В. Г. Постовий, Т. Ф. Алексєєнко, О. М. Докукіна, С. І. Жевага, Т. В. Кравченко, Л. В. Повалій, О. Л. Хро-мова, м.н.с. Т. М. Плахотник.
ВСТУП
Суспільно-політичні умови, в яких функціонує сучасна ук-раїнська сім’я, характеризуються досить різкою зміною соціаль-но-економічних відносин у суспільстві, за яких пріоритети на-даються особистості людини, її практичній діяльності в усіх га-лузях господарювання і духовної культури.
203
Найповніше духовну культуру особистості забезпечує виховна функція сім’ї. Таким чином, сучасна сім’я все більше стає голо-вною ланкою у вихованні дитини. Вона має забезпечити їй до-статні матеріальні та педагогічні умови для інтелектуального, фізичного, морального та духовного розвитку.
У новій Конституції — Основному Законі України, прийня-тому Верховною Радою України 28 червня 1996 року, в статті 48 сказано, що «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Нова Конституція певним чином розширює право сім’ї та обов’язки батьків і дітей. Так, у статті 51 йдеться про те, що «шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою». Ці основоположні ідеї і раніше були у звичаєвих та юридичних правах української сім’ї. Проте сім’я, позбавлена приватної влас-ності та травмована духовно, не могла в тоталітарному режимі повністю використати юридичні права та розвивати кращі тради-ції і звичаї виховання в ній дітей.
|
|
|
Педагогічні дослідження, вивчення практики засвідчують, що процес урбанізації й міграції населення, зниження віку, коли молодь бере шлюб, створює сім’ю, не сприяє засвоєнню мораль-них і етичних цінностей народу цією віковою групою, а веде до втрат кращих традицій, досвіду народної педагогіки виховання дітей батьками. Ці втрати мали б значною мірою компенсувати-ся системою суспільного, в тому числі дошкільного і шкільного виховання дітей, організацією педагогічної освіти батьків і всьо-го населення, що забезпечувало б високий рівень педагогічно грамотного і цілеспрямованого виховання дітей у сім’ї. Однак тривале перебування в умовах тоталітарного режиму, в якому ідеологічним доктринам було підпорядковано економіку, науку, культуру, освіту та саму особистість людини, негативно позначи-лося і на виховній функції сім’ї.
Критично оцінюючи надбання сімейної педагогіки та дослід-жень педагогічного всеобучу батьків минулих десятиліть, вод-ночас констатуємо й певні позитивні досягнення. Це передусім стосується практичного розв’язання організаційно-педагогіч-них проблем, форм і методів роботи школи з батьками, розробки й застосування різноманітних методик вивчення сім’ї, батьків, учнів, створення й функціонування системи педагогічного все-обучу, роботи з «важкими» сім’ями та виховання в них дітей,
|
|
|
204
відродження кращих традицій українського народу та освоєння світового досвіду.
У зв’язку з цим виникла необхідність уточнення або й повної змі-ни концептуальних позицій щодо виховання дітей у сучасній ук-раїнській сім’ї. До цього спонукає соціально-педагогічна дійсність. Враховуючи сучасний стан соціально-педагогічних умов виховання дітей в сім’ї, організації підвищення рівня педагогічної культури батьків, ми розробляємо програму й тематичний план «Сім’я і діти», виходячи із завдань, визначених законодавством України про сім’ю
і шлюб, про загальну середню освіту, Державною Національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.», Національною програмою «Планування сім’ї», Національною програмою «Діти України». Ме-тодологічні засади цієї програми подані в концепції «Сім’я і родинне виховання», розробленій науковими співробітниками лабораторії (В. Г. Постовий, П. М. Щербань, Т. Ф. Алексєєнко, О. М. Докукіна, Н. М. Стрєльнікова).
|
|
|
Родинну педагогіку ми розглядаємо як синтез галузевих куль-тур, об’єктивних соціально-економічних умов, психологічних особливостей кожного народу, що в сукупності визначають його менталітет, який характеризується оригінальністю складу інте-лекту, мислення, спрямованістю розуму.
Ми виходимо з того, що у вихованні підростаючих поколінь важливим чинником має стати саме родинна педагогіка, яка ево-люційним шляхом виробила оригінальні форми й методи впливу на особистість дитини. Вся система родинної педагогіки спрямо-вана на підготовку дітей до самостійного життя, їхню адаптацію в природному й суспільному довкіллі. Головним критерієм вихо-вання й вихованості дитини є її суспільна поведінка, практич-на діяльність у сім’ї та поза нею. Звичайно, що виховання дітей в родині не зводиться до простого засвоєння певних морально-етичних норм поведінки, їх відтворення в сім’ї, побуті, суспіль-них і міжособистісних відносинах. Родинна педагогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію головним чином батьків
і конкретних умов, що впливають на формування й соціальне становлення особистості.
|
|
|
Важливим моментом у розробці стратегій виховання дітей як батьками, так і вихователями мають бути знання ними особистіс-них якостей дитини: фізичне й психічне здоров’я, стійкість нервової системи, реакції на ті чи інші види подразнень, витривалість, готов-ність до співпраці й взаємодії, інтереси й можливості. Для успішно-го здійснення виховання дитини маємо зосереджувати увагу бать-ків і педагогів на достовірності, об’єктивності й повноті інформації, на основі якої здійснюється виховний процес. Виходячи з цього, в
205
нових соціально-економічних умовах важливо поєднувати елемен-ти наукової педагогіки та родинно-національної етнопедагогіки, яка найкращим чином забезпечує можливості використання народ-них традицій, звичаїв і обрядів у підготовці батьків, вихователів і педагогів до здійснення ними виховної функції, підвищення рівня педагогічної культури сім’ї.
Таким чином це зумовлює задоволення потреби сучасної сім’ї в підвищенні рівня педагогічної культури, в налагодженні її взаємозв’язків з соціальною виховною системою. Важливе місце в цьому процесі займає робота з підвищення рівня педагогічної куль-тури батьків. Адже в останні роки вона була настільки заідеологі-зована, що майже не враховувала досвіду народної педагогіки та особливостей і умов сім’ї. Сьогодні в основу роботи загальноосвітніх навчальних закладів з батьками учнів має бути покладена конк-ретна система педагогізації населення, починаючи з шкіл молодих батьків та учнів-старшокласників і завершуючи різноманітними формами роботи з дорослим населенням. Важливим етапом педа-гогізації батьків має стати їх підготовка за новими програмами і посібниками з питань виховання дітей у сучасній сім’ї, врахування всіх обставин і складностей суперечливого часу, підготовка педаго-га до роботи з сім’єю в нових умовах.
Отже, сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпеченні достатніх матеріальних та педагогічних умов для її фізичного, морального й духовного розвитку. Вод-ночас сучасна сім’я і сама потребує матеріальної, педагогічної та культурологічної допомоги. Цю допомогу їй надають певною мірою державні, виробничі, громадські організації, заклади ос-віти та культури.
Проте ще й сьогодні суспільство й наука не позбулися старих підходів в оцінці сім’ї, педагогічних явищ, виробленні теоретич-них положень, які різнобічно охоплювали б умови й процес, за яких функціонує повноцінна сім’я, здійснюється освіта й вихо-вання особистості. Все це вимагає по-новому підійти до проблеми сім’ї і виховання в ній дітей, зв’язків з соціальним середовищем, осмислення історичного досвіду української родини та форму-вання в ній оригінальної й самобутньої педагогіки, освоєння й розвитку цієї педагогіки всіма наступними поколіннями ук-раїнського народу.
В основі української родинної педагогіки й психології завжди чітко вирізнялися її ідеали, що своєю суттю випливали з глибин життя народу, його свідомості, праці й творчої діяльності. Спокон-віку для нашого народу найвищими й святими були ідеали сім’ї як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпе-
206
чує розвиток і захист найкращих якостей особистості; праці як найповнішої форми виявлення творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини; духовності, цієї синтетичної форми осягнення сві-ту й себе в єдиному високоморальному вимірі перетворювальної діяльності і гуманного ставлення до навколишнього середовища та людей; громадянства як відчуття особистої приналежності до рідної землі, держави, сім’ї, роду, способу життя, традицій і зви-чаїв, відповідальності за захист, збереження, розвиток і примно-ження добробуту країни.
На цих засадах і мають відроджуватись українська сім’я та виховання підростаючих поколінь. Такий підхід забезпечить повноцінний розвиток суспільства і суспільних відносин в умо-вах ринкових реформ, соціальної дестабілізації й моральної при-гніченості значних мас населення, спаду народжуваності дітей, зниження сільськогосподарського і промислового виробництва.
Турбота й вболівання за долю традиційно міцної, працьови-тої, духовно багатої, громадянсько свідомої і зрілої української сім’ї, виховання в ній дітей спонукали нас до розробки програми «Сім’я і діти».
Послідовне втілення її в життя сприятиме зміцненню самого інституту сім’ї, відродженню української держави, визнанню ук-раїнського народу цивілізованими народами світу.
Сучасна педагогічна наука виходить з положення, що вихо-вання дитини — це є не лише система цілеспрямованого і пла-номірного формування світогляду, переконань і почуттів, волі й характеру, потреб і здібностей, а й адаптація її в соціальному середовищі та відбиття його характерних ознак у світогляді, по-ведінці, повсякденній діяльності і відносинах особистості з оточу-ючим середовищем. Таким чином, виховання дітей визначається як інтегрований процес взаємодії і впливу всіх соціально-еконо-мічних, духовних і біогенетичних факторів, що є основними умо-вам розвитку особистості.
Умови є важливою складовою частиною системи, в якій фор-мується національно-психологічна ментальність особистості, розвивається її активність і подальша соціальна діяльність. До таких умов належать:
• родинно-національні традиції сім’ї, що найкращим чином за-безпечують зв’язок поколінь, освоєння і збереження культур-них скарбів українського народу;
• соціально-побутові традиції, що впливають на розвиток, со-ціальну спрямованість дитини в сім’ї та соціальному середо-вищі;
207
• педагогічні традиції, що визначають сукупний рівень, зміст, напрям, форми й методи виховання і ступінь вихованості ди-тини в сім’ї.
Саме тому найнеобхіднішим сьогодні є здійснення родинно-національного виховання на основі відроджуваних традицій ук-раїнської етнопедагогіки та досягнень світової педагогіки, фор-мування на цій основі педагогічної культури батьків.
З цією метою вихователям дошкільних закладів, вчителям за-гальноосвітніх навчальних закладів, працівникам служб сім’ї доцільно створювати групи батьків для підвищення рівня їхньої педагогічної культури, враховуючи при цьому загальний розви-ток, різноманітні інтереси, активність та ін. Такі групи можна створювати як на основі батьків учнів класів, так і окремо органі-зованих за інтересами, рівнем досвіду й педагогічної культури. Працювати ж вони мають за певною програмою, реалізація якої забезпечить інтереси батьків в педагогічних знаннях і вміннях щодо виховання дітей. У процесі навчання батьків варто частіше спиратися на їхній власний позитивний досвід, поєднувати лек-ційні форми занять із елементами живої і невимушеної бесіди, здійснювати педагогічний аналіз окремих випадків і ситуацій виховання дитини в сім’ї, її поведінки в громадських місцях, у гостях та ін. Такий аналіз сприяє виробленню у молодих батьків поглядів на виховання дитини як складний і динамічний процес взаємодії дорослого і його вихованця, формуванню у них конк-ретних методів і прийомів педагогічного спілкування, доброзич-ливого ставлення до дітей, серйозного і сумлінного виконання своїх обов’язків.
Значний інтерес у батьків викликають заняття, які прово-дяться у формі запитань і відповідей. Слід також практикувати домашні завдання для батьків, виконання яких вимагає різно-манітних знань з педагогіки, психології, санітарії і гігієни, куль-тури та ін.
Живий обмін досвідом виховання дітей у сім’ї найкраще спри-яє критичному самоаналізу батьків тих сімей, де виховання здій-снюється на педагогічно низькому рівні. При цьому завжди треба пам’ятати про такт у розмові з такими батьками, не зачіпати їхнє самолюбство, збуджувати природний потяг до самовдосконален-ня, розвивати й заохочувати позитивні бажання кращого вихо-вання своїх дітей.
Важливим чинником ефективного педагогічного навчання батьків є їхнє стимулювання. Воно має здійснюватись у формі похвали батьків і дітей, які на це заслуговують, підтримки в ро-зумних починаннях сім’ї, різноманітних заохочень та ін.
208
У сучасних умовах все більшого поширення й застосування набуває етнопедагогіка виховання дітей як в сім’ї, так і в до-шкільних закладах та загальноосвітніх навчальних закладах. Етнопедагогіка — це те живе джерело, яке здатне задовольнити прагнення батьків здобути знання з виховання дітей, перевірені досвідом багатьох поколінь. Справді, етнопедагогіка найприрод-ніше відображає процес виховання і всебічного розвитку дитини як в сім’ї, так і в навколишньому соціальному середовищі. Вона призвичаює батьків і дітей до думки про самоцінність людини, приналежність її до певної культури, визнання й шанування лю-дей з іншою культурою. Застосовуючи елементи етнопедагогіки та етнокультури у вихованні підростаючих поколінь, батьки й ви-хователі передають їм кращий історичний досвід народу, його здобутки. При цьому, наприклад, у дошкільних та загальноос-вітніх навчальних закладах України часто необхідно зважати на поліетнічний склад вихованців та їхніх батьків. Батькам інших національностей слід так само давати завдання, які б сприяли засвоєнню й збереженню дітьми їхньої самобутньої культури та визнанню й повазі українського народу, його культури, держави України, яка створює умови для їхнього повноцінного соціаль-ного, духовного й культурного розвитку, всебічного задоволення інтересів.
Формування й розвиток педагогічної культури батьків буде тим ефективнішим, чим більше різноманітних чинників буде включено в його процес. Серед них важливе місце посідає педаго-гічна майстерність лектора, вихователя, який проводить занят-тя з батьками. Він є головною постаттю цього процесу, і від його вміння визначити зміст і обсяг матеріалу занять, обрати ефектив-ні форми й методи їх проведення залежить успішність засвоєння батьками педагогічних знань, оволодіння, конкретними вміння-ми і навичками виховання дітей у сім’ї.
Школа, ліцей, гімназія, коледж тощо є центрами виховної ро-боти не лише з учнями, а й з батьками. І від того, як організована
й ведеться ця робота, значною мірою залежить успіх навчання
й виховання підростаючого покоління.
В організації підвищення педагогічної культури батьків, на-селення важливу роль можуть відігравати університети педа-гогічних знань, педагогічні «світлиці», школи молодих батьків, створювані при навчальних закладах і розраховані як на постій-ний, так і на динамічний контингент слухачів. Та при цьому слід забезпечувати цілісне й послідовне вивчення системи знань з пе-дагогіки та суміжних наук, оволодіння слухачами конкретними вміннями й навичками, що мають значення для успішного вихо-
209
вання дітей у сім’ї. Враховуючи освітній рівень сучасних батьків, пропонований навчально-тематичний план і програма підвищен-ня педагогічної культури батьків передбачають одночасне про-ведення занять для батьків учнів різного віку. Тут можна засто-сувати дворічний строк навчання. Заняття можуть проводитись один-два рази на місяць у заздалегідь визначені дні.
Програма та навчально-тематичний план «Сім’я і діти» при-значені для використання у загальноосвітніх навчальних за-кладах, за місцем роботи чи проживання батьків і покликані надати допомогу керівникам цих закладів, методистам, вихова-телям, іншим фахівцям в організації педагогічної освіти бать-ків.
Мета пропонованої програми — дати батькам мінімум педаго-гічних знань для успішного виховання дітей у сім’ї.
Навчальний план передбачає 80 годин навчальних занять. З них 54 години лекційні, 26 — семінари і практичні заняття
При визначенні змісту, форм і методів проведення занять організаторам необхідно враховувати загальну підготовку і со-ціально-педагогічний досвід слухачів, особливості сімей, націо-нальні традиції, умови міста, села.
Виклад теоретичних знань у вигляді лекцій чи бесід важливо підкріплювати прикладами з досвіду виховної діяльності бать-ків, конкретними порадами і рекомендаціями. Практичні за-няття можуть проводитись у вигляді педагогічних практикумів, розв’язування педагогічних задач і ситуацій. На цих практичних заняттях молодих батьків потрібно навчити догляду за дітьми, прийомів і методів виховання дитини в сім’ї. Після вивчення кожної теми рекомендуємо давати батькам домашні завдання, які повинні сприяти більш глибокому вивченню матеріалу, спо-нукати їх до спільної діяльності з дітьми.
У процесі занять із слухачами необхідно також практикувати прийоми вироблення у них конкретних педагогічних умінь і на-вичок виховання дітей у сім’ї, вчити мистецтва доброзичливого й оптимістичного спілкування з дітьми, аналізу педагогічної ат-мосфери в сім’ї та самоаналізу, організації всього способу життя сім’ї, який би позитивно впливав на виховання дитини, розвиток їхніх творчих здібностей, формування громадянських почуттів
і життєвої позиції.
З цією метою в процесі роботи слід широко використовувати різноманітні види самостійної пізнавальної діяльності слухачів:
• підготовка рефератів, виступів, поглиблене висвітлення ок-ремих питань, обмін досвідом, аналіз педагогічних ситуацій, розв’язування конкретних задач та ін. Наприкінці вивчення
210
окремих тем можна проводити підсумкові семінари, конфе-ренції, практичні заняття.
Визначення тем, розподіл годин приблизні. Залежно від кон-кретних умов організатори можуть вносити в них зміни. В кінці програми подається список рекомендованої літератури. Він адре-сований передусім організаторам педагогічної просвіти батьків.
Успішному проведенню занять з батьками сприятимуть виставки педагогічної літератури, дитячих малюнків і виробів, папки-пересувки, концерти дитячої самодіяльності, перегляд ві-деофільмів, і телефільмів, виступів батьків з рефератами щодо досвіду виховання дітей в сім’ї, тренінги.
Засвоєння батьками певного педагогічного мінімуму знань до-поможе їм оволодіти мистецтвом виховання дітей у сім’ї, а також передавати, поширювати й застосовувати ці знання в найближчо-му соціальному середовищі, ставати носіями й пропагандистами педагогічної культури.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 415; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!