Контрольні запитання і завдання. 1. У чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування кош­тів?

 

1. У чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування кош­тів?

2. Які існують основні типи інвестиційних компаній?

3. Яким способом може бути збільшений капітал інвестиційної ком­панії?

4. У чому полягають відмінності між відкритими та закритими фонда­ми?

5. Чому фонди відкритого типу більш поширені, ніж закриті фонди?

6. Чим відрізняються і що спільного між акціями відкритих, закритих фондів та акціями корпорацій?

7. Як визначається ринкова вартість акцій інвестиційних компаній?

8. Які існують основні обмеження на вкладення коштів інвестиційних фондів і чим вони обумовлені?

9. Як визначається дохід учасника інвестиційної компанії і від чого залежить його величина?

10. Як оцінюються чисті активи інвестиційної компанії і в чому поля­гають труднощі при їх оцінюванні?

11. Які стратегії щодо розміщення та викупу своїх акцій реалізують фонди з навантаженням та фонди без навантаження?

12. У чому полягає специфіка обігу на ринку акцій закритих фондів?

13. Як впливають продаж та викуп власних акцій на параметри пор­тфеля інвестиційного фонду?

14. Чим можуть бути викликані зміни в портфелі цінних паперів ІК і як вони впливають на вартість чистих активів, що припадає на одну ак­цію?

15. У чому полягає специфіка функціонування інвестиційного трасту?

16.Яку роль відіграє засновник у формуванні портфеля інвестиційного трасту?

17.Чим відрізняються трасти від інших інститутів спільного інвестування?

18.У чому полягають основні функції управляючого ІК і хто може їх виконувати?

19.Які операції по обслуговуванню інвестиційного фонду здійснює депо­зитарій фонду?

20. Які існують основні напрями діяльності інвестиційних компаній?

21. Які переваги дає інвестору купівля акцій фондів грошового ринку?

22. Які існують вітчизняні інститути спільного інвестування? Чим обумовлені їх поява та розвиток?

23.У чому полягають відмінності в механізмах функціонування вітчиз­няних та іноземних інститутів спільного інвестування?

24. Що є необхідною умовою для здійснення спільного інвестування вітчизняними інвестиційними фондами та компаніями?

25. Які заходи вживають інвестиційні керуючі при зменшенні вартості чистих активів фонду?

26. Які існують обмеження на формування активів та фінансових ре­сурсів вітчизняних інвестиційних фондів?

27. Як здійснюється діяльність щодо спільного інвестування інвести­ційними компаніями?

28. Які особливості проведення оцінювання чистих активів вітчизня­ними інвестиційними фондами?

 

ІНШІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

 

Страхові компанії

 

Страхові компанії— це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування (страховому полісі).

Страховий поліс є контрактом, згідно з яким власник поліса сплачує премії страховій компанії в обмін на зобов'язання компанії сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Поліс є активом власника і зобов'язанням страхової ком­панії.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) є пла­тою за страхування, яку власник полісу (страхувальник) вносить стра­ховій компанії (страховику) відповідно до договору страхування. Премія може сплачуватись одноразово або у вигляді послідовності періодичних платежів. У випадку, коли власник поліса не сплачує премії, договір страхування розривається.

Укладаючи договори страхування, страхові компанії приймають на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, вони отримують плату за прийняті на себе ризики. Здатність компанії взяти на себе ризики страхувальників пов'язана з відношенням премії, яку він отримує щороку, до величини надлишку, що визначається різницею між активами і зобов'язаннями компанії. Для більшості страхових компаній це відношення становить від 2:1 до 3:1. Діяль­ність страхової компанії характеризує також величина її особистої брутто норми збитковості. На ринках, що розвиваються, ця норма становить 40—60%, на розвинених ринках — до 80% .

Страхові внески використовуються страховими компаніями для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Близь­ко 90% активів страхових компаній — це цінні папери. Можна ствер­джувати, що страхові компанії виступають на ринку інститутом, де одні фінансові активи перетворюються на інші, а саме цінні папери на страхові поліси.

З інвестуванням коштів страхових компаній у різні види активів пов'язаний один із основних ризиків в їх діяльності, а саме кредит­ний ризик. З метою захисту інтересів страхувальників та для забез­печення фінансової стійкості страховиків державою регулюється структура активів страхових компаній. Як правило, вводяться обме­ження на вкладення в прості та привілейовані акції, а також облігації Для оцінювання капіталу страхових компаній, як і для оцінювання банківського капіталу, використовують поняття зважених за ризи­ком активів.

Валовий дохід страхових компаній складається з отриманих пре­мій та доходу від інвестованих в активи (цінні папери) коштів. Ви­трати страхових компаній пов'язані з формуванням резервів, випла­тами при настанні страхових випадків та витратами на продаж по­лісів. Резерви створюються через невизначеність, пов'язану з часом настання страхових випадків, та через невизначеність сум, які потрібно буде сплатити власникам страхових полісів у разі настання страхо­вих випадків. Під витратами на продаж полісів розуміють усі ви­трати, пов'язані з функціонуванням компанії: витрати на утриман­ня персоналу, рекламні, маркетингові витрати, на утримання робочих приміщень у належному стані, придбання обладнання, устаткування тощо. Дохід від володіння цінними паперами та частина страхових внесків використовуються компанією для формування резервів, ви­плати страхових відшкодувань за полісами та на покриття опера­ційних витрат. Кошти, що залишаються в розпорядженні компанії, є її прибутком.

Існує два типи страхових компаній:

• компанії зі страхування життя (life company, або LC), що спе­ціалізуються на продажу полісів, які забезпечують виплату доходу в разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнен­ня з роботи;

• компанії зі страхування майна та від нещасних випадків (Property and Casuality company, або Р&С), які виплачують компенсацію влас­никам полісів при втраті майна чи при настанні нещасних випадків і які ще називають компаніями, що здійснюють ризикове або захис­не страхування

Компанії зі страхування життя при реалізації частини своїх страхових продуктів у разі смерті застрахованої особи виплачують власнику страхового полісу певну суму, але більша частина їх діяль­ності пов'язана із забезпеченням визначеним доходом людей пен­сійного віку. Компанії зі страхування життя в СІЛА створюються у вигляді акціонерних (90%) або взаємних (фондів) товариств. У пер­шому випадку власниками компаній є акціонери, в другому — влас­ники страхових полісів. Найбільші компанії в СІЛА організовані як взаємні, тому більшу половину активів страхових компаній станов­лять активи взаємних компаній.

Статистичні дані відносно смертності різних категорій населення дають змогу досить точно розрахувати ступені ризику по відповід­них групах клієнтів та визначити адекватні страхові внески. Це та кож допомагає досить точно прогнозувати приплив та відплив грошо­вих коштів і відповідно вкладати кошти в менш ліквідні та більш довгострокові активи. Близько третини активів компаній зі страху­вання життя становлять довгострокові корпоративні облігації, що обумовлюється структурою зобов'язань компанії. П'ята частина вкла­день страхових компаній — це вкладення в державні цінні папери, 10% активів — заставні. В цілому близько 2/3 активів компаній зі страхування життя — це корпоративні, державні облігації та заставні. Розрізняють такі типи полісів компаній зі страхування життя.

1.Страхування життя на випадок смерті або тимчасове страхування, при якому в разі смерті застрахованої особи власнику страхового поліса виплачують обумовлену договором страхування суму. В цьому випадку премії, що сплачуються, залишаються постійними протягом визначеного часу, а потім поліси поновлюють з вищою ставкою внеску. Як правило, премій сплачується так багато, що у страхової компанії не виникає проблем при зростанні процентних ставок на ринку. Накопичених сум завжди вистачає, щоб вчасно розрахуватись у разі смерті застрахованої особи.

Існують два основних види полісів зі страхування життя: безпе­рервне страхування життя (довічне страхування) та строкове (на до­життя) — на певний період часу. Поліси на довічне страхування життя мають сталий страховий внесок протягом усього терміну чинності поліса. Початковий розмір страхового внеску перевищує суму, яка по­трібна для страхування на випадок смерті, оскільки ймовірність смерті досить низька. Надалі накопичена сума коштів підтримується лише постійними страховими внесками, тоді як ймовірність смерті постій­но зростає. У власників полісів на дожиття в більшості випадків існує можливість взяти позичку під вартість полісу або повернути назад інвестовані в поліс кошти через анулювання полісу. При строковому страхуванні накопичена сума страхових внесків у кожний момент часу відповідає ризику настання смерті. Страхові внески постійно зро­стають, відображаючи постійно зростаючу ймовірність настання смерті.

2.Страхування життя та інвестиційна складова. Страховою компанією обумовлюються два терміни: для страхування життя та для інвестицій. Власник страхового полісу має в цьому випадку страховий поліс, в якому обумовлюються умови страхування життя та умови інвестування коштів (термін інвестицій і процентна ставка за інвестиціями). При занадто високій ставці інвестування у страховій компанії можуть виникати проблеми з виплатою доходу власнику поліса. Тому страховою компанією обов'язково узгоджуються умови залучення коштів страхувальників та умови їх інвестування в активи страхової компанії.

3. Рентне страхування полягає у виплаті власнику поліса протя­гом визначеного періоду часу регулярних платежів (ануїтету) і орі­єнтовано переважно на пенсійні програми. В цьому випадку страхо­ва компанія приймає значний за обсягом одноразовий внесок або серію внесків і зобов'язується здійснювати власнику поліса почина­ючи з деякого моменту часу і до настання смерті періодичні випла­ти. Власниками таких полісів виступають не тільки фізичні особи, а й пенсійні фонди, які у такий спосіб зменшують ризики, пов'язані зі сплатою періодичних пенсійних виплат своїм учасникам.

4. Інвестиційно-орієнтовані програми полягають в інвестуванні коштів клієнта страхової компанії на визначених умовах під визна­чений процент. За одноразову премію страхова компанія бере на себе зобов'язання сплачувати обумовлену процентну ставку протягом періоду інвестування, а всю суму повернути по закінченні періоду інвестування. Термін інвестицій становить 1—20 років. Дохід, що сплачується страховою компанією, вищий від ставки доходу за дер­жавними цінними паперами і залежить від її кредитного рейтингу. Чим вищий кредитний рейтинг компанії, тим нижча ставка доходу.

Інвестиції в страхові компанії користуються попитом на ринку лише у випадку, коли вони конкурентоспроможні з інвестиціями в інші фінансові інститути. На відміну від банківських депозитів інве­стиції страхових компаній гарантуються самими компаніями.

Компанії із захисного страхування страхують людей від широкого кола випадків і організуються у вигляді акціонерних товариств та взаємних компаній.

Такі компанії мають більш короткострокові зобов'язання, ніж компанії зі страхування життя, оскільки розмір майнових втрат їх клієнтів мало визначений як у часі, так і за величиною. Величина і час виплати відшкодувань у компаніях із захисного страхування більш невизначені, ніж у компаніях зі страхування життя. Ця не­визначеність дуже впливає на інвестиційну політику таких компаній і примушує останні вкладати частину коштів у більш ліквідні активи: державні цінні папери, муніципальні облігації тощо. Близько поло­вини активів таких компаній — це вкладення в державні цінні па­пери.

Страхові компанії, як і пенсійні фонди, залучають кошти на ста­більній періодичній основі, що дає змогу вкладати їх на більш довго­строковій основі, не докладаючи значних зусиль для підтримки лік­відності. Крім того, вони можуть з достатньою точністю прогнозува­ти суми виплат при настанні страхових випадків. Як наслідок, стра­хові компанії вкладають кошти в акції, облігації та заставні. Оскільки для компаній із захисного страхування існує більша невизначеність щодо втрати коштів, їм треба мати більшу частину акти­вів у ліквідній формі, що спонукає їх до придбання більшої частки ліквідних цінних паперів.

Великі страхові компанії часто об'єднують у собі компанії зі стра­хування життя та компанії із захисного страхування або мають відповідні дочірні компанії.

Для того щоб відокремити звичайний страховий ризик від над­мірного та зменшити несприятливий вибір, страхові компанії вико­ристовують ефективні методики збору та аналізу інформації. Ком­панія може відмовити потенційному клієнту в страховому полісі, якщо цьому клієнту буде відповідати високий рівень страхового ризику, або, іншими словами, висока ймовірність виплати страхового відшко­дування. Одним із базових принципів страхового менеджменту є встановлення страхового внеску на основі ризику, який потенційний клієнт може перекласти на страхову компанію. Страхова компанія повинна проводити добір таких потенційних клієнтів, які б не могли завдати значних збитків страховій компанії, а також встановлювати суми страхових внесків з урахуванням ступеня ризику потенційних клієнтів.

Одним із принципів страхового менеджменту є застосування об­межень для зниження рівня ризику. Такі обмеження протидіють участі власника страхового поліса в ризиковій діяльності, яка зробить виплату страхового відшкодування більш ймовірною. Обмежувальні умови можуть, наприклад, вимагати від застрахованого певної пове­дінки, яка зменшить ймовірність виплати страхового відшкодування.

Обмеження страхової суми — прийом страхового менеджменту, що полягає у встановленні такої максимальної суми страхового від­шкодування, яка не спонукала б застрахованого до провокування страхового випадку. Чим більша страхова сума, тим більшу вигоду може отримати застрахований чи його близькі від настання страхо­вого випадку. Тому страхові компанії прагнуть встановлювати таку суму відшкодування, яка б у застрахованої особи не викликала ба­жання тим чи іншим способом підвищити ймовірність настання страхового випадку, щоб загальна вигода застрахованого була вищою в разі ненастання страхового випадку, ніж його настання.

З такою самою метою використовують і такий інструмент страхо­вого менеджменту, як вирахування. Вирахуванням (франшизою) називають фіксовану суму, що віднімається від суми збитків при виплаті страхового відшкодування застрахованій особі, тобто части­ну збитків, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Можливі вирахування з суми страхового відшкодування примушують застраховану особу поводитись відповідно, тобто не провокувати настання страхового випадку, оскільки воно буде пов'я­зане не лише з виплатою страхового відшкодування, а й з втратою певної суми коштів самою застрахованою особою.

До аналогічної поведінки застрахованого та до зменшення мораль­них збитків страхової компанії може приводити і механізм спільного страхування, коли застрахована особа ділить частину збитків при настанні страхового випадку зі страховою компанією.

Страхові компанії в своїй діяльності часто підпадають під ризик шахрайства, пов'язаний із бажанням власника страхового поліса отримати страхове відшкодування у необумовлених договором стра­хування випадках. Це може бути прагнення отримати відшкодуван­ня у страхових випадках, що відбулися за сприяння застрахованої особи, при ненастанні страхового випадку, при настанні страхового випадку з порушенням умов страхового договору тощо. Для запо­бігання шахрайству страхові компанії мають у штаті кваліфікова­них фахівців, які в разі потреби проводять розслідування страхових випадків та виявляють порушення умов страхового договору. Окремі компанії передбачають право анулювати страховий договір при по­ведінці застрахованої особи, яка збільшує ймовірність настання стра­хового випадку.

У деяких випадках, коли розмір можливих втрат досягає значної величини, страхові компанії для зниження ризику здійснюють спільне страхування, одночасно виписуючи страхові поліси одному й тому самому страхувальнику.

На відміну від банківських депозитів для гарантування страхо­вих полісів використовуються інші механізми. Одним із таких ме­ханізмів є використання гарантійних фондів.

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 553; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!