврга зовє ни а ідєхом до нь. То бо то ідєхом, яко Матиря Сва спѣва пісєнь ратьну, а імяхом ста послєхнутє до нь, аби сва нє ястє трави а скуфє нашє грьціом даяшєтє. А тиє намо – камєніє во єжє, грєнзєтіє я, а то бо то зєнби імущє твєрда а остра. Ті то нам рѣкшє, жє сьми звржєнци а рикахом в ноцє стрх на люді, іжє сути гьрці.
Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми – людє нєумуца крає а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть.
Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя. А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.
Бо Матирь Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє, а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є. Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!
***
І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо вживати, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися народ мій од лада [*сну] і, творячи люби, іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги інші. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені2. Се бо Сварга3 зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі. Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.
Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми – люди неумного краю і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнуть [*відповідати] плюновіннями6 до очей і істину ймуть.
Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.
Бо Матирь Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і кінноті степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!
_____
1 Тут може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.
2 Тут йдеться про чеські племена, що походять від Щека.
3 У Лозко – "Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.
4 У Лозко – "Скіфію".
5 В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути". У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.
6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.
7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".
Дошка 7д
А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Русь? А тьма нє бєндє с ни, но о ти, кіє чіужє бєряшє, рѣкуть, жє добро дяють. А нє будєхом, яко она.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 470; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!