Інвестиційні банківські фірми

 

На початку 60-х років XIX ст. у Німеччині виникли перші уні­версальні інвестиційні банки — інститути фінансового ринку, які відіграли важливу роль в індустріалізації таких країн, як США, Німеч­чина, Швеція. Залишившись інститутами, що забезпечують та супро­воджують інвестиційні процеси на ринках капіталів, інвестиційні банки сьогодні відіграють різну роль на ринках різних країн. На­самперед діяльність інвестиційних банків пов'язана з обслуговуван­ням емітентів та інвесторів та з фінансуванням перспективних га­лузей економіки. Діяльність багатьох великих інвестиційних банків має міжнародний характер і спрямована на здійснення інвестицій на міжнародному ринку.

Інвестиційні банківські фірми (ІБФ) у США на початку їх виник­нення обмежувались андерайтингом, розширенням капіталу корпо рацій на первинному ринку та торгівлею цінними паперами на вто­ринному ринку. В 1933 р. у результаті прийняття закону Гласа — Стігола комерційним банкам було заборонено здійснювати андерайтинг та операції з корпоративними цінними паперами, а інвестицій­ним — заборонено здійснювати комерційну банківську діяльність. Внаслідок відокремлення діяльності комерційних банків від сфери діяльності з цінними паперами інвестиційні банківські фірми поча­ли відігравати роль універсальних фінансових посередників.

Сьогодні ІБФ займаються на фінансовому ринку практично всіма видами діяльності: андерайтингом, торгівлею цінними паперами, управлінням активами інших учасників ринку, різними видами діяль­ності з корпоративними фінансами. Інвестиційні банківські фірми допомагають у пошуку фондів корпораціям, агентам уряду, органам місцевого самоврядування, іноземним учасникам ринку; беруть ак­тивну участь у приватизації державних підприємств, коли цінні па­пери державних корпорацій пропонуються приватним інвесторам. Для інвесторів ІБФ виконують брокерські та дилерські функції, сприя­ючи купівлі-продажу цінних паперів учасниками ринку. Рідше ІБФ займаються послугами на ринку нерухомості, роздрібною торгівлею цінними паперами, реалізацією страхових продуктів. Як і комерційні банки, ІБФ є інститутами з високим рівнем фінансового левериджу. Основними видами діяльності інвестиційних банківських фірм є такі:

Андерайтинг.	Клієнтами ІБФ на проведення андерайтингу є агенти уряду, місцеві органи влади, вітчизняні, міжнаціональні та іноземні корпорації, іноземні уряди.
Торгівля цінними паперами.	ІБФ використовують різноманітні стратегії торгівлі цінними паперами: ризиковий та без ризиковий арбітраж, спекулятивні стратегії, купівлю-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів та ін. Співробітники спеціальних підрозділів фірм займаються також проведенням досліджень у сфері торгівлі дер­жавними та корпоративними цінними паперами. Здійснюючи тор­гівлю цінними паперами, ІБФ виконують як брокерські, так і дилерські послуги. Виконуючи операції на ринку від свого імені, вони отриму­ють прибуток від різниці в цінах купівлі-продажу цінних паперів, при проведенні операцій за дорученням клієнтів отримують комісійні.
Приватне розміщення цінних паперів.	Винагорода ІБФ за про­ведення приватного розміщення вища за винагороду за проведення підписки на відкритому ринку і становить для довгострокових кор­поративних облігацій 1,5—4% для емісій розміром 5—10 млн дол. США, 0,5—1,5% для емісій, вищих 50 млн дол. США. Для високоризикових цінних паперів винагорода фірми становить до 5—6% від обсягу емісії. Часто при проведенні приватного розміщення цінних паперів ІБФ самі беруть участь у формуванні капіталу нової корпорації. Оскіль­ки ІБФ є професіоналами на ринку фінансових послуг, вони можуть досить точно оцінити перспективи розвитку нового підприємства. Для того щоб отримати додаткову вигоду від проведення приватного роз­міщення, ІБФ придбає опціон на купівлю акцій корпорації-емітента через визначений час за ціною розміщення. Як правило, при правиль­ному прогнозі розвитку компанії-емітента ІБФ через деякий час ку­пує акції корпорації за ціною, значно нижчою від ринкової.
Сек'юритизація активів	Полягає в емісії цінних паперів, що забезпечені деяким пулом активів. Здійснюючи сек'юритизацію в інтересах клієнта або групи клієнтів, ІБФ отримує два види доходу — від проведення процедури сек'юритизації та від розміщення цінних паперів серед інвесторів. При цьому ІБФ може викупати активи, що лежать в основі емітованих цінних паперів і, отже, отримувати до­датковий дохід від різниці в цінах цих паперів та активів, що ле­жать у їх основі.
Злиття та придбання корпорацій	ІБФ відіграють вирішальну роль у процесах, пов'язаних з придбанням, злиттям, реструктуриза­цією та рекапіталізацією корпорацій, які набули значного розвитку у 80-х роках XX ст. Участь ІБФ у процесах злиття та придбання кор­порацій полягає в пошуку клієнтів для злиття та придбання, наданні консультацій як покупцям, так і тим, кого купують, та допомозі по­купцям в пошуку фінансових ресурсів для здійснення купівлі. Ос­новним методом фінансування процесів злиття та придбання кор­порацій є використання інструментів позики, зокрема кредитних інструментів.
Управління активами учасників ринку.	Управління активами приносить інвестиційним банківським фірмам до 10% доходу. Вина­города ІБФза управління активами компанії пропорційна до обсягу активів і залежить від їх ризиковості. За управління активами до стан­дартної винагороди часто додається премія, якщо дохідність активів перевищує деяку величину (наприклад, середню для таких компаній).
Створення та торгівля похідними фінансовими інструментами	Полягають в укладенні форвардних, опціонних угод, участі в проведен­ні угод СВОП, а також торгівлі біржовими ф'ючерсними та опціонними контрактами.

 

Дохід ІБФ залежить від обсягу та змісту виконаних робіт. Це може бути фіксована винагорода за надані фінансові консультації або про­цент від обсягу купівлі в разі виконання повного обсягу робіт. Дохід у вигляді процента може бути фіксованим, як і винагорода за надані консультації. Проте значно частіше такий дохід пропорційний до обсягу укладеної угоди. Іноді виплачується частина винагороди у вигляді фіксованого процента, а частина сплачується тільки тоді, коли ціна купівлі нижча від певної величини. Часто при оплаті послуг ІБФ використовують так звану формулу Лемана. За перший мільйон доларів укладеної угоди сплачується премія в розмірі 5%, тобто 50 000 дол. США, за другий — 4, за третій — 3, за четвертий — 2%. За п'ятий і всі наступні мільйони сплачується 1%. Так, премія, спла­чена ІБФ за посередництво в купівлі фірми за ціною 10 млн дол. США, визначається сумою:

1 • 0,05 + 1 • 0,04 + 1 • 0,03 + 1 • 0,02 + 6 • 0,01 = 0,2 млн дол.

    Специфічні види фінансування полягають у вкладенні власних коштів ІБФв акціонерний та борговий капітал корпорацій на вигід­них умовах. Процентний та дивідендний дохід від інвестування коштів в акціонерний капітал та боргові зобов'язання становлять до 40% доходу ІБФ.Як правило, від інвестування коштів в акціонер­ний капітал ІБФодержують вищий дохід, ніж інші акціонери. Кре­дити надаються фірмам під процент, вищий за банківський. Це обу­мовлено як високим ризиком фірм-позичальників, так і тим, що фірми переважно нові і мають обмежений доступ до ринку банків­ських позик. Такі кредити мають назву мостового фінансування, ос­кільки надаються в основному новим фірмам для фінансування про­тягом перехідного періоду до досягнення ними достатнього кредит­ного рейтингу для отримання звичайного банківського кредиту.

    Консалтингові послуги можуть надаватись самостійно та при виконанні інших послуг і оплачуватись як у комплексі з іншими послугами, так і окремо. При відокремленій оплаті консультації, як правило, більш об'єктивні.

 

Пенсійні фонди

 

Найважливішою ланкою системи пенсійного забезпечення є дер­жавне соціальне страхування. Кошти у системі соціального стра­хування формуються через накопичення внесків працівників та ро­ботодавців через заробітну плату та податки. Виплати з державних систем соціального забезпечення містять пенсійні виплати та виплати на медичну допомогу особам похилого віку та непрацездатним осо­бам. Соціальні пенсії виплачуються з поточних внесків і мало по­в'язані з минулими внесками учасників.

Системи пенсійного забезпечення можуть формуватись як цент­ралізовано, так і на місцевих рівнях. Місцеві органи влади можуть запроваджувати регіональні системи пенсійного забезпечення. Про­блеми, які виникають у багатьох країнах внаслідок зменшення частки працездатного населення та старіння націй, вирішуються різни­ми методами, наприклад збільшенням розміру внесків, обмеженням розміру соціальних пенсій тощо.

Недержавні системи пенсійного забезпечення реалізуються че­рез недержавні пенсійні фонди, пенсійні програми страхових компаній та інших фінансових інститутів, а також різні види індивідуальних пенсійних вкладів. Для забезпечення інтересів вкладників пенсій­них фондів та страхових компаній за підтримки держави можуть створюватись корпорації, що гарантують певний рівень пенсійних чи страхових виплат. Збереження коштів на індивідуальних пенсійних рахунках гарантується системою страхування депозитів.

Недержавний пенсійний фонд забезпечує працівників, які охоп­лені пенсійним планом цього фонду, доходом після виходу на пен­сію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду (спонсорами пенсійного плану) можуть виступати корпорації, при­ватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через періодичні внески як роботодавців, так і працівників. При цьому вони можуть автоматично вираховуватися з рахунків учасників фонду або вноситись ними добровільно.

Існує певний мінімальний період часу, протягом якого особа має перебувати в пенсійній програмі, щоб отримати право на пенсію. Більшість фірм США надають своїм співробітникам право на отри­мання пенсії після п'яти років роботи на підприємстві. Якщо пра­цівник з певних причин залишає підприємство, він втрачає всі права на пенсію. Після п'яти років роботи на підприємстві більшість пен­сійних фондів забезпечують майбутнім пенсіонерам до 25% розмі­ру пенсії, а по закінченні 10 років — 100% .

Розрізняють кілька типів пенсійних планів, які реалізуються відпо­відними пенсійними фондами: пенсійні плани з визначеними вкла­дами, пенсійні плани з визначеним доходом та гібридні пенсійні плани, які мають риси як планів з визначеними вкладами, так і планів з визначеним доходом.

При реалізації пенсійних планів з визначеними вкладами до фонду періодично вноситься певна частина заробітної плати, але визначена сума пенсії попередньо не встановлюється. В чим більш дохідні активи будуть вкладені кошти фонду, тим більшим буде розмір пен­сійних виплат. При реалізації таких планів кажуть, що вкладники фонду підпадають під ризик інвестицій, оскільки розмір пенсійних виплат залежить від того, в які активи будуть вкладені кошти пен­сійного фонду.

При реалізації пенсійних планів з визначеним доходом пенсій­ним фондом визначається конкретний розмір пенсійних виплат. У цьому разі ризик інвестицій несе пенсійний фонд, оскільки внески, зроблені спонсорами фонду при несприятливій ситуації на ринку, можуть виявитись недостатніми для здійснення пенсійних виплат у запланованому обсязі. Для зменшення ризику інвестицій менедж­мент такого фонду нерідко використовує поліси компаній зі страху­вання життя з виплатою ануїтетів.

Як і страхові компанії, пенсійні фонди є фінансовими інститута­ми, де одні фінансові активи трансформуються в інші. Оскільки пенсійні виплати мають досить прогнозований характер, пенсійні фонди можуть вкладати кошти в більш довгострокові активи, ніж страхові компанії. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфі­кою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша част­ка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам — акціям та облігаціям.

Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управлін­ня активами. Фонди, які не можуть або не бажають забезпечити професійне управління активами, нерідко мають проблеми з пенсій­ними виплатами. Нестача коштів у таких фондах часто є наслідком неефективного менеджменту, шахрайства та зловживань з боку зас­новників фонду — спілок чи корпорацій.

Крім пенсійних фондів на ринку діють інші фінансові інститути, які тією чи іншою мірою реалізують різні пенсійні програми. Одним із варіантів пенсійного забезпечення є накопичення коштів на інди­відуальному пенсійному рахунку в банку. Пенсійний рахунок ведеть­ся опікуном, яким виступає банк чи інший фінансовий посередник. Кошти починають знімати з рахунка по досягненні власником ра­хунка пенсійного віку. З доходів, що отримуються від інвестування коштів, податки не сплачуються до того часу, поки не почнуть вилу­чатися кошти для здійснення пенсійних виплат.

У різних країнах світу функціонують як державні, так і недер­жавні системи пенсійного забезпечення. В Україні сьогодні діє одна система пенсійного забезпечення — державна. Управління фінанса­ми державного пенсійного забезпечення, акумуляцію та розподіл коштів, призначених для пенсійних виплат, здійснює Пенсійний фонд України. В процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні передбачено здійснити перехід до пенсійного забезпечення на страхо­вій основі із встановленням трьох видів пенсій: трудової, соціальної та додаткової. Виплата трудової пенсії має здійснюватись за рахунок пенсійних страхових внесків, а для певних категорій працівників — за рахунок державного бюджету. Соціальну пенсію передбачено спла­чувати за рахунок державного та місцевих бюджетів, а додаткову пенсію — за рахунок недержавного пенсійного страхування.

На першому етапі пенсійної реформи планується розмежування джерел фінансування пенсійного страхування, впорядкування дію­чих пільг у пенсійному забезпеченні громадян.

На другому етапі буде запроваджене додаткове недержавне пен­сійне забезпечення, вдосконалення порядку формування витрат на пенсійне забезпечення, що дасть можливість введення елементу пов­ного пенсійного забезпечення через персональні рахунки, переведен­ня соціальних пенсій у систему соціальної допомоги. На третьому етапі відбудеться перехід до повної реалізації норм пенсійного стра­хування. Управління пенсійним забезпеченням здійснюватиметься Пенсійним фондом України. Контроль за цільовим використанням коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюватиметься Наглядовою радою, яка функціонуватиме на за­садах соціального партнерства. Державний нагляд здійснюватиме уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Розрізняють три види пенсійних фондів: корпоративний, професійний і відкритий:

- корпоративний пенсійний фонд (corporate pension fund)— недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа — роботодавець або кілька юридичних осіб — роботодавців. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та платниками (роботодавцями, які приєдналися до фонду після його заснування). Пенсійні внески до таких фондів сплачуватимуться за пенсійною схемою (pension scheme), до визначення умов якої засновники залучають і учасників (працівників). Внески до фондів здійснюють спільно як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із заробітної плати;

- професійний пенсійний фонд (professional pension fund) — пенсійний фонд, засновниками якого є об'єднання громадян або юридичних осіб. Ці об'єднання утворюються за родом професійної діяльності громадян. Відповідно, і учасниками цього фонду є виключно громадяни, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності;

- відкритий пенсійний фонд (public pension fund) — недержавний пенсійний фонд, засновниками якого є будь-які юридичні особи. Учасниками цього фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства (далі — громадяни) незалежно від місця та характеру їх роботи.

Засновниками будь-якого пенсійного фонду можуть бути виключно юридичні особи та їх об'єднання.

Юридичною формою реалізації місії пенсійних фондів — здійснення пенсійного забезпечення учасників фонду — є пенсійні контракти, які можуть бути укладені між пенсійним фондом та його вкладником.

Вкладниками (pension fund contributor) за пенсійним контрактом можуть бути учасники та/або їхні роботодавці, які сплачують внески на користь учасників відповідно до умов пенсійного контракту. Роботодавець-вкладник, який утворив корпоративний пенсійний фонд або робить відрахування на користь своїх працівників до інших пенсійних фондів, зобов'язаний сплачувати пенсійні внески за власний рахунок. Розмір таких внесків до корпоративних недержавних пенсійних фондів повинен встановлюватися:

1) або в однаковому відсотку відрахувань від суми заробітної плати працівників-учасників;

2) або із застосовуванням прогресивної шкали відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників та;

3) або від їхнього стажу роботи на даному підприємстві із встановленням однакового відсотка відрахувань пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників.

Пенсійний фонд не має власних працівників і посадових осіб, управління ним здійснює рада фонду та адміністратор, який призначається цією радою.

Рада пенсійного фонду (pension fund board of governors) створюється засновниками фонду для здійснення контролю за його поточною діяльністю та вирішення основних питань його роботи. До складу ради пенсійного фонду входять представники від засновників та роботодавців-платників корпоративного пенсійного фонду.

Управління пенсійним фондом здійснюється спеціальною організацією — адміністратором пенсійного фонду (pension fund administrator}, яка є юридичною особою. До функцій цієї організації належать ведення обліку, пов'язаного із пенсійним забезпеченням, здійснення пенсійних виплат учасникам, надання зберігачу розпоряджень щодо перерахування коштів для оплати послуг, що здійснюються за рахунок пенсійних активів, надання пенсійному фонду рекламних та агентських послуг, ведення фінансового обліку, підготовка та подання фінансової та спеціальної звітності з недержавного пенсійного забезпечення органам нагляду за цією діяльністю, раді фонду та учасникам, іншим користувачам, визначеним законодавством. Крім того, в окремих випадках адміністратор може здійснювати розміщення та управління пенсійними активами фонду.

Адміністратором фонду може бути:

1) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор);

2) спеціалізована компанія з управління пенсійним активами;

3) засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про управління недержавним пенсійним фондом самостійно.

Адміністратор фонду здійснює всі необхідні дії від імені фонду і на його користь, тобто фактично планується запровадження довірчого управління пенсійними активами. Саме адміністратор від імені пенсійного фонду укладає пенсійні контракти. Після укладення пенсійного контракту з учасниками фонду адміністратор пенсійного фонду зобов'язаний відкрити таким учасникам індивідуальні пенсійні рахунки (personal pension account, ом — individual retirement account) - рахунки учасників пенсійного фонду, які ведуться адміністратором у системі персоніфікованого обліку, та на яких відображається інформація про всі операції, пов'язані з формуванням і використанням пенсійних активів, належних учасникам фонду, у визначеному Законом порядку.

Інвестиційна діяльність (діяльність щодо розміщення та управління пенсійними активами) пенсійним фондом самостійно не проводиться, для цього залучається компанія з управління активами (management company). Так само, як і адміністратор фонду, компанія з управління активами є окремою юридичною особою, яка проводить професійну діяльність з розміщення та управління активами на підставі дозволу на ведення такої діяльності. Недержавні пенсійні фонди можуть користуватися послугами компаній з управління активами згідно з договорами про управління активами, які укладаються з радою пенсійного фонду.

Законом визначено, що діяльність з управління активами пенсійного фонду може здійснюватися також професійним адміністратором фонду, який отримав ліцензію на ведення такої діяльності або комерційним банком (у частині пенсійних активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду), якщо він не є зберігачем пенсійних активів цього фонду.

Невід'ємним додатком до договору про управління активами пенсійного фонду повинна бути інвестиційна декларація пенсійного фонду. Пенсійний фонд має право укладати договір про управління та розміщення пенсійних активів з однією чи більше компаніями, що здійснюють управління пенсійними активами.

Пенсійні активи мають зберігатися в банківській установі-зберігачі, з якою радою фонду укладається відповідний договір. Зберігай пенсійного фонду (pension fund depository) здійснює приймання, передачу, облік та забезпечує зберігання надходжень до пенсійного фонду та цінних паперів, що становлять його пенсійні активи, а також інших документів, пов'язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; виконує доручення щодо перерахування коштів для оплати послуг:

а) адміністратора пенсійного фонду;

б) компанії з управління пенсійними активами;

в) банківської установи-зберігача;

г) незалежних членів ради фонду;

ґ) аудитора (аудиторської фірми);

д) осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні послуги;

е) торговців цінними паперами (посередників);

є) оплати витрат на перереєстрацію прав власності.

Крім того, зберігач виконує розпорядження компанії, що здійснює управління пенсійними активами, згідно з інвестиційною декларацією.

Схему взаємодії засновників та учасників недержавного пенсійного фонду, адміністратора, компанії з управління активами та зберігача наведено на рис.6.1.

 

Юридичні особи - засновники

Учасники  недержавного  пенсійного фонду

Внески за рахунок підприємства

Внески за рахунок учасників

Збори засновників пенсійного фонду

Обрання ради фонду

Рада фонду

Договір про управління

Адміністратор фонду

Договір про зберігання пенсійних активів

Банк - зберігач пенсійних активів

Компанія з управління активами

Договір про управління та розміщення пенсійних активів

Пенсійні активи

Витрати на придбання фінансових активів

Доходи від операцій з цінними паперами

Фінансові ринки

Витрати за рахунок пенсійних активів: 1)одноразові пенсійні виплати та виплати пенсій на визначений строк; 2)витрати на страхування довічної пенсії; 3)винагорода брокерам та реєстраторам; 4)витрати на аудит та юридичні послуги; 5)винагороди адміністратора, компанії з управління активами та зберігача

 

 

Рис.6.1. Орієнтовний механізм функціонування недержавного пенсійного фонду

 

Право розпорядження пенсійними активами надається адміністратору фонду та компанії з управління активами. Адміністратор може віддавати розпорядження зберігачеві на фінансування адміністративних витрат: сплату винагороди компанії з управління активами, торговцям цінними паперами, аудитору, юрисконсульту фонду та незалежному реєстратору. Другим обов'язком адміністратора є забезпечення виконання зобов'язань перед учасниками:

1) перерахування коштів страховій компанії на страхування довічної пенсії (life pension);

2) здійснення одноразової пенсійної виплати (lump sum retirement benefit);

3) виплати пенсій на визначений строк (term pension).

Право розпорядження пенсійними активами має також компанія з управління активами, якій надано право здійснювати інвестування коштів з метою отримання доходу на користь учасників пенсійного фонду. Інвестиційна політика недержавного пенсійного фонду має відповідати вимогам закону та бути оприлюднена у формі інвестиційної декларації. Інвестиційна декларація (investment declaration) — документ, який визначає основні напрями інвестиційної політики недержавного пенсійного фонду. Інвестиційна декларація пенсійного фонду є обов'язковим додатком до його статуту і підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг протягом 60 календарних днів з дня реєстрації пенсійного фонду.

Об'єктами інвестування можуть бути (крім, звичайно, коштів на рахунках у банківських установах):

- державні цінні папери уряду та органів місцевого самоврядування;

- цінні папери, погашення та дохід за якими гарантовано урядами інших держав, рейтинг зовнішнього боргу яких відповідає вимогам, встановленим Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР);

- акції та облігації українських емітентів, які пройшли лістинг та перебувають в обігу (за винятком цінних паперів, на які здійснюється підписка) на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі;

- облігації іноземних емітентів, які мають інвестиційний рейтинг, що відповідає вимогам Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку;

- акції іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та входять до лістингу на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або у торговельно-інформаційній системі NASDAQ.

Емітент цих акцій має вести свою діяльність протягом не менше ніж 10 років та бути резидентом країни, рейтинг зовнішнього боргу якої відповідає вимогам, встановленим Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Встановлено вимоги щодо диверсифікації пенсійних активів, серед основних із цих вимог слід виділити такі. Пенсійним фондам забороняється:

- тримати на депозитних рахунках та в ощадних сертифікатах банків більше ніж 40 % вартості пенсійних активів пенсійного фонду, при цьому не більше ніж 10 % у зобов'язаннях одного банку;

- купувати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більше як 5 % вартості пенсійних активів (крім цінних паперів, погашення та дохід за якими гарантовано урядом);

- купувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше як 50 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Радою міністрів АР Крим, та облігації місцевих позик більше як 20 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України, більше як 40 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в акції українських емітентів більше як 40 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в цінні папери іноземних емітентів більше як 20 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в іпотечні цінні папери, визначені законодавством України, більше як 40 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більше як 10 % загальної вартості пенсійних активів;

- купувати або додатково інвестувати в банківські метали більше як 10 % загальної вартості пенсійних активів.

 

Довірчі товариства

 

Довірчі товариства здійснюють на території України представни­цьку діяльність з майном довірителів — фізичних та юридичних осіб відповідно до договорів, що укладаються між ними та довірителями. Довірителі майна — юридичні та фізичні особи — передають довір­чому товариству повноваження власника майна, що їм належить, відповідно до умов укладеного між ними договору. Майном довіри­теля є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право влас­ності довірителя.

Засновниками товариств можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Довірчі товариства створюються у вигляді товариств з додатковою відповідальністю. Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у п'я­тикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Статутний капітал довірчого товариства має формуватися виключ­но за рахунок грошових коштів та цінних паперів учасників. До мо­менту реєстрації довірчого товариства кожен із його засновників зобов'язаний внести на тимчасовий рахунок не менш як 50% від зазначеного в установчих документах розміру його вкладу до ста­тутного фонду. Фінансове становище засновників довірчих товариств (крім фізичних осіб) щодо їх спроможності зробити відповідні вне­ски до статутного фонду має бути перевірене аудитором. У тримісяч­ний термін після реєстрації довірчого товариства кожен засновник зобов'язаний повністю зробити свій вклад. Якщо засновники довір­чого товариства не внесли свого вкладу до статутного фонду, комер­ційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.

Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники — довірені особи. Дії довірених осіб мають бути спрямо­вані виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укла­деного між ними договору. Довірені особи особисто виконують свої обов'язки перед довірителями майна.

Установчим договором може бути передбачено передачу повно­важень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за дорученням на термін, що не перевищує одного року. Якщо учасни­ком довірчого товариства виступає юридична особа, то довірчі опе­рації від її імені здійснює представник, уповноважений цією юридич­ною особою. Вартість майна, яке довірена особа бере на обслугову­вання у довірителів майна, не має перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

- для громадян — збереження та представницькі послуги щодо обслуговування майна;

- для юридичних осіб — розпорядження майном, агентські послу­ги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству через участь у загальних зборах акціонерного товариства.

Довірчі товариства можуть отримати за умовами укладеного до­говору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які воло­діють акціями товариств, створених через перетворення державних підприємств на акціонерні товариства.

Довірче товариство може проводити операції, пов'язані з розмі­щенням приватизаційних паперів, у тому числі для товариств по­купців. Така діяльність здійснюється після подання до комерційно­го банку ліцензії Фонду державного майна України на право здійснен­ня представницької діяльності з приватизаційними паперами.

Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку одержують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою. Облік результатів діяльності довірчого товариства щодо ведення довірчих операцій здій­снюється на спеціальних довірчих рахунках.

Облік і контроль за діяльністю довірчого товариства щодо розмі­щення приватизаційних паперів провадиться в порядку, встановле­ному Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України. Достовірність та повно­та річного балансу і звітності довірчих товариств мають бути підтвер­джені аудитором.

 

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 495; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!