Вступ. Велосипедна доріжка, як елемент транспортної інфраструктури міста.
Аналіз досвіду організації велосипедного руху у різних містах.
Світовий досвід впливу впровадження велоінфраструктури на покращення якості життя та місцевої економіки.
Розвиток та наслідки сталого транспорту на дорогах міста. Стан сьогоднішньої транспортної системи міста Тернополя.
Мета та актуальність створення вело інфраструктури у місті Тернополі.
Основні проблеми які спостерігаються у транспортній інфраструктурі Тернополя. Перешкоди та упередження, що заважають Тернополянам користуватися велосипедом. Та варіанти їх рішення.
Основні переваги розвитку велосипедного руху у Тернополі.
Етапи створення інфраструктури велосипедного руху у місті Тернополі.
Виконання програми та загальні рекомендації проектування
Велосипедних доріжок для міста Тернополя. Технічні
Пропозиції.
Проблеми створення вело інфраструктури та шляхи їх
Вирішення.
Фінансове забезпечення.
Очікувані результати реалізації даної концепції та подальші
Перспективи.
Загальні рекомендації для водіїв.
Загальні рекомендації для велосипедистів.
Правова база, сприятлива для велосипедного руху у сталих містах
На сьогоднішній день не існує особливих правил користування велосипедним транспортом, окрім Нідерландів, (та інших скандинавських країн). У більшості країн правила дорожнього руху регулюють використання велосипедів на дорогах. Підхід до немоторизованих транспортних засобів (зокрема, велосипедів), залежить від їхнього визначення у правилах дорожнього руху. На думку деяких експертів та прихильників велосипедного транспорту велосипеди слід розглядати на рівні з іншими транспортними засобами. Вони також вважають, що особливі правила для велосипедного транспорту є неминуче дискримінаційними. Такий самий підхід можна застосувати для мотивування того, що обмеження, накладені на моторизовані транспортні засоби, є рівною мірою дискримінаційними.
|
|
|
Будь-які особливі правила щодо велосипедного транспорту повинні відображати їх особливі операційні характеристики. Одним із вирішальних аспектів є те, що їх користувачі є набагато більш вразливими, ніж користувачі моторизованих транспортних засобів. Віденська конвенція про дорожній рух (1968 ) визначила принцип, який стверджує, що водії повинні бути особливо обережними до найбільш вразливих учасників дорожнього руху, зокрема пішоходів та велосипедистів, а особливо дітей, людей похилого віку та неповносправних.
Різні категорії законів та нормативів
Можна визначити кілька типів законодавчих документів, котрі стосуються велосипедного, пішохідного руху та інших сталих видів транспорту. Серед них такі:
|
|
|
· Законодавчі норми , котрі регулюють дорожній рух, планування транспорту та міського планування. Ці норми визначають відповідальність різних рівнів влади за кожен тип планування. У деяких країнах існує ієрархія планів, якими керується муніципальна влада у цій сфері роботи.
· Законодавчі норми, котрі регулюють шляхове управління. Ці норми визначають юрисдикцію та відповідальність органів шляхового управління та процедури, яких слід дотримуватися при зміні доріг, знаків та розмітки.
· Законодавчі норми, котрі регулюють автомобільний транспорт. Ці норми визначають вимоги щодо автомобілів ( та аксесуарів, включаючи, наприклад, фари та шолом). Тут чітко розмежовані вимоги щодо автомобіля з боку виробника ( за порушення правил при продажі автомобілів, котрі не відповідають законодавчим нормам, несуть відповідальність безпосередньо виробники) та користувача ( за порушення правил експлуатації автомобіля несе відповідальність користувач, за що на нього може бути накладено штраф чи інші санкції). Для транспортних засобів, котрі приводяться в рух силою людини, у більшості країн застосовують лише вимоги щодо користувача, таким чином перекладаючи усю відповідальність на користувача. Користувачі залишаються незахищеними від субстандартних продуктів, які не підпадають під загальне законодавство, що регулює відносини між виробниками і споживачами. Технічні стандарти, визначені автомобілебудівною промисловістю, можна розглядати як менш формальний вид автомобільних норм. У деяких країнах ці стандарти мають правовий статус.
|
|
|
· Правила дорожнього руху. Ці норми визначають, як повинні поводитися учасники дорожнього руху на дорозі, як реагувати на дорожні знаки та розмітку.
У більшості розвинених країн у правилах дорожнього руху велосипеди та вело таксі зараховані до категорії транспортних засобів, а їх водії мають такі самі права та обов’язки, що й водії інших транспортних засобів, якщо не зазначено інакше. У цих країнах, як правило, існують спеціальні нормативи у правилах дорожнього руху на національному, регіональному та місцевому рівнях, котрі відображають різні операційні характеристики різних транспортних засобів. У країнах, що розвиваються, велосипедний транспорт, як правило, перебуває у законодавчо сірій зоні ( без чітко визначених правил). Наприклад, у місті Делі (Індія) велорикші класифікуються як сільськогосподарські машини, а у місті Джокьякарта (Індонезія) велорикші узагалі не були включені у перелік транспортних засобів, поки не було прийнято нового закону, згідно з яким вони отримали статус транспортного засобу.
|
|
|
Часто у правилах дорожнього руху відсутнє чітке визначення велосипеда, як транспортного засобу, а також прав та обов’язків велосипедистів. Іноді це означає, що вони мають більше шансів стати об’єктом прискіпувань дорожньої поліції. Чітке визначення статусу велосипеда як транспортного засобу повинно стати першим важливим кроком. Декілька інших загальних прикладів правил:
- у законодавчих нормах, що регулюють дорожньо-транспортний рух Нідерландів, сказано, що слід звертати особливу увагу на пішоходів та велосипедистів. На міському та регіональному рівнях повинна існувати мережа дорожніх сполучень для безпечного пересування велосипедистів. Серед фахівців та учасників дорожнього руху існує розуміння того, що така мережа передбачає певне поєднання велосипедних смуг та доріжок, а іноді й засобів для сповільнення дорожнього руху. Цей підхід базується більшена професійному консенсусі, ніж на законодавстві.Звичайно ж існують певні правила, котрі визначають встановлення знаків, мінімальну ширину смуги для руху та дорожню розмітку. Як правило, велосипеди та нешвидкі мопеди (котрі розвивають швидкість максимум 25 км/год.) можуть рухатись такими дорогами, а у деяких випадках навіть існують спеціальні засоби, котрі перешкоджають автотранспорту розвивати високу швидкість.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 478; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!